Формирование собственного капитала банка

1. Зміст і  порядок формування власного капіталу банку
2. Загальна методика аналізу власного капіталу
3. Методи оцінювання достатності банківського капіталу
4. Удосконалення управління власним капіталом

Висновки

Перелік використаної літератури

     Вступ 

     Роль  банківської системи в економічному житті України важко переоцінити. НБУ неухильно забезпечує стабільність національної грошової одиниці відповідно до розроблених Радою НБУ основних засад грошово-кредитної політики, провадить грошово-кредитну політику що сприяє економічному й соціальному розвитку країни та забезпечує її економічну незалежність.

     Запроваджувані  в Україні ринкові відносини  спонукають до пошуку нових і нових  підходів до вдосконалення функціонування усієї банківської системи й  Національного банку зокрема. Реформування банківської системи полягає в тому, щоб банківська сфера не лише повністю відповідала зростаючим економічним і соціальним запитам держави та суспільства, а йшла на крок попереду, стимулювала економіку до подальшого піднесення, нарощування темпів виробництва.

     Основи  діяльності будь-якої банківської установи є наявні фінансові ресурси, основними  джерелами яких є власні кошти. Власний  капітал банку відіграє важливу  роль як від початку функціонування банківської установи, так і в  процесі його подальшої діяльності. Це проявляється в його функціях: оперативні, захисні, регулюючі.

     Розвиток  банківської справи в Україні  впливає також на формування банківського законодавства держави. Швидкий розвиток банківської системи вимагає постійного удосконалення та розширення чинного законодавства та нормативно-методологічної бази Національного банку.

     Актуальність  курсової роботи є дослідження стану формування та управління власними капіталом на прикладі конкретної банківської установи та розробка програми взаємопов’язаних заходів щодо удосконалення управління ними.

     Основними завданнями щодо розкриття даної  теми є:

1. визначення основних економічних категорій пов’язаних з формуванням та використанням власного капіталу банку;
2. дослідження порядку формування окремих складових власного капіталу банку;
3. дослідження методики аналізу власного капіталу;
4. дослідження методів та особливостей управління власним капіталом банку;
5. проведення структурно-динамічного аналізу зобов’язань та капіталу банку;
6. проведення коефіцієнтного аналізу банківського капіталу;
7. розробка заходів з удосконалення управління власним капіталом банку.

     Об’єктом  дослідження є філія – Полтавське обласне управління ЗАТ «КБ Приватбанк». Закрите акціонерне товариство «Приватбанк» при здійсненні банківської діяльності керується чинним законодавством України, в тому числі нормативно-правовими актами НБУ, а також внутрішніми нормативними активами: статутом банку, положенням про Правління банку, положенням про Спостережну Раду банку, іншими внутрішніми документами, що регламентують здійснення банківських операцій.

     1.1. Зміст і порядок формування власного капіталу банку 

     Банківський капітал відіграє визначальну роль у процесі створення та функціонування комерційного банку, хоча за величиною становить незначну частину сукупних ресурсів банку. Частка власного капіталу у ресурсах банку має бути не нижчою за 8 %, тоді як для промислових підприємств це співвідношення, як правило, становить 50 % і вище.

     Формування  власної капітальної бази є необхідною умовою майбутньої діяльності банку. Тому одна з найсерйозніших проблем, що постають перед менеджментом банку, полягає у залученні та підтримці достатнього обсягу власного капіталу.

     Власний капітал банку виконує такі функції:

     1)захисну;

2. оперативну;
3. регулюючу.

     Суть  захисної функції полягає в тому, що капітал служить для захисту коштів вкладників і кредиторів, оскільки збитки від кредитних, інвестиційних, валютних операцій банку, зловживань, помилок списуються за рахунок резервів, які входять до складу капіталу. Тобто капітал банку відіграє роль своєрідного буфера, який поглинає втрати від реалізації різноманітних банківських ризиків.

     Ця  функція включає гарантування вкладів, захищаючи інтереси вкладників у разі ліквідації чи банкрутства банку, а також забезпечує функціонування банку у разі виникнення збитків від поточної діяльності, що покриваються, як правило, за рахунок поточних прибутків. Захисна функція банківського капіталу є головною протягом всього періоду функціонування банку.

     Функція забезпечення оперативної діяльності має важливе значення під час створення та на початкових етапах функціонування банку. В такі періоди за рахунок власного капіталу банку фінансується придбання чи оренда основних фондів, комп'ютерної та оргтехніки, організаційні заходи щодо створення систем безпеки в банку, запровадження банківських технологій та систем зв'язку. В подальшій діяльності банку функція забезпечення оперативної діяльності стає другорядною на відміну від підприємств сфери матеріального виробництва, де вона залишається головною протягом всього періоду діяльності.

     Зміст регулюючої функції капіталу полягає в тому, що через фіксацію величини власного капіталу або його окремих складових наглядові органи впливають на банківську діяльність та обмежують рівень банківських ризиків. Так, для визначення обов'язкових економічних нормативів регулювання діяльності банків, установлених НБУ, показники власного капіталу банку використовуються в десяти із тринадцяти обов'язкових нормативів (крім нормативів ліквідності). Тобто величина капіталу банку суттєво впливає на обсяги та напрями проведення банківських операцій. Власний капітал комерційного банку може також використовуватися для участі у власності акціонерних та спільних підприємств.

     Банківський капітал неоднорідний за своїм складом  і включає основний капітал та додатковий капітал.

