Механізм організації споживчого кредитування населення

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра фінансів та банківської  справи

 

 

Бочерова Вікторія Олександрівна

КУРСОВА РОБОТА

з фінансово-кредитних  дисциплін

на тему: «МЕХАНІЗМ ОРГАНІЗАЦІЇ СПОЖИВЧОГО КРЕДИТУВАННЯ НАСЕЛЕННЯ»

 

 

Спеціальність: 6.030508 – «Фінанси та кредит» («Банківська справа» )

 

 

 

                                             Науковий керівник: ассистент, к.е.н. Волкова В.В.

 

 

 

 

 

 

 

Донецьк – 2011

ЗМІСТ

 

Вступ   3

1. Економіко-правові засади  споживчого кредитування населення    5

2. Макроекономічний аналіз споживчого кредитування населення в Україні  16

3. Мікроекономічний аналіз споживчого кредитування населення на прикладі АКБ «ПриватБанк» 24

Висновки 32

Додатки …………………………………………………………………………..34

Перелік використаних джерел…………………………………………………  37

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Споживче кредитування є одним з найпоширеніших видів  банківських операцій у розвинутих країнах світу і є одним  зі стимулюючих факторів розвитку економік цих країн. Вітчизняні комерційні банки прагнуть до збільшення обсягів кредитування за такими програмами. Разом з тим дана практика призводить до зростання кредитних ризиків. Проблеми розвитку споживчого кредитування розглядаються в працях багатьох вітчизняних і зарубіжних науковців.

У них досліджується  зміст і форми проведення споживчого кредитування, визначаються напрями  його розвитку в Україні. Проте у  науковій літературі недостатньо розглядаються  питання, пов’язані з ефективністю операцій споживчого кредитування.

Актуальність курсової роботи полягає в необхідності дослідження сучасного стану, структури та обсягів споживчого кредитування населення комерційними банками України, як нового суттєвого явища в економіці України 21 сторіччя, доцільності проведення оцінки ефективності різновидів споживчого кредитування та загального рівня порівняльної привабливості споживчого кредитування населення.

Об’єктом дослідження є – процес організації споживчого кредитування населення.

Предметом дослідження є – сукупність відмінностей, які виникають у процесі споживчого кредитування населення.

Мета роботи полягає у теоретичному обґрунтуванні важливості впровадження банківськими установами України продуктів споживчого кредитування населення України, розкриттю діючої практики розвитку банківських продуктів споживчого кредитування, а також пошуку напрямків удосконалення розвитку сегменту продуктів споживчого кредитування на основі систематизації існуючих тенденцій розвитку цього сектору.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються такі завдання:

- розглянути правовий  аспект споживчого кредитування  в Україні;

- дослідити економічну сутність, класифікаційний розподіл та особливості процесу споживчого кредитування населення в Україні;

- визнатити тенденції  у секторі споживчого кредитування населення в Україні;

- провести аналіз послуг в кредитному портфелі споживчого кредитування АКБ “Приватбанк”(м. Дніпропетровськ), який є найбільшою банківською установою України.

Методами дослідження є – структурний аналіз, первинні статистичні спостереження, групування та статистистичний аналіз хронологічних рядів параметрів.

Впровадження пропозицій та рекомендацій, наданих в роботі, дозволить покращити роботу зі споживчого кредитування установами банків; надасть  можливість комерційним банкам організувати їх діяльність у відповідності з цілісною системою управління кредитними операціями та кредитними ризиками, впровадити нові ефективні нетрадиційні кредитні пропозиції, і як наслідок, підвищити ефективность функціонування банківської системи в цілому.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. ЕКОНОМІКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ СПОЖИВЧОГО КРЕДИТУВАННЯ НАСЕЛЕННЯ

 

Як свідчить світовий досвід, банківські операції з фізичними особами становлять близько третини загального обсягу всіх операцій, які проводять фінансово-кредитні установи країн із ринковою економікою. Одним із видів банківських операцій з фізичними особами є споживче кредитування, яке допомагає прискорити реалізацію товарів широкого вжитку і побутових послуг, збільшує платоспроможний попит населення, підвищує його життєвий рівень.

