Поняття про банківський кредит і принципи кредитування.

 

Строкові вклади поділяються  на саме строкові вклади й строкові вклади з попереднім повідомленням  про їх вилучення. Саме строкові вклади повертаються власнику у заздалегідь  визначений термін, до цього моменту вони "заблоковані", не можуть бути вилучені з банку і банк може повністю розпоряджатися ними. Якщо сума, спочатку вкладена як строковий вклад, не вилучається власником у встановлений термін, то в майбутньому він може розпоряджатися нею аналогічно поточному рахунку. Як правило, по вкладах з більшим строком зберігання виплачують більш високий процент.

 

Якщо у випадку саме строкових вкладів після закінчення договірних строків клієнту автоматично надається право їх вилучення в будь-який з наступних днів, то строкові вклади з попереднім повідомленням потребують надходження в банк спеціальної заяви вкладника. Строк надання такої заяви заздалегідь обумовлюється і в залежності від нього встановлюється величина процентів за вкладом.

 

Строкові вклади займають проміжне положення між вкладами до запитання й ощадними вкладами. Вони відрізняються від ощадних депозитів тим, що мають відносно невеликий, чітко обумовлений строк, хоча він і більше, ніж за депозитами до запитання. Крім того, розмір строкових вкладів встановлюється круглими сумами. Той факт, що власник строкового вкладу може розпоряджатися ним тільки після проходження певного строку, не виключає, що клієнт в разі необхідності може достроково отримати у банка свої кошти. В даній ситуації банк може, наприклад, надати клієнту кредит, погашення якого відбудеться після закінчення терміну строкового кредиту. Банк може також повернути грошову суму, що знаходиться на строковому рахунку, але при цьому значно знижуються проценти.

 

Різновидом строкових вкладів є депозитні сертифікати. Сертифікати – це цінні папери, які свідчать, що їх власник вніс кошти в банк на визначений строк з нарахуванням певного проценту. Вони поділяються на такі, які можна передавати іншим особам, і без права передавання.

 

Сертифікати з правом обігу  на вторинному ринку мають суттєві  переваги перед строковими вкладами, що оформлені простими депозитними  угодами, так як через велику кількість  можливих фінансових посередників у  розповсюдженні й обігу сертифікатів розширюється коло потенційних інвесторів; на вторинному ринку сертифікат може бути достроково проданий іншій особі з отриманням певного доходу й без зміни при цьому обсягів ресурсів банка, в той час як дострокове вилучення власником строкового вкладу означає для нього втрату дохода, а для банка – частини ресурсів.

 

Отже, перевагою строкових  депозитних рахунків для клієнтів є  отримання високого проценту, а для  банку – можливість підтримки ліквідності з меншим оперативним резервом. В той же час для банка недолік строкових вкладів полягає в необхідності виплати підвищених процентів за вкладами й зниження таким чином маржі, тобто різниці між процентами за активними і пасивними операціями.

 

Ощадні депозити застосовують для накопичення чи вкладання  грошових заощаджень. Для них характерним  є повільне зростання й те, що використання коштів часто відбувається через кілька років. При цьому  слід відмітити, що грошові суми, поміщені на рахунки, які призначені для здійснення платежів чи на заздалегідь визначений строк, не відносяться до ощадних  вкладів. Ощадні депозити мають стійкий характер у довгостроковому періоді, тому вони перетворилися зараз в одну з найважливіших операцій.

 

Ці кошти безпосередньо використовуються для фінансування великих промислових та торгівельних компаній, для надання довгострокових позик, у тому числі і державі. Ощадні вклади вигідні банкам тим, що вони, як правило, носять довгостроковий характер і, отже, можуть використовуватися як джерело довгострокових вкладень. Недоліком їх є підвладність цих вкладів різноманітним факторам (політичним, економічним, психологічним), що підвищує загрозу швидкого відтоку коштів з цих вкладів.

 

До останнього часу у вітчизняній банківський практиці питанням управління депозитами не приділялася увага. Перед установами банків на місцях не ставилася задача забезпечення надання коротко- і довгострокових позик в залежності від розмірів і специфіки мобілізованих ними кредитних ресурсів. Подібне положення було викликано надмірною централізацією управління процесами формування і використання позикового фонду країни.

 

Активи і пасиви банка  тісно пов’язані між собою. Виходячи на ринки кредиту, банки постійно контролюють стан своїх пасивів, слідкують за наявністю вільних ресурсів, строками запитання депозитів, вартістю залучених капіталів і заощаджень. Якщо приток ресурсів в банк уповільнюється й не може бути забезпечений на припустимих умовах, банк буде вимушений переглянути свою політику в області активних операцій, відмовитися від вигідних пропозицій, погасити частину раніше наданих кредитів.

 

Таким чином, визначення обсягів, строків, ціни мобілізованих ресурсів торкається усього спектру відносин в області управління активними операціями.

