Фінансові резерви та їх розвиток в вітчизняній економіці

Останнім часом дедалі більшої актуальності набувають питання ефективного використання фінансових резервів як окремих підприємств, так і економіки країни. Головну проблему, що гальмує розвиток резервної діяльності, науковці та практики вбачають у джерелах капіталу. При цьому дослідники не приділяють належної уваги питанню збереження вже наявних ресурсів.

Серед особливостей і проблем управління ресурсним обміном, які пов'язані з результатами науково-технічного прогресу й виявлені науковцями, можна назвати такі:

•   стрімке збільшення номенклатури нових видів матеріальних ресурсів;

• посилення ролі інформаційних та інтелектуальних ресурсів, які супроводжують інноваційні товари й мають самостійне інноваційне значення;

•   збільшення масштабів обміну нематеріальних ресурсів на матеріальні й посередницькі ресурси;

•  поява нових видів посередницьких ресурсів (електронні гроші, кредитні картки тощо);

•   безпрецедентно швидке старіння ресурсів;

•  зміна фізичних меж економічних систем (транснаціональні корпорації, міжнародний поділ праці, глобалізація, міграція).

До фінансових резервів також належать резервні фонди комерційних банків. Важливою умовою забезпечення стабільності грошової одиниці в державі є валютні резерви, запаси золота та інших дорогоцінних металів Національного банку України [11,с.301].

Питанням створення золотовалютних резервів та управління ними вчені-економісти приділяли достатньо уваги, правова ж природа цього явища мало досліджена. Оскільки золотовалютні резерви - важливий елемент забезпечення фінансової стабільності держави, то вони безперечно потребують більшої уваги з боку правників з метою формування теоретичних напрацювань та можливого подальшого, на їх основі, внесення змін до чинного законодавства.

Золотовалютні резерви слід розглядати саме як механізм забезпечення економічної безпеки та економічної стабільності держави.

У чинному законодавстві немає єдиного підходу до визначення системи золотовалютних резервів України. Така невизначеність і розпорошеність правових норм, звичайно, не сприяє правильному їх застосуванню. Проблемою також є недостатньо детальне регулювання прав та обов'язків посадових осіб щодо управління золотовалютними резервами навіть НБУ, не говорячи про інші фонди коштів. Золотовалютні резерви як централізовані державні фінанси на сьогодні не мають системного втілення в законодавстві [14,с.80].

Також на сьогоднішній день в економіці України є дискусійним питання, щодо валютних резервів. Необґрунтованим і неефективним є прагнення зосередити якомога більші валютні резерви в центральному банку країни. Нагромадження таких резервів не сприяє ні зростанню добробуту громадян, ні добробуту економіки України в цілому. Статус цих резервів такий, що вони не гарантовано можуть бути використані з користю для держави й суспільства.

Нагромадження великих обсягів валютних резервів немає істотного позитивного впливу на стан економіки України, набагато кориснішим для держави й народу було б їх спрямування в капітальні інвестиції [14,с.81].

Головною проблемою, що гальмує розвиток резервної діяльності України можна вважати недоцільне, неефективне їх використання, недбале ставлення до вже наявних ресурсів. Економічно обґрунтоване використання фінансових резервів сприятиме виходу з фінансової кризи, збільшенню дохідності підприємств, покращенню стану економіки загалом.

Держава повинна нести особливу відповідальність за ефективне існування всіх її економічних суб'єктів. Вона повинна вчасно й активно вирішувати завдання у сфері підвищення ефективності  функціонування фінансових резервів. Всі резервні фонди повинні належати державі  і бути призначеними для використання в інтересах майбутніх поколінь.

В сучасних умовах дефіциту фінансових ресурсів як на державному , так і на рівні підприємств важливим є пошук нових видів доходів (проведення прискореної амортизації, випуск цінних паперів, здача майна в оренду та ін.) [13,с.20].

Також проблемою є питання мобілізації ресурсів. Здійснюють мобілізацію фінансових ресурсів по-перше, це банки. Однак банків в Україні занадто багато (близько 180), тому фінансові ресурси є досить розпорошеними. Крім того значна частина коштів сьогодні перебуває в безготівковій формі, обслуговуючи "тіньовий" капітал та у формі заощаджень населення поза банками. По-друге, акумулюванням та інвестуванням фінансового капіталу займаються різноманітні учасники фондового ринку: інвестиційні компанії та фонди, трастові компанії (довірчі товариства).

