Комунікативної дії в якості категорії сучасної соціологічної теорії

ПЛАН 

Вступ..............................................................................................................3

1. Комунікативна  дія в філософських теоріях  та ідеях Юргена 

Хабермаса та Карла-Отто Апеля................................................................5

         1.1.  Теорія комунікативної дії  Юргена Хабермаса як                                   

                  раціональність повсякденної практики...................................5

         1.2.  Теорія комунікативної спільноти   Карла-Отто Апеля

                 як обгрунтування соціальних  норм..........................................10

2. Категорія  "комунікативна дія" як об`єктивна реальність                      суспільства...................................................................................................15

         2.1.  Теоретичні форми категорії "комунікативна дія"...................15

         2.2.  Посередники обміну комунікації.............................................20

Висновки.....................................................................................................25

Список використаної літератури...............................................................28 

     ВСТУП

     За  останнє століття в житті суспільства  відбулося безліч кардинальних змін. Але справа не стільки в змінах, скільки в різкому збільшенні їх швидкості. На думку ряда дослідників, серед яких А. Тоффлер, Дж. Нісбіт, Д. Белл у другій половині ХХ століття відбувалася зміна спрямованості соціального розвитку від індустріальної до постіндустріальної цивілізації, що в підсумку зумовило перехід до інформаційного суспільства. У сучасних умовах різко зросла увага до такого соціального феномену, як комунікаційна дія. 

     Комунікація стає об'єктом дослідження на різних рівнях і в різних концептах: соціологічному, кібернетичному, політологічному, філософському, психологічному, лінгвістичному, культурологічному. Таке положення є цілком закономірним і логічним. Глобальна трансформація індустріального суспільства що відбувається в сучасному світі в інформаційно-комунікативному суспільстві супроводжується не тільки проникненням комунікації в усі сфери життєдіяльності суспільства, виникненням і розвитком якісно нового типу комунікативних структур і процесів, а й глибоким переосмисленням комунікативної природи соціальної реальності, сучасних змін в соціально-комунікативної сфері, місця і ролі комунікацій у розвитку суспільства.

     Дуже  актуальним є осмислення з позицій  сучасності теорій комунікативної дії  Юргена Хабермаса, комунікативного  співтовариства Карла-Отто Апеля, комунікативної раціональності, оскільки саме тут розкривається сутність комунікативності, комунікативної спільності, комунікативного простору, комунікативного середовища, комунікативного дії, комунікативного процесу, що, безумовно має важливе методологічне значення для розуміння сутності і природи комунікації. 

     Об`єкт: комунікаційна дія.

     Предмет: комунікаційна дія, як категорія  сучасної соціологічної теорії.

     Ціль: розкрити сутність комунікативної дії  в якості категорії сучасної соціологічної  теорії.

     Задачі:

     1. Проаналізувати комунікативну дію  в філософських теоріях Ю. Хабермаса  та К.-О. Апеля. 

     2. Розкрити категорію комунікативна  дія я об`єктивну реальність  суспільства.

     3.  Визначити теоретичні форми та  посердників обміну комунікативної  дії 
 

     1. Комунікативна дія  в філософських  теоріях та ідеях  Юргена

Хабермаса та Карла-Отто Апеля

     1.1.  Теорія комунікативної  дії Юргена Хабермаса  як раціональність

повсякденної  практики

     Юрген Хабермас, найзнаменитіший соціальний філософ і соціолог сучасної Німеччини, один з найбільш яскравих представників  «Франкфуртської школи». У центрі філософських роздумів Ю. Хабермаса - поняття комунікативного розуму. Першим кроком у розвитку цього поняття була праця Пізнання і інтерес (Erkenntnis und Interesse, 1968). У цій роботі Ю.Хабермас шукає модель критичного діалогу, за допомогою якої сподівається заново осмислити домагання трансцендентальної філософії, пов'язавши останню з інструментарієм соціальних наук. «Свідомість», що виступало в традиційній європейській онтології як верховного судді, позбавляється тепер своїх прерогатив, і його місце займає універсальне комунікативне співтовариство. При цьому сама комунікація не виступає в якості вищої і останньої інстанції, оскільки її результати знаходяться в залежності від суспільних умов і на них може позначатися вплив відносин панування і підпорядкування. Тому критиці належить ще раз проаналізувати суспільство, щоб відрізнити вільну комунікацію від комунікації, що знаходиться під впливом відносин панування - підпорядкування. У цьому контексті зразками для Ю. Хабермаса виступають Маркс і Фрейд, які зробили принципово важливий крок на шляху критичного поновлення поняття розуму. Нове поняття розуму критично і має загальний характер, будучи нормою процедур, що виконуються потенційно універсальним комунікативним спільнотою, а не актуальною очевидністю загального акта «я мислю », як у Декарта або Канта.

