Комунікативної дії в якості категорії сучасної соціологічної теорії

     Посередником, що забезпечує розуміння комунікацій на надіндивідуальному рівні, є мова. Вона використовує символічну генералізацію для заміни, подання та переробки сприйнять і при цьому вирішує проблему єдиного розуміння. Іншими словами, мова спеціалізована на те, щоб забезпечувати єдине розуміння як основу подальших комунікацій, - хоча це і дуже тендітна основа.

     Поняття посередників поширення не вичерпується засобами масової інформації. Винахід письма вже виконувало функцію розширення меж системи безпосередньо присутніх і комунікації. Посередником розповсюдження може виступати не тільки лист, але й інші форми фіксації інформації. Вони мають виключне селективне вплив на культуру, тому що не тільки неосяжно розширюють пам'ять, а й обмежують її завдяки своїй селективності, що важливо для супутніх комунікацій.

     Теорія  комунікації обмежувалася, загалом  і в цілому, цими двома видами посередників, що створювало досить дисбалансовану картину. Як тільки постало питання про те, які посередники забезпечують успіх комунікації, була створена теорія, повністю враховуюча проблеми комунікації в суспільстві. 

     Третім  видом посередників є символічно генералізовані посередники комунікації, через них насамперед реалізується мета комунікації У сфері соціальних систем Т. Парсонс розрізняє наступних посередників комунікації: гроші, влада, вплив і ціннісні орієнтації. 

     Різні посередники охоплюють найважливіші галузі досягнень цивілізації і  основні підсистеми сучасного суспільства. Про це свідчить збільшення шансів комунікації в процесі еволюції, що призводить до утворення соціальних систем і диференціації особливих підсистем в економіці, політиці, науці. 
Символічно генералізовані посередники комунікації виникають відразу ж, як тільки техніка поширення інформації забезпечує можливість виходу за межі безпосередньої взаємодії учасників до невідомого числа осіб, які беруть участі в ньому, і до не цілком відомим ситуацій.   Через сильне розширення інших можливостей гарантії успіху комунікації в системі взаємодії, пов'язані з безпосередньою участю, перестають діяти. Вони потребують замінені або хоча б доповненню більш абстрактними і одночасно більш специфічними посередниками комунікації. Звідси в грецькій класиці розвиваються відповідні нові коди - терміни (nуmos, aletheia, philia) і відповідним чином диференціюються системи норм, що позначають умови, в яких в силу неймовірності комунікації слід рахуватися і з неймовірність її прийому.  Після винаходу друку відмінності між цими посередниками комунікації посилилися настільки, що зруйнували уявлення про єдину природу морально-правової основи. Наукова істина, отримана методично, гроші і право пішли різними шляхами, спеціалізуючись на подоланні різних видів неймовірностей успішної комунікації. Вони використовують різні шляхи комунікації - державні заходи, наприклад, армію та ієрархію управління, лист або публікацію роману, - що призводить до диференціації різних функціональних систем і в результаті - до відмови від станового поділу суспільства і переходу до сучасного суспільства.

     Система виникає завдяки тому, що неймовірність керування стає можливою і нормалізується в соціальних системах. При цьому збільшується неймовірність досягнення одержувачів, але якщо вона долається технічно, то зростає неймовірність успіху комунікації. Культура розвивається завдяки змінам у техніці комунікації в нових умовах. Спосіб, за допомогою якого вона забезпечує засоби переконання, залежить від зміни основних умов, так що одне, наприклад, культ «пам'яті», стає зайвим, а інше, наприклад, культ нового, - стає можливим.  При цьому, як і взагалі в еволюції життя 10, спостерігається прискорення змін, так що подолання зростаючих неймовірностей комунікації розвивається в постійно прискорюється темпі на основі того, що є в наявності, і тим самим стає все неймовірніше з підстав, пов'язаних із самим часом, воно має вибирати те, що протікає швидко.

     Роздуми про ролькатегорії комунікація, що розвиваються сьогодні, спираються на питання про вплив дії посередників комунікації на індивідуальну поведінку. Наслідки для суспільства виникають через те, що індивідуальне поведінка деформується пресою, фільмами і радіо. Саме з цієї точки зору сприймаються знакові зміни в цьому секторі: розширення доступності передач. Безумовно, такі явища слід вивчати, однак у такому вузькому розумінні важливі зміни випадають з поля зору. Адже суспільство - це диференційована система, не просто складається з великої кількості окремих дій, а утворює підсистеми в підсистемах. Лише завдяки зв'язку з підсистемами - сім'єю, політикою, економікою, правом, охороною здоров'я, вихованням - комунікаційні дії можуть набувати суспільну значимість, тобто володіти довгостроковим ефектом.

