Фінансовий ринок

      Залежно від ризику та очікуваної дохідності на світовому фінансовому ринку виділяють акції:

      - з блакитними корінцями – найбільш солідних і великих корпорацій;

      - дохідні – дивіденди за якими перевищують середній рівень;

      - зростання – акції корпорацій, що стрімко розвиваються і доходи яких вищі від середнього рівня, проте дивідендні виплати невисокі;

      - циклічні – ціна яких змінюється відповідно до змін в економіці; в основному це акції базових галузей економіки – коли відбувається підйом у галузі - інвестори купують акції, а коли спад – продають;

      - спекулятивні – акції молодих і маловідомих компаній;

      - захищені (антициклічні) – акції, ціна на які досить стабільна навіть при спадах в економіці та ін. 

3. Механізм формування портфеля цінних паперів

      Портфель  цінних паперів – це сукупність інвестиційних цінностей, що використовуються для досягнення конкретної інвестиційної мети вкладника, тобто вкладення в цінні папери з метою управління ними як єдиним цілим. До цінних паперів, що є об'єктами портфельного інвестування, належать акції, державні боргові зобов'язання, деривативи, сертифікати, векселі, депозитні сертифікати банків, чеки, ощадні сертифікати та ін.

      Принципи  формування інвестиційного портфеля: безпечність; дохідність; ліквідність; збільшення вкладень.

      Цілі  створення портфеля: дохідність (одержання  відсотка або дивіденду); збереження капіталу; забезпечення приросту капіталу (на основі зростання курсової вартості цінних паперів).

      Розрізняють два види портфелів цінних паперів: індивідуальний і підприємства.

      Підприємство  може залучати грошові ресурси за рахунок випуску цінних паперів  та вкладати залучені кошти в цінні папери інших емітентів з метою отримання додаткового прибутку чи збереження та збільшення капіталу, розширення сфери впливу та перерозподілу власності, створення холдингових структур, спекулятивної гри тощо.

      Індивідуальний  портфель повинен мати три основних елементи: ліквідні цінні папери; гнучкі коротко- і середньострокові інвестиції; інвестиції, що спрямовані на приріст капіталу.

      Співвідношення  розмірів складових портфеля і види інвестицій залежать від певних факторів:

      • можливостей інвестування як капіталу, так і заощаджень від розміру доходів;

      • необхідності диверсифікації як способу  зниження ризику;

      • схильності інвестора до ризику;

      • вибору між доходом та приростом  капіталу, що залежить від інших  фінансових можливостей інвестора  та його податкових зобов'язань;

      • тривалості запланованої перспективи;

      • стану фінансових ринків.

      Розрізняють такі типи інвестиційних портфелів  підприємств:

      • за рівнем ліквідності – високоліквідні (переважно короткострокові фінансові інструменти та довгострокові, що мають високий попит на ринку), середньоліквідні (можуть включати фінансові інструменти, що не мають високого попиту на ринку, угоди за ними нерегулярні) та низьколіквідні (формуються переважно з облігацій з тривалим терміном погашення чи акцій і високим порівняно із середньоринковим рівнем дохідності, але з низьким попитом);

      • за інвестиційним періодом – короткострокові (фінансові активи використовуються протягом одного року, а також для страхування грошових запасів підприємства) та довгострокові (фінансові активи використовуються понад рік, що дає змогу вирішувати стратегічні цілі інвестиційної діяльності);

      • за спеціалізацією основних видів фінансових інструментів – акцій, облігацій, векселів, міжнародних інвестицій, депозитних вкладів тощо;

      • за кількістю стратегічних цілей – моно- та поліцільові (комбіновані);

      • за умовами оподаткування фінансових інструментів інвестування – оподатковувані та вільні від оподаткування;

      • за первинністю формування – стартові та реструктуровані;

      • за стабільністю структури основних видів фінансових інструментів – з фіксованою структурою (вагомість основних видів фінансових інструментів незмінна тривалий період) та рухомою (вагомість основних видів фінансових інструментів постійно змінюється залежно від зовнішніх факторів, що зумовлюють зміну рівнів дохідності, ризику, ліквідності чи зміну мети фінансових інвестицій).

      У теорії складання фондових портфелів  вирізняють три їх типи з метою  формування інвестиційного доходу та відповідним ризиком:

      • прибутковий (ризикові);

      • стабільний;

      • зростання.

      Іноземні  інституційні інвестори, що функціонують на українському ринку, пропонують таке.

      1. При формуванні прибуткового (ризикового) фондового портфеля в нього  включають:

      • облігації внутрішньої державної  позики (ОВДП) з погашенням до З місяців – 20 % вартості портфеля;

      • ОВДП зі строком погашення до 6 місяців  –10 % вартості портфеля;

      • OB ДП зі строком погашення понад 6 місяців – до 5 % вартості портфеля;

      • акції енергетичних підприємств  – до ЗО % вартості фондового портфеля;

      • акції нафтодобувного та нафтопереробного комплексу – до 20 % вартості;

      • акції підприємств металургійної  та металообробної галузей промисловості  – до 10 % вартості фондового портфеля.

      2. У стабільному фондовому портфелі  основну частину (40-60 %) становлять  надійні цінні папери, близько 20-30 % – прибуткові цінні папери, а залишок – це цінні папери, що називаються перспективними.

