Види та природа сучасних грошей (паперові, кредитні, електронні)

1.3 Функції грошей

 

Виходячи з функціонального підходу сутність грошей розкривається у їх функціях та під функціях.

В економічній літературі з теорії грошових відносин, якщо розглядати її в ретроспективі, склався далеко не однозначний підхід до визначення функцій грошей.

Зокрема, К. Маркс аргументував дію  п’яти грошових функцій – міри вартості, засобу обігу, нагромадження, платежу і функції світових грошей [20, с. 101–146]. При цьому дві перші функції розглядались як найістотніші, що в радянській літературі найчастіше ігнорувалось.

Л. Харріс виділяє 3 головні функції: засобу обігу, міри вартості та засобу збереження вартості [38, с. 75].

К. Макконелл і С. Брю називають функції засобу обігу, міри вартості та засобу заощадження”[19, с. 264].

С. Фішер, Р. Дорнбуш і Р. Шмалензі вважають, що гроші виконують чотири функції: засобу обміну, одиниці лічби, засобу збереження вартості та міри відкладених  платежів, віддаючи перевагу при цьому платіжній функції: “Гроші – загальновизнаний засіб платежу, який приймається в обмін за товари і послуги, а також при оплаті боргів” [37, с. 473].

У працях Д. Рікардо віддавалася  перевага функції грошей як засобу обігу. “Гроші, – писав він, – є товаром, ... що служить загальним засобом обміну” [31, с. 62].

У книзі англійського економіста Т.Крампа “Феномен грошей” грошові функції  подано як засіб платежу, міра вартості, одиниця виміру, засіб обігу та засіб нагромадження багатства [1, с. 63].

У підручнику “Гроші, банківська справа...”  гроші визначаються як засіб нагромадження [11, с. 26].

Будучи еквівалентною вартістю, гроші тим самим уже вимірюють  вартість товару в обміні.

Тому, насамперед, вони виконують  функцію міри вартості. Реалізація цієї функції виявляється у категорії ціни як грошового вираження товарів. Вартість представлена в грошовій одиниці, виступає як масштаб цін. Коли роль грошей виконували благородні метали, масштаб цін визначався через золотий вміст грошової одиниці. В сучасних умовах золотий вміст грошової одиниці офіційно не встановлюється, що символізує остаточний перехід від грошово-товарної форми до знакової.

У процесі обміну товар виражає  свою вартість у грошах. Отже, гроші  виступають засобом вираження його вартості. Але виразити її вони зможуть тільки в тому випадку, якщо самі представлятимуть одиницю вартості, через яку може виразитися вартість товару. В цій ролі гроші є засобом представлення одиниці вартості.

Проте, гроші не просто вимірюють  вартість, а представляють її в русі, в переході від одного суб’єкта економічної діяльності до іншого, в оплаті товарів і послуг, у податкових платежах, тощо, тобто є засобом платежу.

Платіжний засіб виступає таким по відношенню і до продавця, і до покупця. Але для останнього він слугує також купівельним засобом. Функції купівельного і платіжного засобів інтегруються у функцію засобу обігу. Адже через ці функції товари приводяться в реальний рух.

У К. Маркса функція засобу платежу  розглядається як особлива, що існує  поряд з функцією засобу обігу і аналізується після функції засобу утворення скарбів (у сучасній формі – заощадження). У цьому є своя логіка, пов’язана з історичними умовами розуміння грошей як реального товару (золота). Реальні гроші випадають з обігу, перетворюючись на скарби, що дає їм можливість виступити в ролі засобу платежу на відміну від засобу обігу, тобто в такому акті, де на даний момент гроші не опосередковуються протилежним рухом товару. Доки вони слугують засобом обігу (тобто опосередковують рух товару), не вийшли з обігу і не стали скарбом (засобом заощадження), вони не можуть виконати і функцію засобу платежу.

Для власника товару акт обміну “товар – гроші” є продажем а для  власника грошей – купівлею.

У цьому акті гроші функціонують і як купівельний, і як платіжний засоби. Саме завдяки такій єдності гроші опосередковують рух товару і виступають як засіб обігу. Якщо вони не виконують функцію купівельного засобу, то залишається суто платіжна функція.

Ми вважаємо, що дві інтегральні  функції – міри вартості та засобу обігу – для грошей є найбільш істотними. Без них гроші не були б грошима. Інші функції, про які йтиметься мова далі, можуть виконуватись грошима, а можуть і не виконуватись.