В економічній та законодавчо-нормативній  літературі на даний час немає  єдиного підходу до визначення сутності споживчого кредиту. Основними визначеннями терміну “споживчий кредит” представлені у таблиці 1.1. Автори додатково вказують, що в широкому розумінні - споживчий кредит – це кредит, який надається не тільки фізичним, але і юридичним особам на споживчі цілі, коли юридичні особи опосередковано надають кошти отриманого кредиту своїм працівникам у вигляді централізованого придбання для них квартир, дач, земельних ділянок під садівництво.

Споживчий кредит може надаватись як банками, та кредитними установами небанківського типу, а також юридичними і фізичними особами. В Україні кредитними установами небанківського типу, що надають споживчий кредит, є ломбарди (надають кредит під рухоме майно - дорогоцінності, антикваріат, одяг тощо), кредитні спілки, підприємства зв'язку (телеграми і телефонні розмови в кредит), торговельні організації (продаж товарів з розстрочкою платежу). Кредити своїм працівникам можуть надавати суб'єкти господарювання за рахунок спеціальних фондів, які вони створюють у результаті розподілу прибутку, що залишається в їх розпорядженні. Фізичні особи також можуть надавати кредит на споживчі цілі одна одній.

Таблиця 1.1.

Трактування поняття «споживчий кредит» у законодавстві України, та вітчизняній економічній літературі

Автор і/або джерело	Трактування
Панова Г.С. [1, с.112]	Споживчий кредит – це кредит, який надається фізичним особам на придбання  споживчих товарів та послуг і який погашається поступово. Споживчий кредит характеризує відносини, що виникають з приводу фінансування потреб кінцевого споживання. Суб`єктами споживчого кредитування у якості позичальників виступає населення, у якості кредитора – банки, кредитні спілки, підприємства виробники, торгівельні посередники.
Мочерного С.В. [2, с.176]	Споживчий кредит – це кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам-резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і повертається в розстрочку , якщо інше не передбачено умовами кредитного договору. Суб’єктами кредитних відносин являються фізичні особи (позичальники ) , а в особі кредитора виступають банки, інші кредитні установи ( ломбарди, пункти прокату та інші підприємства та організації ). Між банком та населенням може існувати й посередник, наприклад торгівельна організація, однак при цьому зміст споживчого кредиту не змінюється.
Сусіденко В.Т. [3, с.45]	Споживчий кредит – це кошти, які надаються комерційними банками громадянам України під процент у тимчасове користування на умовах забезпечення, повернення, строковості, платності та цільової спрямованості.
„Положенням про кредитування”(№ 246 1995 рік) Національного банку України	Споживчий кредит – це кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам-резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.
Скоморович І.Г. [4, с. 179]	Споживчий кредит – це вид кредиту, який надають фізичним особам у національній або іноземній валютах для  задоволення їхніх споживчих  потреб. Особливістю такого кредиту  є те, що метою його отримання  є не забезпечення прибутків, а задоволення певних споживчих потреб.
Мороз А.М., Савлука М.І. [5, с.113]	Споживчий кредит – це кредит, що спрямовується на задоволення особистих потреб людей, тобто обслуговує сферу особистого споживання. Джерелами погашення кредитів на споживчі потреби є доходи позичальників, через що погашення кредиту здійснюється у міру їх формування.

 

 

Окрім забезпечення соціальних потреб населення, споживчий кредит відіграє значну роль у формуванні платоспроможного попиту населення, який, у свою чергу, впливає на розвиток економіки країни, полегшуючи процес реалізації продукції, прискорюючи отримання прибутку і доходів державного бюджету. Визначення державою умов надання споживчого кредиту допомагає регулювати грошовий обіг у країні.

До 2003 року Національним банком України споживчий кредит визначався як позичка, яка надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам - резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг, тобто реклама видачі споживчих кредитів в іноземній валюті порушувала Декрет Кабінету Міністрів „ Про валютне регулювання ”, в якому єдиним законним платіжним засобом на території України визначена національна валюта – гривня і , відповідно, ціна на території України на всі споживчі товари тривалого користування та послуги визначається в актах купівлі-продажу тільки в гривнях [6, с.4].

