Інвестиційна діяльність суб’єктів підприємництва

Одна з проблем  практичного використання показника  рентабельності полягає в тому, що інвестору досить складно знайти нормальний рік роботи організації, так як в період реалізації проекту, крім відмінностей в обсязі виробництва, міняються багато факторів, що впливають на розмір чистого прибутку (наприклад, величина наданих інвестиційних податкових кредитів).

Зазвичай рентабельність рекомендується розраховувати для  третього-п'ятого року експлуатації об'єкта. Однак такий підхід не гарантує, що обраний період дійсно є нормальним роком роботи організації, тому визначають рентабельність інвестицій за ряд суміжних років і оцінюють отримані показники в динаміці.

Більш широке поширення, ніж розрахунок показника норми  прибутку на інвестиції, отримав метод  розрахунку терміну окупності. Термін окупності інвестицій - розрахунковий період відшкодування початкових вкладень за рахунок прибутку від проектної діяльності. Чим він коротший, тим краще інвестиційний проект.[12]

 

3. Час повернення суми інвестицій

При оцінці ефективності довгострокових капітальних вкладень за часом амортизації або терміну  окупності розраховується час повернення суми інвестицій за рахунок зниження експлуатаційних витрат, забезпечуваного реалізацією проекту.  Для новостворених виробництв час окупності являє собою кількість років, який буде потрібно для того, щоб відновити (повернути) витрачені на інвестиції засоби за рахунок додатково отриманого доходу чи прибутку: 

 

 

ТОК = (СУМА КАПІТАЛОВКЛАДЕНЬ) /

(СУМА  ПОВЕРНЕННЯ КАПІТАЛУ) 

Величина цього  прибутку, що іменується в зарубіжній літературі сумою повернення капіталу, або чистими вільними коштами, отриманими в результаті інвестицій, визначається як прибуток від додаткових капітальних вкладень після сплати податків плюс амортизаційні відрахування на нововведені основні засоби.

Організація сама визначає прийнятний для себе термін окупності капіталовкладень, і якщо розрахунковий період окупності укладається в цей час, проект може бути прийнятий. При наявності альтернативи в межах нормативного терміну окупності перевага віддається варіанту з меншим часом повернення витрачених коштів. Недолік даного методу полягає в тому, що він не передбачає обліку доходів від інвестицій за роками використання об'єктів.[12]

 

4. Індекс прибутковості

Індекс прибутковості (IР) - це відносна прибутковість проекту, або дисконтована вартість грошових надходжень від проекту, в розрахунку на одиницю вкладень. 

Він визначається за формулою:

IР = [D1 / (1 + I) + D2 / (1 + I) 2 + ... + DT / (1 + I) T] / K0

 

DT - грошові надходження в рік T; 

I - ставка відсотка на капітал, мінімальна ставка його рентабельності; 

К0 - сума первісних інвестицій в нульовому періоді.

 

Якщо індекс прибутковості більше 1, то проект привабливий. Цей метод можна приймати в ранжируванні проектів з різними витратами.

Величина ставки відсотка,що впливає на обидва коефіцієнта, залежить від темпу інфляції, мінімальної реальної норми прибутку (найменший гарантований рівень прибутковості на ринку капіталів, тобто нижня межа вартості капіталу, або альтернативна вартість)  і ступеня інвестиційного ризику. В якості наближеного значення ставки відсотка можна використовувати існуючі усереднені процентні ставки за довгостроковими банківськими кредитами.[12]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Проблеми та перспективи інвестиційної діяльності

 

Останніми роками інвестиційний ринок України не може бути охарактеризовано динамічним розвитком, високим попитом на інвестиційні ресурси та достатньо високим рівнем зацікавленості іноземних інвесторів, а отже й інвестиційною привабливістю, свідченням чого є статистичні дані щодо прямих іноземних інвестицій в Україну.[8]

На рис. 2 наведена динаміка інвестицій в основний капітал у відсотках до попереднього року, які також мають динаміку зменшення.

Рис. 2. Динаміка темпів приросту інвестицій в основний капітал у відсотках до попереднього року по Україні за 1996−2010 рр.

