Формирование собственного капитала банка

      4) відсутність загрози втрати контролю над банком з боку акціонерів. 
Недоліки методу внутрішніх джерел поповнення капіталу:

1. повне   оподаткування,   оскільки   на поповнення   капіталу 
   спрямовується чистий прибуток після виплати всіх податків;
2. виникнення проблеми зменшення дивідендів;
3. повільне нарощування капіталу.

  Залучення капіталу за рахунок зовнішніх джерел можливе кількома способами:

-   емісія  акцій;

• емісія капітальних боргових зобов'язань (субординований борг);
• продаж активів та оренда нерухомості.

  Менеджмент  банку вдається до зовнішніх джерел зростання капітальної бази в разі, коли потрібно забезпечити швидке отримання великих обсягів коштів. Наприклад, в умовах гіперінфляції капітал банків швидко знецінюється і прибутку може навіть не вистачити на компенсацію витрат. Якщо органами банківського нагляду переглянуті норми достатності капіталу, то перед менеджментом банку постає завдання швидко й істотно наростити капітал, що можливо лише за рахунок зовнішніх джерел.

  Найпопулярнішим зовнішнім джерелом є емісія звичайних  та привілейованих акцій. Випуск та розміщення на ринку акцій банку - це найдорожчий з погляду вартості спосіб нарощування капіталу. Така процедура пов'язана з високими витратами та супроводжується значним ризиком, який полягає у можливості зниження прибутку на одну акцію та втрати контролю над банком з боку акціонерів. Якщо емісія акцій значна і акціонери не в змозі викупити всі нові акції, то перед банками постає загроза зміни власників шляхом концентрації контрольного пакета акцій. Водночас розширення кола акціонерів створює сприятливі умови для залучення додаткових коштів у майбутньому.

  Плануючи  емісію акцій, менеджмент банку має  зважити на свої можливості і оцінити, чи буде забезпечено достатній рівень прибутковості для підтримки стабільного рівня дивідендів. Якщо цього досягти не вдається, то акції банку знецінюватимуться. Законодавством більшості країн передбачена державна реєстрація емісії цінних паперів, до яких належать і банківські акції. У реєстрації може бути відмовлено, якщо виявлено фінансові зловживання та махінації, прострочені борги перед бюджетом та кредиторами, збиткову діяльність. Цей порядок діє і в Україні. Отже, не всі банки мають доступ до такого джерела поповнення капіталу як емісія акцій.

  Капітальні  боргові зобов'язання являють собою  довгострокові позичкові кошти, вкладені в банк зовнішніми інвесторами. Емісія може проводитись у формі випуску в обіг довгострокових цінних паперів або боргових зобов'язань. Передбачається, що такі зобов'язання банку мають характер субординованих, тобто в разі банкрутства вони є другорядними порівняно із зобов'язаннями перед вкладниками, але мають пріоритет перед акціонерами при встановленні порядковості виплат.

   Субординовані зобов'язання менш ризикові, ніж акції  банку, тому мають нижчий рівень дохідності, а для банку є дешевшим джерелом поповнення капіталу порівняно з емісією акцій. Здебільшого капітальні зобов'язання випускаються на 10 - 15 років під фіксовану ставку, або на дисконтній основі, коли дохід забезпечується за рахунок зростання їх курсової вартості.

  Субординовані зобов'язання можуть бути конвертованими, коли умовами випуску передбачається можливість їх обміну на акції банку в майбутньому. Конвертованість підвищує привабливість таких зобов'язань, оскільки надає право придбання акцій у найвигідніший момент. Банки також можуть вдаватися до емісії цінних паперів, погашення яких здійснюється лише через обмін на акції.

   Привабливість для банку такого способу нарощування капіталу визначається правилами оподаткування, коли процентні виплати за таким боргом відносяться на витрати банку і не оподатковуються.

  Але не всі банки можуть скористатися таким джерелом поповнення капіталу, оскільки доступність його значною мірою визначається банківським законодавством конкретної країни.

