Насильство в семье как социальная проблема

РОЗДІЛ I Насилля у родині як головна соціальна проблема

1.1. Проблема насильства в сім'ї

Проблема насильства в сім'ї інтегрована в культуру багатьох суспільств. Це поняття охоплює різні види поведінки й має вагомі соціальні наслідки.

Згідно з Законом України «Про попередження насильства в сім'ї», насильство в сім'ї розглядається як «будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї щодо іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і завдають йому моральної шкоди, шкоди йому фізичному та психічному здоров’ю». Виділяють фізичне, сексуальне, психологічне, економічне насилля в сім'ї. 

Фізичне насильство – умисне нанесення одним членом сім'ї іншому члену сімї побоїв,тілесних ушкоджень, що може призвести чи призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психологічного здоров’я, завдання шкоди його честі та гідності.

Сексуальне насильство – протиправне посягання одного члена сім'ї на статеву недоторканість іншого члена сім'ї, а також дії сексуального характеру щодо неповнолітнього члена сім'ї.

Психологічне насильство – насильство, пов’язане з дією одного члена сім'ї на психіку іншого члена сім'ї шляхом словесних образ чи погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров’ю.

Економічне насильство – умисне позбавлення одним членом сім'ї іншого члена сім'ї житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров’я.

Щодо насильства над дітьми в сім'ї, то в практиці соціальної роботи часто використовують поняття «жорстоке поводження з дітьми». І,окрім фізичного, психологічного, сексуального та економічного насильства, інколи виділяють ще й недбале ставлення до дитини – відсутність з боку батьків належного забезпечення умов, потрібних для здорового розвитку дитини, що включають наявність достатнього харчування, одягу, житла, виховання, освіти, медичної допомоги; а також відсутність уваги, залишення дитини без нагляду, внаслідок чого вона може стати жертвою нещасного випадку. Може виникати як через об’єктивні причини (бідність, психічні хвороби батьків,  їхня недосвідченість), так і через суб’єктивні.

Якщо говорити про насильство над людьми літнього віку, то до нього відносять: відсутність медичної допомоги, погане харчування, насильницьке відокремлення від інших членів родини, привласнення їхніх грошей чи речей. Наслідком усіх цих дій може стати загроза життю й здоров’ю літнього члена родини. Найжорстокіші акти насильства набувають форми навмисного завдання збитку чи покалічення.

Окреслюючи проблему насильства, важливо константу вати, що насильство – це явище,яке виникає з діяльності людини. При цьому інколи наголошують на тому, що насильство можна розглядати і як вияв бездіяльності. Прикладом цього можуть слугувати випадки  ненадання допомоги людині, яка її потребує, ігнорування, недбале ставлення до дитини,людини похилого віку тощо. Така діяльність чи бездіяльність характеризується певними властивостями:

-         умисність: насильство завжди спрямоване на досягнення певної цілі, воно є наслідком продуманої дії, тобто не  випадковим;

-         порушення прав та свобод іншої людини: насильство завжди пов’язане з порушенням якихось прав особистості або групи осіб;

-         низький рівень самозахисту: між учасниками насильницьких дій наявні різні переваги: фізична сила (чоловік щодо дружини, батьки щодо дітей, дорослі щодо людей похилого віку), вікові переваги (батьків щодо дітей);

-         спричинення шкоди (фізичної, моральної).

Концептуальне осмислення «насильства в сім'ї» демонструє наявність різних аспектів цього явища,зокрема:

-         етапність та циклічність;

-         здатність до повторення;

-         здатність до посилення (кожен наступний акт є більш загрозливим для жертви);

-         є ефективним, швидким та найменш витратним засобом досягнення результату;

-         відповідальність завжди є на стороні кривдника, незалежно від того, які дії чинить той, хто зазнає кривдження (жертва);

-         існування тісних емоційних зв’язків між кривдником та жертвою, що перешкоджає зверненню за сторонньою допомогою.

Будь-які члени родини можуть стати об’єктом-жертвою насильства в сім'ї.   Можна констатувати п’ять типів сімейної жорстокості:

-         чоловіка щодо дружини чи навпаки (так зване подружнє насилля);

-         з боку батьків щодо дітей;

-         дітей і онуків щодо пристарілих родичів;

-         старших дітей щодо молодших;

-         одних членів сім'ї щодо інших.

