ВСТУП 2

1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО КРЕДИТУ 3

    1.1 Сутність, функції та роль державного кредиту 3

    1.2 Форми державного кредиту 7

2. АНАЛІЗ СТАНУ ТА ДИНАМІКИ ПОКАЗНИКІВ ДЕРЖАВНОГО КРЕДИТУВАННЯ В УКРАЇНІ 11

    2.1. Аналіз зовнішнього державного кредиту України 2009-2011 рр. 11

    2.2 Аналіз внутрішнього державного кредиту України 2009-2011 рр. 16

    2.3 Показники гарантованого державою боргу України за 2009-2011 рр. 19

    2.4 Перспективи сплати державного боргу 22

ВИСНОВОК 24

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 26

 

ВСТУП

     Державний кредит являє собою доволі специфічну ланку державних фінансів. На даний  момент ця тема є досить актуальною, тому що Україна досить молода незалежна  країна, і вона не в змозі самостійно забезпечити свій економічний розвиток, тому держава потребує як і в зовнішніх  запозиченнях, так і в внутрішніх додаткових коштах. Деякі підприємства також потребують додаткових залучень держави та іноземних країн.

     Державний кредит за економічною сутністю – це сукупність економічних відносин між державою в особі органів управління і фізичними та юридичними особами, за яких держава є позичальником, кредитором і гарантом.

     Основна класична форма державно-кредитних  відносин, коли держава виступає позичальником  коштів.

     Як  економічна категорія державний  кредит поєднує в собі фінансові  та кредитні відносини. Як ланка фінансової системи він обслуговує формування і використання централізованих  грошових фондів держави. Державний  кредит є зворотним, терміновим і  платним.

     Важливе значення місця державного кредиту  у фінансовій системі держави  зумовило постійну увагу дослідників  до різних його проблем функціонування. Серед західних учених особливої  уваги заслуговують праці Р. Барро, Дж. Ітона, Дж. Кейса, А. Лернера, К. Маркса, Г. Моультона, М. Рікардо, Дж. Сакса, А. Сміта. Теоретичні засади функціонування державного кредиту розглядали також українські вчені-економісти В. Базилевич, А. Гальчинський, В. Корнєєв, І. Луніна, І. Лютий, М. Туган-Барановський та інші. Серед російських практиків, що розглядали проблеми державного кредиту, необхідно визначати А. Анісімова, Б. Болдирєва, А. Вавілова, Є. Ковалишина та інші.

     Об'єктом  дослідження роботи є теоретичні засади державного кредиту.

     Предметом дослідження – державний кредит і його роль у формуванні фінансових ресурсів держави.

     Метою є дослідження державного кредиту  і його ролі у формуванні фінансових ресурсів держави.

 

1. ТЕОРЕТИЧНІ  ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО КРЕДИТУ

1.1 Сутність, функції та роль державного кредиту

     Державний кредит – сукупність кредитних відносин, в яких позичальником виступає держава, а кредиторами - юридичні або фізичні особи.

     У сфері міжнародного кредиту держава  може бути як позичальником, так і  кредитором. Призначенням державного кредиту є мобілізація державою коштів для фінансування державних  видатків, особливо коли державний  бюджет є дефіцитним [1].

     Василик О. Д., Карлін М. І. та Кудряшов В. П. надають широке поняття економічної сутності державного кредиту: це форма вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту, джерелом якого є вільні кошти населення, підприємств і організацій. Використання державного кредиту є цілком виправданою формою мобілізації коштів у розпорядження держави. Їх доцільність під час покриття дефіциту бюджету зумовлена тим, що це має значно менші негативні наслідки для фінансового стану держави, ніж покриття дефіциту за допомогою грошової емісії, що породжує інфляцію [2].

     Державний кредит є складовою державних  фінансів. Він не має окремого фонду  фінансових ресурсів; кошти, що мобілізуються  з його допомогою, проходять через  бюджет. В окремих випадках через  кредит залучаються кошти у фонди  цільового призначення чи під  цільові проекти.

     Держава змушена бути позичальником коштів у зв'язку з необхідністю вирішити такі завдання:

     – збалансованість бюджету;

     – фінансова підтримка сфери виробництва;

     – розвиток соціальної сфери.

     Залучення коштів до бюджету завжди обмежене рівнем оподаткування, підвищення якого  може зашкодити економічній діяльності підприємницьких структур і підвищенню добробуту населення. Тому держава  на фінансування своїх потреб використовує інші джерела, намагаючись збалансувати доходи бюджету з поточними та капітальними витратами. Найпростішим і найдешевшим способом покриття видатків є грошова емісія. Проте  уряд, який постійно покриває дефіцит бюджету за рахунок емісії, стимулює інфляцію в економіці, розширюючи сукупний попит без відповідного додаткового підвищення пропозиції предметів споживання. Це призводить до підвищення цін і вкрай негативно позначається не тільки на життєвому рівні населення, а й на фінансовому стані держави.

     Рисунок 1.1 Структура державного боргу [3]

     Будучи  кредитором, держава за рахунок коштів бюджету надає на платній основі за умови обов’язкового повернення кредити юридичним і фізичним особам. Обсяг таких операцій значно менший, ніж за попередньої форми. У тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення  позик або виконання інших  зобов’язань, взятих на себе фізичними  чи юридичними особами, вона є гарантом (умовний державний кредит). У  сфері міжнародних економічних  відносин держава може виступати  як у ролі позичальника, так і  кредитора.