До таких важливих функцій належать, насамперед, функції засобу збереження вартості, заощадження і нагромадження. В економіці, з різних причин, виникає необхідність нагромадження вартості. В такому випадку гроші тимчасово заперечуються як купівельний і платіжний засоби, не виконують функції засобу обігу і випадають з обігу. Важливо, щоб випавши з обігу, гроші не втратили, а зберегли свою вартість (як засіб збереження). Суть заощадження полягає у вилученні грошей з обігу. Якщо суб’єкт заощаджує гроші, не пускаючи в обіг їх нові суми, які при цьому зберігатимуть свою вартість, не втрачаючи її, то вийде нагромадження грошей. Можна сказати, що функції зберігання вартості та заощадження інтегруються у функцію нагромадження. З огляду на органічну зв’язаність цих функцій, їх іноді не розрізняють.

Виходячи на міжнародну арену, гроші  починають виконувати функцію світових грошей.

Початково її виконувало золото. Але  поступово на його місце прийшли  національні валюти розвинутих країн (долар США, англійський фунт стерлінгів та ін.). Частково таку функцію виконують  колективні валюти (СДР – спеціальні права запозичення, ЄВРО – європейська валютна одиниця).

На нашу думку, функцію світових грошей не можна поставити в один ряд з уже названими, оскільки вона виражає не способи реалізації сутностей, а сфери їх здійснення. В подібній класифікації необхідно  говорити про функції національних, регіональних і світових грошей. До речі, ЄВРО в даному випадку - не світові гроші, а регіональні, європейські.

Можна говорити також і про функції  грошей як засобу кредитування, капіталу, про їх соціальні функції та ін. Проте, цих функцій гроші набирають, включаючись до зовнішніх по відношенню до них систем: визначеність таких функцій грошей походить із зовнішнього середовища, а не з їх внутрішньої сутності.

Гроші, звичайно, можуть виконувати і  виконують функцію капіталу. Але це функції саме капіталу, а не власні – грошей.

Розглянемо загальні положення  природи грошових функцій і механізму  їх реалізації.

По-перше, розвиток функцій грошей відображає процес ускладнення товарного  виробництва і ринкових відносин. На кожному історичному етапі грошових відносин формується специфічна сукупність і механізм взаємодії функцій грошей, що дозволяє розв’язувати протиріччя між споживчою вартістю і вартістю товару, а відповідно до цього – принципи функціонування грошей як загального вартісного еквівалента.

По-друге, поряд із врахуванням  впливу історичної еволюції глибинної  суті грошей на розвиток і характер взаємного підпорядкування грошових функцій, вельми важливо, щоб їхні природа  й особливості реалізації розглядалися в безпосередньому зв’язку зі змінами в структурі суспільного відтворення виробництва та обігу товарів.

По-третє, потрібно враховувати, що в  процесі розвитку грошових відносин відбуваються не лише ускладнення наявних  функцій, але й поява нових  і відмирання старих. У цьому відображається загальна діалектика розвитку грошових відносин, принцип їхнього історизму.

По-четверте, при вивченні дії окремих  функцій та способу їх взаємозв’язку  слід також зважати на співвідношення грошових функцій і функціональних форм грошей. Останні характеризують найвищий ступінь розвитку грошових відносин і є похідними від функцій логічним продовженням окремих функцій.

Отже, важливо враховувати, що кожна  з грошових функцій є досить складним багаторівневим явищем та увиразнює  в собі, з одного боку, суть грошей, а з іншого – виступає як одна з ланок механізму взаємодії власне грошових відносин із не грошовими елементами суспільного відтворення.

 

2.ВИДИ ГРОШЕЙ

2.1 Паперові гроші

 

Паперові гроші –  це нерозмінні на метал знаки, що випускаються державою для покриття своїх (бюджетних) витрат і наділяються нею примусовим курсом, визнаються законодавчо обов'язковими до приймання у всі види платежів. По суті, це — завершена форма знака вартості, яка відірвалася не тільки від субстанціональної вартості грошей, а й від реальних потреб обороту. Мірилом їх емісії стає не потреба обороту в платіжних засобах, а потреба держави у фінансуванні бюджетного дефіциту. Такі гроші називають ще казначейськими [32, с. 391].

Виникнення паперових  грошей зумовлене тими самими об'єктивними причинами, які привели в кінцевому підсумку до демонетизації золота. Проте у кожному конкретному випадку до випуску паперових грошей державу спонукають більш «прозаїчні» причини. Передусім це — необхідність покрити дефіцит державного бюджету, оскільки уряд неспроможний це зробити збільшенням надходжень грошових коштів з інших джерел.

Об'єктивні умови для  створення паперових грошей в  окремих країнах остаточно визріли  на початку переходу до капіталістичного способу виробництва. У попередніх формаціях таких передумов не було. Тому окремі спроби випустити там паперові гроші були спорадичними і закінчувалися невдачею. Населення сприймало їх як гроші і погоджувалося одержувати у платежі лише доти, доки держава підтримувала надію обміняти їх на реальні цінності. Як тільки така надія зникала, паперові гроші вилучалися з обігу і будь-які каральні заходи держави не могли змусити населення брати їх як гроші.

