Фінансові відносини суб'єктів господарювання

Конкретними видами фінансових ресурсів, які перебувають у розпорядженні підприємств, є:

• амортизаційні відрахування,
• оборотні кошти,
• прибуток,
• бюджетні асигнування,
• надходження з цільових фондів,
• надходження з централізованих корпоративних фондів, кредити.

Водночас треба зазначити, що прибуток, бюджетні асигнування, надходження з цільових і корпоративних фондів — це не стільки ресурси, скільки джерела їх формування. Вони можуть бути спрямовані як на забезпечення потреб виробництва, так і на невиробничі потреби. Так, наприклад, прибуток може бути капіталізованим (поповнення статутного фонду) або витраченим на фінансування соціальних витрат чи на виплату премій.

 

1.5.Витрати і доходи як фінансові категорії

 

Витрати підприємства - фінансова категорія, що характеризує в грошовій та матеріальній формах оцінку господарської діяльності (підготовка, організація й здійснення процесів виробництва та реалізації продукції, товарів), фінансової й соціальної діяльності.

Згідно із Законом  України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 р. (із змінами) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) визначаються як сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які закуповуються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За  напрямами фінансування витрати можна поділити на:

- виробництво і реалізацію  продукції;

- відтворення основних засобів;

- операційні заходи;

- соціальні цілі.

За  джерелами фінансування витрати поділяються на:

- забезпечені власними  фінансовими ресурсами;

- покриті позиченими  коштами;

- здійснені за рахунок  залучених коштів.

З точки зору фінансової діяльності до витрат належать усі реально понесені витрати. З позиції оподаткування витрати поділяються на ті, що відносяться на собівартість, і ті, що здійснюються за рахунок прибутку. Із цих позицій до валових витрат відносять лише ті витрати підприємства, без яких процес виробництва й реалізації неможливий.

Вищеназваний закон  визначає валовий доход як загальну суму доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, морській економічній зоні, так і за її межами.

Доходи підприємства можна поділити на такі групи:

• Від основної (операційної) діяльності - виручка від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг;
• Прибуток - найважливіша фінансова категорія, що відображає позитивний фінансовий результат господарської діяльності підприємства, характеризує ефективність виробництва і в кінцевому рахунку свідчить про обсяг та якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості. Одночасно прибуток впливає на зміцнення комерційного розрахунку, інтенсифікацію виробництва за будь-якої форми власності. Він є джерелом не лише забезпечення внутрішньогосподарських потреб підприємств, а й формування бюджетних ресурсів держави.

Різнобічне значення прибутку посилюється з переходом  економіки України до ринкових умов господарювання. Підприємства недержавної  форми власності, отримавши фінансову  самостійність і незалежність, мають  право вирішувати, на які цілі і  в яких розмірах спрямовувати прибуток, що залишився після сплати податків до бюджету й інших обов'язкових платежів і відрахувань.

Прибуток - мета підприємницької  діяльності й водночас - джерело  витрат для розвитку виробництва. Це одна з основних фінансових категорій ринкової економіки. У прибутку концентруються фінансові інтереси усіх суб'єктів підприємницької діяльності, він характеризує ефективність виробництва, свідчить про примноження фінансових ресурсів.

Господарюючий суб'єкт  самостійно визначає напрям використання тієї частини прибутку, яка залишилася в його розпорядженні. При цьому порядок розподілення й використання прибутку на підприємствах фіксується в його статуті та визначається положенням, розробленим відповідними економічними службами підприємства і затвердженим його керівництвом.

Згідно зі статутом, підприємства можуть використовувати прибуток, який залишився в їх розпорядженні, на поповнення статутного капіталу, на утворення  й поповнення резервного капіталу, а також направляти на виплату  дивідендів та на інші цілі.

Оскільки одержаний  прибуток (збиток) є інтегральним показником, то на нього мають вплив різні фактори:

1. Макроекономічні (зовнішні):

- природні умови;

- державне регулювання цін, тарифів, відсотків, податкових ставок і пільг;

- ринкова кон'юнктура.