Варто зауважити, що саме жертви насилля схильні приховувати свідчення та факти насильства та зловживання. Подібна поведінка може бути зумовлена такими причинами:

-         жертва може бути залежна від насильника у своїх основних життєвих потреб , що пов’язанні з її виживанням;

-         страх перед посиленням насильства;

-         страх залишити домівку та бути поміщеним у стаціонарний заклад;

-         жертва може брати на себе відповідальність за поведінку насильника, відчувати сором чи провину за виховання дочки чи сина, які чинять насильство чи поблажливо ставляться до випадків насильства з боку інших;

-         стосунки прив’язаності можуть бути набагато сильнішими, ніж бажання вийти з ситуації та покласти край насиллю;

-         страх піддати небезпеці статус сім'ї в громаді;

-         уявлення про те, що приватне домінування в сім'ї і стороннім людям  немає справи до того, що відбувається між родичами.

Однак 70% всіх жертв важких насильницьких актів у сім'ї становлять жінки  і діти. Офіційна статистика стосовно домашнього насильства не відображає реальної картини, оскільки більшість жертв не звертається за допомогою до органів внутрішніх справ. За даними опитувань, насильство в українській сім'ї – досить поширене явище. Соціологічні дослідження свідчать: 68% жінок у країні потерпають від знущань у сім'ї, серед яких 20% - зазвичай або часто (найчастіше це побої з боку чоловіка), 50% жінок зазнавали сексуальних домагань на роботі, а 8% із них – досить часто.

За результатами кримінологічних досліджень, у 57,2% сімейно-побутові злочини супроводжувались фізичним насильством над жертвою, у 18% - їхні учасники застосовували холодну зброю. Вартий уваги і той факт, що насильство в сімї не є винятково монополією чоловіків – питома вага осіб жіночої статі, які вчинили злочини на побутовому ґрунті , - 26,3%

Нажаль,  інформація про масштаби цього соціального зла в нашій країні є не зовсім об’єктивною та достовірною. Крім того, випадки насильства стосовно жінок, дітей, людей похилого віку, їхня поширеність та типологія залишаються здебільшого прихованими і не знаходять відображення у статистиці. Особливо це стосується сексуального та домашнього насильства.

1.2. Загальні підходи і принципи соціальної роботи

Метою соціальної роботи з випадками насильства в сім'ї є надання допомоги членам сім'ї, які зазнали насильства чи були свідками цих дій, у попередженні фактів насильства над ними та подоланні наслідків насильницької поведінки шляхом наснаги та підтримки, використання інтервенційних та консультативних стратегій, організації безпечного середовища. Створення служб мережі підтримки  ат формування ненасильницької культури взаємин у сім'ї.

У літературі поширені різні теорії та підходи до пояснення причин насильства та жорстокості, і у конкретному випадку непросто визначити чинники насильства.

Серед теорій і пояснень чинників насильства найчастіше виділяють психологічні та соціальні. Прибічники психологічних теорій зосереджують увагу на психологічних чинниках ризику – передусім схильності до насильства у кривдників та особливостях потерпілих. Теорії соціальної причинності розглядають зовнішні чинники, що впливають на появу насильства, а саме: низькі культурні норми, безробіття, соціальна ізоляція, низький освітній рівень тощо.

Так, батьки можуть бути схильними до жорстокого поводження з дітьми через вживання алкоголю чи наркотиків, психічні розлади, агресивність, відсутність самоконтролю, низьку самооцінку. Жорстоке поводження з дітьми може бути  для них способом самоствердження за рахунок більш слабких. Дослідники доводять,що наявність у батьків власного досвіду жорстокого поводження в дитині є важливим чинником ризику. Генераційне відтворення жорстокого поводження полягає в тому, що батьки виховують дітей так, як виховували їх самих. До особливостей дітей, що можуть провокувати жорстоке поводження, відносять недоношеність, хворобливість, небажаність дитини. Ризик жорстокого поводження існує для дітей з фізичними чи розумовими вадами, оскільки вони є більш залежними від батьків,мають менше контролю над життям.

До соціальних чинників ризику належать: втрата підтримки одного з подружжя, нестача часу у батьків, які працюють для виховання дитини, низький рівень освіти, безробіття, житлові проблеми. На думку дослідників, існує зв'язок між бідністю і жорстоким поводженням з дітьми, відносять такі  соціально-демографічні характеристики сімей, як відсутність одного з батьків (неповна сімя), наявність мачухи чи вітчима.

