Финансовая отчетность

     Приблизно до 70-х рр. малі підприємства „вважалися”  неперспективними і їм не приділялося  належної уваги з боку держави  та дослідників, оскільки в західних економіках переважали великі підприємства. Однак протягом 70-х рр. центр тяжіння ділової активності поступово почав зміщуватися в сектор малого бізнесу, що виявилося у суттєвому зростанні кількості малих підприємств, посиленні їхнього впливу на  створення національного доходу, забезпечення зайнятості та розвитку конкуренції .

     Кожного року кількість малих підприємств  в країні зростає. Сплеск появи малих  компаній припадає на 1992-93 рр., коли темпи  зростання досягли 148,5%. У 1994, 1995 і 1996 рр. спостерігалося деяке сповільнення темпів, вони склали 106,4%, 114,7% та 101,6% відповідно. Одними з найвищих за усю історію малого бізнесу в країні були темпи зростання у 1997 році – 146%. На початок 2001 року в країні налічувалося 217,9 тис.  малих підприємств, в порівнянні з 2000 роком їх кількість збільшилась на 10,6%. В середньому по Україні, з розрахунку на 10 тис. чоловік населення, припадає 44 малих підприємств, що на 4 підприємства більше в порівнянні з 2000 роком.

     Із  загальної кількості діючих в 2001 році малих підприємств 11,4% підприємств були новоствореними в цьому році .

     Малі  підприємства в Україні перебувають  у приватній, колективній, державній  та змішаній формах власності. У 1997 році найбільше (майже 65%) складали колективні, 31% – приватні та 0,9% – державні малі підприємства.

     Одним із шляхів виникнення малих приватних  підприємств є мала приватизація. З 1992 р. до початку 1999 р. було приватизовано  понад 45 тис. малих підприємств. Фактично, мала приватизація не стала суттєвим каталізатором підприємницької активності, як в інших країнах, тому що проводилась часто неефективно, без урахування інтересів нових власників та не була підкріплена низкою необхідних економічних реформ.

     Питома  вага малих підприємств майже  в усіх галузях економіки зменшується, за винятком торгівлі, громадського харчування та матеріально-технічного постачання. У 2001 році у цих трьох сферах діяло майже 52% усіх малих підприємств. Малі компанії концентруються у галузях, де швидко окуповується капітал і не потрібно великих матеріальних затрат та інвестицій для ведення бізнесу. Багато малих підприємств одночасно займається кількома видами діяльності .

     В Україні спостерігається дуже нерівномірний  розподіл малих підприємств по областям. Він зумовлений різними територіальними умовами: економічним потенціалом, ресурсним забезпеченням, спеціалізацією регіонів, рівнем інвестиційної активності, станом ринкової інфраструктури, відносинами між державними органами та підприємницькими структурами. Ці регіональні особливості слід враховувати у процесі розробки заходів державної підтримки.

     Порівнюючи  дані розвитку вітчизняного малого підприємництва з показниками інших країн, потрібно зауважити, що Україна значно відстає  навіть від  країн Східної та Центральної  Європи. Для порівняння: у Польщі на тисячу жителів припадає 51,3 малих підприємств, у Чехії – 12,4, в Україні – лише 4,4. У країнах ринкового господарства більше половини ВВП створюють малі підприємства. В Україні поки що малий бізнес не відіграє суттєвої ролі у забезпеченні економічного зростання, його внесок у ВВП становить лише 9,0-9,5%.

     В економіці України появі малого бізнесу передувало створення кооперативів у період з 1986 по 1990 роки. Саме вони й  поклали початок розвитку малого підприємництва. Але державна політика, реально спрямована на підтримку малого підприємництва та формування організаційно-економічних умов для його розвитку почала формуватися після проголошення незалежності України.

     В умовах нестабільної економічної ситуації вітчизняний малий бізнес потребує протекторату держави. На жаль, поки що ефективний механізм підтримки та стимулювання розвитку підприємництва в Україні ще не створений. Прийняті програми, закони, постанови мають здебільшого декларативний характер. Фінансова допомога, яку надають Український фонд підтримки підприємництва, Державний фонд підтримки селянських (фермерських) господарств та Державний інноваційний фонд, є досить мізерною.  

