Податок з доходів фізичних осіб та його роль у формуванні доходів бюджету

    - зростання  фонду оплати праці  на 18,1% (з 286,9 млрд. грн. у 2009 р. до 338,9 млрд. грн. у 2010 р.);

    - втрати надходжень у розмірі майже 0,6 млрд. грн.  від зниження ставки податку на 5 відсотків (Закон України від 25.06.2009 р. № 1564 – VI "Про підвищення престижності шахтарської праці" у частині зміни ставки податку з доходів шахтарів, набрав чинності з 1 січня 2010 року);

    - зростання податкової соціальної пільги із урахуванням виконання норм законодавства щодо соціальних стандартів (Закон України від 20.10.2009№ 1646-VI "Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати"). Збільшення мінімальної заробітної плати з 605 грн. у 2009 р.  до 869 грн. у 2010 р. призвело до збільшення втрат  податку майже 1,5 млрд. гривень [19].

    В результаті цього до 2009 р. зростання  податку з доходів фізичних осіб становить 13,6% (з 44,5 млрд. грн. у 2009 р. до 50,5 млрд. грн. у 2010 р.) [29].

    В той же час, якби не було запроваджено зменшення ставки з доходів працівників-шахтарів та збільшення податкової соціальної пільги, то зростання податку з доходів фізичних осіб становило б 17,1% (52,1 млрд. грн.), або 4,8% у ВВП, що відповідає  розмірам 2007 та 2008 років [9, с.35-36].

    При дослідженні фіскального значення податку з доходів фізичних осіб, з метою більш повної його характеристики, доцільним є також аналіз рівня податкового навантаження на платників. Для оцінки податкового навантаження на домогосподарства в Україні насамперед необхідно розглянути основні макроекономічні показники, які дозволять визначити його рівень (табл. 3).

Таблиця 2.3

Макроекономічні показники, що використовуються при оцінці рівня податкового навантаження на фізичних осіб в Україні

  *Розраховано за даними Міністерства фінансів України та Державного комітету статистики України [19, 21].

    Таким чином, підводячи підсумки проведеного дослідження, необхідно відзначити, що, незважаючи на зростаючу питому вагу у формуванні дохідної частини місцевих бюджетів, податок на доходи фізичних потребує деяких уточнень. Зокрема, можна констатувати, що вітчизняній фіскальній політиці притаманні такі негативні риси, як надмірна централізація бюджетних ресурсів, неналежне стимулювання нарощування доходів по закріплених загальнодержавних податках, незбалансована політика стосовно збільшення пільг по податках, що формують місцеві бюджети.

    Наслідком цього є обмежена самостійність місцевих бюджетів, а саме незначна частка доходів, по яких місцеві органи влади можуть визначати власну політику, у дохідній частині місцевих бюджетів. Дохідна база бюджетів місцевого самоврядування є обмеженою і бюджети сільських громад у більшості випадків дотаційні, оскільки не мають достатніх ресурсів для виконання своїх функцій, а саме - надання повноцінних громадських, державних, комунально-побутових та соціально-культурних послуг. 

    3. Роль податку з  доходів фізичних осіб у формуванні доходів бюджету 

     Суспільне призначення податку проявляється в його функціях. Їх дві – «фіскальна» й «економічна» [2, с.50].

    Фіскальна полягає в формуванні грошових доходів держави. Вона є однією з головних функцій, притаманних податку на доходи фізичних осіб. В основу реалізації даної функції має бути покладено принцип фіскальної ефективності, до ключових характеристик якого слід віднести: достатність доходів, мінімізації видатків на адміністрування, запобігання ухиленню від сплати, еластичність податкового механізму, рівномірний розподіл між різними соціальними групами платників (населення) [3].

     Економічна  функція податку полягає у впливі через податок на суспільне відтворення, тобто охоплює будь-які процеси в економіці країни, а також соціально-економічні процеси в суспільстві. Податок в цій функції можуть відігравати стимулюючу, обмежуючу і контролюючу роль.