2. Мікроекономічні (внутрішні):

- обсяги виробництва;

- собівартість продукції;

- рівень ефективності  використання виробничих ресурсів  підприємства;

- якість продукції;

- рівень організації  праці;

- ефективність використання  фінансових ресурсів. При здійсненні фінансово-господарської діяльності ці

- фактори перебувають  у тісному взаємозв'язку та  взаємозалежності.

Прямий вплив на величину собівартості продукції, а, отже, й прибутку, пов'язаний з тим, наскільки раціонально економно витрачаються матеріальні ресурси - адже частина матеріальних витрат у складі собівартості становить від 60 -90%. У свою чергу використання матеріальних ресурсів залежить від ритмічності поставок, наявності необхідних оборотних коштів, матеріаловіддачі, економії ресурсів. Рівень використання такого виробничого ресурсу, як праця залежить від рівня кадрового забезпечення підприємства, продуктивності праці. Використання основних засобів характеризується фондовіддачею, забезпеченістю основними фондами, технічним озброєнням праці.

 

2. МЕТОДИ  ОРГАНІЗАЦІЇ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ  ПІДПРИЄМСТВ

 

 

2.1.Комерційний  розрахунок

 

Основний метод  фінансової діяльності — комерційний  розрахунок.

Комерційний розрахунок - це метод ведення господарства шляхом порівняння у вартісній (грошовій) формі затрат і результатів виробничо-фінансової діяльності.

При ньому фінансова  діяльність будується за такою схемою:

Визначальну роль у формуванні фінансових ресурсів при цьому методі відіграють власні кошти, котрі покривають значну частину витрат, а також є забезпеченням отриманих кредитів. Бюджетні асигнування і надходження з цільових та централізованих фондів виконують допоміжну роль, а збалансування потреб у фінансових ресурсах здійснюється за допомогою кредиту. Метою діяльності є отримання прибутку.

Комерційний розрахунок є раціональним і високоефективним методом фінансової діяльності. Він  спонукає підприємство до пошуку достатніх  і дешевих фінансових ресурсів, раціонального їх розміщення, мінімізації витрат і максимізації доходів та прибутку. Комерційний розрахунок притаманний ринковій економіці. Саме він, а не ринкові відносини самі по собі, сприяє високоефективному господарюванню.

Комерційний розрахунок ґрунтується на таких принципах:

— повна господарська і юридична відокремленість;

— самоокупність;

— прибутковість;

— самофінансування;

— фінансова  відповідальність.

Усі принципи між  собою тісно взаємозв’язані й  становлять єдине ціле. Недотримання хоча б одного з них відразу ж зводить нанівець ефективність комерційного розрахунку. Разом з тим визначальним принципом є господарська і юридична відокремленість.

Необхідність  установлення повної господарської  і юридичної відокремленості  випливає з вимоги чіткої визначеності щодо прав власності на фінансові ресурси, повноважень у визначенні оптимальних напрямів їх розміщення та відповідальності за використання залучених ресурсів. Господарська відокремленість дає змогу самостійно приймати рішення з питань виробничої і фінансової діяльності. Юридична відокремленість проявляється в наданні прав юридичної особи, яка має відповідну адресу, рахунки в банках та самостійний баланс, з допомогою якого визначають фінансові результати. Установлення господарської і фінансової відособленості дає змогу встановити чітку залежність між зусиллями даного підприємства і його фінансовими результатами. Неприпустимо, щоб рішення з питань діяльності підприємства приймались одними особами, а відповідальність за результати цієї діяльності покладалися на підприємства.

