Финансовая отчетность

     Розглянемо перетворення приватного підприємства з одним засновником на приватне товариство. Тут постає питання чи може бути одна фізична особа засновником товариства? Відповідь на це питання містить ст. 114 ЦК України яка закріплює можливість створення господарського товариства, крім повного і командитного, однією особою, яка стає його єдиним учасником. Виключенням є акціонерні товариства, засновником яких виступає держава. Тобто товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, а також акціонерне товариство можуть бути створені однією особою, яка стає його єдиним учасником. Встановлюється лише обмеження, що товариство з обмеженою відповідальністю не може мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником якого є одна особа. Особа може бути учасником лише одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке має одного учасника.

     Таким чином, в Україні можливе створення  компаній однієї особи. Проте як компанії однієї особи не можна створювати повні і командитні товариства, що пояснюється договірною природою їх створення. Адже вони створюються і діють на підставі засновницького договору, який може бути укладено лише кількома особами. Слід зазначити, що можливість створення господарських товариств однією особою сприймається неоднозначно: хто підтримує, а хто заперечує. На мою думку, така зміна має багато позитивних моментів. Зокрема, підприємці матимуть право вибору ще однієї форми організації своєї діяльності, яка забезпечуватиме відокремленість майна засновника і господарського товариства, що ним створюється, тим самим обмежуючи ризик втрати власного майна. Крім того, полегшується вступ чи вихід учасників товариства, наприклад, у порівнянні з унітарним підприємством, в якому для цього необхідно провести його реорганізацію.

     Крім  дозволу створювати господарське товариство однією особою, законодавець передбачає встановлення для товариства з обмеженою  відповідальністю максимальної кількості  учасників. А саме відповідно до статті 141 Цивільного кодексу максимальна  кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю встановлюється законом. При перевищенні цієї кількості товариство з обмеженою відповідальністю підлягає перетворенню на акціонерне товариство протягом одного року, а зі впливом цього строку - ліквідації у судовому порядку, якщо кількість його учасників не зменшиться до встановленої межі. Слід зазначити, що в інших державах ця кількість коливається від 30 до 50 членів.

     Отже, відповідь на поставлене питання  є ствердною – приватне підприємство з одним засновником може бути перетворене на товариство.

     Законодавством  встановлені певні обмеження  щодо перетворення юридичних осіб. Відповідно до ст. 150 ЦК України товариство з обмеженою відповідальністю може бути перетворене в акціонерне товариство чи виробничий кооператив, тобто товариство з обмеженою відповідальністю не може бути перетворено у приватне підприємство. Стаття 10 Закону України ”Про благодійництво та благодійні організації” встановлює, що благодійна організація не може бути реорганізована в юридичну особу, метою діяльності якої є одержання прибутку.

     Моментом  переходу прав та обов’язків до суб’єктів  господарювання – правонаступників у результаті реорганізації вважається дата підписання передавального чи розподільчого  балансу, якщо інше не визначено законом  або рішенням про реорганізацію.

     Ст. 107 ЦК України [регламентує порядок припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу та перетворення). Так, кредитор юридичної особи, що припиняється, може вимагати від неї припинення або дострокового виконання зобов’язання. ЦК України не уточнює, які саме зобов’язання повинні за такими вимогами бути припинені чи виконані, тому можна зробити висновок, що це стосується виконання як грошових зобов’язань, так і інших договрів.

     Кредитор  зобов’язаний заявити свої вимоги письмово. Вони розглядаються комісією з реорганізації у строк, визначений у повідомлені про злиття, приєднання, поділ та перетворення. Комісія задовільняє чи відхиляє ці вимоги кредиторів та складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання та перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов’язань юридичної особи, яка припиняється, щодо всіх її кредиторів та боржників, в тому числі спірні зобов’язання. Даний акт затверджується засновником або іншим органом, що прийняв рішення про реорганізацію.

     Нотаріально посвідчені копії передавального акта та розподільчого балансу передаються  в орган, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичної  особи, що припиняється, а також в орган, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичної особи правонаступника.