     Оскільки  податок має ознаки фінансових відносин (перерозподіл коштів та формування фондів), можна розрізнити такі основні функції податку як категорії фінансів [18, с.99-102]:

     1. Фіскальна – основне призначення полягає в мобілізації та накопиченні коштів в державних фондах.

     2. Розподільча (соціальна) – одним із призначень податку є розподіл суспільних доходів з боку більш платоспроможних верств населення та суб’єктів господарювання на користь малозабезпечених; за рахунок виробничих галузей національної економіки на користь суб’єктів невиробничої сфери тощо.

     Завдяки цій функції підтримується соціальна  рівновага та забезпечується відносна рівномірність доходів різних верств громадян.

     3. Регулююча функція – податок як інструмент примусового вилучення частини доходів суспільства здатний суттєво впливати на стан національної економіки. Позитивний вплив дозволяє говорити про стимулюючу роль податку, негативний – про дестимулюючу роль оподаткування.

     4. Контрольна функція – допоміжна функція, яка полягає в контролі за допомогою податку за джерелами і обсягами доходів суспільства та напрямками їх використання.

     Досвід  розвинених країн засвідчує, що прибуткове оподаткування – дієвий інструмент перерозподілу в умовах зрілої демократії із чітко визначеними умовами суспільного договору, із високим рівнем життя й доходів населення, тому вдосконалення оподаткування доходів громадян в Україні повинно відбуватися в напрямку забезпечення принципу соціальної справедливості [10].

     Реформування податку  з доходів фізичних осіб має здійснюватися  шляхом:

     1. Удосконалення  системи справляння інших податків  і зборів (обов'язкових платежів), які нараховуються на фонд оплати праці. У зв’язку з цим доцільно, насамперед, здійснити реформування обов'язкових платежів на  заробітну плату, зокрема запровадити єдиний соціальний внесок з метою поступового зниження рівня оподаткування фонду оплати праці;

     2.   Підвищення ефективності оподаткування доходів самозайнятих осіб;

     3. Удосконалення системи оподаткування  доходів від операцій з продажу  нерухомого майна, спадщини і  подарунків.

     Необхідне реформування системи соціальних (економічних, фінансових) стандартів держави: перш за все, істотне підвищення рівня існуючих параметрів прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, їх доведення до межі реальної суспільної адекватності. Гармонізація вказаних показників за наступною схемою логічного й об’єктивного характеру: “прожитковий мінімум → неоподатковуваний мінімум → мінімальна заробітна плата”. Тобто, неоподатковуваний мінімум доходів громадян не може бути нижчим за прожитковий мінімум, а мінімальна заробітна плата жодним чином не може бути меншою, ніж прожитковий мінімум (і, водночас, ніж неоподатковуваний мінімум доходів громадян відповідно); потрібна інтенсифікація державної політики на ринку праці з метою забезпечення максимального працевлаштування громадян, особливо – в реальному секторі економіки як первинного джерела генерації доходів суспільства та об’єкта податкового розподілу. Це створить передумови відносно “повній зайнятості”, завантаженню потенційно вакантних та створенню нових робочих місць, що підвищить загальну чисельність платників податку з доходів фізичних осіб, а при достатньо високому рівні доходів громадян постане надійною гарантією зростання його фіскальної ефективності, чим істотно знизиться податковий ризик в механізмі оподаткування доходів фізичних осіб для держави. Вказане питання є надзвичайно актуальним в сучасних умовах фінансово-економічної та соціально-виробничої кризи в країні [5, с.34]

     Система оподаткування доходів громадян має бути прогресивною. Однак прогресія  повинна бути розрахована таким  чином, щоб ураховувати реальний, наявний у цей час діапазон доходів громадян.  
Реформування податку з доходів фізичних осіб має відбуватися в комплексі з реформуванням усього податкового навантаження на фонд оплати праці (Пенсійний фонд та фонди соціального страхування), щоб мати оптимальне податкове навантаження й повну легалізацію доходів громадян.

