Дефіцит Держбюджету

Початковий сприятливий  вплив бюджетного дефіциту на економіку  послаблюється не лише за рахунок  ефекту “витіснення”, але й за рахунок  негативного ефекту чистого експорту. При зростанні внутрішніх процентних ставок відбувається збільшення зовнішнього попиту на вітчизняні цінні папери, що супроводжується підвищенням загальносвітового попиту на національну валюту, необхідну для їх придбання. В результаті обмінний курс національної валюти підвищується і спричиняє зниження експорту та збільшенням імпорту. Скорочення чистого експорту стримує економічний розвиток: в експортних і в конкуруючих з імпортом галузях знижується зайнятість і випуск, зростає рівень безробіття. З іншого богу, притік капіталу збільшує фінансові ресурси й сприяє відносному зниженню процентних ставок на внутрішньому ринку. Завдяки ефекту скорочення чистого експорту масштаби ефекту “витіснення” частково зменшуються.

1.5. Сутність, необхідність та класифікація державного боргу

Бюджетна, боргова і  валютна політика держави нерозривно пов'язані між собою: державний борг впливає на економічне зростання, грошовий обіг, рівень інфляції, ставки рефінансування, зайнятості, обсягу інвестицій в економіку країни в цілому і реальний сектор економіки, призводить до скорочення інвестиційних ресурсів в економіці, порушення відтворювальних процесів, зниження економічного зростання. Рано чи пізно запозичення виходять за рамки можливостей держави, що викликає необхідність скорочення витрат на соціальні, інвестиційні та інші цілі, не пов'язані з погашенням та обслуговуванням боргу. Необґрунтована бюджетна, грошово-кредитна і курсова політика держави викликає невпевненість на фінансових ринках відносно інвестиційного клімату, спонукуючи інвесторів до висування вимог вищої премії за ризик. Це особливо стосується країн, що розвивають і формують ринки цінних паперів, де позичальники і кредитори можуть утриматися від прийняття довгострокових зобов'язань, що може негативно позначитися на розвитку фінансових ринків та економічне зростання. Надмірний ріст державного боргу несе в собі загрозу для економічної безпеки країни і стабільності бюджетної системи

Державний борг країни є загальною  сумою заборгованості держави своїм  кредиторам внаслідок непогашених  позик та невиплати за ними процентів. Він є способом тимчасового залучення державою додаткових коштів для покриття своїх витрат Залежно від сфери розміщення державний борг поділяється на внутрішній і зовнішній. Крім того оремо виділять капітальний борг ,який є загальною сумою заборгованості держави, що підлягає виплаті у майбутньому незалежно від терміну та поточний борг, що борг час повернення якого настає в поточному бюджетному періоді. Також розрізняють прямий борг і гарантований борг країни. До першого відноситься заборгованість по якій безпосередньо боржником виступає держава, до другого – сума гарантій які надала держава за інших позичальників і у разі несплати боргу такими позичальниками борговий тягар лягатиме на державу. Окремо виділяють монетизований і немонетизований державний борг. До монетизованого державного боргу відноситься сума прямого та гарантованого державного боргу оформленого державними цінними паперами, кредитними договорами та гарантіями уряду, до немонетизованого відноситься заборгованість держави по виплаті заробітних плат, стипендій, пенсій, різного виду допомоги. Причому статистичні дані, щодо першого постійно узагальнюються і публікуються, а ось узагальнення немонетизованого боргу держави відсутні – зокрема на сайті міністерства фінансів таких даних нема. Існує поняття валового зовнішнього боргу держави, що являє собою сукупність державної та недержавної зовнішньої заборгованості країни.

Оформлення державних позик  може здійснюватись двома видами цінних паперів — облігаціями  і казначейськими зобов'язаннями (векселями). Облігація являє собою боргове зобов'язання держави, за яким у встановлені строки повертається борг і виплачується дохід у формі процента чи виграшу. Вони можуть бути знеособленими (на покриття бюджетного дефіциту) і цільовими (під конкретні проекти). Облігація має номінальну вартість — зазначену суму боргу — і курсову ціну, за якою вона продається і перепродається залежно від її дохідності, надійності й ліквідності. Різниця між курсовою ціною і номінальною вартістю становить курсову різницю. Казначейські зобов'язання (векселі), мають характер боргового зобов'язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного дефіциту. Виплата доходу здійснюється у формі процентів. Казначейськими зобов'язаннями, як правило, оформляються короткострокові позики (іноді середньострокові — казначейські ноти), облігаціями — середньо- та довгострокові.

Державний борг в усіх державах, в  тому числі і в Україні є  основним джерелом фінансування дефіциту бюджету як державного так і місцевих бюджетів. Окрім того державні позики можуть розміщуватися і з метою  фінансування цільових проектів на рівні держави, або на рівні регіонів.