     Якщо  ми бажаємо отримати уявлення про  те, що змінюється в сучасному суспільстві  з точки зору категорії комунікації, то повинні торкнутися значної частини проблем. Проблема неймовірності комунікації сама по собі і уявлення про суспільство як диференційованої системі перебувають у відношенні конвергенції. Адже система - це неймовірність комунікації, перетворена в імовірність, тому слід брати до уваги як зміни в техніці поширення комунікації, зміна поняття її успіху, так і зворотний вплив обох проблемних областей один на одного. Сюди відноситься і питання, чи зберігаються в умовах диференціації системи безпосередні впливу на індивідуальні установки і мотиви, які в системно-теоретичному сенсі відносяться до навколишнього середовища соціальної системи суспільства і саме тому впливають на нього. Ця проблема латентної, нібито демографічної, ефективності останнім часом піднімається при аналізі систем виховання, наприклад, програм домашнього навчання. Можна припустити (порівнюючи засоби масової інформації з масовим вихованням в школах), що організовані засоби масової інформації селективно обмежують репертуар установок і мотивів, на що можуть спиратися інші підсистеми суспільства. 
Звичайно, таку широку програму дослідження можна постійно уточнювати.  Якщо виходити з проблеми неймовірності, то ми прийдемо до фундаментальних питань, виявлених у зв'язку з комунікацією і суспільством і це буде не просто предмет спеціального дослідження комунікації, а центральної темою сучасної соціологічної теорії. 
 

 

     Висновки

     У межах сучасної соціальної філософії існує велика кількість різноманітних інтерпретацій таких понять як “комунікація”, “комунікаційна дія” та категорія “комунікації”. Особливої уваги ці поняття отримали в філософських пошуках двох найвизначніших філософів доби постмодерну – Юргена Габермаса та Карла-Отто Апеля.

     В історію філософії ХХ століття Ю. Хабермас, автор теорії комунікативної дії, й К.-О. Апель, автор теорії комунікативного співтовариства, увійшли як творці нового критичного вчення про суспільство – вчення, що повинно подолати відчуття тупикової ситуації, в якій опинилися традиційні течії соціальної філософії в 70-х роках ХХ століття. Загальний базис, на який спираються обидві концепції – це перш за все поняття комунікативної раціональності, що конституює суспільність. Якщо Ю.Хабермас пішов шляхом обґрунтування теорії суспільства на універсальних принципах мовної практики, притаманних будь-якому історичному суспільству, то К.-О. Апель намагався відшукати трансцендентальне обґрунтування соціальних норм. В той час, як Габермас намагається випрацювати соціальну філософію, що є  принадною для аналізу усіх основних інститутів суспільства, то направленість апелівської теорії є іншою, а його проект соціальної науки надто відрізняється від хабермасівського: в ньому акценти зміщені перш за все в галузь етики. Однак при тому, що існує велика різниця і в стилі мислення, і в сфері філософських інтересів обох філософів, найбільш істотними є ті аспекти, які досліджуються в етико-соціальних доктринах і Ю. Хабермаса, і К.-О. Апеля.

     Обидва  мислителя у комунікативній парадигмі сучасної практичної філософії комунікацію намагаються інтерпретувати в поняттєвих межах дискурсивної етики, а також розглядають комунікативне співтовариство, використовуючи прагматистський інструментарій для аналізу передумов й умов комунікації та дискурсу.

     Разом з тим існує ціла низка ґрунтовних розходжень між теорією комунікативної дії Ю. Хабермаса та філософією комунікативного співтовариства К.-О. Апеля. В ході аналізу їх філософських теорій можна дійти висновку, що центральним пунктом розбіжностей між філософами є їх відношення до питання про можливість кінцевого обґрунтування постулат про який є наріжним каменем доктрин К.-О. Апеля. З точки зору Ю. Хабер-

     маса, кінцеве обґрунтування неможливе, а дискурсивна комунікативна етика, утвердити яку намагаються обидва філософи, може відбутися лише шляхом звернення до ресурсів життєвого світу, які не можуть бути поставлені під сумнів його учасниками.