     Значний внесок у становлення та розвиток малого підприємництва в Україні  робить міжнародна підтримка. Вона значно доповнює та компенсує заходи державної підтримки, особливо фінансової. Переважно сучасні програми допомоги складаються з таких головних напрямків: фінансового – виділення кредитів, грантів; інформаційно-консультативного консультування з різних питань ведення бізнесу та надання необхідної ділової інформації; навчального – навчання підприємців основ ринкового господарства, методів міжнародної бухгалтерії, тощо.

     Сьогодні  в Україні діє кілька кредитних  ліній. Умови позичання коштів є  досить подібними: вони є однаковими щодо вимог застави і бізнес-планів та відрізняються за процентами і розмірами кредитів. Проте, незважаючи на умови міжнародного фінансування, зовсім небагато вітчизняних малих підприємств може скористатися їхніми кредитами. Фонди фінансування є дуже обмеженими, більшість малих підприємств не мають змоги забезпечити цінну заставу та виконати інші вимоги кредиторів.

     Інвестиції  міжнародних фондів у розвиток українського малого підприємництва у 3-7 разів менші, ніж у країни Центральної та Східної Європи. Така ситуація зумовлена високим ступенем інвестиційного ризику в країні. За рівнем свободи бізнесу Україна має один із найнижчих рейтингів серед країн Європи.

     Інформаційно-консультаційна підтримка та навчальний напрямок представлені бізнес-центрами та бізнес-інкубаторами, які консультують малі підприємства з питань оподаткування, маркетингу, допомагають у пошуку джерел фінансування, партнерів за кордоном, підготовки бізнес-планів. Найвідоміші з них – Міжнародна Фінансова Корпорація, проект Нью-бізнес, Міжнародний корпус експертів-добровольців, Агентство з розвитку підприємництва за програмою TACIS та інші.

     Міжнародна  підтримка малого підприємництва в  Україні є вагомим чинником зростання  приватного сектору в країні, утвердження  засад ринкового господарства та свободи підприємництва. Звичайно, що за наявних обсягів ще не всі малі підприємства можуть її отримати. Однак важливим є те, що з кожним роком обсяги міжнародної допомоги зростають. Це виявляється у появі нових бізнес-центрів та розширенні кредитних ліній. В умовах, коли держава не здатна повноцінно підтримати свій сектор малого бізнесу, ініціативу підтримки взяли закордонні та вітчизняні структури, які вже зараз мають приклади успішної співпраці з малими підприємцями .

     Право на підприємницьку діяльність може бути реалізоване певними суб’єктами за певних умов, які можна поділити на загальні та спеціальні. До загальних умов належать ті, які необхідні для здійснення підприємництва як самого факту, незалежно від виду й організаційно-правової форми. Спеціальні – це ті умови, які потрібно виконати для набуття права на певний вид підприємницької діяльності. Єдиною загальною умовою реалізації права на підприємництво є державна реєстрація. Дані питання розглянемо по порядку в межах пунктів даного розділу. Але для початку визначимо суб’єктів, що можуть заснувати приватне підприємство.

     Відповідно  до чинного законодавства, підприємницькою  діяльністю, зокрема створити приватне підприємство, в Україні мають  право займатися громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також юридична особа. Проте законодавством встановлено певні обмеження, як, стосовно здійснення підприємницької діяльності певними категоріями громадян так і обмеження стосовно юридичної особи – засновника приватного підприємства.

     Отже, до здійснення підприємницької діяльності не допускаються військовослужбовці, службові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного нотаріату, а також  працівники органів державної влади  та управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Не можуть займатися підприємницькою діяльністю особи, що мають не погашену судимість за крадіжку, хабарі та інші корисливі злочини, а також – недієздатні громадяни.

     Здійснення  підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та місцевого самоврядування. Підприємницька діяльність посадових осіб органів влади обмежується Конституцією України .

     Засновниками  приватного підприємства не можуть бути юридичні особи, що користуються належним їм майном на праві повного господарського відання, або оперативного управління.

