Фінанси малих підприємств

Таким чином, фінансові ресурси підприємницьких структур можна поділити на три групи відповідно до джерел їхнього формування.

До першої групи слід віднести доходи та надходження, які утворюються  за рахунок власних та прирівняних  до них коштів. Доходи: прибуток від  основної діяльності; прибуток від виконаних науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) та інші цільові доходи; прибуток від фінансових операцій; прибуток від будівельно-монтажних робіт, які виконуються господарським способом; інші види доходів. Надходження: амортизаційні відрахування; виручка від майна, що вибуло; непоточні пасиви; цільові надходження (плата за утримання дітей тощо); мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві; пайові та інші внески членів трудового колективу; інші види надходжень.

До другої групи належать кошти, які мобілізуються на фінансовому ринку, а саме: продаж власних акцій, облігацій та інших видів цінних паперів, а також кредитні інвестиції.

До третьої групи слід віднести надходження коштів від фінансово-банківської  системи в порядку перерозподілу. До таких джерел належать: фінансові ресурси, що формуються на пайових засадах; страхове відшкодування ризиків; фінансові ресурси, що надійшли від концернів, асоціацій тощо; дивіденди та проценти за цінні папери інших емітентів; бюджетні субсидії; інші види ресурсів.

Фінансові ресурси малих підприємств  у 1995 році досягли 166 500,2 млрд. крб., у  т. ч. балансовий прибуток – 98 664,0 млрд. крб., податок на додану вартість, акцизний збір та інші витрати, що виключаються з виручки від реалізації, – 67 836,2 млрд. крб. У кооперативах фінансові ресурси становили 8 275,4 млрд. крб.: балансовий прибуток – 4 440,4 млрд. крб., податок на додану вартість акцизний збір та інші витрати, що виключаються з виручки від реалізації, – 3 835,0 млрд. крб. (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Основні показники діяльності малих  підприємств та кооперативів у 1993-1995 рр. (млрд. крб.) [18, 75]

У 1996 році фінансові ресурси малих  підприємств порівняно з попереднім роком збільшились майже на 40 % і досягли 2309,5 млн. грн., у тому числі  балансового прибутку – 1130,2 млн. грн.

Якщо розглянути роль фінансів малого підприємництва в народному господарстві, зокрема за балансовим прибутком, то видно, що питома вага балансового прибутку малих підприємств у 1996 році в  торгівлі та громадському харчуванні становить 44,1 %, у побутовому обслуговуванні населення – 40,3 %, в постачанні та збуті – 19,7 %, в будівництві – 16,4 %. У цілому балансовий прибуток малих підприємств становить лише 7,8 % від загального балансового прибутку галузей народного господарства. У 1997 році балансовий прибуток малих підприємств значно зріс. Разом з тим, частка фінансових ресурсів малих підприємств у валовому внутрішньому продукті щороку скорочується. Так, у 1993 році цей показник становив 5,1 %, у 1994 році – 4,7 %, у 1995 році – 3,1 %, у 1996 році – 2,9 %. Скорочується також частка фінансових ресурсів малих підприємств у загальних фінансових ресурсах держави. Якщо в 1994 році цей показник становив 5,8 %, то в 1995 році – 4,4 %, у 1996 році – близько 4 % [18, 76].

Така динаміка співвідношення цих показників надзвичайно деструктивно впливає на розвиток суб'єктів малого підприємництва, спричинює механічне руйнування фінансових пропорцій, що сформувалися між господарськими суб'єктами в попередній період, загострює фінансову кризу, зокрема кризу платежів, а також призводить до подальшої тінізації економіки.

Розглянемо деякі показники  фінансово-економічної діяльності суб'єктів малого підприємництва, зокрема  малих підприємств. Для визначення фінансово-економічної ефективності діяльності малих підприємств обчислимо два показники: продуктивність праці та рентабельність. Насамперед розглянемо продуктивність праці, яка визначається за формулою [18, 76]

ПП = П_б / ЧП

де  ПП – продуктивність праці;

П_б – прибуток балансовий;

ЧП – чисельність працівників (середньооблікова).