  В Україні субординована заборгованість не входить до складу капіталу, а  відноситься до запозичених коштів банку. Такий підхід цілком правомірний. За своєю економічною природою субординовані зобов'язання для банку є позичковими коштами, які зрештою потрібно буде повертати власникам. Проте з огляду на достатньо тривалий період їх використання та можливість обміну на акції банку такі позикові кошти можна прирівнювати до власних. Крім того, банки можуть користуватися даним джерелом необмежено довго, погашаючи попередній борг за рахунок нової емісії. Але економічна ситуація в Україні суттєво відрізняється від економічних умов розвинених країн. Загальна нестабільність та відсутність вторинного ринку цінних паперів майже унеможливлюють розміщення довгострокових облігацій. Вітчизняні комерційні банки мають право випускати облігації лише за умови сплати всіх випущених ними акцій, але багато банків не можуть довести статутні капітали до мінімальних розмірів. Отже, банківські облігації в Україні не набули розвитку і навіть за умови включення їх до складу додаткового капіталу не могли б розглядатися як реальне джерело формування ресурсів банку.

  В розвинених країнах з потужними  фінансовими ринками субординовані цінні папери та зобов'язання становлять відносно незначну частину банківського капіталу. Таким джерелом з успіхом можуть користуватися лише великі за розмірами банки, які мають довіру інвесторів. Більшість дилерів з операцій із цінними паперами відмовляються мати справу з емісіями невеликих банків через високі видатки на ризик.

  Перевага  методу поповнення капіталу шляхом випуску  субординованих зобов'язань і цінних паперів полягає в підвищенні показників прибутковості на одну акцію за умови, що такі кошти приносять дохід, який перевищує процентні виплати за ними. Але такий спосіб формування капіталу зменшує стійкість банку (співвідношення власних та залучених коштів) і підвищує ризик, що може негативно вплинути на ціну акцій банку.

  З метою поповнення капіталу та одержання значних грошових коштів банки вдаються до проведення таких фінансових операцій як продаж активів, зокрема будівель, споруд, офісів, котрі належать банку, з одночасною довгостроковою їх орендою у нових власників. Такі операції стають успішними в умовах, коли через інфляцію ринкова вартість майна значно зростає, а законодавством дозволена прискорена амортизація нерухомості. Частіше в банках створюються резерви переоцінювання основних засобів для покриття різниці між їх ринковою та балансовою вартістю. На суму дооцінки активів випускаються акції, які безкоштовно розміщуються між акціонерами банку, збільшуючи частку їх власності. Така операція капіталізації резервів і дооцінювання активів називається бонусною емісією. Бонусна емісія збільшує розмір капіталу, не розпорошуючи власності і не підвищуючи ризику втрати контролю над банком з боку акціонерів.

   Вибір способу залучення капіталу із зовнішніх  джерел має базуватися на результатах глибокого фінансового аналізу альтернативних варіантів та їх потенціального впливу на розмір прибутку в розрахунку на акцію.

  Менеджменту банку необхідно взяти до уваги  відносну вартість та ризик, пов'язаний з кожним джерелом, методи державного регулювання й доступність, а також оцінити довгострокові перспективи та наслідки. Для вітчизняних банків емісія акцій - фактично єдине зовнішнє джерело поповнення капіталу.

  Перевагою цього способу є можливість швидко одержати значні суми грошових коштів, а також поліпшити позиції банку щодо залучення коштів у майбутньому. Але такий підхід має ряд істотних недоліків, які слід брати до уваги:

• висока вартість;
• труднощі, пов'язані з розміщенням акцій на ринку;
• значне підвищення ризику зниження доходів на одну акцію;
• послаблення контролю за банком з боку акціонерів, якщо вони не зможуть самі викупити всі акції нової емісії.

  Комерційні   банки мають планувати свою діяльність щодо поповнення капіталу. Процес планування включає обов'язкові етапи:

1. розробка загального фінансового плану діяльності банку;
2. визначення величини капіталу, необхідної для розширення активних операцій, підвищення їх ризиковості (якщо банк проводить агресивну політику), задоволення вимог органів банківського нагляду;
3. визначення величини капіталу, що його банк має змогу залучити за рахунок нерозподіленого прибутку;
4. оцінювання та вибір найприйнятнішого зовнішнього джерела поповнення 
   капіталу на підставі аналізу ринкових умов, прав та інтересів власників, 
   прогнозів щодо майбутньої прибутковості банку.