     Створення приватного підприємства повинно відповідати  вимогам чинного законодавства, перш за все це дотримання до реєстраційної  процедури (розробка статуту, підписання засновницького договору у разі створення корпоративного приватного підприємства), реєстрація в державному органі, податковій інспекції та органах державного страхування, отримання документів дозвільного характеру для здійснення певних видів підприємницької діяльності. Недотримання вище зазначених вимог тягне за собою адміністративну та кримінальну відповідальність.

     Законодавством  встановлено відповідальність за ведення  протизаконої підприємницької діяльності. Відповідно до Кримінального кодексу України за протизаконну підприємницьку діяльність передбачено наступні види покарання.

     Крім  того главою 12 Кодексу про адміністративні  правопорушення передбачено ще ряд  адміністративних стягнень за адміністративні  правопорушення, зокрема з приводу  не сплати податків, зборів та загальнообов’язкових платежів.

     За  загальним правилом створення юридичної  особи проводиться в розпорядчому, нормативно-явочному, дозвільному та договірному порядку. В залежності від порядку і проводиться  створення юридичної особи як суб’єкта підприємницької діяльності. Таким чином, порядок визначає зміст необхідних юридично значущих дій та їх послідовність.

     Створення юридичної особи передбачає ряд  послідовних дій, здійснення яких призводить до створення юридичної особи  як суб’єкта підприємницької діяльності, учасника цивільного обігу. До таких дій відносять прояв ініціативи, визначення кола засновників, порядку та напрямів діяльності.

     Виникнення  нового суб’єкта підприємницької діяльності залежить від об’єктивних факторів – необхідність заповнення прогалини  на ринку товарів та послуг або налагодити виробництво певної продукції, та суб’єктивних причин – прояв волі (волевиявлення) на заняття підприємництвом. Головна роль відводиться суб’єктивній причині, оскільки в її результаті з’являється фігура засновника – особи, яка у відповідності до чинного законодавства має право створити юридичну особу як суб’єкта підприємницької діяльності та здійснює для цього юридично значущі дії.

     Створення суб’єктів підприємницької діяльності проходить ряд етапів: ініціативну, організаційну та легалізаційну. Можливе і більш детальне подрібнення цих етапів, що отримало назву так званих ”шляхів до підприємництва” .

     Ініціатива  виходить від власника – фізичної особи, яка вирішила реалізувати  свою підприємницьку правоздатність, або від юридичної особи. На цій стадії необхідно розробити бізнес-план та обґрунтувати економічні, правові, соціальні та інші фактори підприємництва. Одночасно варто провести маркетингові дослідження та виявити потреби потенційних споживачів, найбільш раціональні шляхи виробництва та доведення до споживачів товарі та послуг, дослідження стану ринку, збір відомостей про наявних та можливих конкурентів, недоліках продукції, що пропонується на ринку, намітити стратегію конкурентної боротьби. Причиною припинення підприємницької діяльності багатьох суб’єктів підприємництва є не лише неврівноважена податкова політика та практична відсутність захисту від тиску з боку посадових осіб державних органів та криміналітету, але й допущення прорахунків на етапі підприємництва. Більшість не витримали конкуренції, зробили серйозні прорахунки в кадровій політиці, маркетингових планах, якщо вони взагалі були, договірній практиці та інше. На цьому етапі проводяться попередні переговори з майбутніми партнерами (співзасновниками), контрагентами, що може проявлятися в протоколах про наміри.

     Організаційна стадія має свої відмінності в  залежності від способу створення  приватного підприємства та його виду. Вона проявляється в ряді юридично значущих актах, що породжують права  та обов’язки, які передують підприємницьким.

     Для унітарних підприємств достатньо  волевиявлення власника, що проявляється в затверджені статуту приватного підприємства, заповнені реєстраційної  картки та здачі необхідних документів для реєстрації.

     Волевиявлення фізичної особи на створення приватного підприємства, проявляється в практичних діях: виділення необхідних коштів, проведені організаційних питань, підборі штату працівників, заключені від свого імені домовленостей для забезпечення роботи створюваного ним підприємства. Та основною метою створення приватного підприємства є здійснення господарської діяльності.

     Так, приватні підприємства можуть бути утворені за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб’єкта господарювання з додержанням вимог законодавства, зокрема антимонопольно-конкурентного законодавства.