Автор работы: Пользователь скрыл имя, 17 Мая 2011 в 20:01, контрольная работа
Фінансова політика – це сфера діяльності законодавчої і виконавчої влади, яка включає заходи, методи і форми організації та використання фінансів для забезпечення її економічного і соціального розвитку. Токож це сукупність заходів держави з організації та використання фінансів для забезпечення економічного і соціального її розвитку. Вона знаходить свій вияв у формах і методах мобілізації фінансових ресурсів та використанні їх на різні потреби держави, розвиток економіки і соціальний захист населення, у фінансовому законодавстві, практичних діях у галузі фінансів різних державних структур.
5.
Погана клієнтура підприємства,
яка платить із запізненням
або не платить зовсім через
банкрутство, що змушує
6. Відсутність збуту через низький рівень організації маркетингової діяльності по вивченню ринків збуту продукції, формуванню портфеля замовлень, підвищенню якості й конкурентоспроможності продукції, виробленню цінової політики.
7. Залучення позикових коштів в оборот підприємства на невигідних умовах, що веде до збільшення фінансових видатків, зниженню рентабельності господарської діяльності й здатності до самофінансування.
8.
Швидке й неконтрольоване
Зовнішні фактори:
1.
Економічні: кризовий стан економіки
країни, загальний спад проведення,
інфляція, нестабільність фінансової
системи, ріст цін на ресурси,
зміну кон'юнктури ринку,
2.
Політичні: політична
3.
Посилення міжнародної
4.
Демографічні: чисельність, склад
народонаселення, рівень
Банкрутство є, як правило, слідством спільної дії внутрішніх і зовнішніх факторів. У розвинених країнах з ринковою економікою, стійкою економічною й політичною системою руйнування суб'єктів господарювання на 1/3 пов'язане із зовнішніми факторами й на 2/3 - із внутрішніми.
Поняття
банкрутства характеризується різними
його видами. У законодавчій і фінансовій
практиці виділяють наступні види банкрутства
підприємств:
1. Реальне банкрутство. Воно характеризує повну нездатність підприємства відновити в майбутньому періоді свою фінансову стабільність і платоспроможність у чинність реальних втрат використовуваного капіталу. Катастрофічний рівень втрат капіталу не дозволяє такому підприємству здійснювати ефективну господарську діяльність у майбутньому періоді, внаслідок чого воно оголошується банкрутом юридично.
2. Технічне банкрутство. Використовуваний термін характеризує стан неплатоспроможності підприємства, викликаний істотним простроченням його дебіторської заборгованості. При цьому розмір дебіторської заборгованості перевищує розмір кредиторської заборгованості підприємства, а сума його активів значно перевершує обсяг його фінансових зобов'язань. Технічне банкрутство при ефективнім антикризовім керуванні підприємством, включаючи його санірування, звичайно не приводить до юридичного його банкрутства.
3. Навмисне банкрутство. Воно характеризує навмисне створення (або збільшення) керівником або власником підприємства його неплатоспроможності; нанесення ними економічного збитку підприємству в особистих інтересах або в інтересах інших осіб; свідомо некомпетентне фінансове керування. Виявлені факти навмисного банкрутства переслідуються в карному порядку.
4. Фіктивне банкрутство. Воно характеризує свідомо неправильне оголошення підприємством про свою неспроможність із метою введення в оману кредиторів для одержання від них відстрочки (розстрочки) виконання своїх кредитних зобов'язань або знижки із суми кредитної заборгованості. Такі дії також переслідуються в карному порядку.
Схована стадія банкрутства. На схованій стадії починається непомітне, особливо якщо не налагоджений спеціальний облік, зниження “ціни” підприємства через несприятливі тенденції як усередині підприємства, так і зовні.
Зниження ціни підприємства означає зниження його прибутковості або збільшення середньої вартості зобов'язань.
Зниження поточної вартості підприємства виявиться явно в показниках прибутковості й у вимогах банків, акціонерів і інших вкладників коштів. Прогноз очікуваного зниження вимагає аналізу перспектив прибутковості й процентних ставок.
Доцільно розраховувати “ціну підприємства” на найближчу й довгострокову перспективу. Причини майбутнього падіння ціни підприємства звичайно формуються в теперішній момент і можуть бути деякою мірою передбачені. Хоча в економіці завжди залишається місце для непрогнозованих стрибків.
Представлений показник ціни не має відносини до цін продажів підприємств. За межами фінансової звітності залишаються найважливіші елементи потенціалу підприємства – кадри, науково-технічні заділи, які повинні зіграти роль головних важелів оздоровлення.
Зниження прибутковості відбувається під впливом різних причин – внутрішніх і зовнішніх. Значна частина внутрішніх причин може бути визначена як зниження якості управлінських рішень. Значна частина зовнішніх – як погіршення умов підприємництва. В останньому випадку треба мати на увазі, що суспільне благополуччя може зажадати погіршення умов для деяких видів підприємництва.
Ріст процентних ставок і вимог вкладників також визначається різними факторами, серед яких можна виділити інфляційні очікування, посилення різних типів ризику вкладень.
Ріст цін діє аналогічно росту процентних ставок. По-перше, він формує певні інфляційні очікування, що підвищує інфляційну складову номінальних процентних ставок і дивідендів. По-друге, ріст цін на сировину, матеріали, що комплектують вироби ріст, що обганяє, цін готової продукції підприємства збільшує за інших рівних умов кредиторську заборгованість, а значить може зажадати додаткового кредитування й такої зміни структури зобов'язань підприємства, яке підніме середню вартість пасивів, навіть при оплаті готівкою треба мати на увазі вартість відволікання коштів на поточний рахунок від прибуткового використання.
