ВСТУП

     Протягом  довгого історичного періоду  економісти, історики й політичні діячі всіляко занижували роль малого бізнесу в економіці. Окрім того, незважаючи на внесок працівників малих підприємств  у розвиток суспільства, донедавна до них ставилися без належної поваги. Хоча еволюція вільної ринкової економіки створила чимало можливостей для всіх видів підприємницької діяльності, спочатку малий бізнес не мав особливих переваг. Але прогресивні політики усвідомили, що ринкова економіка сприятиме конкурентоспроможності вітчизняних виробників, матиме вирішальний вплив на всю економіку, хоча, водночас, висловлювали побоювання щодо закриття державних підприємств і втрати робочих місць через банкрутство неприбуткових підприємств. В таких країнах, як Польща, Словенія, Чехія та Угорщина швидко запровадили ряд реформ для створення вільної ринкової економіки. Після появи позитивних результатів лібералізації у прогресивніших сусідів поступово змінювалось ставлення до лібералізації з боку консервативних політиків і населення інших колишніх соцкраїн. Економічний прогрес у цих країнах дає підстави для висновку про те, що його поступ значною мірою був забезпечений створенням малого та приватного бізнесу.

     Актуальність  теми курсової роботи обумовлена тією роллю, що грає малий та приватний бізнес у всіх економічно розвинених країнах. Україна не є в цьому змісті виключенням, тому що розвиток малого бізнесу допоможе їй вирішити деякі питання, пов’язані з виходом економіки із кризи. Малий бізнес в економіці України може виконувати різні функції, тому державним органам керування необхідно взяти на себе всі питання, пов’язані з регулюванням діяльності малого бізнесу.

     Актуальність  даної теми визначається не лише через  існування різних думок щодо недоліків, труднощів, механізмів та перспектив розвитку малого та приватного підприємництва в Україні, але й через ряд новітніх реалій в економіці країни в цілому, особливості інтеграційних та інвестиційних процесів.

     Метою даної роботи є узагальнення теоретичних  викладок щодо розвитку малих та приватних підприємств в умовах перехідної економіки та визначення їх місця в економіці країни.

     Основними завданнями, які випливають з мети роботи, є:

• уточнення суті економічної категорії „мале підприємство”, «приватне підприємство;
• аналіз факторів формування та розвитку малих та приватних  підприємств в перехідний період;
• вивчення досвіду розвитку малих та приватних  підприємств в країнах з розвинутою ринковою  економікою;
• аналіз проблем функціонування малих та приватних підприємств.

     Предметом дослідження є механізми формування, функціонування та розвитку малих та приватних підприємств.

     Методологічною  основою роботи є системний підхід до вивчення процесів формування, функціонування та розвитку малих та приватних підприємств. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     1 СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ ДЛЯ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ

     1.1 Малі та приватны підприємства: поняття, функції та характерні риси 

     Суть  малого підприємства завжди була предметом  суперечок у розвинутих країнах. Використовуються наступні визначення малого підприємства (фірми):

     Мала  фірма – це фірма, якою керує власник  і яка не має складної організації  управління.

     Мала  фірма – це та фірма,  у якої доступ до ринку капіталу обмежений  і яка має незначну частку свого  товару на ринку.

     Мале  підприємство – це фірма, якою керує незалежний власник, яка не посідає у своїй галузі домінуючого становища і відповідає певним критеріям за кількістю зайнятих і щорічним критеріям продажів.

     Мале  підприємство – це невелике виробництво.

     Мале  підприємство – це підприємство з  невеликою кількістю штатних працівників.

     Отже, при визначенні малого підприємства можуть використовуватись кількісні  та якісні критерії. До якісних критеріїв  відносять: висока організаційно-функціональна  гнучкість, високий рівень конкуренції, простота організації на основі без цехової структури, поєднання в одній особі кількох виробничо-управлінських функцій, переважна орієнтація на місцеві джерела сировини і ринки збуту продукції, обмеженість грошових і матеріальних ресурсів, потреба у розумній підтримці державою і великим бізнесом. До кількісних критеріїв відносять: кількість працівників, оборот (обсяг) продаж, величину активів, кількість філій або підрозділів, частку фірми на ринку, сукупний капітал фірми. Європейський Союз запропонував наступні критерії: кількість персоналу не перевищує 500 чол., вартість фондів підприємства не перевищує 75 млн. ЕКЮ, велика фірма володіє не більше, ніж третиною його капіталу.

     З врахуванням вищесказаного можна  дати наступне визначення малому підприємству: це іманентний елемент системи економічних відносин в економіці ринкового типу, який забезпечує її інноваційну активність і підтримує конкурентне середовище .

     В залежності від того, який вид діяльності і яку стратегію поведінки  вибирає підприємство на ринку, в  економіці західних країн виділяють такі види малих підприємств: комунанти, патієнти, експлеренти.

     Комунанти спеціалізуються на виготовленні окремих  вузлів і деталей. Ці підприємства тісно  взаємодіють з великими підприємствами через систему кооперативних  зв’язків, системи субпідряду. З  їх допомогою великі підприємства звільняються від невигідного допоміжного неефективного виробництва. Малі підприємства даної групи знаходяться у великій залежності від крупних і ведуть жорстку конкурентну боротьбу між собою.

     Патієнти  спеціалізуються на випуску готової продукції, орієнтованої на локальні ринки збуту з обмеженим попитом, на місцеві джерела сировини і матеріалів. Вони досить незалежні від великих підприємств і можуть навіть конкурувати з ними за якістю продукції.