     Відповідно  до думок Ю. Хабермаса, комунікація в життєвому світі на основі ресурсів розуміння, що існують в ньому, містить в собі потенціал раціональності, завдяки якому можливий процес раціоналізації. Для К.-О. Апеля є очевидним, що найчастіше мораль цілих держав і націй буває неадекватною перед лицем глобальних небезпек. Тому він не хоче сприймати спробу Ю. Хабермаса підмінити рефлексивне трансцендентально-філософське обґрунтування принципів комунікативної етики шляхом звернення до моральності життєвого світу в тому її вигляді, в якому вона виявляється в ході історичного розвитку. К.-О. Апель виходить з того, що в життєвому світі потенційно закладені різні тенденції, а тому їх потрібно аналізувати для того, щоб, вчасно виявляючи, запобігати небезпечному та підтримувати корисне. А для цього потрібні відповідні критерії, які на думку К.-О. Апеля, не можуть бути отримані безпосередньо із сфери сущого, із історичного процесу, їх потрібно вилучати із сфери належного.

     Підсумовуючи, можна сказати, що комунікація відіграє роль «організатору» соціального світу, надає йому зрозумілості, усталеності,  протистоїть випадковості, соціальному хаосу; надає сенс окремим видам особистісної діяльності та окремим суспільним фактам і явищам, створюючи цілісний образ соціального життя та структуруючи соціальний простір, згідно засобам взаємозв’язків та взаємовідношень соціальних суб’єктів. Маючи свою історію, яка дорівнює історії суспільства, комунікаційні дії постають «стовпами» суспільного життя, вибудовуючи архітектоніку соціального простору, надаючи людині ті або інші можливості. 
 

 

Список  використаної літератури

     1. Хабермас Ю. Моральна свідомість та коммунікативна дія / Пер. с нім. під ред. Д. В. Скляднева.— СПб.: Наука, 2009. — 380 с. 

     2. Персональний сайт доктора філософських  наук  К.-О. Апеля-/ Режим доступу: http://www.karl-otto-apel.de/index.htm

     3. Макаров М. Л. Основи теорії  дискурсу. / М. Л. Макаров .- М.: ІТДГК  «Гнозис», 2006. 

     4. Монографія / М. В. Триняк; Харк. нац.  пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди.  — Х., 2010. — 247 с. 

     5. Іноземномовна комунікація: здобутки  та перспективи: Тези доп. міжнар. наук. конф., присвяч. 40-річчю Терноп. держ. екон. ун-ту, Тернопіль, 25 - 26 трав. 2006 р. / Терноп. держ. екон. ун-т. —  Т., 2006. — 348 с. — укp.

     6. Інтеркультурна комунікація: освітній  вимір: монографія / М. В. Триняк; Харк. нац. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди.  — Х., 2010. — 247 с.

     7. Різун В. В. Начерки до методології  досліджень соціальних комунікацій  [Електронний ресурс] // [Наукова сторінка  професора Володимира Різуна] / Інститут  журналістики : [сайт]/ — Електронні  дані. — Київ, 2011. — Режим доступу:   http://journlib.univ.kiev.ua/Nacherky_do_metodologiyi.pdf

     8. Холод О. М. Специфіка тлумачення  терміна «соціальні комунікації» // Журналістика в піарі та піар  у журналістиці – К.: «Грамота», 2010. – 279 с.

     9. Білоус В. Соціологія у визначеннях,  поясненнях, схемах, таблицях: Навч. посібник / Київський національний економічний  ун-т. — К. : КНЕУ, 2010. — 140с.

     10. Соціологія : Підручник/ Н. П. Осипова,  В. І. Астахова, В. Д. Воднік  та ін.; За ред. Н. П. Осипової; М-во освіти і науки України. -К.: Юрінком Інтер, 2003. -335 с.

   11. Костенко Н.В. Масова комунікація. // Соціологія: Навч. посібник. За ред.  С.О. Макеєва. - К.: “Українська енциклопедія”  ім. М.П. Бажана,2009. – 181 с. 

   12. Гіденс Е. Уклад  суспільства.  Нарис теорії структурації: Пер.з  англ.  – М.: Академічний проект, 2010. – 528 с. 
 

 

    В І Д Г У К

 
 

Наукового керівники  на курсову роботу_________________________

____________________________________________________________

Тема курсової роботи_________________________________________

____________________________________________________________

____________________________________________________________

Загальна  характеристика курсової роботи

____________________________________________________________

____________________________________________________________

____________________________________________________________

____________________________________________________________

____________________________________________________________

____________________________________________________________

____________________________________________________________