Фінанси малих підприємств

Поряд із самофінансуванням власними джерелами фінансових ресурсів виступають: виторг від реалізації вибулого майна, стійкі пасиви, різні цільові надходження й ін.

Важливим джерелом формування фінансових ресурсів є прибуток підприємства. Використовуючи його, підприємство може погасити свої бюджетні, кредитні й  інші фінансові зобов'язання.

Прибуток повинен створювати умови  для самофінансування діяльності, інвестування розширеного відновлення підприємств.

Одержання прибутку окремими суб'єктами господарювання свідчить про позитивні  макроекономічні тенденції до збільшення валового внутрішнього продукту, доходів  державного бюджету.

Сума амортизаційних відрахувань не залежить від фінансових результатів господарської діяльності і формується пропорційно вартості основних фондів. Отже, амортизаційний фонд – важливе джерело підтримки діючого виробництва в умовах незначної рентабельності господарювання.

З метою використання амортизаційних ресурсів для розширеного відновлення  доцільним є зменшення термінів служби основних фондів, використання методів прискореної амортизації. З іншого боку, зміна амортизаційної політики відіб'ється на собівартості виробництва і витратах звертання, це зобов'язує розглядати зміни в організації бізнесу комплексно з метою недопущення погіршення кінцевого фінансового результату – прибутку.

Через недостачу внутрішнього фінансування для скорочення потреби в капіталі у виробничій діяльності звертаються до зовнішнього фінансування.

Зовнішнє фінансування (за допомогою  позикового капіталу) являє собою  кредитне фінансування. Позичальник "заробляє" на кредиті тільки в тому випадку, якщо отриманий в результаті власної  виробничої діяльності прибуток буде більшим, ніж плата за кредит. В ефекті, що виникає при цьому, є і певний ризик: якщо ставка за кредит буде перевищувати рентабельність загального капіталу підприємства, то знизиться і рентабельність власного капіталу при збільшенні розмірів позикових засобів. У такому випадку кредитне фінансування втрачає значення.

Крім того, підприємець неодмінно  повинен враховувати, що даний ефект  змінюється у визначеній мірі при  зміні впливу системи оподаткування  прибутку підприємства, а також за рахунок відрахувань плати за кредит.

Фінансування і кредитування є  складовими частинами фінансового  механізму.

Кредитуванням називають надання  кредитів (кредитних фінансових ресурсів) підприємству чи підприємцю на умовах терміновості зворотності, платності, диференційованості і цільового призначення.

Результатом вкладення позикового капіталу е створення позикових  засобів (кредитних ресурсів).

• Залучені фінансові ресурси найчастіше зустрічаються у формі:
• банківських кредитів і позик;
• засобів від випуску і продажу облігацій та інших цінних паперів;
• позик інших небанківських установ [25, 133].

На розвиток підприємництва негативно  впливають кризові ситуації в  країні, низька купівельна спроможність населення і платоспроможність  підприємств-партнерів, відсутність вільних оборотних ресурсів, недосконале законодавство й організаційне забезпечення санації і процесів державної підтримки підприємництва. Більшість підприємців вибирають стратегію вичікування і нагромадження власних засобів.

Фінансування діяльності досягається, в основному, за рахунок коштів, що постійно відновлюються і змінюються в залежності від збільшення чи зменшення дебіторської і кредиторської заборгованості і відіграють істотну роль для кожного підприємства. У ринкових умовах підприємства повинні займатися пошуком нових джерел фінансування, що в першу чергу пов'язане з інвестиційною діяльністю. Узагальнюючи вище перераховані зведення, можна зробити висновок, що джерелами запозичених фінансових ресурсів виступають також засоби пайової участі в поточній та інвестиційній діяльності.

Інвестування (чи інвестиційна діяльність) – це вкладення капіталу в яке-небудь підприємство чи справу. Якщо фінансування задовольняє поточні потреби  підприємства, то інвестування забезпечує реалізацію підприємницьких, соціальних, екологічних та інших проектів.