     Починаючи з 1971 (а саме з виходом невеликої роботи Попередні роздуми з теорії комунікативної компетенції) Ю. Хабермас прагне зв'язати комунікативне поняття розуму з «лінгвістичним переворотом», вчиненим англо-американської аналітичної філософією. Він приходить до розробки поняття розуму, що спирається на теорію мовних актів. Ця теорія докладно викладається в двотомній праці Теорія комунікативної дії (Theorie des kommunikativen Handelns, 1981).

     Ю. Хабермас розрізняє інструментальну та комунікативну раціональності. Поняття інструментальної раціональності запозичується у Макса Вебера. Слід зазначити, що при цьому типологія дії Ю. Хабермаса зазнала помітну трансформацію. Так, в роботах 60-х років головною парою понять були для Ю. Хабермаса названі інструментальний і комунікативний типи дії. Згодом він, користуючись вже дещо іншими критеріями розрізнення, виділив наступні чотири типи: стратегічну, норморегулюючу, експресивну (драматургічну) і комунікативну дію. При цьому стратегічну дію включає в себе інструментальне і "власне стратегічну" дію. Орієнтація на успіх (чи необхідність рахуватися з невдачею), на використання засобів, що відповідають поставленим цілям, залишилися його загальними розпізнавальними знаками. Але тепер Хабермас прийшов до висновку, що чисто інструментальна дія відповідає такому підходу до людської дії, коли предметні, інструментальні, прагматичні критерії висуваються на перший план, а соціальні контекст і координати як би виносяться за дужки. Що ж до стратегічної дії у власному (вузькому) розумінні, то вона як раз висуває в центр соціальну взаємодію людей, проте дивиться на них з точки зору ефективності дії, процесів рішення і раціонального вибору. У комунікативній дії, як і колись, акцентувалася націленість "акторів", дійових осіб, саме на взаєморозуміння, пошуки консенсусу, подолання розбіжностей.

     Наступним важливим кроком розвитку концепції Ю. Хабермаса (друга половина 70-х років) стало дослідження типів дії у зв'язку з відповідними їм типами раціональності. Аспекти раціональності, які проаналізував Ю.Хабермас, дозволили уточнити саму типологію дії. Немає нічого дивного в тому, що це дослідження також стало творчим продовженням вчення Макса Вебера. Тому що Вебер, на глибоке переконання Ю. Хабермаса, перейшов від абстрактного класичного вчення про розум і типах раціональності до їх тлумачення, що більшою мірою відповідає сучасним теоретичним і методологічним вимогам. Але не слід й перебільшувати роль веберовских ідей у ​​формуванні вчення Ю. Хабермаса, який лише відштовхується від текстів Вебера, але робить з них безліч оригінальних висновків. Насамперед Ю. Хабермас значно ясніше і послідовніше, ніж Вебер, пориває з деякими фундаментальними принципами і традиціями епохи "модерну" (нового часу), філософії і культури Просвітництва.

     Підсумовуємо основні підходи хабермасівської теорії комунікативної раціональності. 
1.  Ю. Хабермас здійснює - деміфологізацію розуму, насамперед у боротьбі з ідеалістичними концепціями - звичайно, спираючись на "раціоналізацію" Вебера (усунення релігійно-міфологічних картин світу). 
2.  Критично долаються суб'єктивістські тенденції трансценденталістської філософії, яка перевела вчення про розум на рівень філософії свідомості. У боротьбі з помилками філософії свідомості Ю. Хабермас бачить своє  постійне завдання. 
3.  У боротьбі з субстанціалізмом і трансценденталістським суб'єктивізмом Ю. Хабермас, однак, не готовий пожертвувати завоюваннями традиційного раціоналізму. Мова йде, скоріше, про порятунок розуму. 
4.  Ю. Хабермас, зокрема, бере до уваги будь-які зрушення традиційного раціоналізму як у бік розробки теорії дії, активності та суверенності діючих суб'єктів - особистостей, так і в бік дослідження інтеракції, інтерсуб'єктивності, тобто пізнавальних, морально-практичних, соціально-історичних аспектів людської взаємодії. Однак він вважає, що всім цим темам, аспектам, вимірам філософія досі приділяла мало уваги. 
5.  Свою мету Ю. Хабермас бачить у переплетенні "діяльнісного" підходу, в дослідженні розуму як конкретної раціональності дії, у вивченні, зокрема, комунікативних вимірів дії. Комплексні типи дії, міркує Ю. Хабермас, можна розглядати у світлі наступних аспектів раціональності: 
- В аспекті інструментальної раціональності (раціонального розв'язання технічних завдань, як конструкції ефективних засобів, які залежать від емпіричного знання); 
- В аспекті стратегічної раціональності (послідовного рішення на користь тих чи інших можливостей вибору - за даних перевагах і максимах рішення і з урахуванням рішення раціональних контрагентів); 
- В аспекті нормативної раціональності (раціонального вирішення практичних завдань у рамках моралі, постанови); 
- В аспекті раціональності "експресивного дії".  Іншими словами, поняття раціональності уточнюється відповідно типології дії.