     Якщо  правонаступниками юридичної особи  є кілька юридичних осіб і точно  визначити правонаступника щодо конкретних обов’язків юридичної особи, що припинилася, неможливо, юридичні особи - правонаступники несуть солідарну відповідальність перед кредиторами юридичної особи, що припинилася.

     У разі припинення юридичної особи  шляхом злиття або приєднання рішення  щодо припинення юридичної особи підписується уповноваженими особами юридичної особи або юридичних осіб, що припиняються, та юридичної особи правонаступника (ч. 3. ст.34 Закону України ”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців” [19]).

     При вирішенні майнових спорів, пов’язаних з реорганізацією підприємств, господарським судам необхідно враховувати таке.

     У разі злиття, поділу, приєднання підприємств  момент переходу майна та відповідних  прав і обов’язків до нових підприємств  визначається, якщо інше не передбачено законом чи постановою про реорганізацію, днем підписання передаточного або розподільного акта чи балансу (частина друга статті 37 Цивільного кодексу України, і тому може не співпадати у часі з моментом здійснення реорганізації підприємства, тобто виключення його з державного реєстру.

     Якщо  в розподільному акті (балансі) відображено  лише розподіл майна, а дані про розподіл кредиторської і дебіторської заборгованості відсутні, розподіл заборгованості за наявності спору здійснюється між  новоутвореними підприємствами пропорційно вартості отриманого ними майна.

     Нові  підприємства, до яких в результаті реорганізації перейшли майнові  зобов’язання, несуть за ними матеріальну  відповідальність і у випадку, якщо прийняте ними майно не покриває вимог  кредиторів у межах, визначених установчими документами про реорганізацію правопопередника. Перетворення державного підприємства на підприємство, засноване на іншій формі власності, не припиняє його зобов’язань.

     Вирішуючи питання про правонаступництво, потрібно мати на увазі, що запис в установчих документах про правонаступництво має істотне значення для визнання правонаступництва. Однак, суттєве значення мають також фактично здійснені організаційно-економічні перетворення, з якими чинне законодавство пов’язує перехід майнових прав та обов’язків, а саме: рішення власника (власників), підписання передаточного або розподільного акта чи балансу. Отже у разі виникнення питань, пов’язаних з правонаступництвом, слід здійснювати аналіз документів, що стосуються переходу прав і обов’язків на майно (майнові права) чи його відповідну частину.

     У разі якщо реорганізація підприємства сталася під час вирішення  господарським судом спору, учасником  якого воно є, господарський суд  за клопотанням відповідного підприємства чи організації або за власною ініціативою здійснює заміну сторони у спорі її правонаступником згідно із статтею 25 Господарського процесуального кодексу України. Процесуальне правонаступництво може мати місце і в тому разі, коли реорганізація відбулася до подання позову, але відповідачем у позовній заяві зазначено реорганізоване підприємство.

     Правонаступник  повинен довести факт правонаступництва, подавши, зокрема, документи, які підтверджують  припинення існування реорганізованого підприємства і створення у зв’язку  з цим нового (або нових).

     Необхідно враховувати, що правонаступник, який бере участь у судовому процесі, в  усіх своїх діях зв’язаний попередніми  процесуальними діями реорганізованого підприємствами. Наприклад, здійснена  попереднім позивачем зміна підстави або предмету позову, зміна розміру позовних вимог тощо є обов’язковою для позивача-правонаступника.

     1.4. Шляхи забезпечення розвитку малого підприємництва в Україні

     Аналіз  стану та проблем розвитку малого бізнесу в Україні свідчить про  те, що подальший розвиток ситуації без активного та позитивного втручання держави може привести до згортання (в основному – через подальшу тінізацію) даного сектора економіки з відповідним загостренням економічних проблем та посиленням соціальної напруги. Тому виникає необхідність дієвої державної політики підтримки малого бізнесу. Завдання полягає у тому, щоб суттєво розширити його роль і місце в економічному процесі. Мається на увазі забезпечення протягом найближчих років у структурах зазначеного сектора зайнятості на рівні 25-30% дієздатного населення та виробництва до 25% ВВП.

