Оподаткування населення

- подавати  у строки, встановлені для податкового  місяця (протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним  днем звітного (податкового) місяця), податкову декларацію з податку на доходи фізичних осіб про загальні суми доходів, які нараховано (виплачено, надано) на користь платників податків, та загальні суми податку на доходи фізичних осіб, утримані з цих доходів, а також обсяги перерахованого податку до бюджету. Форму такої декларації має бути встановлено центральним податковим органом.

1.2. Податок на землю

      Згідно  з Податковим кодексом України, земельний податок – обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. 

      Відповідно, об’єктами оподаткування є:

- земельні  ділянки, які перебувають у  власності або користуванні;

- земельні  частки (паї), які перебувають у  власності. [ст. 270 ПК]

Базою оподаткування є:

- нормативна  грошова оцінка земельних ділянок  з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку,  встановленого цим розділом;

- площа  земельних ділянок, нормативну  грошову оцінку яких не проведено.

     Статтями 272 – 280 Податкового кодексу регламентуються  ставки податку на різні види земельних  ділянок.

     Існують пільги щодо сплати податку на землю. Від сплати податку звільняються:

• інваліди першої і другої групи;
• фізичні особи, які виховують трьох і більше дітей віком до 18 років;
• пенсіонери (за віком);
• ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
• фізичні особи, визнані законом особами, які постраждали внаслідок Чорнобильскої катастрофи. [ст. 281 ПК]

     Базовим податковим (звітним) періодом для плати  за землю є календарний рік. Щодо порядку обчислення плати за землю, варто зазначити, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст. 46 Податкового кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі. [п. 286.2 ПК]

     Плата за землю зараховується до відповідних  місцевих бюджетів у порядку, визначеному  Бюджетним кодексом України для  плати за землю. [ст. 290 ПК]

1.3. Податок з власників транспортних засобів

     Внаслідок прийняття Верховною Радою України 02 грудня 2010 р. Податкового кодексу  України з 01 січня 2011 р. втратив чинність Закон України від 11.12.1991 р. «Про податок  з власників транспортних засобів  та інших самохідних машин і механізмів». Відповідно до пункту 1 розділу XIX «Прикінцеві положення» Податкового кодексу з 01.01.2011 року набрав чинності розділ VII «Збір за першу реєстрацію транспортного засобу».

     Згідно  Податкового кодексу платниками збору є юридичні та фізичні особи, які здійснюють першу реєстрацію в Україні транспортних засобів, що є об’єктами оподаткування. [6]

     Перша реєстрація транспортного засобу –  це реєстрація транспортного засобу, яка здійснюється уповноваженими державними органами України щодо цього транспортного  засобу в Україні вперше.

     Транспортні засоби, що використовувалися –  це транспортні засоби, на які уповноваженими державними органами, в тому числі  іноземними, видані реєстраційні документи, що дають право експлуатувати  такі транспортні засоби. Відповідно новий транспортний засіб – це транспортний засіб, що не має актів  державної реєстрації уповноважених  органів, у тому числі іноземних, які дають право на його експлуатацію.

     Для транспортних засобів, які є об’єктом оподаткування цим збором ставки збору залежать від типів транспортних засобів.

     Від сплати збору за першу реєстрацію транспортних засобів звільняються:

• будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів;
• дитячі будинки-інтернати;
• пансіонати для ветеранів війни і праці;
• геріатричні пансіонати;
• реабілітаційні установи для інвалідів та дітей-інвалідів, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів;
• легкові автомобілі для інвалідів з об’ємом циліндрів двигуна до 1500 куб.сантиметрів, що придбані за рахунок коштів державного чи місцевих бюджетів та/або безоплатно передані інвалідам відповідно до законодавства України. [п. 235.1 ПК]

     У випадку відчуження (зміні власника з вищеперелічених організацій  на будь-якого іншого) транспортних засобів, перша реєстрація яких здійснена  на пільгових умовах, нові їх власники зобов’язані сплатити збір у порядку і на умовах, передбачених Податковим кодексом. [п. 235.2 ПК]

     Збір  сплачується фізичними та юридичними особами перед проведенням першої реєстрації в Україні транспортних засобів за місцем реєстрації транспортних засобів відповідно до ставок, які  діють на день сплати.