     Істотною  відмінністю концепції комунікативної дії Ю. Хабермаса є те, що вона органічно включає і синтезує: 
- Ставлення діючої особи до світу (Aktor-Welt-Beziehung); 
-     Відношення його до інших людей, зокрема, такий важливий фактор як процеси мовлення, мови, висловлення тих чи інших мовних пропозицій і вислуховування контрагентів дії.

     Ю. Хабермас ввів ряд фундаментальних для теорії комунікативної дії понять. Втіленням інструментальної дії Ю. Хабермас вважає сферу праці. Ця дія впорядковується згідно з правилами, які ґрунтуються на емпіричному знанні. При здійсненні інструментальної дії реалізуються - відповідно до критеріїв ефективності, контролю над дійсністю - певні цілі, здійснюються прогнози, що стосуються наслідків даної дії. Під комунікативною дією Ю.Хабермас вже в роботах 60-х років, розуміє таку взаємодію, принаймні двох індивідів, яке упорядковується відповідно до норм, прийнятих за обов'язкові. Якщо інструментальна дія орієнтована на успіх, то комунікативна дія - на взаєморозуміння діючих індивідів, їх консенсус. Ця згода щодо ситуації та очікуваних наслідків заснована радше на переконанні, ніж на примусі. Вона передбачає координацію тих зусиль людей, які спрямовані саме на взаєморозуміння. 
Можна сказати, що хабермасівська філософія нетрадиційна тому що, в ній здійснюються дискурси в їх міждисциплінарній історико-топічній повноті. Простіше кажучи: філософія Ю. Хабермаса - це перш за все досить вагомі комплексні дискурси.

     Філософ Юрген Хабермас розкриває згоду людей один з одним і з самими собою в їх дискурсивній практиці та абсолютизує силу розуму. Немає жодних сумнівів щодо актуальності хабермасівскої філософії. Вона, безумовно, входить до фонду філософських досягнень XX століття.

1.2.  Теорія комунікативної  спільноти  Карла-Отто Апеля

     як  обґрунтування соціальних норм

     Один  з найбільш значущих німецьких філософів  ХХ століття Карл-Отто Апель в своєму філософському становленні зазнав вплив цілого ряду течій як німецької, так і англо-американської філософської думки. Філософія Апеля після  другої світової війни відіграла  певну роль у розвитку німецької  філософії в цілому, і зокрема, в трансформації поглядів Ю. Хабермаса. Осереддям концептуальних взаємодій аналітичної та герменевтичною традицій стала для Апеля характерна для сучасної філософії науки антиномія (аналітичного) пояснення та розуміння. Філософія Апеля пройшла у своєму розвитку ряд етапів, послідовність яких пов'язана з орієнтацією, зокрема, на філософські вчення Канта і Фіхте. Це показує, що філософська доктрина Апеля є закономірним результатом розвитку світової філософської думки. Серед філософів, що зробили безпосередній вплив на Апеля, слід назвати М.Хайдеггера та Л. Вітгенштейна, роботи яких, присвячені філософським проблемам комунікації.

     Карл-Отто Апель у праці «Трансформація філософії» визнає комунікаційну дію як «інститут мислення» та «інститут взаємодії». Від усіх інших інститутів комунікація, а зокрема мова відрізняється не тільки тим, що вона виступає як первісна для людини, але й тим, що цей інститут виявляється обов’язковим навіть для самої вивільненої суб’єктивності. Від мови не можна відмовитися, не можна її зруйнувати, не можна усунути універсалізм і правила комунікації, які закладені у мовних структурах. Як зазначає російський дослідник А.В. Назарчук, Апель вважає, що не існує соціуму без розуму, і не існує розуму без соціуму, а також, що соціальність і раціональність неможливі без мови, і навпаки, що «мовний вираз не може існувати поза комунікативною спільнотою» [7].  Мова в філософії Апеля – це  одночасно і реально-історичний комунікаційний взаємозв’язок, з якого не можуть вийти його учасники, і ідеальний взаємозв’язок розуміння.

     Філософія Апеля намагається поєднати кантівський  принцип трансцендентальної рефлексії  і принцип інтерсуб’єктивності, який аналізувався у працях М. Гайдеггера, Л. Вітгенштейна, Ч. Пірса та інших. Апель пропонує шлях трансформації трансцендентальної філософії у річищі філософії мови, результатом якої постає трансцендентальна прагматика. Центральним для трансцендентальної прагматики є ствердження принципу універсалізації, який передбачає у якості регулятивного принципу «ідею необмеженої ідеальної комунікативної спільноти» [2],  як трансцендентальної реальності. Апель, розглядаючи суспільство як комунікативну спільноту, постулює два образи цієї спільноти – реальну і ідеальну комунікативні спільноти. Ідеальна комунікативна спільнота – ідеальний тип такої спільноти, де адекватно розуміється сенс будь-якого аргументу і може бути визначена його правильність. Ідеальна комунікативна спільнота розуміється як мета, але мета, ідея якої вже існує в реальній комунікативній спільноті, учасники якої реалізують мовні та смислові структури трансцендентального розумового світу.