Тоді продуктивність праці на малих  підприємствах у 1995 році становила 94,6 млн. крб. на одного чоловіка. У народному  господарстві продуктивність праці  становила, відповідно, 78,2 млн. крб./чол. Таким чином, продуктивність праці у суб'єктів малого підприємництва на 20 % вища, ніж у народному господарстві.

Розглянемо інший показник фінансово-економічної  ефективності діяльності малих підприємств  – рівень рентабельності як співвідношення прибутку та собівартості. Цей показник останнім часом дещо знижується. Так, у 1993 р. він становив 42,8 %, у 1994 р. – 40,3 %, у 1995 р. – 29,1 %. Проте він майже у 1,5 рази вищий, ніж у середньому по народному господарству, який у 1993 р. був 36,8 %, у 1994 р. – 25,6 %, у 1995 р. – 20,0 %; значно менший цей показник у промисловості: 1993 р. – 35,6 %, 1994 р. – 24,7 %, 1995 р. – 16,6 % (табл. 2.2) [18, 76].

У ринкових відносинах суб'єкти малого підприємництва мусять грамотно оцінювати  фінансовий стан свого підприємства, фінансову ситуацію в народному господарстві країни в цілому. Інакше вони не зможуть прийняти правильних управлінських рішень у цій сфері, і їхні шанси на успіх у конкурентній ринковій боротьбі залишатимуться мінімальними.

Таблиця 2.2

Рентабельність малих підприємств та галузей народного господарства [18, 77]

Неймовірно важкий тягар оподаткування, обмеженість матеріально-фінансових та кредитних ресурсів або ситуації, коли їх немає зовсім, спонукають багатьох суб'єктів малого підприємництва піти в тіньову економіку.

Основними напрямами державної політики щодо ефективного використання фінансів на найближчу перспективу, на нашу думку, мають бути: створення відповідної нормативно-правової бази, яка б забезпечувала ефективний розвиток підприємницької діяльності, сприяла ефективному формуванню та використанню фінансів малого підприємництва; розвиток мережі фінансово-кредитних установ, інвестиційних та інноваційних фондів, страхових організацій; удосконалення механізмів оподаткування, кредитування та страхування малого підприємництва; забезпечення умов для розвитку перспективних форм фінансування малого підприємництва (лізинг, франчайзинг та інші); розробка та впровадження механізму стимулювання комерційних банків, які б надавали пільгові кредити малим підприємствам, що здійснюють свою діяльність у пріоритетних напрямах; удосконалення та спрощення системи бухгалтерського обліку та звітності малих підприємств".

Реалізація цих та інших заходів  сприятиме розвитку малого підприємництва, прискоренню процесу формування та ефективного використання фінансових ресурсів цього сектору економіки.

Розділ 3. Фінансові  аспекти функціонування малих підприємств

Господарська діяльність і підприємництво нерозривно пов'язані з вирішенням проблем фінансування. В даний  час суб'єкт господарювання самостійно фінансує всі напрямки своїх витрат відповідно до виробничого плану, розпоряджається наявними фінансовими ресурсами, вкладаючи їх у виробництво продукції з метою одержання прибутку. Фінансові ресурси, використовувані на розвиток виробничо-комерційного процесу, являють собою капітал у його грошовій формі. Капітал – частина фінансових ресурсів, що приносить додаткову вартість. Тільки вкладення капіталу в господарську діяльність, його інвестування створюють прибуток підприємця. Таким чином, пошук капіталу і є суть процесу фінансування бізнесу.

У буквальному значенні під словом "ресурс ", відповідно до тлумачного словника, розуміються запаси і витрати, джерела чого-небудь. Виходячи з  такого тлумачення, між поняттями "фінансові  ресурси" і "джерела фінансування" можна поставити знак рівності і стверджувати, що джерелами є всі грошові доходи і надходження, якими володіє підприємець.