Але все ж таки основною метою  залучення державою позик є фінансування дефіциту бюджету. Навіть управління державним  боргом у положенні міністерства фінансів України «Про управління ризиками, пов’язаними з державним боргом» дається наступне визначення: «Управління державним боргом – комплекс заходів державного управління, спрямованих на забезпечення потреб держави у фінансуванні державного бюджету за рахунок боргових джерел при мінімально можливих витратах в середньо- та довгостроковій перспективі з прийнятним рівнем ризиків, а також спрямованих на розвиток і підтримку внутрішнього ринку державних цінних паперів».

При управлінні державним боргом країни міністерство фінансів стикається з  ризиками, які можуть негативно вплинути на ефективність боргової політики держави. Такими ризиками є:

Відсотковий ризик – ризик зростання  плаваючих відсоткових ставок, передбачених умовами діючих зобов’язань за державним  боргом.

Валютний ризик – ризик знецінення національної валюти відносно іноземних валют, у яких номіновано зобов’язання за державним боргом.

Ризик рефінансування – ризик зменшення  ємності відповідних ринків, що унеможливлює запозичення в обсягах, достатніх  для рефінансування боргу за прийнятною ціною.

Кредитний ризик – ризик невиконання  контрагентами зобов’язань перед  державою.

Ризик ліквідності – ризик тимчасової нестачі коштів державного бюджету  на виконання зобов’язань за державним  боргом.

Бюджетний ризик – ризик значного дохідної частини державного бюджету порівняно з планом, що може призвести до збільшення державних запозичень та/або невиконання боргових зобов’язань з обслуговування державного боргу.

Рейтинговий ризик – ризик зниження суверенного рейтингу.

Операційний ризик – ризик дії  людського, технічного факторів і обставин непереборної сили.

Управління державним боргом полягає  в забезпеченні платоспроможності держави, тобто можливості погашення боргів. Це стосується як поточного, так і капітального боргу. Стосовно поточного боргу необхідно забезпечити реальні джерела його погашення. Для капітального боргу важливо встановити такі строки його погашення, коли будуть наявні відповідні для цього джерела.

В управлінні внутрішнім та зовнішнім  боргами існують певні специфічні ознаки. Платоспроможність за внутрішніми позиками забезпечується, як правило, за рахунок внутрішніх джерел. Платоспроможність за зовнішнім боргом залежить перш за все від валютних надходжень. Можливості у погашенні цього боргу визначаються в сальдо торгового балансу. Його позитивне сальдо характеризує ті ресурси, які забезпечують платоспроможність держави і дають змогу тим самим урегулювати платіжний баланс.

За твердженням С. Фішера світ досі не розробив вичерпної теорії управління державним боргом, а тому в науковій літературі підходи до визначення цілей управління ним є досить різними. Про диференціацію позицій можна судити хоча б із такого короткого переліку концептуальних підходів і міркувань із цього питання.

По-перше, управління державним  боргом у контексті реалізації стратегії  максимізації суспільного добробуту  має зводитися до мінімізації  витрат на його обслуговування та уникнення  макроекономічних труднощів і проблем  фінансування соціальних програм у  майбутньому.

По-друге, управління державним  боргом має забезпечити оптимізацію  його рівня та структури, щоб це не відображалось негативно на темпах економічного зростання і платіжному балансі у довгостроковій перспективі.

По-третє, управління державним  боргом, з погляду використання останнього як інструмента макроекономічного регулювання, має зводитися до мінімізації впливу фінансування державного боргу на стан фінансового ринку.

По-четверте, з позицій  забезпечення національної безпеки, управління державним боргом має сприяти уникненню політичної та економічної залежності від іноземних кредиторів.

В процесі управління державним боргом можна виділити такі функціональні елементи:

безпосереднє управління, що включає визначення порядку, умов випуску та розміщення державних боргових зобов’язань на внутрішньому і зовнішньому (у вигляді єврооблігацій) ринках, а також встановлення порядку залучення іноземних кредиторів;

обслуговування за рахунок  здійснення операцій по розміщенню позик, виплаті процентного боргу по ним, рефінансуванню і погашенню;

контроль за станом державного боргу.

Управління державним  боргом здійснюється за тісної взаємодії  і співпраці різних міністерств  і відомств, які несуть відповідальність за розроблення та реалізацію ефективної боргової стратегії держави. В Україні в управлінні державним боргом беруть участь: 

Кабінет Міністрів України;

Міністерство фінансів України (Департамент державного боргу);

Національний банк України;

Державне казначейство України.