 

На сучасному  етапі інвестиційна діяльність підприємства зводиться не лише до задоволення  поточних інвестиційних потреб, а  й до передбачення напрямів і форм цієї діяльності на перспективу, що зумовлює необхідність формування системи управління інвестиційною діяльністю із врахуванням тенденцій розвитку, системи можливостей і загроз, які встановлюються за допомогою СВОТ-аналізу, враховуючи інвестиційні переваги та загрози діяльності підприємства.

Серед інвестиційних  переваг однією із пріоритетних для  підприємств в цілому, а особливо для підприємств машинобудування  є залучення інвестицій з метою  впровадження нововведень, тобто інновацій, які є умовою інтенсивного розвитку економіки країни. Інновації, забезпечуючи підвищення ефективності економіки, розширюють джерела інвестицій.

Про пріоритетність інноваційного інвестування свідчить і той факт, що важливе значення має проблема раціонального використання наявних фінансових ресурсів, що відображається у формуванні такої структури інвестицій, яка характеризується прогресивними змінами.[8, c.49]

Напрямки використання інвестицій характеризуються відтворювальною  та технологічною структурами. Відтворювальна структура інвестицій в основний капітал характеризує розподіл інвестицій на будівництво і технічне переозброєння, розширення та реконструкцію виробництва. Технологічна структура характеризує використання інвестицій на будівельно-монтажні роботи, придбання обладнання, інвентарю.

Прогресивність  даних структур знаходить своє відображення у збільшенні частки ресурсів, що використовуються безпосередньо на використання машин  та обладнання, що сприятиме зростанню  активної частини основних засобів. В цілому переорієнтація виробничих засобів на нові технології в Україні продовжує відбуватись достатньо повільно.[6]

Більшість підприємств  у зв’язку із браком коштів вважають за доцільне не оновлювати основні  засоби, а обмежуватись лише їх модернізацією, ремонтом та завантаженням на повну потужність недостатньо продуктивних. Затримка оновлення виробничих потужностей збільшує розрив між можливостями вітчизняних виробників та їх конкурентів, поглиблює технологічне відставання від світових лідерів. Частка застарілого устаткування в окремих галузях промисловості становить 60–70 %.

Вітчизняне  машинобудування не забезпечує належних темпів його оновлення, в промисловості  домінують відсталі технології, що призводить до невиправдано високого споживання в українській промисловості енергоресурсів, яке є у 4–5 разів вищим, ніж у європейських країнах. Вкрай повільно оновлюється устаткування також у машинобудуванні, яке покликано бути потужним двигуном інноваційних процесів в усіх галузях національного господарства. На прикладі рисунку 3 можна побачити, як інвестиції розподілені за видами економічної діяльності за 2009 рік.[1]

Рис. 3. Структура  інвестицій в основний капітал за видами економічної діяльності за 2009 р.

 

В умовах сучасної ринкової конкуренції для того, щоб  протистояти тенденції до зниження норми прибутку, яка спричинена відносним збільшенням основної частини капіталу внаслідок зростання технічної оснащеності робочого місця, промислово розвинуті країни впроваджують цілеспрямовану інноваційно-інвестиційну стратегію, збільшуючи обсяги виробництва, реалізації і прибутку, підвищуючи продуктивність праці, знижуючи фондоємність, прискорюючи обіг вкладеного капіталу шляхом створення нових потреб у покупців, освоєння і поставки на ринок якісно нових видів продукції, вдосконалюючи технологію виробництва.[10]

Пріоритетним  напрямком діяльності вітчизняних  підприємств в умовах фінансової кризи є формування достатнього  обсягу інвестицій для впровадження різного роду інновацій з метою  досягнення економічного зростання. Формування системи управління інвестиційною діяльністю має відбуватись інтегровано із антикризовим управлінням з метою зменшення та уникнення ризиків, пов’язаних не лише з інвестиційною діяльністю, але й спричинених кризовим станом вітчизняної економіки. Крім того, досить актуальним питанням для економіки країни в цілому є збільшення обсягів інвестування у стратегічно важливі галузі, зокрема машинобудування, яке забезпечує основними засобами інші галузі економіки. пріоритетним напрямком діяльності вітчизняних підприємств в умовах фінансової кризи є формування достатнього обсягу інвестицій для впровадження різного роду інновацій з метою досягнення економічного зростання. Формування системи управління інвестиційною діяльністю має відбуватись інтегровано із антикризовим управлінням з метою зменшення та уникнення ризиків, пов’язаних не лише з інвестиційною діяльністю, але й спричинених кризовим станом вітчизняної економіки. Крім того, досить актуальним питанням для економіки країни в цілому є збільшення обсягів інвестування у стратегічно важливі галузі, зокрема машинобудування, яке забезпечує основними засобами інші галузі економіки.

