Поняття, сутність та ознаки кредиту

 

 

1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КРЕДИТУ ТА РИНОК КРЕДИТНИХ  РЕСУРСІВ

 

1.1 Поняття, сутність  та ознаки кредиту

 

 Термін «кредит» походить  від латинського слова   creditum, що означає «позика» (від слова credo – «вірю, довіряю»). Він виник у період розпаду первіснообщинного ладу на основі становлення товарно-грошових відносин і майнової диференціації общини. [6]

        У сучасних  умовах кредит у найзагальнішому  сенсі визначають як надання  грошей, товарів чи послуг у  борг з наступним поверненням  позички та сплатою певного відсотка за користування нею.

        Існування  кредиту пов’язане з позичковим капіталом. Позичковий капітал – це грошовий капітал, який надається його власниками або розпорядниками як позика з метою отримання доходу в формі позичкового відсотка (процента).

        Рух позичкового  капіталу називають кредитом. Кредит  – це система відносин з  приводу акумуляції та використання  тимчасово вільних грошових засобів  на основі повернення та платності  у формі позичкового відсотка. [5]

 Кредит - кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під процент. [1]

  Кредит – являє собою сукупність економічних відносин, що виникають між кредитором і позичальником із приводу передачі вартості (майна або грошей) у позичку на умовах повернення, терміновості й платності. [10]

Економічною основою кредиту є  мобілізація і нагромадження  тимчасово вільних коштів і формування з них позичкового капіталу.

До складу ресурсів для кредитування включають:

- грошові резерви підприємств і організацій, що вивільняються в процесі кругообігу капіталу;

- грошові резерви, що виступають у вигляді спеціальних фондів, а також фонд амортизаційних відрахувань, що використовуються для капіталовкладень;

- державний грошовий резерв, що складається з сум поточних грошових ресурсів бюджету;

- фонд грошових коштів, що спеціально виділяється для розвитку кредитних відносин (наприклад для довгострокового кредитування капіталовкладень);

- грошові нагромадження населення, що акумулюються банками;

- емісія грошових знаків, що здійснюється відповідно з потребами росту обігу готівки. [7]

  Характерними ознаками кредиту  є:

- позичальниками виступають суб’єкти господарювання, а кредиторами – банківські установи;

- гроші, надані в позику, використовуються позичальником як капітал    ( на виробничі потреби);

- джерелом позичкового процента є прибуток на позичені кошти;

- кредит використовується як механізм перерозподілу капіталів у суспільному виробництві та для вирівнювання норми прибутку. [10]

Кредит має багато спільного  з грошима і фінансами. Всі  вони є вартісними категоріями і  тісно переплітаються між собою  функціонально. Кредит тісно пов’язаний з фінансами при формуванні та використанні державного бюджету. Водночас, кредит, як специфічний тип економічних відносин, має свої особливості, що відрізняють його від інших економічних (вартісних) категорій:

- при наданні кредиту позичальник лише реалізує право тимчасового користування наданими коштами чи цінностями ( об’єкт кредиту залишається у власності кредитора);

- суб’єкти кредиту можуть почергово виступати як у ролі кредитора, так і в ролі позичальника;

- позичальник зобов’язаний пред’явити кредитору економічні та юридичні гарантії повернення боргу;

- повернення кредиту здійснюється позичальником, а у виключних випадках – третьою особою – гарантом, якщо позичальник не спроможний сам це зробити;

- конкретний термін повернення кредиту залежить від двох обставин: особливостей кругообігу коштів у позичальника та можливостей кредитора щодо терміну, на який він може надати кредит;

- кредитні відносини реалізуються тоді, коли збігаються інтереси кредитора і позичальника відносно конкретних параметрів позики, в першу чергу її цільового призначення, забезпечення, терміну кредитування та величини позикового проценту.

