Фінансові відносини суб'єктів господарювання

Потреба у власних  оборотних коштах визначається як виробничими, так і фінансовими чинниками. Виробничі — це обсяги виробництва, тривалість виробничого циклу, періодичність закупівлі виробничих запасів, терміни реалізації продукції і форми розрахунків за неї. Зміни цих показників ведуть до необхідності коригування власних оборотних коштів. Скорочення обсягів виробництва та інших показників сприяє зменшенню потреби у власних оборотних коштах. Вивільнені ресурси можуть бути спрямовані на інші цілі. Збільшення вказаних показників веде до необхідності приросту власних оборотних коштів. Цей приріст забезпечується за рахунок власного прибутку підприємства чи наданих ресурсів.

Фінансовим чинником, що визначає потребу у власних оборотних коштах, є можливість залучення до формування оборотних фондів позичкових коштів. Ця можливість, у свою чергу, залежить від рівня самофінансування та наявності майна, яке може бути прийняте банком у заставу, а також від фінансових результатів діяльності підприємства, його стабільного становища на ринку. Чим кращі показники діяльності підприємства, тим більше у нього можливостей залучити банківські кредити й зекономити на власних оборотних коштах.

Забезпеченість підприємства оборотними коштами, як і основними фондами, безпосередньо впливає на його діяльність. Не- 
достатність цих коштів веде до незабезпеченості виробничого процесу. Нераціональне та неефективне їх використання звужує виробничі й фінансові можливості підприємства. Втрата чи осідання оборотних коштів веде до банкрутства підприємства.

3.3. Надані  фінансові ресурси 

Надані фінансові  ресурси за характером використання подібні власним, оскільки після  їх надходження вони переходять у  розпорядження підприємства. Разом з тим існують певні обмеження, адже такі кошти мають здебільшого цільовий характер.

Бюджетні асигнування  можуть надаватися підприємствам (як правило, державним) у таких формах:

— бюджетні інвестиції;

— бюджетні кредити;

— державні дотації;

— державні субсидії.

Бюджетні інвестиції являють собою виділення коштів на розвиток виробництва, насамперед у  вигляді капітальних вкладень. Вони спрямовуються у пріоритетні  галузі й проекти, які визначають розвиток економіки країни загалом.

Бюджетні кредити є формою фінансової допомоги підприємствам у разі скрутного фінансового стану. Вони відрізняються від банківських відносно невисоким рівнем процентних ставок.

Державні дотації  — це виділення коштів з бюджету  на покриття збитків підприємств, як правило, у тому разі, коли збитковість є наслідком певної політики держави, наприклад цінової.

Державні субсидії — це виділення коштів з бюджету  суб’єктам підприємницької діяльності на вирішення певних завдань у межах різних державних програм.

Надходження з державних цільових фондів за своїм змістом ідентичні бюджетним асигнуванням. Вони здійснюються у формі державних інвестицій і субсидій, кредитів. Ці надані ресурси мають строго цільовий характер, котрий випливає із суті даних фондів.

Надходження з  централізованих фондів відображають внутрішньокорпоративний перерозподіл фінансових ресурсів. Ці фонди створюються за рахунок прибутку структурних одиниць корпоративного об’єднання, тобто за своєю сутністю — це перерозподіл чистого прибутку. З одного боку, підприємства здійснюють відрахування у централізовані фонди, з іншого — можуть отримувати з них кошти. Тому, крім загальної суми надходжень з цих фондів, слід визначати чисті (нетто) надходження, які обчислюються як різниця між надходженнями з фондів і внесками до них.

Сальдо взаємовідносин може визначатися стосовно всіх наданих  ресурсів. Кожне підприємство сплачує  податки й обов’язкові платежі до бюджету та внески в цільові фонди. Однак тільки деякі з них можуть отримувати асигнування з бюджету чи надходження з фондів. При цьому, як правило, сальдо взаємовідносин від’ємне. Тому, визначаючи фінансові ресурси, надані з бюджету, цільових і централізованих фондів, слід враховувати сальдо взаємовідносин. Позитивне сальдо характеризує реально надані ресурси, від’ємне — фактичну суму вилучених коштів підприємств.

Кредити являють  собою фінансові ресурси, які  тимчасово перебувають у розпорядженні  підприємств. Саме це визначає сферу  їх використання — як правило, на тимчасові  чи сезонні потреби, а також потреби, які мають циклічний характер.

Кредит існує  у двох основних формах: комерційний  і банківський. Комерційний —  це придбання товарів чи отримання  послуг з відстрочкою оплати. Подібна  угода оформляється спеціальним  борговим зобов’язанням — векселем. Банківський кредит полягає в отриманні позичок від банків чи інших кредитних установ.

Кредитування  здійснюється з дотриманням принципів  поворотності, строковості, платності, забезпеченості.

Дотримання  принципів кредитування дуже важливе  для обох сторін. Підприємства-позичальники за умови неухильного виконання вимог до отримання і повернення кредитів не просто заінтересовані в ефективному використанні позичених фінансових ресурсів — вони повинні його забезпечити. Кредитні установи, відповідно, не просто позичають певні кошти — вони, для забезпечення виконання встановлених принципів, спрямовують їх у найефективніші підприємства і проекти.

 
3.4. Роль прибутку  як фінансового ресурсу

Прибуток — одне з основних джерел формування фінансових ресурсів підприємства та формування фондів грошових коштів підприємства. На операційну діяльність використовується близько 95 % прибутку.