Шляхи інвестицій неісповідимі. Вони приходять звідки хочуть, коли хочуть і скільки хочуть. Що стосується України, то ця формула капіталізму працює тут із значною поправкою на особливості національної буржуазії. Пострадянські економіки відрізняються низьким рівнем прямих іноземних інвестицій в перерахунку на душу населення, а також рециркуляцією коштів своїх же інвесторів під виглядом іноземних інвестицій з Кіпру.

Всі інвестори  розуміють, що наша держава ризикове для того, щоб вкладати сюди інвестиції. Дуже багато ризиків, пов'язаних з корупцією, відсутністю верховенства права, бюрократичної надбудовою. 
Якщо все ж придивитися до іноземних інвестицій, які приходять в Україну, то може виявитися, що не такі вони вже й іноземні. За даними Держкомстату, в Україну, самі щедрі інвестиції йдуть з Кіпру.

 

 

Велика частина  кіпрських інвестицій в Україну - це все ж міжнародний капітал, але от інша, чимала частина - гроші української олігархії з рахунків офшорних компаній. Цей кругообіг грошей в природі в Україну називається інвестиціями. Цікаво, що перша трійка країн, звідки приходить капітал в Україну, - Кіпр, Німеччина, Нідерланди.

Висновки

 

Інвестиційна  діяльність у тім чи іншому ступені присуща будь-якому підприємству. Ухвалення інвестиційного рішення неможливо без врахування наступних факторів: вид інвестиції, вартість інвестиційного проекту, кількість доступних проектів, обмеженість фінансових ресурсів, доступних для інвестування, ризик, зв'язаний із прийняттям того чи іншого рішення й ін.

Створення ефективного  середовища для інвестиційної діяльності в країні є способом державної  участі у стимулюванні й захисті  інтересів інвесторів, як комплекс організаційних, технічних і правових заходів, спрямованих на створення умов, що сприяють ефективній діяльності, захисту прав та інтересів інвесторів.

Як уже зазначалося, існує різні види інвестицій, які застосовуються в залежно від цілей і завдань, що стоять перед конкретним підприємством. Кожні з цих інвестицій мають свою структуру і певні функції.

Інвестиційна  діяльність реалізується у відповідному середовищі, що має багатоаспектну характеристику. Вона має бути врахована  при плануванні й прийнятті рішення  інвестором як параметр узгодженості із зовнішніми умовами.

На мою думку, інвестиційні ресурси можна визначити як можливості, засоби, цінності, запаси підприємства, джерела його доходів, які можуть бути використані під час провадження його інвестиційної діяльності.

Інвестиційні  ресурси у системі інвестиційної  діяльності підприємства відіграють провідну роль, забезпечуючи саму можливість відтворення такої діяльності. Різноманітність класифікаційних ознак інвестиційних ресурсів відображає багатоаспектність та комплексність самої інвестиційної діяльності підприємства та потребує більш детального аналізу.

Кожне підприємство повинно прагнути до ефективного розвитку, і тут неможливо обійтися без капіталовкладень, які воно може залучити як з боку інвесторів, у тому числі й іноземних, так і скориставшись своїми власними. Дані інвестиційні ресурси можуть бути спрямовані на різні цілі, як, наприклад, розширення виробничих потужностей, технічне переозброєння або реконструкція підприємства, а також освоєння нових видів продукції.

Безумовно, підприємство може здійснювати і зовнішню інвестиційну діяльність, купуючи цінні папери інших підприємств або ж ставати головним підприємством, набуваючи контрольний пакет акцій  іншого  господарюючого суб'єкта. Здійснюючи даний вид фінансових інвестицій, підприємство-інвестор вибирає найбільш відповідний для себе варіант,   співвідносячи майбутній прибуток і ризик, з яким пов'язані всі інвестиційні процеси.