Загалом, жорстоке ставлення до дітей – результат взаємодії багатьох чинників, до уваги слід брати як кожну дитину зокрема, так і її батьків, їхні психологічні характеристики та соціальні чинники, які впливають на сім'ю. Кожна дитина частіше страждає від декількох форм насильства. Насильство над дитиною може трапитись у будь-якій сім'ї, незалежно від національності, класової належності чи релігії.

Насильство над жінкою в сім'ї пояснюють на основі трьох ключових підходів: 1) соціально-історичного; 2) системно-сімейного; 3) індивідуально-психологічного.

Згідно з першим підходом насильство розглядають як соціальні проблему, що виникла через домінантну позицію чоловіка у суспільних відносинах і є важливим  чинником дискримінації одного з її членів. При цьому практично немає механізму для викоренення цієї дискримінації. Безкарність насилля в сім'ї стає моделлю гендерної поведінки, яку засвоюють діти як норму і відтворюють з  покоління в покоління. Значною міро ю така поведінка є наслідком традиційного виховання, при якому агресивну поведінку чоловіка розглядають як єдиний спосіб вирішення наявних проблем. Цей підхід сформували та поділяють представники феміністичного руху.

За системно-сімейним підходом домашнє насильство, чи подружнє насильство, також можна розглянути як систему поведінки, мета якої – досягнення влади і контролю в сімейних стосунках. Цей підхід фокусується на походженні та формах конфлікту і вивчає особливості взаємодії, динаміки спілкування, процесу вирішення конфліктів у сім'ї як системі. Індивідуально-психологічна перспектива розгляду проблеми насильства в сім'ї передбачає акцентування уваги на наслідках насильницьких дій.

Що стосується насильства  над людьми похилого віку, то головним психологічним чинником є зміна ролей і залежність батьків від дорослих дітей. Водночас визначено характерні риси жертви, такі як постійні претензії і скарги, які також можуть сприяти жорстокості.

Насильство в сім'ї має соціальні наслідки. Так, насилля над жінками в сім'ї – це й приниження людської гідності жінки, яке перешкоджає її вільному та активному розвитку в суспільстві, а також виховні проблеми, пов’язані з явищем так званої «соціальної естафети», коли діти, які стають свідками насилля в сім'ї, переносять надалі отриманий негативний досвід на своє власне життя.

Діти, які зазнають жорстокого поводження, переживають психічну травму, внаслідок якої вони розвиваються з певними особистісними, емоційними та поведінковими особливостями. У дослідників цієї проблеми немає сумніву, що пережите в дитинстві насильство пов’язане з формуванням у майбутньому певних особистісних розладів. Діти, які зазнали будь-якого  виду жорстокого поводження перешкоджає здоровій соціалізації дитини. Негативні наслідки жорстокого поводження - прагнення ізолюватися від суспільства, проблеми з навчанням, нездатність контролювати свою поведінку, невпевненість, почуття тривоги, гніву, стійкі дитячі страхи, порушення контактів з дорослими, розвиток депресії та почуття неповноцінності.

Соціальна робота з людьми, які зазнають насильства у сім'ї, спираються на ідею, що кожна людина має право на життя й на безпечне середовище. Наприклад, захист дітей від насилля ґрунтується на таких загальних принципах:

-         усі країни, що ратифікували Конвенцію ООН про права дитини, зобов’язанні дотримуватися її статей;

-         діти мають право бути вільними від зла, насильства та різного роду експлуатації. Вони також мають право повідомляти дорослих про будь-який випадок поганого ставлення до них, а їхні скарги повинні бути ретельно розглянуті;

-         саме дорослі мусять захищати дітей. Діти не несуть відповідальності за власний захист та безпеку;

-         усі члени відповідні за захист дітей;

-         професія соціального працівника має унікальне покликання захищати дітей та сприяти обізнаності громадськості про різні форми насильства над дітьми.

Отже, співіснують різні теорії та підходи до пояснення причин насильства та жорстокості,і у конкретному випадку непросто визначити чинники насильства. Але головним завданням соціальних працівників – допомогти клієнтам почуватися в безпеці, не відтворювати моделей насильницької поведінки.