     Основний  капітал (капітал першого рівня) є найстабільнішою частиною власного капіталу банку і відповідно до чинних в Україні нормативних актів [9] включає такі складові:

     а)фактично сплачений зареєстрований статутний капітал;

     б)розкриті резерви, створені або збільшені  за рахунок нерозподіленого прибутку банку (резерви, оприлюднені банком у фінансовій звітності), зокрема:

• дивіденди, направлені на збільшення статутного капіталу;
• емісійні різниці — сума перевищення доходів, отриманих від первинної емісії власних акцій та інших корпоративних прав, над їх номіналом;
• резервні фонди, що створюються згідно із законами України;
• загальні резерви, що створюються під невизначений ризик під час проведення банківських операцій;
• прибуток минулих років;
• прибуток минулих років, що очікує затвердження.

     Формування  та збільшення статутного капіталу банку  може здійснюватися тільки у формі  грошових внесків (резидентами України  — у гривнях, нерезидентами —  у вільноконвертованій іноземній валюті або у гривнях).

     Ці  складові включаються до основного  капіталу лише за умови, що вони відповідають таким критеріям: відрахування до резервів і фондів здійснено з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податкові зобов'язання; призначення резервів і фондів та рух коштів по них окремо розкрито в оприлюднених звітах банку; фонди знаходяться в розпорядженні банку для необмеженого і негайного їх використання на покриття збитків; будь-яке покриття збитків за рахунок резервів та фондів проводиться лише через бухгалтерські рахунки прибутків та збитків;

     в) загальний розмір основного капіталу визначається з урахуванням величини можливих збитків за невиконаними зобов'язаннями контрагентів і зменшується на суму:

1. недосформованих резервів під можливі збитки за:
2. кредит ними операціями;
3. операціями з цінними паперами;
4. дебіторською заборгованістю;
5. простроченими (понад 30 днів) та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями банку;
6. коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках, визнаних банкрутами, або які перебувають у процесі ліквідації за рішенням уповноважених органів, або зареєстровані в офшорних зонах;
7. нематеріальних активів за мінусом суми зносу;     
8. капітальних вкладень у нематеріальні активи; 
9. збитків минулих років та поточного року. 

     Додатковий  капітал (капітал другого рівня) є менш постійною частиною капіталу, вартість якої може змінюватися. В Україні склад додаткового капіталу регулюється Національним банком України, який має право визначати та затверджувати перелік складових додаткового капіталу, а також умови та порядок його формування. За умови затвердження НБУ додатковий капітал банку може включати:

• резерви під стандартну заборгованість інших банків;
• резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків;
• результат переоцінки статутного капіталу з урахуванням індексу девальвації чи ревальвації гривні;
• результат переоцінки основних засобів;
• прибуток поточного року.

     Порядок формування статутного капіталу банку такий:

     1. Статутний капітал банку формується відповідно до вимог законодавства України та установчих документів банку.

     2. Формування та збільшення статутного капіталу банку може здійснюватися виключно шляхом грошових внесків. Грошові внески для формування та збільшення статутного капіталу банку резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти — в іноземній вільно конвертованій валюті або у гривнях.

3. Статутний капітал не повинен формуватися з непідтверджених джерел.
4. Банк має право збільшувати статутний капітал після того, як усі учасники повністю виконали свої зобов'язання щодо сплати паїв або акцій і попередньо оголошений підписний капітал повністю оплачено.
5. Банк не має права без згоди Національного банку України зменшувати розмір регулятивного капіталу нижче мінімально встановленого рівня.

     Перерахування розміру статутного капіталу у гривні здійснюється за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим Національним банком України на день укладення установчого договору.

     6. Банкам забороняється використовувати  для формування капіталу бюджетні кошти, якщо такі кошти мають інше цільове призначення.

     Порядок формування статутного фонду також  залежить від форми організації  банку. Якщо комерційний банк утворюється як акціонерне товариство відкритого типу, то статутний фонд формується шляхом відкритої передплати на акції, а якщо у формі AT закритого типу — через перерозподіл усіх акцій серед засновників банку згідно з розміром їхньої частки у статутному фонді.

     При утворенні банку як товариства з  обмеженою відповідальністю статутний фонд поділяється на частки, розмір яких фіксується в засновницьких документах, а учасники банку несуть відповідальність за його зобов'язаннями у межах своєї частки.

     Така  складова основного капіталу, як резервний фонд на покриття непередбачених збитків (загальний фонд на покриття невизначених ризиків під час проведення банківських операцій), формується у розмірі, не меншому за 5 % від прибутку банку до досягнення 25 %-ї величини регулятивного капіталу. НБУ має право вимагати від банку збільшення розміру щорічних відрахувань до резервного фонду, якщо діяльність банківської установи створює загрозу інтересам його вкладників та кредиторів. Коли резервний фонд досяг установлених законодавством розмірів, то відрахування до нього можна припинити. У разі повного або часткового використання коштів резервного фонду відрахування з прибутку до нього поновлюються.

     За  рахунок прибутку комерційні банки  створюють також спеціальні фонди, що включаються до складу капіталу і призначені для виробничого та соціального розвитку банківської установи.

     Оскільки  власний капітал є основою  діяльності банку, то до нього ставляться спеціальні вимоги у формі обов'язкових  нормативів. Для цього у вітчизняну банківську практику введено поняття регулятивного капіталу банку, який використовується Національним банком України для регулювання діяльності комерційних банків.

     Регулятивний  капітал розраховується як сума основного  та додаткового капіталу за мінусом  балансової вартості таких активів:

• акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж і на інвестиції, випущені банками;
• інвестиції в капітал (що не консолідуються) інших установ у розмірі 10 % і більше їх статутного капіталу в дочірні установи;
• кошти, вкладені і інші банки на умовах субординованого боргу.