     Платники  збору зобов’язані при першій реєстрації в Україні пред’являти квитанції або платіжні доручення про сплату збору з відміткою банку про дату виконання платіжного доручення, а платники, звільнені від сплати збору, - відповідний документ, що дає право на користування такими пільгами. У разі відсутності таких документів, перша реєстрація в Україні не проводиться. [п. 239.3 ПК]

1.4. Місцеві податки та збори як джерело доходів місцевих бюджетів

      Місцеві податки і збори – це платежі, які встановлюються місцевими органами влади і обов’язкові до сплати їх платниками на певній території.

Наявність місцевих податків та зборів та їх стягнення  дуже важливі, оскільки за їх рахунок  в основному формуються місцеві  бюджети, з яких фінансуються установи і організації невиробничої сфери, органи місцевої державної влади і самоврядування, підприємства і організації, які входять до складу місцевого господарства тощо. [4]

     Окремі  види місцевих податків і зборів, їх розмір і порядок стягування встановлюються органами місцевої влади в межах  відповідних територій, а також  у межах їх переліку і ставок, встановлених законодавством України.

     Згідно  з розділом XII «Місцеві податки і збори» Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. передбачено 5 місцевих податків і зборів, зокрема:

• податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;
• збір за місця для паркування транспортних засобів;
• збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;
• туристичний збір;
• єдиний податок.

Детальніше  кожен із цих місцевих податків та зборів розглянуто у 

додатку А (база оподаткування, ставка податку (збору), строки сплати податку (збору), звітність).

      Отже, нами були розглянуті такі види податків, як: податок з доходів фізичних осіб, податок на землю, податок з  власників транспортних засобів  та місцеві податки і збори. Ми з’ясували значення кожного з цих податків (зборів) у системі податків та зборів України.

РОЗДІЛ 2. СТАТИСТИЧНИЙ ОГЛЯД СПЛАТИ ПОДАТКУ НА ДОХОДИ ФІЗИЧНИХ ОСІБ В УКРАЇНІ

      Ми  вже з’ясували, що податок з доходів фізичних осіб є одним з найвагоміших податків, який виконує важливу соціальну функцію. В Україні він пройшов довгу історію трансформацій та перетворень. Задля наповнення пустої державної скарбниці в нашій країні було апробовано і прогресивну, і пропорційну системи оподаткування особистих прибутків. Але пошуки оптимального варіанту наразі не увінчались помітним успіхом.

      Зміни ставок податку на доходи фізичних осіб в Україні з 1991 року відбувались  часто. Кабмін гарячково займався латанням дірок в держбюджеті. З 1 грудня 1993 р. до 1 жовтня 1994 р. задля наповнення казни запровадили найжорсткішу шкалу оподаткування з максимальною ставкою 90%. Але попри збільшення ставок майже вдвічі, доходи бюджету  від прибуткового податку з громадян зменшились. Спрацювало правило Лаффера, яке говорить, що ріст податкового  тиску вище оптимальної точки  призводить до зменшення надходжень. [16]

      В додатку Б наведений графік 2.1, на якому відображені частки податку з доходів фізичних осіб у доходах бюджету за 2002 – 2010 роки, та графік 2.2, який демонструє величину податку з доходів фізичних осіб в абсолютному вимірі за той самий період. Також наведена таблиця 2.1, яка містить дані щодо  часток податку з доходів фізичних осіб у Зведеному бюджеті та ВВП України. За всіма цими даними проаналізуємо ситуацію, яка спостерігалась протягом 2002 – 2010 рр. в Україні стосовно податку з доходів фізичних осіб.