Самоокупність є другим за значенням принципом  у системі комерційного розрахунку. Вона означає покриття витрат на просте відтворення виробництва за рахунок  отриманих доходів. Погашення залучених  кредитів і сплата процентів здійснюється за рахунок отриманих доходів чи відповідного матеріального забезпечення позичок. Принцип самоокупності означає, що фінансова діяльність підприємства ґрунтується на такому вкладенні коштів, яке обов’язково має окупитись, тобто забезпечується стабільний кругообіг фінансових ресурсів.

У фінансовій практиці розрізняють повну і часткову самоокупність. Повна самоокупність  означає повне покриття витрат за рахунок отриманих доходів. При  частковій самоокупності отримані доходи покривають лише частину здійснених витрат. Часткова самоокупність може бути як непередбаченим наслідком зміни кон’юнктури ринку і зниження рівня цін на певну продукцію, так і запланованим явищем, коли свідомо підтримується невисокий рівень цін на окрему продукцію. Непередбачена часткова самоокупність веде до збитків, запланована — потребує встановлення відповідних джерел відшкодування втрат доходів. Як правило, запланована часткова самоокупність визначається державною ціновою політикою для певних товарів і послуг. Наприклад, у більшості країн світу на сільгосппродукцію ціни підтримуються на невисокому рівні, унаслідок чого держава надає субсидії з бюджету її виробникам.

Прибутковість, яка є логічним продовженням принципу само- 
окупності, означає, що отримані доходи мають не тільки покрити проведені витрати, а й сформувати прибуток. Прибуток відіграє надзвичайно важливу роль. По-перше, це мета підприємницької діяльності, чистий дохід власників підприємства. По-друге, це критерій ефективності діяльності підприємства. У прибутку, як кінцевому результативному показнику, відображаються всі позитивні й негативні чинники, що характеризують роботу підприємства. По-третє, прибуток є основним джерелом нарощування фінансових ресурсів і розширення виробництва. В умовах ринкової економіки виживають тільки ті підприємства, які постійно розвиваються. Можливості ж розвитку безпосередньо залежать від маси отриманого прибутку.

Прибуток відіграє важливу стимулюючу роль для підприємства, націлюючи його на максимізацію доходів  і мінімізацію витрат. При цьому  ринкові механізми сприяють установленню оптимального рівня рентабельності продукції (робіт, послуг). З одного боку, підприємство заінтересоване в максимальному розмірі прибутку, однак, з іншого, це спричинить зростання ціни, а відтак і зменшення обсягів продажу та суми отриманого прибутку. Ця противага двох компонентів і веде до визначення оптимального рівня рентабельності, який забезпечує достатність прибутку для розвитку виробництва та формування особистих доходів підприємців і дає змогу максимально знизити рівень цін. Саме ціновий чинник є основною складовою конкуренції.

Самофінансування  передбачає покриття витрат на розвиток виробництва за рахунок отриманого прибутку та залучених кредитів, які, у свою чергу, також погашаються  за рахунок прибутку. Це дуже важливий принцип комерційного розрахунку, оскільки підприємство має саме дбати про розвиток виробництва. Цей принцип установлює взаємозв’язок між розвитком підприємства і фінансовими результатами його діяльності. Він забезпечує раціональне використання зароблених і залучених фінансових ресурсів, адже мета самофінансування полягає не в тому, щоб просто самостійно витратити певну суму коштів, а в тому, щоб отримати певний ефект. Результатом такого вкладення коштів має бути приріст прибутку.

Фінансова відповідальність є підсумковим принципом комерційного розрахунку і забезпечує його дійовість. Сутність цього принципу полягає в тому, що підприємство несе повну відповідальність за фінансові результати своєї діяльності. Отримані збитки покриваються за рахунок власних коштів. Якщо розмір збитків настільки підриває фінансову базу підприємства, що воно не в змозі продовжувати діяльність, то тоді приймається рішення про банкрутство. У разі банкрутства встановлюється фінансова відповідальність підприємства перед його кредиторами. Ліквідаційна комісія відповідно до чинного законодавства встановлює черговість відшкодування боргів і збитків.