Інвестиційна діяльність суб’єктів підприємництва

Аналіз цих  аспектів діяльності підприємства уможливлює оцінювання перспектив його розвитку та стабільності.

Для внутрішніх суб'єктів аналізу найважливішим  завданням є обґрунтування та вибір найефективнішого напряму  інвестування коштів. На початковому  етапі аналізується доцільність  вкладення коштів у реальні та фінансові інвестиції. Залежно від результатів аналізу вибирають один із напрямів проведення інвестиційних операцій або визначають оптимальне їх поєднання. Методика аналізу дохідності та ризику інвестиційних операцій залежить від специфіки об'єктів дослідження, тобто від того, чи це виробничі проекти, чи фінансові інструменти. Як правило, кожне завдання можна розв'язати кількома методами. Тому у процесі аналізу постає завдання вибору оптимального проекту з-поміж кількох можливих варіантів капітальних вкладень або вибору таких цінних паперів, які б найточніше відповідали потребам підприємства.

Після того, як вибір зроблено і реалізація інвестиційного проекту (капітальні вкладення) почалася, або були придбані певні цінні  папери, завдання аналізу полягає у виявленні можливих відхилень від запланованого сценарію та в обґрунтуванні коригуючих управлінських рішень. На цьому етапі аналіз характеризується як оперативний.

Після завершення інвестиційної операції необхідно  проаналізувати її фактичну ефективність та виявити причини відхилень від запланованої або очікуваної ефективності. Результати такого аналізу допоможуть підприємству в майбутньому адекватно оцінювати свої можливості та приймати обґрунтовані управлінські рішення.

 

 

2. Принципи інвестиційної діяльності

Для досягнення більш високої ефективності вкладень керівництво підприємства зобов'язане  враховувати базові принципи інвестування.

1. Принцип граничної ефективності інвестування. Кожне підприємство прагне до отримання максимального прибутку, організовуючи виробництво таким чином, щоб витрати на одиницю випущеної продукції були мінімальними. Підприємство буде продовжувати свою діяльність, якщо при досягнутому рівні виробництва його дохід буде перевищувати витрати виробництва і воно припинить виробництво, якщо отриманий сумарний дохід від продажу товару не перевищить витрат виробництва.

2. Принцип «замазки». Інвестування подібно роботі з мастикою: свобода прийняття рішень змінюється все більшої несвободою в ході їх реалізації. Підприємство має право приймати рішення про те, який верстат купувати, орендувати його або робити самому, яку суму кредиту брати під цю операцію, на який термін і під які відсотки. Але після здійснення всіх цих операцій назад повернутися складно. Для того щоб це обладнання окупилося, його необхідно експлуатувати протягом певного періоду часу, виплачуючи при цьому кредит і відсотки по ньому. Однак у підприємства може бути й інший варіант дій: воно може перепродати куплене обладнання.

3. Принцип адаптаційних витрат, тобто витрат, пов'язаних з адаптацією до нового інвестиційного середовища. Втрата часу розглядається як втрата доходу. Будь-яка адаптація має свої витрати. Плата за адаптацію - різке зниження поточної прибутковості. Тому адаптаційні витрати необхідно включити до розрахунку ціни, за якою підприємство буде продавати нову продукцію. Чим більше ця ціна перевищує ціну виробництва, тим краще даний варіант вкладення капіталу. Існує закономірність: чим більше попит на продукцію, тим більше адаптаційні витрати, які підприємство може собі дозволити.

4. Принцип мультиплікатора (множника). Мультиплікатор висловлює реально існуючу залежність між галузями, характеризує ці зв'язки кількісно. Мультиплікатор дає можливість заздалегідь дізнатися час і економічну силу конкретного впливу, вигідно використовувати цю інформацію: припинити невигідне інвестування і зайнятися новим бізнесом завчасно, випереджаючи кон'юнктуру. Ефект мультиплікатора слабшає по мірі віддалення від галузі - генератора попиту і прибутковості. Крім того, ефект мультиплікатора затухає і в часі. Генеруючої може стати інша галузь, що означає необхідність коригування стратегії інвестування.[11]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Джерела та методи інвестування

 

1. Джерела інвестування

Інвестиції, особливо реальні інвестиції, можуть здійснюватися як за рахунок внутрішніх (національних), так і за рахунок зовнішніх (іноземних) джерел. Обидва джерела інвестицій відіграють значну роль для активізації залучення капіталу і розвитку економіки країни.