Прибу́ток — це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати — чистий прибуток після сплати податків. Сума, на яку зріс власний капітал компанії за даний період в результаті діяльності цієї компанії. Частина вартості додаткового продукту, виражена в грошах; частина чистого доходу; грошовий вираз вартості реалізованого чистого доходу, основна форма грошових накопичень господарського суб'єкта. Економічний зміст продукту Г — Т — Г’

Прибуток є  формою фінансових ресурсів, прирощених (зароблених) підприємством у результаті його господарської діяльності. Він  спрямовується насамперед на розвиток виробництва. Капітальні вкладення та приріст оборотних коштів відображають збільшення статутного фонду, тобто тих ресурсів, які постійно перебувають у розпорядженні підприємства. Крім того, за рахунок прибутку здійснюються певні поточні затрати, які податкове законодавство не дозволяє відносити на валові витрати.

Роль прибутку як фінансового ресурсу характеризується саме його використанням на розширення виробництва. В умовах ринку стабільні  позиції мають тільки ті підприємства, що постійно розвиваються. Можливості ж розвитку визначаються масою отриманого прибутку.

Прибуток –  найважливіша фінансова категорія, що відображає позитивний фінансовий результат господарської діяльності підприємства, характеризує ефективність виробництва і в кінцевому  рахунку свідчить про обсяг і  якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості. Одночасно прибуток впливає на зміцнення комерційного розрахунку, інтенсифікацію виробництва при будь-якій формі власності. Він є не лише джерелом забезпечення внутрішньогосподарських потреб підприємств, а й джерелом формування бюджетних ресурсів держави.

Різнобічне  значення прибутку посилюється з  переходом економіки держави  до ринкових умов господарювання. Підприємства недержавної форми власності, отримавши  фінансову самостійність і незалежність, мають право вирішувати, на які цілі і в яких розмірах спрямувати прибуток, що залишився після сплати податків до бюджету та інших обов’язкових платежів і відрахувань.

Прибуток як кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства представляє собою  різницю між загальною сумою доходів і витратами на виробництво і реалізацію продукції.

Методологічні засади формування у бухгалтерському  обліку інформації про доходи від  звичайної діяльності підприємства та її розкриття у фінансовій звітності  визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 “Доход”.

Під доходами розуміють  збільшення економічних вигод у  вигляді надходження активів  або зменшення зобов’язань, які  призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

 

В бухгалтерському  обліку визнання доходу пов’язане  із принципами нарахування та відповідності  доходів і витрат.

Принцип нарахування  полягає в тому, що результати господарських  операцій визнаються, коли вони відбуваються (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові кошти), і відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності тих періодів, до яких вони відносяться.

Принцип нарахування  застосовується одночасно з принципом  відповідності, за яким витрати визнаються на підставі прямого зв’язку між ними та отриманими доходами.

Порядок визнання доходів показано на рис. 5.1. 

 

 

 

Рис. 5.1. Визнання доходів у фінансових звітах  

 

Для визнання доходу повинно відбутись не лише надходження активу або зменшення зобов’язання, але і фінансовий наслідок цих подій, в якості якого виступає збільшення власного капіталу (крім внесків учасників).

 

Доходами не визнаються:

сума податку  на додану вартість, акцизів, інших податків і обов’язкових платежів, що підлягають перерахуванню до бюджету та позабюджетних фондів;

сума надходжень за договором комісії, агентським та іншим аналогічним договором  на користь комітента, принципала тощо;

сума попередньої  оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

сума авансу в рахунок оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

сума завдатку під заставу або в погашення  позики, якщо це передбачено відповідним  договором тощо.

Доходи підприємства класифікуються за різними ознаками.

За метою визнання доходу та визначення його суми розрізняють доход від:

реалізації  товарів, продукції, інших активів, придбаних з метою перепродажу (крім інвестицій у цінні папери);

надання послуг;

використання  активів підприємства іншими фізичними  та юридичними особами, результатом яких є отримання процентів, дивідендів, роялті.

В залежності від  виду діяльності розрізняють доходи:

від звичайної  діяльності;

від надзвичайної діяльності.

Крім того, доходи можуть виникати в результаті операційної, фінансової та інвестиційної діяльності (див. рис. 5.2)

В залежності від  місця виникнення доходу розрізняють  доходи центрів інвестицій, центрів  доходів, центрів прибутку та загальний  доход підприємства.

 

Справжнім доходом  є чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (ЧД), який розраховується шляхом вирахування з доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (Д) податку на додану вартість (ПДВ), акцизного збору (АЗ), інших зборів або податків з обороту (ІЗП) та інших вирахувань з доходу (1В), тобто

ЧД = Д – ПДВ  – АЗ – ІЗП – 1В                             (5.1.)

Якщо доход  від операції неможливо достовірно оцінити і немає впевненості  у відшкодуванні понесених витрат, доход не визнається, а витрати  визнаються як витрати звітного періоду.

Поняття фінансових результатів діяльності трактується  в П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати”.

Збитки –  перевищення суми витрат над сумою  доходів, для отримання яких здійснені  ці витрати.

Прибуток –  сума, на яку доходи перевищують  пов’язані з ними витрати.

Чистий прибуток (збиток) формується поступово протягом фінансово-господарського року від  усіх видів звичайної та надзвичайної діяльності та включає:

чистий доход (виручку) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

валовий прибуток (збиток);

фінансовий  результат від операційної діяльності;

прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування;

прибуток (збиток) від звичайної діяльності;

прибуток (збиток) від надзвичайної діяльності.

Різниця між  чистим доходом і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) називається валовим прибутком (збитком).

Собівартість  продукції (товарів, робіт, послуг) –  це поточні витрати підприємства на їх виробництво та реалізацію, виражені в грошовій формі.

Склад (перелік) витрат, які можна відносити на собівартість, регламентований державою, а саме: Методичними рекомендаціями з формування собівартості продукції (робіт, послуг) від 2 лютого 2001 р.

Фінансовий  результат від операційної діяльності визначається як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.