У сучасних умовах підприємства різних форм власності самостійно розробляють  інвестиційні програми і забезпечують їхню реалізацію відповідними фінансовими  ресурсами. Така програма з глибоко  продуманою перспективою розвитку дозволить уникнути додаткових ризиків, виключити можливість втрати вкладених коштів і дати шанс досягти бажаного успіху в конкурентній боротьбі.

Напрямки інвестування коштів можуть бути різними: пов'язаними як з основними  видами діяльності підприємства з виробництва продукції (робіт, послуг), так і чисто фінансовими вкладеннями. Для одержання додаткових доходів підприємець вправі здобувати цінні папери інших підприємств і держави, вкладати кошти в статутний капітал знову утворених підприємницьких структур. Тимчасово вільні засоби можуть бути відособлені з загального грошового обігу і розміщені в банк на депозитні рахунки.

Успішна інвестиційна діяльність будь-якого  підприємства ставить перед собою, насамперед, послідовне вирішення наступних  завдань:

1) визначення джерел і обсягу фінансових ресурсів;

2) вибір пріоритетів інвестування;

3) розробка ефективної стратегії  залучення і використання інвестицій [25, 134].

На сьогоднішній момент потреба  в інвестиціях у всіх сферах економіки  України досить значна внаслідок зношеності основних фондів переважної кількості підприємств і використання в їхніх виробничих процесах відсталих енерго- і ресурсномістких технологій. У цьому зв'язку важливо мобілізувати всі наявні інвестиційні ресурси для розвитку підприємництва в країні.

Окремою проблемою фінансування бізнесу  виступає правильне і раціональне  використання засобів, що знаходяться  в розпорядженні підприємця. При  цьому обов'язкове дотримання діючих нормативних актів, що регулюють  грошовий обіг у країні.

Використання фінансових ресурсів здійснюється підприємством з багатьох напрямків, головними з яких є:

• платежі органам фінансово-банківської системи, зумовлені виконанням фінансових зобов'язань; до них відносяться: податкові платежі в бюджет, сплата відсотків банкам за користування кредитами, погашення взятих раніше позичок, страхові платежі і т.д.;
• інвестування власних засобів у капітальні витрати (реінвестування), пов'язане з розширенням виробництва і технічним його відновленням і т.д.;
• інвестування фінансових ресурсів у цінні папери, що здобуваються на ринку: дохідні акції й облігації інших фірм і т.п.;
• напрямок фінансових ресурсів на утворення грошових фондів заохочувального і соціального характеру;
• використання фінансових ресурсів на благодійні цілі, спонсорство [25, 134-135].

Структурна перебудова народного  господарства допускає в першу чергу  розвиток фінансово-кредитної системи, спрямований на забезпечення ефективного  використання ресурсів окремих підприємств. Організація фінансової роботи підприємства безпосередньо впливає на оборотність фінансів і, відповідно, на кінцеві фінансові результати. Актуальність вивчення завдань фінансування підприємства викликана ще й відсутністю централізованого ресурсного забезпечення.

Для усунення проблем формування і  використання фінансових ресурсів підприємству необхідна зважена стратегія держави щодо розвитку підприємництва і його ролі в розвитку національної економіки, яка б спиралася на інтереси основних суб'єктів підприємницької діяльності, відповідала потребам основної частини населення і відображала реальний стан в усуненні основних соціально-економічних проблем у країні. Економічно обґрунтоване використання податкових, інвестиційних і цінових механізмів буде сприяти регулярному надходженню засобів у бюджет, а також збільшенню прибутковості бізнесу.

В умовах переходу до ринку фінансові  ресурси здобувають важливе значення і відповідно вимагають контролю й управління. Від ступеня ефективності процесу трансформації фінансових ресурсів в основні й оборотні кошти, а також у засоби стимулювання робочої сили залежить фінансове благополуччя підприємства в цілому і його працівників зокрема. Управління фінансовими ресурсами в умовах переходу до ринкових відносин набуває першорядного значення, оскільки це єдиний вид ресурсів підприємства, що здатний у мінімальний термін трансформуватися в будь-який інший його вид. У даному зв'язку управління фінансуванням важливе на всіх стадіях діяльності підприємства. Управління фінансуванням на підприємстві охоплює три взаємозалежних сектори:

1) сектор грошових ринків і ринків капіталу, що робить різний вплив на економіку підприємства;

2) сектор інвестиції, що має безпосереднє  відношення до рішень, пов'язаних  з формуванням інвестиційного  портфеля підприємства;

3) сектор бізнесу, що безпосередньо  торкається управління підприємством [25, 136].