Отже, паперові гроші —  це не «витвір» держави, а об'єктивний продукт розвитку економічних відносин у суспільстві. Роль держави обмежується тим, що, використовуючи об'єктивно обумовлені можливості заміни повноцінних грошей неповноцінними знаками вартості, вона друкує ці знаки і визначає умови випуску їх в обіг. І доки випуск паперових грошей не перевищуватиме об'єктивних потреб обігу в грошах, доти до них буде довіра і вони будуть виконувати функції засобів обігу і платежу [35, с. 104].

Визначальними ознаками паперових  грошей є випуск їх для покриття бюджетного дефіциту; нерозмінність на золото; примусове запровадження в оборот; нестабільність курсу і неминуче знецінення. Ці ознаки властиві насамперед грошам, що емітуються безпосередньо урядом в особі Міністерства фінансів. Звичайно вони називаються казначейськими білетами, зобов'язаннями, але цих ознак можуть набути і гроші, які емітуються банками, зокрема центральним банком, якщо емісія їх спрямовується на  фінансування бюджетного дефіциту. Про це  переконливо свідчить досвід України 1993—1993 рр., коли кредитна емісія Національного банку перетворилася у ключове джерело фінансування бюджетних витрат. Як наслідок — знецінення українських грошей за 1993 р. у 100 разів.

2.2 Кредитні гроші

 

Кредитні гроші є  визначальною складовою грошової маси, які значною мірою обумовлюють особливості та функціональні можливості монетарної сфери. Дослідження кредитних грошей та їх еволюції дає змогу адаптувати зміну монетарних чинників до потреб розвитку економіки. Кредитні гроші є формою грошей, які пов'язані з розвитком кредитних відносин. Боргові зобов'язання, що стихійно використовувались як платіжні засоби, почали виконувати функції кредитних грошей. Із розвитком банківської справи та кредитних відносин кредитні гроші поступово еволюціонували в основну форму платіжних засобів. Частка кредитних грошей постійно зростала ще у системах золотого стандарту в найбільш розвинутих країнах свого часу [35, с. 106].

Розвиток кредитних  грошей відбувався шляхом розширення їх функціональних можливостей. На рис. 2.1 зображено основні етапи в розвитку кредитних грошей. У сучасних грошових системах присутні всі основні види кредитних грошей, що зумовлено їх різними властивостями та функціональними можливостями.

Рис.2.1. Основні етапи  еволюції кредитних грошей

 

Еволюція кредитних  грошей здійснювалася двома основними шляхами:

а) через розвиток можливостей  застосування вже існуючих видів  кредитних грошей;

б) шляхом створення нових  видів кредитних грошей, які володіють  новими можливостями акумуляції та використання тимчасово вільних коштів на різних етапах господарської діяльності.

Вексель є історично  найдавнішою формою кредитних грошей. При здійсненні продажу товару у кредит продавець отримав від покупця боргове зобов'язання, яке називається векселем. З ХІІ ст. вексель почали використовувати в міжнародних розрахунках. З ХІІІ ст. різко розширилось використання засобів вексельної форми платежу. Використання векселя пов'язано з розвитком торгівлі у кредит, коли боржник розраховується з банком, який оформляє боргове зобов'язання у вигляді векселя [39, с. 3].

Перевагами векселя  для використання його у ролі кредитних  грошей є абстрактність та обов'язковість. Абстрактність пов'язана з тим, що на ньому вказується тільки сума боргу, без пояснення причини його виникнення.

Обов'язковість зумовлює те, що особа, яка його видала або акцептувала, не

може відмовитися від  його оплати.

У сучасній економіці застосовуються також векселі, які видаються урядом – вексель казначейський та фінансовий. Крім того, використовуються векселі, які не мають реального забезпечення – дружній та бронзовий векселі.

Особливо широке розповсюдження отримали казначейські векселі, які є формою короткострокових державних позичок. Казначейські векселі є важливим інструментом забезпечення державного боргу, а також виконують важливу роль у регулюванні монетарної сфери. Продаж казначейських векселів переважно здійснюється відносно їх номінальної вартості. Операції з казначейськими векселями на грошовому ринку є основою грошово-кредитного регулювання.

У США Міністерство фінансів викупає казначейські векселя терміном погашення 3, 6, 9 та 12 місяців. Казначейські векселі є майже без ризиковими інвестиціями, з незначним коливанням цін, пов'язаних зі змінами ринкових ставок відсотка [5, с. 561].

Вексель акцептований має  більшу надійність у виконанні платіжних операцій, що пов'язано з наданням гарантії платежу з боку великих банків. Використання акцептового векселя розширює сферу застосування векселів у ролі платіжних засобів.