Усі напрямки і форми діяльності підприємства здійснюються за рахунок  фінансування засобів, що формують власні і залучені активи. У ринкових умовах важливе місце приділяється внутрішнім ресурсам суб'єктів господарювання. Тому формування оптимального складу фінансових ресурсів є складовим елементом фінансування підприємництва. Саме розробка такої стратегії може забезпечити стабільну виробничу діяльність у рамках встановлених обсягів виробництва для малого бізнесу, найбільш ефективне використання, як правило, обмежених власних фінансових ресурсів і приваблюваних засобів, а також фінансову стійкість підприємства на довгу перспективу [25, 129].

На фінансування ресурсів підприємства впливає ряд факторів, які стосовно суб'єкта, що господарює, класифікуються на внутрішні і зовнішні. До внутрішніх відносяться фактори, що утворяться під впливом власних джерел формування фінансових ресурсів, до зовнішніх – позикові засоби та інші грошові надходження. До зовнішніх факторів також відносять доходи від здачі в оренду основних засобів і землі; доходи з акцій, облігацій, депозитів; одержання штрафів і пені.

Фактори, що роблять вплив на джерела  фінансування, можна розділити на виробничі і ринкові. До виробничих відносяться такі суб'єктивні фактори, як обсяги виробництва, обсяги і канали реалізації продукції, рівень витрат, обсяги постачань сировини і ступінь ефективності її переробки, суми втрат у натуральному і вартісному вираженні, а також комплекс факторів, що охоплює аспекти управління виробничою діяльністю. До ринкових – об'єктивні фактори, не контрольовані в умовах ринку вільної конкуренції з боку підприємців: ціни на сировину і вироблену продукцію, зміни попиту, інфляційні процеси.

Фінансування підприємницької  діяльності здійснюється за рахунок  грошових доходів і надходжень засобів  у розпорядженні суб'єкта господарювання. Основне призначення такого процесу-виконання  фінансових зобов'язань, здійснення витрат відповідно до виробничої програми й економічне стимулювання розвитку діяльності. Фінансування розрізняють у залежності від джерел, обсягів, видів засобів, а також способів забезпечення ними суб'єктів, що господарюють.

Основним джерелом фінансового  відшкодування виробничих витрат на діючих комерційних підприємствах виступає вартість реалізованої продукції (наданих послуг), різні частини якої в процесі розподілу виторгу приймають форму грошових доходів і нагромаджень. Власні фінансові ресурси формуються головним чином за рахунок прибутку й амортизаційних відрахувань. Поряд з ними джерелами фінансових ресурсів виступають: виторг від реалізації вибулого майна, стійкі пасиви, різні цільові надходження, мобілізація внутрішніх ресурсів та ін.

Власні фінансові ресурси –  це базова частина усіх фінансових ресурсів підприємства, що формується на момент створення підприємства і знаходиться в його розпорядженні протягом усього періоду його діяльності. Цю частину фінансових ресурсів називають статутним фондом чи засобами засновника. За період функціонування підприємства його статутний капітал може дробитися, зменшуватися чи збільшуватися, у тому числі і за рахунок частини внутрішніх фінансових ресурсів (резервного фонду і нерозподіленого прибутку).

Специфіку формування статутного фонду  зумовлює організаційно-правова форма підприємства. Так, джерелами статутного фонду комерційного підприємства можуть бути засоби фізичних і юридичних осіб.

Якщо для здійснення діяльності підприємці не вдаються до допомоги зовнішніх  джерел фінансування, такий бізнес функціонує на принципах самофінансування (самозабезпечення), що передбачає забезпечення підприємств за рахунок суто власних засобів.

Самофінансування – обов'язкова умова успішної господарської діяльності підприємств в умовах ринкової економіки. Цей принцип базується на повній окупності витрат з виробництва продукції і розширення виробничо-технічної бази підприємства, він означає, що кожне підприємство покриває свої поточні і капітальні витрати за рахунок власних джерел. При тимчасовій недостачі в засобах потреба в них може покриватися за рахунок короткострокових позичок банку і комерційного кредиту, якщо мова йде про поточні витрати, і довгострокові банківські кредити, використовувані на капітальні вкладення.

Для основної частини суб'єктів  господарської діяльності постає проблема формування сприятливого інвестиційного клімату чи пошуку внутрішніх джерел самофінансування [25, 131].