Контрольная работа по "Финансам"

     МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 
 
 
 
 

     КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

     по  курсу: «ФІНАНСИ» 
 
 
 
 

                                                  Виконав

                                                  Студент спец. «Бізнес

                                                  адміністрування»

                                                  8.000013

                                                  Уколов С.О. 
 
 

     Харків, 2011

 

     ЗМІСТ ТА ЗНАЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ ПОЛІТИКИ  
 

     Політика  охоплює всі напрямки діяльності держави. В залежності від сфери  суспільних відносин, яка є об’єктом політичного впливу, говорять про  економічну або соціальну, культурну  або технічну, фінансову або кредитну, внутрішню або зовнішню політику.

     Фінансова політика – це сфера діяльності законодавчої і виконавчої влади, яка включає заходи, методи і форми організації та використання фінансів для забезпечення її економічного і соціального розвитку. Токож це сукупність заходів держави з організації та використання фінансів для забезпечення економічного і соціального її розвитку. Вона знаходить свій вияв у формах і методах мобілізації фінансових ресурсів та використанні їх на різні потреби держави, розвиток економіки і соціальний захист населення, у фінансовому законодавстві, практичних діях у галузі фінансів різних державних структур.

     Основною  метою фінансової політики є оптимальний розподіл валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями. На цій основі мають забезпечуватися стійке зростання економіки, удосконалення її структури, створення умов для розвитку господарських одиниць різних форм власності, спільних з іноземним капіталом, акціонерних товариств, орендних і комерційних підприємств. В цих умовах важливе значення має також створення надійних соціальних гарантій населенню.

     Фінансова політика держави залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх факторів.

     До  зовнішніх слід віднести залежність держави від економічних взаємовідносин з іншими державами щодо поставок сировини, матеріалів, інших видів ресурсів, обміну технологіями, експортних можливостей самої держави, її інтеграції з світовими економічними системами тощо.

     Внутрішні фактори, які суттєво впливають на фінансову політику, - це форма власності на основні засоби виробництва, структура економіки, соціальний склад населення, рівень добробуту населення, інтелектуальний рівень його, стан розвитку економіки і організація грошового обігу, стабільність грошової одиниці, розвитку форм кредитування тощо. На фінансову політику держави впливають також інші фактори, що диктуються тими економічними умовами, які склалися на цьому етапі господарського розвитку. У зв'язку з цим фінансова політика - це динамічний процес, що змінюється, коригується з урахуванням практичної необхідності.

     Зміст фінансової політики охоплює цілий комплекс заходів:

     1) розробку загальної концепції  фінансової політики, визначення  її основних напрямів, цілей, головних  завдань;

     2) створення відповідного фінансового  механізму;

     3) управління фінансовою діяльністю  держави та інших суб’єктів  економіки.

     Проявляється  фінансова політика у:

     · фінансовому законодавстві;

     · системі форм і методів мобілізації  фінансових ресурсів (найважливішими з яких є податки);

     · перерозподілі фінансових ресурсів між окремими верствами населення, галузями, регіонами;

     · структурі доходів і видатків бюджетів тощо.

     Головна мета фінансової політики - забезпечення відповідними фінансовими ресурсами реалізації тої чи іншої державної програми економічного та соціального розвитку. Вона реалізується через вирішення таких завдань:

     1.Забезпечення  умов для формування максимально  можливих фінансових ресурсів.

     2.Встановлення  раціонального з погляду держави  розподілу та використання фінансових  ресурсів.

     3.Організація регулювання та стимулювання економічних та соціальних процесів фінансовими методами.

     4.Розробка  фінансового механізму та його  розвиток у відповідності із  цілями та завданнями стратегії,  що змінюється.

     5.Створення  ефективної і максимально ділової  системи управління фінансами.

     Але не слід прив’язувати фінансову політику лише до економічної політики. Фінансова політика - це самостійна сфера діяльності держави в області фінансових відносин. Фінансова політика має самостійне значення, і в той же час вона виступає засобом реалізації політики держави в будь-якій сфері суспільних відносин будь то економіка, соціальна сфера або міжнародні відносини.

     Сама  по собі фінансова політика не може бути поганою або доброю. Вона оцінюється у відповідності з тим, на скільки  вона сприяє досягненню поставлених цілей та розв’язанню конкретних задач.

     Основу  фінансової політики складають стратегічні  напрямки, які визначають довгострокову  та короткострокову перспективу  використання фінансів та передбачають розв’язання головних завдань, що випливають з особливостей функціонування економіки та соціальної сфери країни. Одночасно з цим держава здійснює вибір поточних тактичних цілей та задач використання фінансових відносин. Вони пов’язані з основними проблемами, що стоять перед державою, в області мобілізації та ефективного використання фінансових ресурсів, регулювання економічних та соціальних процесів та стимулювання передових напрямків розвитку продуктивних сил, окремих територій та галузей економіки. Всі ці заходи тісно пов’язані між собою та взаємозалежні.

     В залежності від характеру заходів  і часу, на який вони розраховані, виділяють  фінансову стратегію і фінансову тактику.

     Фінансова стратегія - це основні напрями використання фінансів на тривалу перспективу. Прикладом стратегічних завдань є впровадження власної грошової одиниці, проведення прозорої приватизації, подолання інфляції і спаду виробництва тощо.