     До 2004 року в Україні діяла прогресивна  шкала оподаткування, з мінімальною  ставкою 10% та максимальною – 40%. Розмір ставки залежав від обсягу оподатковуваного доходу, який вимірювався в кількості  мінімальних зарплат. Чим більшим  був дохід особи, тим вищу ставку податку застосовували до неї. Однак  з 2004 року Україна перейшла на єдину  пропорційну ставку оподаткування  розміром 13% (з 2007 р. – 15%). З 2011 р. діє  базова ставка розміром 15% для доходів, які за місяць не перевищують 10 мінімальних зарплат та 17% - для доходів понад 10 мінімальних зарплат. [12, с.79]

        Впровадження пропорційної системи оподаткування доходів фізичних осіб пояснювалось потребою запровадити для всіх єдині правила гри та стимулювати інвестиційну активність заможних верств населення. Передбачалось, що нові податки виведуть доходи багатьох громадян із тіні. Проте, як показує статистика, запланованих завдань досягти не вдалось. Надходження від податку на особисті доходи громадян після скасування прогресивного оподаткування скоротились. Частка податку на доходи у ВВП, яка 2003 року досягла 5,1%, суттєво впала. Ще більш помітним є зменшення частки податку в доходах зведеного бюджету України та в структурі податкових надходжень. За останніми двома параметрами нам так і не вдалось повернутись до рівня 2003 року, коли діяла прогресивна система.

      Щоправда, на графіку 2.2 ми бачимо, що в 2005 – 2008 рр. у абсолютних цифрах вдалось збільшити  надходження податку з доходів  фізичних осіб майже в 2,65 раза. Але  співвідношення у структурі податкових надходжень майже не змінилось. Якщо в багатьох країнах світу податок  на особисті доходи формує до 40% бюджету  і відіграє провідну роль у його наповненні, то Україна демонструє значно нижчі результати (дані табл. 2.1).

      Натомість перше місце у формуванні доходної частини бюджету в нашій країні займає ПДВ. Так, 2009 року його було зібрано  на суму 84,59 млрд. грн. В 2010 році абсолютне  лідерство ПДВ серед податкових надходжень зберіглось. Також вагому роль у наповненні української казни  відіграє податок на прибуток підприємств. У структурі зведеного бюджету  його частка майже дорівнює, а інколи й випереджає податок з доходів  фізичних осіб.

      Очевидним є те, що податок з доходів фізичних осіб в Україні не виконує своїх  основних функцій. Його можливості ефективного  впливу на економічний цикл та обсяги масового споживання є обмеженими. Крім того, цей податок  не справляється зі своїм стратегічним завданням  перерозподілу доходів між прошарками населення. Навпаки, податкове навантаження на громадян, котрі не мають високих доходів, серйозно зросло (від 10 до 15%). Саме на цю категорію населення зараз покладено основний тагяр сплати податку з доходів фізичних осіб. А ось заможні громадяни отримали максимально комфортні умови. Принцип рівності в Україні успішно працює в одній сфері: олігарх і робітник, який отримує мінімальну зарплату, платять майже однакові податки.

      Отже, проаналізувавши тенденції, що спостерігалися протягом 2002 – 2010 рр. в Україні, можна  зробити висновок про те, що існують  певні негаразди у сфері оподаткування  фізичних осіб. Для того, аби їх усунути  та вдосконалити систему оподаткування  доходів фізичних осіб, варто ознайомитися із зарубіжним досвідом оподаткування  доходів фізичних осіб, обрати ті механізми, методи, які можна було б застосувати  для української економіки, та, враховуючи вищесказане, визначити основні  напрямки та шляхи вдосконалення  оподаткування фізичних осіб в Україні.   
 

РОЗДІЛ 3. ВИКОРИСТАННЯ СВІТОВОГО  ДОСВІДУ ДЛЯ ВДОСКОНАЛЕННЯ  ОПОДАТКУВАННЯ ФІЗИЧНИХ ОСІБ В УКРАЇНІ

      У світі податок на доходи фізичних осіб посідає важливе місце в  забезпеченні фінансової стабільності, соціальної справедливості та сталого  економічного розвитку. Іноземні системи  прямого оподаткування доходів  фізичних осіб мають уже апробовану часом практику становлення та розвитку на базі глибокого усвідомлення кожним платником податку свого конституційного  обов’язку – сплати податків. [11, с.36]