              Велику увагу щодо резервування приділяють обов’язковому резервування, оскільки за його допомогою центральний банк України досягає багатьох економічних цілей. Обов’язкове резервування впливає на пропозицію грошей, збільшуючи її або зменшуючи. Якщо центральний банк збільшує норму обов’язкового резервування, то тим самим скорочується обсяг надлишкових резервів банків і зменшується пропозиція грошей, у банків зменшуються можливості для кредитування, мультиплікації депозитів. Якщо ж центробанк зменшує норми обов’язкових резервів, то має місце зворотний ефект -збільшується пропозиція грошей, обсяг вільних резервів банків, їх кредитоспроможність, рівень мультиплікації депозитів. Обов’язкове резервування має антиінфляційну спрямованість, виконує функції страхування депозитів та ін.

Політика обов’язкового резервування має неоднакове значення для центрального банку і для підприємств:

1) для центрального банку вигідні високі норми обов’язкового резервування, оскільки вони зменшують ліквідність банків і змушують їх звертатися до самого ж центрального банку за отриманням кредитів в порядку рефінансування;

2) оскільки для підприємств така ситуація є діаметрально зворотною, то доводиться говорити, що політика рефінансування і обов’язкових резервів взаємно доповнюють і в той же час суперечать одна одній. Політика обов’язкового резервування, таким чином, значно підвищує залежність комерційних банків від центрального банку. Заходи, спрямовані на підвищення ліквідності банків (зменшення норм обов’язкових резервів, збільшення рефінансування) розширюють можливості кредитування економіки і навпаки - підвищення норм обов’язкових резервів і, відповідно, зменшення ліквідності банків зменшують їх кредитні можливості.

В економічній літературі таку ситуацію навіть називають "фінансовою санкцією" [15, с. 112].

Але обов’язкові резерви мають ще одну властивість, вони є гарантією інтересів вкладників. Таким чином, обов’язкові резерви врешті-решт впливають на грошову масу в обігу. Однак різкий конфлікт інтересів примушує ще раз ставити питання про необхідність змістовного, причому зовнішнього контролю за діяльністю Національного банку України.

Водночас відмічаються і недоліки даного інструменту:

По-перше, підвищення норми обов'язкового резервування може привести всі банки з невеликими надлишковими резервами в неліквідний стан, підірвати їх становище на ринку. Щоб урятувати такі банки, центральному банку довелось би вживати компенсуючі заходи, наприклад посилити їх рефінансування чи збільшити купі­влю цінних паперів, що буде розмивати регулятивний ефект від застосування інструменту обов'язкового резервування.

По-друге, підвищення норми резервування негативно позначається на фінансах банків, оскільки обмежує їхні доходи за ак­тивними операціями. У цьому зв'язку таке застосування даного інструменту рівноцінне підвищенню оподаткування банків.

По-третє, якщо потрібно змінити пропозицію грошей на короткий строк і в невеликих обсягах, то цей інструмент просто не годиться, бо зміна норми резервування на 1% може дати значно більшу зміну пропозиції, ніж це потрібно. А часті зміни норми резервування взагалі можуть паралізувати діяльність банків.

Таким чином, нестача і неефективне ставлення до фінансових ресурсів призвело до дефіцитності фінансового резервування, що у свою чергу зумовлює недієздатність і не можливість покриття фінансових непередбачених потреб які виникли в ході діяльності різних суб’єктів, зокрема державних і недержавних. Тому сучасний стан функціонування фінансових резервів України вимагає низки серйозних заходів, спрямованих на його оздоровлення, а також збільшення контролю з боку держави за фінансовими резервами та напрямами їх використання, тільки в такому випадку Україна має перспективи як самостійна і незалежна держава у світовій співдружності держав.

ВИСНОВКИ

Провівши дослідження з питань фінансового резервування я дійшла висновку що - фінансове резервування як елемент системи фінансових ресурсів, є безумовно потрібним в економіці держави, особливо на сучасному етапі її розвитку. Резерви повинні існувати як в державних так і не державних суб’єктах економіки, оскільки це спосіб й форма створення та використання фондів фінансових ресурсів для фінансування заходів із локалізації впливу непередбачуваних обставин і підтримки високого рівня виробництва та суспільного добробуту громадян, а також вони є важливою умовою безпосереднього і ефективного фінансування економіки, розв'язання різноманітних соціальних, виробничих та екологічних проблем, подолання катастрофічних природних явищ і процесів.

На основі проведеного дослідження можна зробити наступні висновки:

1. Фінансові резерви, як складова системи фінансових ресурсів потрібні завжди, незалежно від моделі економічного розвитку, форми власності, рівня розвитку продуктивних сил. Вони об'єктивно зумовлені безпосередньо характером процесу виробництва як явищем, де імовірні випадкові фактори й непередбачувані обставини.