     Фінансова тактика спрямована на вирішення завдань окремого етапу розвитку країни. Яскравим прикладом фінансової тактики є: удосконалення системи оподаткування, надання пільг окремим платникам, територіальний перерозподіл фінансових ресурсів через бюджетну систему.

     Перший  принцип фінансової політики можна сформулювати як постійне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення.

     В умовах ринкової економіки діють  саморегулюючі фактори, які забезпечують надходження і перерозподіл капіталів  у сфері виробництва. Механізм ринку  робить усіх учасників виробничого  процесу заінтересованими у розширенні виробництва і одержанні доходу на капітал.

     Другим  напрямом фінансової політики держави є мобілізація і використання фінансових ресурсів на забезпечення соціальних гарантій. Як уже зазначалося, можливості ринкової економіки все ж обмежені. Ці обмеження особливо чітко виявляються при вирішенні соціальних проблем суспільства. Більшість соціальних гарантій мають загальнодержавне значення. Їх не під силу вирішити окремим підприємницьким структурам і навіть цілим компаніям. Проте потребу в них відчувають усі. Такими соціальними гарантіями є освіта, оборона, охорона здоров'я, культура, державне управління, єдині енергетичні та комунікаційні системи тощо. Не менш важливе значення мають соціальне страхування, допомога малозабезпеченим та інші види допомоги.

     Третій  напрям фінансової політики - вплив за допомогою фінансового механізму на раціональне використання природних ресурсів, заборону технологій, цю загрожують здоров'ю людини. З одного боку, держава домагається від виробничих структур відшкодування витрат на відновлення природного середовища, а з іншого, використовуючи фінансові важелі, закриття шкідливих виробництв і впровадження передових ресурсозберігаючих технологій Цими інструментами є податки, штрафи та інші санкції.

     В кожній країні конкретні методи проведення фінансової політики залежать від історичних умов, рівня економічного розвитку, національних традицій та інших чинників.

     Для оцінки фінансової політики уряду в  першу чергу необхідно мати ясну програму суспільного розвитку з  виділенням інтересів всього суспільства або його окремих груп, характеристики перспективних та більш близьких завдань, визначенням терміну та методів їх реалізації.

     Результативність  фінансової політики тим вище, чим  більше вона враховує потреби суспільного  розвитку, конкретні історичні умови та особливості життя. Фінансова політика насамперед спрямована на формування максимально можливого обсягу фінансових ресурсів, тому для визначення фінансової політики необхідно достовірна інформація про фінансовий стан держави, її фінансовий потенціал. В правовій демократичній державі показники фінансової статистики мають бути здобутком широкої громадськості. Фінансова звітність має бути регулярною, своєчасною та доступною.

     Напрями фінансової політики держави в кожному  конкретному випадку, о кожній окремо взятій державі, в перший період можуть змінюватися. Так, для України тепер важливими є проведення і фінансування заходів щодо соціального захисту громадянин, що постраждали від аварії на Чорнобильській АБС, завдання з конверсії військової промисловості, прискореного розвитку агропромислового комплексу тощо.

 

      ФІНАНСОВА НЕСПРОМОЖНІСТЬ (БАНКРУТСТВО) ПІДПРИЄМСТВА 
 

     Фінансова неспроможність – це такий фінансовий стан суб’єкта господарської діяльності, який згідно із законодавством про банкрутство визнається підставою для порушення господарським судом справи про банкрутство. Взагалі такий стан характеризується як неспроможність, тобто нездатність суб’єкта підприємництва після настання встановленого строку виконати свої грошові зобов’язання перед іншими особами, терито­ріальною громадою або державою інакше як через відновлення його платоспроможності ( ч. 1 ст. 209 Господарського кодексу України). За загальним правилом, справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встанов­леного для їх погашення строку, якщо інше не передбачено Законом (див. ч. 3 ст. 6 Закону).

     Банкрутство характеризує реалізацію катастрофічних ризиків підприємства в процесі його фінансової діяльності, внаслідок якої воно незручно задовольнити у встановлений термін, пред'явлені з боку кредиторів вимоги й виконати зобов'язання перед бюджетом.

     Хоча  банкрутство підприємства є юридичним  фактом (тільки арбітражний суд може визнати факт банкрутства підприємства), у його основі лежать переважно фінансові  причини.

     Передумови  банкрутства різноманітні - це результат взаємодії численних факторів як зовнішнього, так і внутрішнього характеру. Їх можна класифікувати в такий спосіб. 
 

     Внутрішні фактори:

        1. Дефіцит власного  обігового капіталу як слідство  неефективної виробничо-комерційної  діяльності або неефективної  інвестиційної політики.

     2. Низький рівень техніки, технології й організації проведення.

     3. Зниження ефективності використання  виробничих ресурсів підприємства, його виробничої потужності і  як слідство високий рівень  собівартості, збитки, "проїдання"  власного капіталу.

     4. Створення наднормативних залишків незавершеного будівництва, незавершеного проведення, виробничих запасів, готової продукції, у зв'язку із чим відбувається затоварення, уповільнюється оборотність капіталу й утворюється його дефіцит. Це змушує підприємство залазити в борги й може бути причиною його банкрутства.