Спочатку, розглянемо внутрішні джерела інвестицій. У масштабі країни загальний рівень заощаджень залежить від рівня заощаджень населення, організацій та уряду. Так, населення може відкладати певні кошти на майбутнє, компанії можуть реінвестувати частину отриманого від своєї діяльності прибутку, а уряд накопичувати кошти за рахунок перевищення надходжень коштів до бюджету над витратами. У той же час, обсяг заощаджень безпосередньо впливає на обсяг інвестицій в країні, оскільки частина коштів спрямовується на споживання, а решта - на інвестиції.

Виходячи з  цього, можна виділити такі основні внутрішні джерела інвестицій:

• Прибуток. Підприємства та організації часто використовують прибуток як джерело інвестицій. Частина отриманого прибутку спрямовується ними на розвиток бізнесу, розширення виробництва та впровадження нових технологій. Очевидно, що ті підприємства та організації, які не виділяють коштів на ці цілі, в кінцевому підсумку стають неконкурентоспроможними. Недолік фінансових ресурсів, у тому числі на розвиток бізнесу, підприємства іноді намагаються заповнити за рахунок підвищення цін на свою продукцію. Проте слід враховувати, що збільшення цін на свою продукцію викликає скорочення попиту на неї, що призводить до проблем з реалізацією продукції, і, як наслідок, до спаду виробництва.

 

• Банківський кредит. Банківське кредитування в багатьох розвинених країнах є одним з основних джерел інвестицій. При цьому, особливу роль відіграє довгострокове кредитування, оскільки в цьому випадку навантаження на позичальника невисоке і у підприємства є час на "розкрутку" бізнесу. Тим не менш, роль банківського кредитування як джерела інвестицій залежить від розвитку банківської системи та економічної стабільності в країні. Не викликає сумнівів той факт, що нестабільність в країні призводить до небажання банків видавати довгострокові кредити і фінансувати інвестиційні проекти. В цілому, банківське кредитування сприяє поступовому збільшенню виробництва і, як наслідок, загальному під’йому економіки країни.

• Емісія цінних паперів. Емісія цінних паперів поступово стає в Україні джерелом інвестицій. У той же час, у розвинених країнах саме випуск цінних паперів є одним з основних джерел фінансування інвестиційних проектів. З метою отримання коштів підприємства можуть випускати як акції, так і облігації. При цьому, покупцями цінних паперів, як правило, можуть виступати будь-які юридичні та фізичні особи, які володіють вільними коштами. Саме вони в даному випадку виступають інвесторами, надаючи власні кошти в обмін на цінні папери підприємства.

• Бюджетне фінансування. В даний час в Україні спостерігається постійний дефіцит державного бюджету. Завдяки цьому, не можлива реалізація частини інвестиційних проектів за рахунок централізованих джерел фінансування. На сучасному етапі розвитку економіки України пріоритетними напрямками з точки зору бюджетного фінансування є стимулювання промислового розвитку та підтримання науково-виробничого потенціалу.

• Амортизаційні відрахування. Амортизаційні відрахування спрямовані на відновлення засобів виробництва, які зношуються в процесі використання при виробництві товарів.[8]

 

 

На рисунку наведемо схему, яка демонструє структуру інвестиційних  ресурсів.

Рис. 1. Джерела  інвестиційних ресурсів.

 

2. Методи інвестування

До основних методів фінансування інвестицій відносять:

Повне самофінансування передбачає здійснення інвестування виключно за рахунок власних внутрішніх джерел. Але у зв'язку з обмеженістю  внутрішніх фінансових ресурсів цей  метод має обмежену сферу застосування і використовується для реалізації невеликих інвестиційних проектів, а також при фінансовому інвестуванні.

Акціонування  передбачає широкомасштабне залучення  зовнішніх фінансових ресурсів шляхом емісії акцій підприємства. Як правило, цей метод фінансування інвестицій використовується для здійснення широкомасштабної модернізації виробничих потужностей, регіональної та товарної диверсифікації. В окремих випадках, коли ринкова ціна кредитних ресурсів є дуже високою, доцільно збільшувати частку акціонерного капіталу шляхом випуску додаткових акцій.

Позикове фінансування використовується при інвестуванні капіталу в інвестиційні об'єкти з високою дохідністю і швидкою окупністю. За рахунок довгострокових банківських кредитів, як правило, покривається частина початкових капіталовкладень. Для підприємства вигідно, коли погашення суми основного боргу відкладається на стадію експлуатації. Короткострокові банківські кредити залучаються для створення товарно-матеріальних запасів, а комерційні кредити постачальників дозволяють прискорювати фінансовий цикл підприємства і зменшувати загальну потребу в інвестиційних ресурсах.