2. Створення фінансових резервів у державі потребує законодавчого забезпечення. У більшості країн світу створення й використання резервів регулюється спеціальними законами. В Україні створення фінансових резервів на загальнодержавному рівні обумовлено Бюджетним кодексом України та регулюється відповідними органами законодавчої влада.

3. Метою державного фінансового контролю є виявлення відхилень від прийнятих норм та стандартів, порушень принципів законності, ефективності і економії витрачання матеріальних ресурсів на найбільш ранній стадії для того, щоб мати можливість вжити коригувальних заходів, а в окремих випадках  притягти винних до відповідальності, отримати компенсацію за заподіяну шкоду або здійснити заходи щодо запобігання або скорочення подібних порушень у майбутньому.

4. Проблема резервування полягає у відсутності фінансових ресурсів для забезпечення інвестиційного попиту з боку реального сектору економіки. Відповідно вирішення цієї проблеми передбачає створення умов, які б дозволили додатково залучити внутрішні фінансові ресурси, зокрема, заощадження населення та "тіньовий капітал", до інвестиційної діяльності, а також створити привабливі умови для іноземних інвесторів. Проблема фінансового резервування вимагає комплексного підходу для її вирішення. Необхідно поставити  стратегічне завдання та розробити конкретні заходи по її виконанню.

Отже, фінансове резервування є необхідною умовою для ефективного функціонування економічної системи України, оскільки воно є своєрідним запасом і системою гарантування у разі виникнення непередбачуваних обставин. Базою і основним джерелом фінансових резервів є ресурси, які, нажаль, є обмеженими і вичерпними, тому наше завдання полягає у ефективному їх використанні, розподілі та утворенні дисбалансу для уникнення конфліктних ситуації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України: Закон України [Електронний ресурс] : Затверджена Верховною Радою України 26 червня 1996 року. - Режим доступу: http://www.rada.gov.ua

2. Бюджетний кодекс України [Електронний ресурс] : Затверджений Верховною Радою України 8 липня 2010 року №2457-VI. - Режим доступу: http://www.rada.gov.ua

3. Закон України «Про державний матеріальний резерв» від 24.01.1997 №51/97- ВР.//Відомості Верховної Ради України. – 1997. - №13, с.113.

4. Закон України «Про внесення змін і доповнень до закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» [Електронний ресурс] : Затверджений  Верховною Радою України 16 квітня 1991 №959 ХII - Режим доступу: zakon.rada.gov.ua

5. Закон України  «Про кредитні спілки» [Електронний ресурс] : Затверджений Верховною Радою України 20 грудня 2001року №2908 - Режим доступу: http://www.rada.gov.ua

6. Закон України «Про внесення змін і доповнень до закону України «Про Рахункову палату» [Електронний ресурс] : Затверджений Верховною Радою України  11 липня 1996 №315 - Режим доступу: zakon.rada.gov.ua

7. Закон України  «Про внесення змін і доповнень до закону України «Про  страхування» від 07.03 1996 № 8596 - ВР.//Відомості Верховної Ради України. - 2008 - №23,с.214.

8. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» [Електронний ресурс] : Затверджений Верховною Радою України 12 липня 2001 року № 2664-III - Режим доступу: zakon.rada.gov.ua

9. Указ Президента України «Про положення про Міністерство Фінансів України» [Електронний ресурс] : від 8.04.2011 №446//2011 - Режим доступу www.president.gov.ua

10. Базилевич В.Д.Страхова справа: [підручник] / В.Д.Базилевича. -  К.: Знання, 2005. - 351 с.

11. Василик О.Д. Теорія фінансів:Підручник .- К.: НІОС, 2003. - 416 с.

12. Дорош М. Питання формування резервної системи комерційних банків / М.Дорош // Фінанси України - 2000 - №8 - 160 с.

13. Зятьковський В.І., Неоподатковувані резервні фонди інвестиційного призначення в системі прибуткового оподаткування юридичних осіб // Фінанси України. - 2008., №4. - С.38-44.

14. Ковальчук Н. І., Золотовалютні резерви в контексті національної безпеки // Наукові записки, №3. - 2008. С. 79-82.

15. Косюта М.В. Проблеми та шляхи розвитку прокуратури України в умовах побудови демократичної правової держав. - Одеса, 2002. - 467 с.

16. І.В.Кушнір «Фінанси»: Навчальний посібник. - Київ, 2009.- 300 с.

17. Кириленко О.П. «Фінанси»(Теорія та вітчизняна практика): Навчальний посібник. - Тернопіль: Економічна думка, 2000. - 129 с.