Фінансова нестійкість. На другій стадії починаються труднощі з готівкою, проявляються деякі ранні ознаки банкрутства: різкі зміни в структурі балансу й звіту про фінансові результати.
Небажаними є різкі зміни будь-яких статей балансу в будь-якому напрямку. Однак особливу тривогу повинні викликати:
1)
різке зниження коштів на
2)
збільшення дебіторської
3)
старіння дебіторських
4) розбалансування дебіторської й кредиторської заборгованостей;
5)
збільшення кредиторської
6)
зниження обсягів продажів (несприятливим
може виявитися й різке збільшення
обсягів продажів, тому що в цьому випадку
банкрутство може настати в результаті
наступного разбалаинсирования боргів,
якщо піде непродумане збільшення закупівель,
капітальних витрат; крім того, ріст обсягів
продажів може свідчити про скидання продукції
перед ліквідацією підприємства).
При
аналізі роботи підприємства ззовні
тривогу повинні викликати
1)
затримки з наданням звітності
(вони можуть сигналізувати
2) конфлікти на підприємстві, звільнення кого-небудь із керівництва, різке збільшення числа прийнятих рішень і т.д.
Підвищеного
уваги вимагають і
Однак страхування від усіх можливих ризиків неможливо, і добре відомо, що високий прибуток у нормальних умовах сусідить із підвищеним ризиком.
На стадії фінансової нестійкості керівництво часте прибігає до косметичних заходів, наприклад, продовжує виплачувати акціонерам високі дивіденди, збільшуючи позиковий капітал, продаючи частину активів, щоб зняти підозри вкладників і банків.
При погіршенні ситуації керівники, як показує досвід, нерідко схиляються до авантюрних способів заробляння грошей, а іноді й до шахрайства.
Явне банкрутство. Підприємство не може вчасно оплачувати борги, і банкрутство стає юридично очевидним.
Банкрутство
проявляється як непогодженість грошових
потоків (припливу й відтоку грошей). Підприємство
може стати банкрутом як в умовах галузевого
росту, навіть буму, так і в умовах галузевого
гальмування й спаду. В умовах різкого
підйому галузі зростає конкуренція, в
умовах гальмування й спаду па^-дають темпи
росту. Таким чином, кожному окремому підприємству
за темпи свого росту необхідно боротися.
У
всіх випадках причиною банкрутства
є неправильна оцінка керівниками
очікуваних темпів росту їх підприємства,
під які заздалегідь
Об'єктивним виходом у кожному разі банкрутства є стиск, якщо не повне зникнення підприємства як зайвого в даній галузі. По можливості здійснюється або часткове, або повне перепрофілювання підприємства, що може виявитися вигідним при достатніх темпах росту інших галузей і подотраслей економіки.
Несосотоятельность (банкрутство) - визнана арбітражним судом або оголошена боржником нездатність боржника в повному обсязі задовольнити вимоги кредитора по грошових зобов'язаннях і/або виконати обов'язок по сплаті обов'язкових платежів.
Ознаками банкрутства є нездатність боржника протягом 3-х місяців задовольнити вимоги кредитора по грошових зобов'язаннях або виконати обов'язки по сплаті обов'язкових платежів (штрафи, пінячи при цьому не враховуються), при цьому на день звернення до суду заборгованість юридичної особи повинна бути не менш 500 мінімальних заробітних плата громадянина - не менш 100 мінімальних заробітних плат, при цьому в громадянина сума зобов'язань повинна перевищувати вартість приналежного йому майна.
Правом на звернення до суду із заявою про визнання боржника банкрутом мають право сам боржник, кредитор і прокурор.
Закон зобов'язує боржника звернутися в суд з позовом про визнання його банкрутом у випадках: прийняття загальними зборами засновників або власником рішення про звернення до суду із заявою боржника; коли задоволення вимог одного або декількох кредиті рів приводить до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами; якщо вартість майна ліквідованого за рішенням засновників або власника боржника - юридичної особи недостатня для задоволення вимог кредиторів, а також б інших установлених законом випадках.
Арбітражні суди порушують справу про банкрутство на підставі надлежаще оформленої позовної заяви прокурора, кредитора або боржника при наявності встановлених законом ознак банкрутства. причому кредитори мають право об'єднати свої вимоги й подати одна заява, підписане кредиторами.
Закон установлює наступні процедури банкрутства для юридичних осіб :
-
спостереження вводиться з моменту
прийняття судом заяви про визнання боржника
банкрутом, у ході якого арбітражний керуючий
- особа, що має ліцензію арбітражного
керуючого, зареєстрований у якості підприємця
без утвору юридичної особи й зареєстрований
в арбітражному суді як арбітражний керуючий,
зобов'язано провести аналіз фінансового
стану боржника для визначення достатності
майна боржника для покриття судових видатків,
видатків на виплату винагороди арбітражному
керуючому, а також можливості" або
неможливості відновлення платоспроможності
боржника, скликає збори кредиторів, яке
вирішує питання про застосування певної
процедури банкрутства, затвердження
кандидатури арбітражного керуючого,
становить реєстр кредиторів. З моменту
введення спостереження припиняють виконавчі
провадження відносно боржника, а майнові
вимоги можуть бути пред'явлені тільки
арбітражному керуючому, угоди за розпорядженням
майном органі керування можуть робити
тільки за згодою арбітражного керуючого,
припиняє діяльність органів керування
боржників з питань реорганізації, участі
в статутному капіталі новостворюваних
юридичних осіб, виплаті дивідендів, розміщенні
емісійних цінних паперів і т.д. Строк
спостереження від 3 до 5 місяців.