     Отже, можна впевнено стверджувати, що оподаткування  доходів населення в Україні  потребує докорінної перебудови, яка  має базуватися на використанні передового зарубіжного досвіду, а не зводитися  до копіювання моделі оподаткування інших країн. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Висновки 

     Податок з доходів фізичних осіб належить до прямих податків і стягується в Україні згідно Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» з 43 видів доходів фізичних осіб та повністю направляється в доходи місцевих бюджетів.

    Водночас механізм його сплати є недосконалим. Невід¢ємним завданням на найближчу перспективу є посилення фіскальної ефективності податку з доходів фізичних осіб і забезпечення самодостатності бюджетів місцевого самоврядування, що дасть їм змогу належним чином фінансувати заходи, пов¢язані із забезпеченням соціальних послуг.

    Реформування податку з доходів фізичних осіб в Податковому Кодексі України передбачається в наступних напрямках:

1. Стратегічним напрямом у формуванні державної політики прямого оподаткування фізичних осіб повинно стати забезпечення переходу від переважно фіскальних до регулюючих і стимулюючих функцій податків. Реалізація такого напряму спроможна забезпечити зниження рівня тіньової економічної діяльності, що в кінцевій формі створює можливості для розширення бази оподаткування.
2. Реформування системи прямого оподаткування в напрямах посилення регулюючих і стимулюючих функцій прямих податків повинно здійснюватись в контексті зменшення податкового навантаження на економіку, удосконалення способів адміністрування податків, оптимізації структури податків, усунення причин зростання податкової заборгованості.
3. Для посилення впливу регулюючих і стимулюючих функцій прямого оподаткування на забезпечення сталого розвитку національної економіки необхідно:

• відмінити збори в Пенсійний та соціальні фонди нарахуванням на фонд заробітної плати (37 – 40%), замінивши їх перерозподілом суми податку з доходів фізичних осіб (13 -15%);

• для компенсації відміни зборів нарахування з підприємств в Пенсійний та соціальний фонди запровадити законодавчий рівень мінімальної заробітної плати в 5 разів вище, ніж запроваджена на 2008 рік, що практично виведе рівень заробітної плати в Україні на європейський рівень та дозволить утримувати Пенсійний та соціальні фонди за рахунок власне працюючих;
• перейти від податку з доходів фізичних осіб до оподаткування доходів сім’ї;
• забезпечити достовірний облік нерухомості та ввести податок на майно фізичних осіб, виходячи із його ринкової вартості.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Список  використаної літератури

      1. Борейко В. Напрямки посилення регулюючої функції податків з громадян \\ Економіка України. - 2009. - №1 - ст. 50-57 .

      2. Буряк П.Ю. Вплив зміни податкової ставки на доходи бюджету / П.Ю. Буряк // Фінанси України. - 2009. - № 1. - С. 41 - 44.

      3. Декрет Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» // від 26 грудня 1992 року №13–92 (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом на 22 травня 2003 року №889-IV)

    4. Демиденко Л. М. Оподаткування доходів громадян: досвід США та України / Л. М. Демиденко // Фінанси України. – 2005. – № 9. – С. 30-34.

    5. Демченко Т.М. \\ Податок з доходів фізичних осіб у системі державних доходів \\ Регіональна економіка. - 2007. - №2 – ст. 270-275.

    6. Кириченко О. П. Місцеві фінанси / Кириченко О. П. ; [за ред. О. П. Кириченко]. - К. : Знання, 2006. - 677 с.

    7. Кривицький В. Б. Адміністрування податку з доходів фізичних осіб / В. Б. Кривицький, А. О. Нікітішин // Фінанси України. – 2005. – № 9. – С. 34-39.

    8. Крисоватий А. І. Податкові системи зарубіжних країн : навч. посібник / Крисоватий А. І. - Тернопіль : Економічна думка, 2001. - 258 с.

    9. Мельник В. М. Фіскальна ефективність податку з доходів фізичних осіб в Україні : можливості зростання / В. М. Мельник // Фінанси України. - 2007. - № 12. - С. 38-41.