     Експлеренти – це ризикові фірми або інноваційні підприємства, які займаються, в основному, науковими, конструкторськими розробками, комерційним освоєнням технічних відкриттів, виробництвом дослідних, пробних партій товарів.

     Малі  підприємства здійснюють свою діяльність у всіх сферах і галузях народного господарства, виконуючи один або кілька видів діяльності. Вони мають самостійність в здійсненні господарської діяльності, розпорядженні готовою продукцією, прибутком, який лишається після сплати податків та інших зобов’язань.

     Наказом Держкомстату України № 399 від 01.12.98р. для виконання розпорядження Кабінету Міністрів України № 760-р від 21.09.98р. затверджено критерії визначення „статистично малого підприємства”. До цієї категорії належать суб’єкти, у яких середньооблікова чисельність працівників, включаючи сумісників та працюючих по договорах цивільно-правового характеру, не перевищує:

1. 50 осіб – у промисловості (крім харчової – до 40 та поліграфічної – до 20) та сільському господарстві;
2. 40 осіб – у будівництві (крім проектних і проектно-вишукувальних організацій – до 20, підприємств, що здійснюють капітальний ремонт споруд виробничого призначення – до 25чол.);
3. 30 осіб – у житловому господарстві (у тому числі готелі – до 10 чол.);
4. 20 осіб – у транспорті, зв’язку, заготівлях, інших сферах матеріального виробництва, науці;
5. 15 осіб – у торгівлі, постачанні і збуті;
6. 10 осіб – у всіх інших галузях економіки .

     Суб’єктами  малого підприємництва є: фізичні особи, зареєстровані у встановленому  законом порядку як суб’єкти підприємницької  діяльності; юридичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 1 млн. грн.

     Середньооблікова  чисельність працюючих визначається з урахуванням усіх працівників, у тому числі тих, що працюють за договорами та за сумісництвом, а також  працівників представництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів. 

     Сучасне законодавство України передбачає різноманітні організаційно-правові форми господарювання, в наслідок чого в Україні існує значна кількість юридичних осіб, що засновані на різних формах власності. Підприємницькою діяльністю можуть займатися як громадяни України, так і іноземні, у відповідності до законів України, фізичні та юридичні особи. Відповідно до законодавства, зокрема Закону України ”Про власність” 1991 р., такою діяльністю можуть займатися підприємства засновані на різних формах власності: приватній, колективній, державній, спільній.

     Юридична  особа – це підприємство, яке  веде самостійний баланс, має поточний рахунок у банку, печатку, зареєстроване  в державних органах влади. Підприємництво в Україні здійснюється у будь-якій організаційній формі, що визначені  законодавством, на вибір підприємця чи засновників підприємства. Відповідно до ст. 62 Господарського кодексу України підприємство – це самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торгівельної, та іншої господарської діяльності в порядку передбаченому ГК та іншими законами.

     Підприємства  можуть створюватися для здійснення підприємницької та некомерційної господарської діяльності. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

     Класифікувати підприємства можна за різними критеріями. За економічними показниками та кількістю  працюючих підприємства поділяють на малі, середні та великі; за сферою діяльності розрізняють промислові, торгівельні, підприємства в сфері послуг та інші.

       Та відповідно до норм ГК  України підприємства класифікують за трьома критеріями:

1. за формою власності;
2. за спосіб утворення та формування статутного фонду;
3. за кількістю працюючих та об’ємом валового доходу від реалізації продукції за рік.

     Відповідно  до ч. 1 ст.63 Господарського кодексу  України в залежності від форм власності в Україні можуть діяти підприємства наступних видів:

1. приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи);
2. підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);
3. комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;
4. державне підприємство, що діє на основі державної власності;
5. підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності).

     В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.

     Наступним важливим кроком є можливість тлумачення поняття ”фізична особа” як збірного, тобто кількох фізичних осіб, тим  самим відмежовуючи їх від юридичних  осіб. Таким чином законодавець визначав, що засновником приватного підприємства можуть бути лише громадяни, а не юридичні особи, які створювали підприємство на базі приватної власності. До таких осіб відповідно до ст. 11 Закону України ”Про власність” віднесено громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства. Що ж стосується права спільної сумісної власності подружжя то відповідно до ст. 16 Закону України ”Про власність” теж відноситься до приватної власності оскільки дана стаття входить до розділу ”Право приватної власності”. Більш глибший аналіз даних питань було розглянуто дослідниками в науковій літературі та публікаціях зокрема статтях Кравчука В. ”Зміна власника (засновника) приватного підприємства”, Марченко В. ”Как стать собсвенникм частного предприятия?”, Ніколаєва Л., Старцева О. ”Приватне підприємство в контексті шлюбно-сімейних правовідносин”, Фрідмо І. ”Про правову природу приватного підприємства” та інші.

     Дещо  інакше визначення приватного підприємства, більш розширене, дає стаття 113 ГК України, що нині діє, яка розширила  поняття ”фізична особа” як засновника приватного підприємства, тобто ним може бути як одна особа так і кілька, а також новелою стала можливість заснування приватного підприємства юридичною особою чого не було в старому законодавстві. Дискусійним на сьогоднішній день залишається питання чи можуть заснувати приватне підприємство кілька юридичних осіб та фізичні і юридичні особи. Стосовно цього питання існує кілька думок , що будуть розглянуті далі.