     Вирішення цього завдання має зосереджуватися  на таких основних напрямах:

1. створення відповідної нормативно-правової бази;
2. впровадження спрощеної системи бухгалтерського обліку та звітності малих підприємств;
3. внесення відповідних змін та доповнень до законів України „Про підприємництво”, „Про підприємства в Україні”, „Про власність” тощо;
4. вирішення питань щодо організаційного забезпечення малого підприємництва, насамперед: розробити та прийняти цільові і регіональні програми розвитку та підтримки малого підприємництва з відповідним фінансовим та організаційним забезпеченням; впровадити єдину вертикальну систему органів виконавчої влади з питань малого підприємництва від Кабінету Міністрів України до обласних, районних державних адміністрацій; розробити єдину систему реєстрації та легалізації суб’єктів підприємництва; удосконалити мережу та підвищити дієвість роботи громадських об’єднань малого підприємництва; формування та розвиток системи фінансової підтримки малого підприємництва, для чого в першу чергу необхідно: внести зміни та доповнення до Закону України „Про систему оподаткування” та інші закони, в яких передбачити скорочення кількості зборів та відрахувань, перехід на єдиний сукупний податок, введення системи патентів для громадян-підприємців (фізичних осіб), звільнення від оподаткування частини прибутку (доходу), що спрямовується на рефінансування суб’єктів малого підприємництва; передбачити використання державних кредитних ліній для підтримки малого підприємництва із зазначенням середнього розміру позики, процентної ставки та секторів кредитування при умові створення нових робочих місць.

     Необхідно:

1. створити спеціалізовану банківську установу або установи з кредитування малого підприємництва;
2. розробити механізм цільового використання коштів Фонду сприяння зайнятості населення на розвиток малого підприємництва;
3. впровадити порядок кредитування малого підприємництва комерційними банками під гарантії бюджетних коштів;
4. забезпечити надання малим підприємствам, що підпадають під державні цільові програми підтримки малого підприємництва, державних гарантій, у тому числі у вигляді високо ліквідних державних боргових зобов’язань;
5. впровадити віднесений на собівартість витрат, пов’язаних з формуванням страхового фонду (резерву на покриття можливих витрат) при кредитуванні малих підприємств;
6. ввести пільгове оподаткування прибутку комерційних банків, одержаного за рахунок кредитування малих підприємств;
7. впровадити механізм використання незв’язних іноземних кредитних ліній та гарантій для фінансування цільових програм;
8. визначити чіткий  порядок участі донорів і  реципієнтів   у   процесі   здійснення   міжнародної   технічної допомоги;
9. організувати інформаційне, консультативне та кадрове забезпечення, насамперед:  відновити щоквартальну статистичну звітність про діяльність суб’єктів малого підприємництва; розробити методику прогнозування розвитку малого підприємництва;
10. створити мережу інформаційно-аналітичних центрів малого підприємництва;
11. проводити необхідну пропагандистську роботу, спрямовану на формування сприятливої громадської думки щодо підприємницької діяльності;
12. організувати підготовку та перепідготовку кадрів через систему бізнес-центрів, інкубаторів та технопарків; запровадити в учбові програми навчальних закладів основи підприємницької діяльності та організації малого підприємництва.

     Дані  пропозиції перегукуються з рекомендаціями МФК, основні з яких: спростити  процедури реєстрації нових підприємств; пояснити та обмежити процедури ліцензування; знизити рівень податків; обмежити кількість податків; обмежити та спростити урядові нормативні акти; перейти до загальних міжнародних засад бухгалтерського обліку.

     Формування  державної політики щодо підтримки  малого підприємництва,  визначення шляхів її реалізації повинно бути не лише „об’єктивною необхідністю” переходу до ринку, а й невід’ємною частиною  загальнодержавної  доктрини  соціально-економічних перетворень в Україні. Це сприятиме формуванню чисельного середнього класу суспільства, який є основою ринкових перетворень та гарантом незворотності економічних процесів .