Усі сектори взаємодіють один з  одним, тому всі рішення, прийняті на підприємствах, повинні враховувати  цю взаємодію.

Позитивний фінансовий результат  господарської діяльності підприємств  свідчить про ефективність застосовуваних форм і методів управління фінансовими ресурсами, і, навпаки, негативний результат чи відсутність його – про недоліки в управлінні фінансовими ресурсами, організації виробництва і можливості банкрутства підприємств.

Найважливішими напрямками удосконалювання фінансової роботи на підприємствах є наступні:

• системний і постійний фінансовий аналіз їхньої діяльності;
• організація оборотних коштів відповідно до існуючих вимог з метою оптимізації фінансового стану;
• оптимізація витрат підприємства на основі розподілу їх на перемінні і постійні й аналіз взаємодії і взаємозв'язку "витрати – виторг – прибуток";
• оптимізація розподілу прибутку і вибір найбільш ефективної дивідендної політики;
• більш широке впровадження комерційного кредиту і вексельного звертання з метою оптимізації джерел коштів і впливу на банківську систему;
• оптимізація структури майна і джерел його формування з метою недопущення незадовільної структури балансу;
• розробка і реалізація стратегічної фінансової політики підприємства [25, 136].

У цілому, ефективне формування і використання ресурсів підприємств викликає потребу оцінки ефективності фінансових проектів на рівні окремих підприємств.

При оцінці ефективного формування і використання ресурсів важливо  оцінити термін і розміри вкладених  фінансових ресурсів і отриманого прибутку. Процес вкладення капіталу передбачає його повернення шляхом прибуткової діяльності.

При оцінці ефективності формування фінансових ресурсів необхідно врахувати, що окупність фінансових вкладень у  результаті одержання прибутку не може бути абсолютним критерієм ефекту в умовах інфляційних процесів.

У той же час ефективність фінансування підприємства значною мірою визначається структурою джерел формування ресурсів, що залежить від форм власності, виду діяльності, територіального розміщення й інших факторів впливу. Очевидно, збільшення частини власних фінансових ресурсів щодо позикових і залучених дає можливість зробити висновок про збільшення ефективності фінансування підприємств.

Розмір і структура фінансових ресурсів багато в чому залежать від обсягу виробництва і його ефективності. Постійне зростання виробництва і підвищення його ефективності є основою збільшення фінансових ресурсів як на загальнодержавному рівні, так і на рівні підприємств. У свою чергу, від величини фінансових ресурсів, інвестованих у сферу виробництва, залежать ріст обсягу виробництва і ступінь його ефективності.

Отже, наявність фінансових ресурсів у необхідних розмірах і ефективне  їхнє використання багато в чому визначають фінансове благополуччя фірми (підприємця), фінансову стійкість, платоспроможність і ліквідність балансу. Необхідний розмір цих ресурсів і ефективність їхнього використання в поточному періоді і на перспективу визначаються в процесі фінансового планування.

Висновки

Отже, формування ринкової системи господарювання в Україні пов'язане зі зростанням підприємницької активності в усіх сферах економіки. Один із перспективних напрямів створення конкурентно-ринкового середовища – розвиток малого підприємництва. Світовий досвід і практика господарювання показують, що найважливішим компонентом ринкової економіки є існування і взаємодія багатьох великих, середніх та малих підприємств, оптимальне співвідношення їх. Найбільш динамічний елемент у структурі народного господарства – мале підприємництво.

В умовах дестабілізації економіки, обмеження фінансових ресурсів саме суб'єкти малого підприємництва, які не потребують великих стартових інвестицій, характеризуються швидкою окупністю витрат, більш активні в інноваційній діяльності, здатні за певної підтримки стимулювати структурну перебудову економіки, розвиток економічної конкуренції, сприяти послабленню монополізму, створювати додаткові робочі місця, забезпечувати широку свободу вибору, насичувати ринок товарами і послугами.