 

Найбільш поширеними в економічній  літературі є два підходи до визначення сутності кредиту:

- ототожнення кредиту з цінністю, яка передається одним економічним суб’єктом іншому в позичку. При такому підході увага дослідника зміщується на саму позичку, її правову форму, що зумовлює вихолощування з кредиту його економічного змісту;

- ототожнення кредиту з певним видом економічних відносин, які формуються в суспільстві. Такий підхід дає можливість глибше дослідити економічні аспекти кредиту, економічні чинники його існування, основи та закономірності його руху. Тому цей підхід у сучасній літературі переважає. Він покладений в основу висвітлення сутності кредиту і в цьому підручнику.[4]

Основними ознаками відносин, що становлять сутність кредиту, є такі:

- учасники кредитних відносин повинні бути економічно самостійними: бути власниками певної маси вартості і вільно нею розпоряджатися; функціонувати на основі самодостатності та самоокупності; нести економічну відповідальність за своїми зобов'язаннями. Без цього вони не зможуть набути статусу ні кредитора, ні позичальника. Щоб стати кредитором, економічний суб'єкт повинен накопичити у власності певну суму вільних коштів, якими може вільно розпоряджатися. А щоб стати позичальником, суб'єкт повинен мати передумови для накопичення в майбутньому у своїй власності достатньої суми вільних коштів для повернення боргу;

- кредитні відносини є добровільними та рівноправними. Тільки за цих умов вони будуть взаємовигідними і зможуть розвиватися по висхідній. Інакше ці відносини будуть згасати і розриватися, тобто втратять здатність до розвитку. Економічна самостійність суб'єктів, добровільність, рівноправність та взаємна вигода роблять кредитні відносини внутрішньо адекватними ринковим відносинам, зумовлюють їх розвиток на ринкових засадах;

- кредитні відносини не змінюють власника цінностей, з приводу яких вони виникають. Кредитор залишається власником переданої в борг вартості, а позичальник одержує її лише у тимчасове розпорядження, після чого повинен повернути власникові. Незмінність власника в кредитних відносинах вимагає особливо чіткого і дійового правового їх оформлення, щоб захистити інтереси власника. Якщо такий захист не забезпечується правовими засобами, то кредитні відносини втрачають свої визначальні ознаки і перетворюються в щось інше, ніж кредит. У цьому зв'язку інтереси кредитора для правового захисту є більш пріоритетними, ніж інтереси позичальника;

- кредитні відносини є вартісними, оскільки виникають у зв'язку з рухом вартості (грошей чи матеріальних цінностей). Проте вони не є еквівалентними, тому що кожне переміщення вартості не супроводжується зустрічним рухом відповідного еквівалента. Однак вартість переміщується на зворотних засадах, тобто після певного періоду ці кошти повертаються назад у висхідне положення. Можливість їх неповернення робить позицію кредитора у цих відносинах досить вразливою, ризикованою. Для захисту своїх позицій кредитори повинні мати переважні права при визначенні доцільності кредитування та розміру плати за кредит. [2]

  Об’єктом кредитних відносин  є грошові та матеріальні цінності, щодо яких укладається кредитна  угода.

 Суб’єкти кредитних відносин:

- кредитор – сторона, що передає вартість у грошовій або натуральній формі іншому суб’єктові ринку на засадах поверненості, строковості й платності;

- позичальник – сторона, яка отримає позику. [1]

До кредитних відносин можна  віднести всі грошові відношення по наданню  і поверненню позик, організації  грошових розрахунків емісії грошових знаків і цінних паперів, а також кредитування капітальних уложень і страхові операції.

 

1.2 Загальні передумови та економічні чинники необхідності кредиту

 

  Поява кредиту обумовлена  історичним розвитком удосконалення  економічних і грошових відносин. Розвиток функцій грошей як  засобу накопичення і засобу платежу призвели до можливості не тільки накопичення грошових засобів, але й їх перерозподілу серед тих, хто відчуває в них потребу.

  Кредитні відносини зародилися  ще на ранніх етапах простого  товарного виробництва в період  розпаду первісносуспільного ладу і існували вигляді лихварського кредиту. Позики лихварів були капіталом (самозростаючою вартістю). [3]

  Коли товарно-грошові відносини  стали більш-менш регулярними,  взаємовiдносини мiж товаровиробниками іноді набували особливого характеру: продавцеві потрiбно було продати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити. За таких умов акт купівлі-продажу товару не міг відбутись. І тут  випадково,  як і багато інших винаходів людства, був відкритий кредит — за наявності довіри продавця до покупця товар був проданий з відстрочкою платежу, у кредит. Таким чином, кредит виник і розвинувся на основі функції грошей як засобу обігу. З його виникненням гроші, окрім функцій міри вартості і засобу обігу, стали виконувати й функцію засобу платежу, однією з ознак якої є розрив у часі між переданням товару і грошей із рук у руки. Отже, кредит полегшував реалiзацiю товарiв. Тому рух вартості у сфері товарного обігу, безпосередньо пов’язаний з еквівалентністю обміну між економічно відособленими товаровиробниками, був об’єктивно найбільш загальною основою необхiдностi кредиту. [5, c.353]