Постановою Правління  НБУ від 05.03.2003 р. №79 “Про внесення змін до Положення про кредитування”  було визначено, що споживчий кредит може бути виданий банком не лише в національній грошовій одиниці, а й в іноземній валюті. Крім того, скасовано дотримання цільового використання споживчого кредиту. Але цільовий характер використання споживчих кредитів може бути передбачений у кредитному договорі за згодою сторін. В процедурі надання кредитів скасовано колегіальність вирішення питання про надання кредиту незалежно від його розміру — банки приймають рішення щодо надання кредитів позичальникам відповідно до своїх статутів та внутрішніх положень, які регулюють кредитну діяльність.

Суб’єктами кредитних відносин при споживчому кредитуванні являються фізичні особи (позичальники ) , а в особі кредитора виступають банки, інші небанківські кредитні установи. Між банком та населенням може існувати й посередник, наприклад торгівельна організація, однак при цьому зміст споживчого кредиту не змінюється. Об’єктом кредитування є витрати, пов’язані з задоволенням попиту населення поточного характеру, в тому числі придбання товарів в особисту власність, а також витрати капітального (інвестиційного) характеру на будівництво та підтримання нерухомого майна. Враховуючи це, з нашої точки зору, найбільш економічно та організаційно обґрунтованим визначенням споживчого кредиту є його класифікація як невиробничого кредиту, тобто не призначеного для отримання додаткового прибутку, що може бути сформульовано як: „Споживчий кредит – це грошові кошти в національній чи іноземній валютах, які надаються комерційними банками та фінансовими установами, діючими згідно Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг„ [7, с.3] та отримавшими ліцензію Національного банку України чи Держфінпослуг України на проведення кредитних операцій банківськими [8, с.2] та небанківськими фінансовими установами [9, с.3], громадянам України на невиробничі потреби під процент у тимчасове користування на умовах забезпечення, повернення, строковості, платності та цільової спрямованості”.

Таким чином, на основі аналізу  викладених вище різних точок зору має-мо можливість сформулювати економічну сутність споживчого кредиту як: „Споживчий кредит - це невиробничий кредит, тобто не призначений для отримання додаткового прибутку, який надається для задоволення споживчих потреб населення (кредит фізичній особі) чи найманих працівників (кредит юридичній особі), під процент у тимчасове користування на умовах забезпечення, повернення, строковості, платності та цільової спрямованості та сплачується за рахунок джерел, не пов’язаних з експлуатацією наданого кредиту”.

Правове регулювання  відносин між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і тими, хто надає послуги, здійснюється за допомогою законодавства про захист прав споживачів, що містить сукупність галузевих нормативних правових актів, у яких встановлюються основні права споживачів, визначається механізм реалізації та захисту цих прав, зокрема щодо гарантій, а також встановлюються юридичні наслідки порушення зазначених прав [10, с.602].

Одне з центральних  місць у споживчому законодавстві  України посідає саме Закон «Про захист прав споживачів» [11, с.3], який, необхідно визнати, є комплексним нормативним правовим актом. У ньому об'єднані норми цивільного та адміністративного права, представлені норми цивільного процесуального та фінансового права. 1 грудня 2005 р. ВР України прийняла Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про захист прав споживачів», яким Закон України «Про захист прав споживачів» викладено в новій редакції. Основною новизною цих змін є те, що нормами зазначеного Закону регулюються відносини із надання споживчого кредиту.

Закон визначає споживчий  кредит як кошти, що надаються креди-тодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. Споживачем виступає фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника. Продукцією, в розумінні Закону, є будь-які вироби (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб. Таким чином, споживчий кредит це не тільки кредитування на придбання товару, а й на надання певних послуг [11, с.4].

Нормами ст. 11 Закону врегульовано права споживачів на випадок укладення ними кредитних договорів (зокрема, при здійсненні операцій з кредитування банківських рахунків споживачів), відповідно до яких кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві на придбання продукції, а споживач зобов’язується повернути їх разом із нарахованими відсотками.