      При формуванні надійного (стабільного) фондового  портфеля в нього пропонується включити:

      • ОВДП зі строком погашення понад 6 місяців – до 50 % вартості портфеля;

      • ОВДП зі строком погашення до 6 місяців  – до 10 % вартості;

      • акції енергетичних підприємств, підприємств  нафтодобувної та нафтопереробної  галузей промисловості – до 20-25 % вартості фондового портфеля;

      • акції хімічного та машинобудівного комплексу – до 10-15 %;

      • акції підприємств харчової та переробної промисловості – до 10 % вартості.

      3. У портфелі зростання перспективні  цінні папери займають основне  місце (50-60 %), прибуткові та довгострокові  стабільні цінні папери – 20-30 %, а залишок, як правило, становлять "сміттєві" цінні папери, які в окремих випадках можуть дати неочікуваний прибуток.

      При формуванні перспективного фондового  портфеля в нього пропонується включати:

      • акції венчурних компаній – до 50-60 % вартості фондового портфеля;

      • акції харчової та переробної галузей  промисловості – до 20 % вартості портфеля;

      • ОВДП зі строком погашення 1 рік і  більше – до 10 % вартості портфеля;

      • "сміттєві" акції – до 20 % вартості фондового портфеля.

      Загальноприйнятно, що для забезпечення відповідного рівня ризику фондового портфеля частка акцій одного емітента не повинна перевищувати 10 %, тому загальна кількість емітентів, акції яких становлять фондовий портфель, повинна дорівнювати щонайменше вісім. 

4. Види індексів  та їх місце на фінансовому ринку

      Фондові індекси призначені для відображення поточної кон’юнктури ринку, стану ділової активності та оцінки тенденцій ринку. Індекси виступають як узагальнюючі характеристики макроекономічної ситуації та інвестиційного клімату в кожній конкретній країні. Як правило, вони відображають ринкову вартість певного портфеля цінних паперів, ринкову вартість якоїсь усередненої акції або ринкову капіталізацію певної групи корпорацій.

      Фондові індекси часто називають індексами  ділової активності, оскільки вони відображають зміни в ринковій вартості цінних паперів і опосередковано свідчать про інтенсивність обороту цінних паперів на ринку.

      Фондові індекси також є ефективним інструментом аналізу та прогнозування як коротко-, так і довгострокових змін на ринку цінних паперів. Вони слугують орієнтиром при оцінюванні ефективності управління портфелем цінних паперів і тим самим виконують індикативну функцію. Крім того, індекси є орієнтиром для вибору інвестиційних стратегій великими інституційними інвесторами – пенсійними фондами, страховими та інвестиційними компаніями.

      Фондові індекси можуть виступати також  основою для інструментів хеджування на фондовому ринку при використанні їх як базові активи ф'ючерсних і опціонних  контрактів.

      Фондові індекси поділяють на інтернаціональні, національні, секторні та субсекторні. Інтернаціональні індекси характеризують стан світового ринку або його певні географічні сектори (Європу, Північну Америку, Далекий Схід тощо). Національні індекси віддзеркалюють активність національного ринку акцій. Секторні індекси відображають стан певного внутрішнього ринку, наприклад ринку акцій, що котируються на певній біржі. Субсекторні індекси характеризують активність у певній галузі економіки.

      Найбільш  поширені типи фондових індексів – цінові середні та індекси, зважені за ринковою вартістю акцій чи зважені за обсягом ринкової капіталізації певної групи корпорацій.

      1. Цінові середні розраховують на основі середнього арифметичного або середнього геометричного як суму цін або середню ціну певної групи акцій. Індекс, обчислений за формулою (4.1), відображає середню ціну акції, розраховану на основі середнього арифметичного:

      

(4.1)

      де  Р₁ – ринкова ціна акції і-ї корпорації, що входить до бази індексу;               n – кількість корпорацій у базі.

      Наступний індекс також визначають на основі середнього арифметичного, але зважується він за ринковою вартістю акцій

      

(4.2)

      де  k – дільник, який забезпечує рівність значення індексу на момент початку розрахунку деякій заданій величині:

      

(4.3)

      де  D₂₀ – значення індексу на момент початку розрахунку.

      За  методом арифметичного середнього розраховують індекси Dow Jones & Company (США), Nikkei (Японія) та ін.

      Індекс, що розраховується на основі геометричного  середнього, має вигляд:

      

(4.4)

      де  d – дільник, що забезпечує рівність значення індексу на момент початку розрахунку заданій величині. Як геометричне середнє обчислюють індекси Financial Times 30 (Англія), Value Lane Composite Index (США).

      2. Середні, зважені за розмірами ринкової капіталізації, розраховують за формулою

      

(4.5)

      де  P_і – ціна акції і-ї корпорації, що входить до бази індексу; k – дільник, який забезпечує рівність індексу на початок розрахунку базовому значенню;          w_i – ваговий коефіцієнт, який відображає частку цього виду акцій у загальному обсязі всіх акцій, що входять до індексу:

      

(4.6)

      де  Р₁п₁ – кількість акцій і-ї корпорації, розміщених серед інвесторів; Р₁п₁. – ринкова капіталізація і-ї корпорації; – сумарна ринкова капіталізація корпорацій, що входять до бази індексу.