 

Основу ресурсної бази банка складають залучені кошти. За фіксованістю строків залучені ресурси можна поділити на дві групи: ресурси, якими можна управляти, та поточні пасиви. До першої групи відносяться строкові депозити, та міжбанківські кредити. До другої групи включаються залишки на розрахункових, поточних рахунках й на кореспондентських рахунках. "Золоте" банківське правило говорить, що розмір і строки фінансових вимог банка повинні відповідати розмірам та строкам його зобов’язань. Кожної групі пасивів повинен відповідати свій тип активів за розмірами і строками розміщення.

 

Так, пасиви, якими можна  управляти, формують базу для цільового, програмного кредитування, а поточні  пасиви є основою для операцій на ринку "коротких грошей". Підтримання цього відношення між джерелами ресурсів і їх розміщенням є основою фінансової стійкості банка. Таким чином, виходячи з принципу збалансованості структури джерел фінансування, необхідно формувати останні в залежності від економічної кон’юнктури ринку, об’єктів кредитування, прибутковості й обертання активів.

 

Реалізація другого напряму  оптимізації структури пасивів (здешевлення  ресурсної бази) пов’язана з якісним удосконаленням вже існуючих видів і впровадженням можливих варіантів модифікацій старих послуг не тільки для задоволення потреб вже існуючих клієнтів, але й для залучення нових, а також з пошуком банком принципово нових операцій, які раніше не проводилися, на користь клієнтів. Це буде сприяти залученню дешевих ресурсів – коштів на розрахункові рахунки.

 

Комерційні банки в  умовах конкурентної боротьби на ринку  кредитних ресурсів повинні постійно турбуватися як про кількісне, так  і про якісне покращення своїх  депозитів.

 

При цьому банки дотримуються таких основних принципів організації депозитних операцій:

депозитні операції повинні  сприяти отриманню прибутку чи створювати умови для отримання прибутку в майбутньому;

особливу увагу в процесі  організації депозитних операцій слід приділяти строковим вкладам;

організуючи депозитні та кредитні операції, банк повинен намагатися мінімізувати свої вільні ресурси;

банку слід приймати заходи щодо розвитку банківських послуг, що сприяють залученню депозитів.

 

Сектор кредитування був  першим сектором, який швидко зріс в  Україні за умов інфляції та неконкурентності. Інфляція в тисячі процентів викликала  попит на кредитні ресурси ціною  в 300 – 400% річних.

 

У 1991-1993 роках комерційні банки активно надавали позики, але, через свою недосвідченість, дуже мало турбувалися про забезпечення наданих кредитів. Банк припиняв операції лише тоді, коли борги визнавалися безнадійними. Проблема безнадійних боргів загострювалася через недосконале законодавство про заставу майна, зокрема у зв’язку з браком централізованої системи реєстрації фактів застави майна та арешту майна за борги.

 

Допускалася практика надання  кредитів і зовсім без забезпечення, а також кредитів під страхування чи гарантію без належної перевірки статутних документів та фінансового стану фірм-гарантів.

 

Все це спричинило різке зростання  безнадійних кредитів в "кредитних портфелях" комерційних банків, багато з них опинилися на межі банкрутства. Одним з фінансових факторів, який природно компенсував високий рівень ризику в кредитній діяльності комерційних банків, була надзвичайно висока маржа процентних ставок, що частково допомагало покривати значні збитки від прострочених позик.

 

Таким чином, кредитна діяльність комерційних банків за останні роки стала більш зваженою, але ймовірність  збитковості кредитних операцій ще досить значна, і тому важливого  значення набуває формування банками  в необхідних обсягах резервних  фондів з метою підтримання ліквідності і платоспроможності банку на необхідному рівні.

 

8.1. Основні принципи та  умови кредитування банками клієнтів

 Кредитні операції  банків здійснюються на основі положення НБУ "Про кредитування" (вересень 1995 р.).

 До основних умов  банківського кредитування відносять:

1. Операції проводяться  тільки в межах вільних кредитних  ресурсів у національній або іноземній валюті.

2. Банки виходять із  необхідності поєднання своїх  інтересів з інтересами вкладників та держави.

3. Для забезпечення власної  стійкості операції проводяться з дотриманням встановлених НБУ економічних нормативів. Про видачу кредитів у іноземній валюті обов'язково повідомляється НБУ.

4. Рішення про умови та порядок надання кредиту приймається колективно і визначається правилами банку.

5. Кредити надаються тільки  право- та кредитоспроможним позичальникам, які мають власні оборотні кошти і самостійний баланс.

6. Позики видаються на  забезпечення потреб сфери виробництва  і сфери обігу, фізичним та  юридичним особам незалежно від  форми власності й організаційної  будови.

7. Всі питання у кредитних взаємовідносинах будуються на договірній основі тощо.

 Забороняється надання  кредитів на такі цілі:

- покриття збитків від господарської діяльності позичальників;

- формування статутних  фондів;

- погашення раніше отриманих  позик;

- придбання цінних паперів  інших підприємств і організацій;

- без відповідного забезпечення, крім випадків надання бланкових кредитів.