     Вітчизняні  банки відчувають дедалі більшу потребу в збільшенні обсягів капіталу, тому планування перспектив розвитку капітальної бази розглядається як одне з основних питань менеджменту. 

     3.1. Удосконалення управління  власним капіталом 

     Головним  джерелом зростання власного капіталу є нерозподілений прибуток банку. Такий підхід до нарощування капітальної бази не розширює коло власників, а отже, дозволяє зберегти існуючу систему контролю за діяльністю банку і уникнути зниження дохідності акцій унаслідок збільшення їх кількості в обігу.

     Чистий  прибуток, що залишився в розпорядженні банку після виплати податків, може бути спрямований на виконання двох основних завдань:

     1) забезпечення певного рівня дивідендних  виплат акціонерам;

     2) достатнє фінансування діяльності  банку. 

     Отже, дивідендна політика банку справляє значний вплив на можливості розширення капітальної бази за рахунок внутрішніх джерел.

     Завдання  менеджменту полягає у визначенні оптимального співвідношення між величиною  прибутку, що спрямовується на поповнення капіталу, та розміром дивідендних  виплат акціонерам банку. Низький рівень дивідендів призводить до зниження ринкової вартості акцій банку та спонукає власників до їх продажу, що означає відплив акціонерного капіталу з банку. Така дивідендна політика не заохочує потенційних акціонерів і може створити проблеми під час залучення капіталу в майбутньому, оскільки акції з низькими дивідендами не матимуть попиту на ринку.

     Високий рівень дивідендних виплат приваблює  акціонерів, але сповільнює процес накопичення капіталу. Це стримує  зростання обсягу активних операцій, які генерують доходи банку, та підвищує загальний рівень ризику. Зниження надійності банку також може стати причиною відпливу капіталу через продаж акціонерами своїх акцій, які стають надто ризикованими.

     Оптимальною політикою є така, яка максимізує ринкову вартість акцій банку. Дохідність акцій банку має бути не нижчою за дохідність інших видів інвестицій з таким самим рівнем ризику. У розвинутих країнах середній рівень дохідності банківських акцій становить 14—17 %.

     Одним із важливих факторів впливу на можливості банку залучати капітал у майбутньому є стабільність дивідендної політики. Для підтримання сталого рівня дивідендних виплат банки останнім часом дедалі більшу частину своїх прибутків спрямовують саме на виплату дивідендів за акціями. Це пов’язано як з підвищенням вимог з боку акціонерів, так і з тенденцією загального зниження дохідності банківської діяльності. Так, банками США протягом останнього десятиріччя близько 80 % одержаного чистого прибутку було спрямовано на виплату дивідендів.

     Висновки 

     Основною  складовою власного капіталу банку, як за значенням, так і за величиною, є статутний капітал, що формується з акціонерного або приватного капіталу емісією акцій чи внесків засновників. Статутний фонд може створюватися лише за рахунок власних коштів учасників чи акціонерів. Не допускається його формування за рахунок банківських кредитів, коштів неприбуткових організацій (таких, які за статутом не мають права на здійснення комерційної діяльності та отримання прибутку), бюджетних коштів, які мають інше цільове призначення.

     Загальний аналіз капіталу банку передбачає визначення його основних складових (основний та додатковий капітал, за вилученням відвернень) та виділення статутного капіталу в окремий показник.

Загальний аналіз капіталу банку здійснюють за стандартною методикою, яка передбачає застосування методичних прийомів вертикального та горизонтального аналізу

      Також для банків зараз актуально забезпечити  ринкову дисципліну. Дотримання її має бути обов'язкове всіма суб'єктами ринку. Адже тільки діючи за правилами, які самі всановимо і самі будемо їх дотримуватися, зможемо стабілізувати банківську діяльність і сприяти економічному зростанню. Для вирішення цього завдання у третьому розділі курсової роботи ми запропонували деякі напрямки вдосконалення роботи банку у цьому питанні. На наш погляд, їх практичне впровадження повинно дати свої позитивні результати. Це не спонукає банки до розширення своєї діяльності, вбиває в корені всі нові починання та ідеї. Тому важливо звернути увагу насамперед на потреби банків, на те, як ефективно забезпечити їхню діяльність, щоб добре працювала національна економіка.