     Отримані через державну позику кошти надходять у розпорядження органів державної влади, перетворюючись в їх додаткові фінансові ресурси. Вони використовуються, як правило, на покриття бюджетного дефіциту. Джерелом погашення державних позик і виплати процентів за ними виступають кошти бюджету.

     У сферу державно-кредитних відносин надходять частина прибутків  і грошових фондів, сформованих на стадії первинного розподілу. Звичайно ними є тимчасово вільні кошти населення і підприємств, проте за певних умов населення та трудові колективи можуть свідомо йти на обмеження споживання. Формування додаткових фінансових ресурсів держави за рахунок мобілізації тимчасово вільних коштів населення, підприємств і організацій — це одна сторона державно-кредитних відносин. Іншою їх стороною виступають фінансові зв’язки, обумовлені зворотністю і платністю засобів додатково мобілізованих державою. Виплата прибутків кредиторам забезпечується переважно за рахунок бюджетних надходжень. При цьому коло платників податків не збігається з колом власників державних цінних паперів. Це означає, що й інший бік державно-кредитних відносин має перерозподільний характер.

     Об’єктивна  необхідність використання державного кредиту на задоволення потреб суспільства  обумовлена постійною суперечністю між величиною цих потреб і  можливостями держави щодо їх задоволення  за рахунок бюджетних фондів. Регулювання  економіки, соціальна політика держави, виконання нею своїх функцій  щодо оборони країни й управління вимагають постійного збільшення бюджетних  витрат. Чималих коштів потребує і  міжнародна діяльність держави. Проте  доходи державного бюджету завжди обмежені. Тому за наявності вільних грошових ресурсів у населення, підприємств  і організацій органи влади вдаються до державного кредиту.

     Для державного кредиту характерний  двосторонній рух вартості на принципах  строковості, поворотності, платності  — через певний період часу внесена  сума повертається з відсотками (рис. 1.2). Тобто державний кредит, з одного боку, є джерелом формування додаткових фінансових ресурсів держави, а з іншого — джерелом збільшення доходів власників цінних паперів шляхом виплати відсотків і виграшів за державними позиками.

Кредит

%+

Кредит

Фізичні та юридичні особи

                                                                                                               Держава (позичальник)

 

     Рисунок 1.2 Рух грошових потоків в умовах державного кредиту [4]

     Державний кредит як фінансова категорія виконує  три функції:

     1. Розподільна 

     2. Регулююча 

     3. Контрольна 

     Через розподільну функцію державного кредиту забезпечується формування централізованих грошових фондів держави  або їх використання на принципах  строковості, платності і повернення. Будучи позичальником держава мобілізує  додаткові кошти для фінансування своїх витрат. У промислово розвинутих країнах державні позики є основним джерелом фінансування бюджетного дефіциту і посідають друге місце (після  податків) у формуванні доходів бюджету.

     Сутність  регулюючої функції державного кредиту виявляється в тому, що, вступаючи в кредитні відносини, держава впливає на стан грошового обігу, рівень процентних ставок на ринку грошей і капіталів, на виробництво і зайнятість.

     Контрольна  функція державного кредиту органічно  переплітається з контрольною функцією фінансів. Однак вона має свої специфічні особливості, породжені особливостями  даної категорії:

     1) ця функція тісно пов’язана  з діяльністю держави і станом  централізованого фонду грошових  коштів;

     2) охоплює рух вартості в двосторонньому  порядку, оскільки передбачає  повернення і відшкодування отриманих  коштів;

     3) здійснюється не тільки фінансовими  структурами, а й кредитними  установами.

     Контроль  поширюється як на залучення позикових  коштів, так і на їх погашення. В  основному контролюється цільове  використання коштів, строки їх повернення і своєчасність сплати відсотків  [5].

 

2. Форми державного кредиту

     Державний кредит може бути внутрішнім і зовнішнім.

     Рисунок 1.3 - Форми державного кредиту [3]

     Державні  позики як основна форма внутрішнього державного кредиту характеризуються тим, що тимчасово вільні кошти населення, підприємств і організацій залучаються  на фінансування суспільних потреб через  випуск і реалізацію облігацій, казначейських  зобов’язань та інших видів державних  цінних паперів.

     Облігація — найбільш поширений вид державних  цінних паперів. Вона символізує державне боргове зобов’язання і надає  право її власникові після закінчення певного терміну одержати назад  суму боргу і проценти. Продаючи облігацію, держава зобов’язується повернути суму боргу у визначений термін із процентами або виплачувати  проценти протягом усього терміну користування позиковими засобами, а після закінчення цього терміну повернути і  суму боргу.

     Держава встановлює номінальну вартість (номінальну ціну) облігацій.

     За  своєю сутністю облігації державної  позики є особливою формою фіктивного капіталу. Інвестори в державні цінні  папери стають власниками частини майбутніх  податкових і неподаткових надходжень до бюджету держави. У цьому і полягає специфічність державного фіктивного капіталу, яка призводить, у кінцевому підсумку, до збільшення податкового тягаря. Тому сутність державної позики можна визначити як податок, взятий наперед (антиципований податок).

     Казначейські  зобов’язання (векселі) мають характер боргового зобов’язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного дефіциту. Виплата доходу здійснюється у формі  процентів. Казначейськими зобов’язаннями, як правило, оформляються короткострокові  позики (іноді середньострокові —  казначейські ноти).

     Для наглядного вигляду Базилевич В. Д., Баластрик Л. О. навели основні відмінності облігацій і казначейських векселів, які подано у таблиці 1.1 [6].