Лізинг (оперативний, фінансовий, компенсаційний) використовується у випадках, коли власних фінансових ресурсів для придбання основних виробничих засобів недостатньо, або  коли мова йде про інвестиції в  проекти з невеликим життєвим циклом та високим рівнем змінюваності технологій.

Найчастіше  на практиці застосовується не один метод  фінансування, а комбінація різних способів. Таке фінансування називається  змішаним.

Останнім часом  у країнах з ринковою економікою великого поширення набув метод проектного фінансування.

Це один зі способів позикового фінансування, за якого  реальність отримання грошового  потоку забезпечується шляхом виявлення  і розподілу всього комплексу  пов'язаних з проектом ризиків між  його учасниками (підрядчиками, фінансовими організаціями-кредиторами, державними органами, постачальниками сировини, споживачами готової продукції) та ін. Залежно від того, яку частку ризику приймає на себе кредитор, виділяють три форми проектного фінансування: з повним регресом на позичальника, без будь-якого регресу, з обмеженим регресом. Під регресом розуміють вимогу погасити позичені гроші.[8]

 

 

 

 

3. Оцінка ефективності інвестиційних рішень

 

1. План інвестування

Розробка плану  інвестування діючої організації являє  собою складний багатоетапний процес:

• На першому  етапі складається список можливих варіантів інвестиційних проектів з різними витратами і передбачуваними результатами.

• Другий етап полягає в зборі та систематизації необхідної інформації для всебічної  оцінки кожного варіанта капітальних вкладень.

• На третьому етапі відбираються найбільш ефективні  проекти по встановленим критеріям відбору.

Рішення про  вибір варіанту виробничих інвестицій - найбільш відповідальне в бізнесі. Інвестиції перетворюються на безповоротні витрати, а при помилковості проекту - у великі збитки, тому розрахунок витрат і результатів реалізації інвестиційних проектів, оцінка їх порівняльної ефективності дуже необхідні.

Найважливіше  завдання управлінського обліку полягає  в тому, щоб визначити, чи є передбачуване капіталовкладення вигідним для організації, а також який з варіантів можливих інвестицій для даного випадку найбільш оптимальний. Для відповіді на ці питання необхідно визначити і зіставити економічні витрати і результати капітальних вкладень. Попередня оцінка витрат і результатів інвестиції проводиться на основі кошторису капітальних вкладень. За її даними визначається загальна сума витрат на проект з розбивкою по роках його здійснення і кварталах у середині року. 
При плануванні та обліку виробничих інвестицій витрати групують по технологічній структурі витрат, обумовленою кошторисною документацією. На практиці найчастіше використовується наступна структура витрат на капітальні вкладення: 

• будівельні роботи;

• монтаж обладнання;

• придбання устаткування, що вимагає монтажу;

• придбання  обладнання, не вимагає монтажу, а також інструменту та інвентарю;

• інші капітальні витрати;

• витрати, не збільшують вартості основних засобів.

 

Для прийняття  оптимального рішення необхідний вибір, тобто наявність кількох альтернативних або незалежних проектів капітальних вкладень. Основу оцінок складають визначення і співвідношення витрат і результатів від здійснення інвестиційних проектів. Загальним критерієм ефективності інвестиційного проекту є рівень прибутку, отриманого на вкладений капітал. Під прибутковіст’ю розуміється не просто приріст капіталу, а такий його темп зростання, який повністю компенсує загальну зміну купівельної спроможності грошей протягом аналізованого періоду, забезпечує мінімальний рівень прибутковості і покриває ризик інвестора по реалізації проекту.

Для оцінки ефективності капітальних вкладень використовують ряд показників, що розраховуються статичними і динамічними методами.

До статистичних методів оцінки ефективності інвестицій можна віднести розрахунок норми прибутку і терміну окупності.[12]

 

2. Проста норма прибутку

Проста норма  прибутку (рентабельність, прибутковість  інвестицій) показує, яка частина  інвестиційних витрат відшкодовується  у вигляді прибутку протягом одного інтервалу планування.  Даний показник може бути визначений або як відношення середнього доходу організації до балансової вартості її активів, або як відношення чистого прибутку в нормальний рік роботи організації до повної суми капітальних вкладень. При порівнянні розрахованої величини норми прибутку з мінімальним або середнім рівнем прибутковості інвесторові стає ясно, чи доцільний подальший аналіз інвестиційного проекту.