  Щоб уникнути кризових явищ як в окремих товаровиробників, так і в процесі всього суспільного виробництва, і використовується кредит. Саме він забезпечує можливість безперебійно здійснювати виробництво товарів та обмін ними. Звідси існування товарного виробництва і пов’язаного з ним товарного обiгу є найбільш загальною економічною причиною необхідності кредиту. [10]

Необхідність кредиту в умовах ринкової економіки тісно пов’язана з особливостями кругообігу індивідуальних капіталів. Кредит потрібний  також для становлення нових підприємств малого та середнього бізнесу, впровадження нової техніки і технологій. [2]

Також кредит необхідний як механізм перерозподілу вільного капіталу з одних галузей виробництва в інші і вирівнювання норми прибутку між ними. [3]

Проте, окрім  цих загальних причин необхідності кредиту, є ряд специфічних чинників:

- майнове розшарування суспільства у період розпаду первіснообщинного ладу, коли бідний мусив звертатися за позичкою до багатшого;

- необхідність акумуляції тимчасово вільної вартості для надання її в позичку;

- довiра — фундамент кредитних вiдносин, одна з найважливіших чинників їх виникнення;

- збіг економічних інтересів кредитора і позичальника. Він досягається через переговори між ними щодо основних параметрів кредитної угоди – розмір і термін позички, величина позичкового процента та порядок його сплати тощо;

- отримання позичальником регулярних доходів, за рахунок яких він зможе погасити кредит. Ними можуть бути виручка від реалізації товарів, отримувані заробітна плата, пенсія тощо, надходження податків та ін.; [4]

Отже, необхідність кредиту зумовлена існуванням товарно-грошових відносин. Його передумовою є наявність  вільних коштів у суб’єктів економічних відносин і поточних або майбутніх доходів – у позичальників. Конкретні причини, що зумовлюють необхідність кредиту, – невизначеність  потреби в обігових коштах суб’єктів ринку, а також поява потреби у створенні та відтворенні основного капіталу.

 

1.3 Теоретичні концепції кредиту

 

У міру розвитку кредитних відносин та підвищення їх ролі в житті суспільства кредит все більше привертав до себе увагу  науковців. Попервах економічна думка  зосереджувалася переважно на самому понятті кредиту, на пізнанні його сутності. Лише з XVIII ст. розпочалися дослідження механізму зв’язків кредиту з суспільним виробництвом, що відкривало шлях для формування суто наукової теорії кредиту. На сьогодні економічна наука визнає дві провідні теорії кредиту: натуралістичну та капіталотворчу.

До засновників  натуралістичної теорії кредиту  належать англійські економісти А. Сміт і Д.Рікардо.

Основні постулати  цієї теорії:

- об’єктом кредиту є натуральні, тобто негрошові, матеріальні цінності;

- позичковий капітал ототожнюється з реальним капіталом;

- кредит виконує пасивну роль, а банки – це звичайні посередники.

Отже, кредит трактувався як засіб перерозподілу  матеріальних цінностей у натуральній  формі, невизнаючи ролі банків у створенні  кредиту. Водночас представники натуралістичної теорії обґрунтували такі положення щодо кредиту:

- кредит не створює реального капіталу;

- кредит залежить від виробництва;

- кредит залежить від позичкового процента, від коливань і динаміки прибутку.

 Натуралістичний  підхід мав і суттєві недоліки, зумовлені тим, що класики не змогли до кінця з’ясувати різницю між позичковим і реальним капіталом. Нагромадження позичкового капіталу вони розглядали лише як відображення нагромадження реального капіталу.

 Основні  концепції капіталотворчої теорії були сформулювані англійським економістом Дж. Ло. Згідно з його поглядами, кредит посідає місце, незалежне від процесу відтворення, і йому належить вирішальна роль у розвитку економіки. Кредит ототожнювався з грішми і багатством. Він може створювати багатство і капітал; банки є творцями капіталу, а не звичайними посередниками.

  Сутність капіталотворчої теорії кредиту визначається такими основними положеннями:

- кредит, як і гроші, є безпосередньо капіталом, багатством, а тому                       розширення кредиту означає нагромадження капіталу;

- банки — це не посередники в кредиті, а «фабрики кредиту», творці капіталу;

- активні операції банків є первинними відносно пасивних.