Боргові проблеми України  не є унікальними і мають зарубіжні аналоги. Але використання досвіду розвинутих країн щодо управління боргом є проблематичним, оскільки західна практика базується на засадах досконалої конкуренції, відповідності ціни грошей на боргових та інвестиційних ринках, передбачуваності темпу кругообігу капіталу тощо. Потрібна індикативна корекція такого досвіду відповідно до специфіки економічного розвитку різних країн з урахуванням поточної ситуації.

Сьогодні зрозуміло, що оздоровлення фінансової системи України  не можливе без розробки науково обґрунтованої стратегії формування і обслуговування ринку державних запозичень. Проблеми державного боргу повинні стати окремим напрямом дослідження у сферах економічного аналізу, прогнозування, фінансового менеджменту, господарського права. Немає сумнівів, що державні запозичення не повинні використовуватися для вирішення поточних проблем.

Подальший розвиток ринку  державних запозичень в Україні  повинен характеризуватися новими рисами. Необхідно добитися зменшення вартості позичкових коштів і, відповідно, вартості обслуговування державного боргу. Доходність державних цінних паперів має бути найнижчою порівняно з доходністю інших фінансових інструментів і депозитних ставок банків.

6. . Джерела покриття дефіциту держбюджету та їхня характеристика

Альтернативні можливості зовнішнього пільгового фінансування бюджетного дефіциту (наприклад, отримання безоплатних субсидій за кордону або пільгових позик за низькими ставками з тривалими термінами погашення) є найбільш привабливими, тому що в цьому випадку дефіцит не тільки не робить негативного впливу на економіку, але й може виявитися досить корисним, якщо таке фінансування пов'язане з продуктивною використанням ресурсів. 
Нерідко, однак, можливості пільгового фінансування в перехідних економіках або обмежені через значну зовнішньої заборгованості, або використовуються урядами переважно в непродуктивних цілях - на споживчі дотації, виплати пенсій, збільшення державного апарату і т.д. Такі додаткові бюджетні витрати не можуть бути швидко скорочені в разі припинення їх зовнішнього субсидування на тлі відсутності гарантованих внутрішніх джерел покриття, що підсилює загальну напругу в бюджетно-податковій сфері.

Використання зовнішнього  боргового фінансування бюджетного дефіциту виявляється щодо ефективним, коли рівень внутрішніх процентних ставок перевищує середньосвітовий і є можливість відносно стабілізувати валютний курс. 
Внутрішні ставки відсотка піднімаються особливо значно в тому випадку, коли стимулююча фіскальна політика уряду супроводжується обмеженням пропозиції грошей Центральним Банком з метою зниження рівня інфляції. В цих умовах закордонний попит на цінні папери даної країни збільшується, що викликає приплив капіталу.

Зрослий зарубіжний попит  на вітчизняні, цінні папери супроводжується  підвищенням загальносвітового попиту на національну валюту, необхідну для їх придбання. В результаті обмінний курс національної валюти виявляє тенденцію до підвищення, що сприяє зниженню експорту і збільшення імпорту. 
Якщо не вдається підтримати валютний курс відносно стабільним, то скорочення чистого експорту надає стримуюче вплив на національну економіку: в експортних і імпортозамінних галузях знижуються зайнятість і випуск, зростає рівень безробіття. Тому початкове стимулюючий вплив бюджетного дефіциту може бути ослаблене не тільки за рахунок "ефекту витіснення", але й за рахунок негативного "ефекту чистого експорту", що погіршує стан платіжного балансу країни по рахунку поточних операцій. Але одночасно з цим приплив капіталу збільшує внутрішні ресурси й сприяє відносному зниженню внутрішніх процентних ставок. 
У результаті масштаби "ефекту витіснення" щодо скорочуються, але зовнішня заборгованість збільшується. Обслуговування зовнішнього боргу передбачає передачу частини реального випуску продукції в розпорядження інших країн, що може викликати скорочення національного виробництва в майбутньому. 
Зовнішнє фінансування бюджетного дефіциту виявляється менш інфляційним, ніж його монетизація, тому що пропозиція товарів на внутрішньому ринку збільшується в тій мірі, в якій зовнішні позики сприяють розширенню імпорту. При цьому, чим більш відкритою є перехідна економіка і чим більш жорстким - її валютний курс, тим меншою мірою зовнішнє боргове фінансування виявиться інфляційним, але тим сильнішим буде його вплив на платіжний баланс.

Залучення коштів з іноземних  джерел для фінансування бюджетного дефіциту може виявитися щодо привабливим  варіантом для перехідних економік у тих випадках, коли:

Вдається організувати концесійне фінансування;

На внутрішньому ринку  відчувається дефіцит капіталу при високій внутрішній нормі прибутку;

Торговий баланс відносно благополучний за наявності сприятливих  перспектив розширення ринку;