Органістична теорія створення і влаштування суспільства

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3 Відмінності біологічних та соціальних організмамів.

Проте між біологічним  та соціальним організмами є істотні  відмінності: суспільство не має  чітко окресленої форми, яка утворюється  відносно локальними групами елементів, що розсіяні в просторі, тоді як біологічний  організм є певною цілісністю тісно  пов'язаних між собою елементів; дискретність цілісного суспільного  організму, його «нестала цілісність», розміщена в просторі, вимагає  кооперації, взаємодії різних структурних  елементів, яка здійснюється за допомогою  символічної комунікації (мова, звичаї, обряди тощо), чого не має біологічний  організм; у біологічному організмі  почуття та свідомість концентруються в окремих спеціалізованих органах, тоді як здатність відчувати й  мислити притаманна всім складовим  елементам суспільства, суспільна  радість чи горе більш чи менш адекватно  переживається і відчувається кожним членом суспільства; окремі елементи суспільства  досить динамічні, рухливі і не пов'язані  строго з певним простором, кожен  індивід відносно автономний у системі  цілісного суспільства, на відміну  від структурних елементів біологічного організму, частини якого чітко  локалізовані в «просторі» організму  і позбавлені рухливості; в організмі  його складові елементи підпорядковані цілому й існують заради нього, тоді як у суспільстві не індивіди існують  заради суспільства, а суспільство  існує заради блага своїх окремих  членів.

Розглянуті вище питання, пов'язані з аналізом спільного  та відмінного між соціальним і біологічним  організмами, мають принципове значення для оцінки соціологічної системи  Г. Спенсера, оскільки подальший розвиток започаткованої ним органістичної  школи призвів до повного ототожнення  цих двох різнорідних систем, а  отже, і закономірностей і специфіки їх розвитку [3].

 Поміркований органіцизм Спенсера полягає у спробі відкрити в системі органічного світу певні раціональні елементи, які можна було б використати в процесі пізнання суспільства. Оцінка ефективності такого підходу не може бути однозначно негативною чи позитивною. З одного боку, використання аналогії між соціальним та біологічним було неефективним з точки зору можливостей подальшого розвитку пізнання суто соціальних процесів і закономір­ностей, оскільки так чи інакше цей шлях вів до паралелізму у розгляді біологічних і соціальних явищ і до ототожнення соціальних та природничих закономірностей. Що нового в пізнанні суспільних явищ давало уподібнення Спенсером засобів комунікації судинній системі, товарообміну — системі живлення організму, уряду, капіталістів, організаторів виробництва — нервовій системі, а армії — епідермі? Що зміниться, якщо ми уподібнимо якийсь уряд раковій пухлині, а армію чи каральні органи — імунній системі чи, навпаки, порівняємо їх зі СНІДом, якщо в тоталітарно-фашистській системі вони служать сліпим знаряддям кривавої диктатури, що знищує всі громадянські свободи і їх носіїв, кидає в концентраційні табори мільйони своїх кращих синів і дочок, замість житла будує підземні шахти для ракет, нагромаджує таку кількість зброї, яка викликає жах у нормальних людей, а суспільство приречує на злидні, безправ'я і життя в стані постійного страху? Хіба подібні порівняння допоможуть нам розкрити сутність політичних режимів Гітлера, Сталіна чи Пол-Пота? Тим більше, що між ними є не лише спільне, а й відмінне. Такі засоби належать не до наукових, а до художніх; вони можуть впливати емоційно, але нічого не дають для розуміння причинно-наслідкрвих залежностей [4].

Органістична орієнтація Спенсера в розумінні суспільства, а також тогочасні досягнення біології зумовили поширення цього  напряму в соціології XIX ст. Серед найвідоміших представників органіцизму були П. Ф. Лілієнфельд, О. І. Стронін, А. Шеффлє, Р. Вормс, А. Еспінас, А. Фулльє та ін.

  Одним з видатних органіцистів після Спенсера був царський сановник, сенатор Павло Федорович Лілієнфельд (1829—1903), автор праці «Думки про соціальну науку майбутнього», що вийшла під псевдонімом «Л. П.»

  Органіцизм Лілієнфельда суттєво відрізняється від спенсерівського тим, що в ньому принцип аналогії замінюється ототожненням соціального та біологічного організмів. А це зумовлює висунення на перший план методу індукції в її вузькому значенні як пошуку подібності чи відмінності між даними організмами. Відмінність соціального організму від біологічного полягає лише в більшій досконалості і складності суспільства, хоча воно живе і розвивається, як і всі організми природи.

 Використовуючи аналогії  Спенсера, Лілієнфельд доповнює  їх новими функціями — розмноження,  народження, росту, хвороби, смерті, накопичення запасів (капіталіза­ція) та ін. На основі принципу ототожнення біологічного та соціального організмів він стверджує про існування та дію біологічних законів щодо суспільства і вважає, що об'єднання людей у різні групи нічим принципово не відрізняється від тих природних законів, за якими об'єднуються між собою біологічні клітини в організмі.

 Широке розуміння Лілієнфельдом  організму зумовило поширення  цього поняття і на інші  явища природи (грунти, клімат), які  він теж розглядає як організми.

Усі явища живого та неживого світу являють собою комбінації клітин, включаючи суспільство й  індивідів як «клітинок» суспільного  організму. Різноманітна комбінація клітин зумовлює відповідні види організмів: клітина є найпростішим з них, сполучення маси клітин утворює тканину як більш складний організм, комплекс органів дає розвинений організм, вищий тип організму утворює суспільство на зразок бджіл чи мурашок, яке складається з комплексу індивідів, а найрозвиненішою формою організму є людське суспільство, що панує над іншими формами живих суспільств природи.

 Лілієнфельд доповнив  органіцизм концепцією «соціальних  хвороб», якими він називає  будь-які відхилення чи порушення  в системі соціального організму  та які викликаються змінами  в «клітинах» суспільного організму  — індивідах. Функцію лікаря в такому разі мусить брати на себе уряд і держава, щоб забезпечити «соціальне здоров'я» всьому суспільству.

  Напрям в органіцизмі, представники якого стоять на позиціях ототожнення біологічного та соціального, можна назвати безплідним і нецікавим, оскільки він зводиться до пошуків аналогій подібності, а відмінності розглядає скоріше як кількісні. Не випадково у різних авторів цього напряму навіть аналогії між біологічним та соціальним не збігаються, оскільки це залежить не від об'єктивних критеріїв, а від суб'єктивного інтересу чи смаку. Використовуючи такий принцип, можна ототожнити коня із стільцем, оскільки між ними теж є дещо спільне: чотири «ноги», можливість сидіти на них тощо [21].

  Нічого принципово нового для розвитку знання не дають і паралелі між життям тваринних чи комашиних співсуспільств та людського суспільства; вони ведуть до зооморфізму чи антропоморфізму. Так, наприклад, дослідження життя мурашника показує, що мураха не може жити без мурашиної сім'ї і гине без неї. Мурашник є складною системою, в якій чітко розподілені функції між особинами: є одна чи декілька безкрилих яйценосних самок («цариць») зі своїм постійним почтом — свитою, є робочі мурахи, «солдати», інші численні групи, залежно від їх морфологічних та «психічних» особливостей: крупноголо-ві стають солдатами, «допитливі» та «ініціативні» — розвідниками чи мисливцями, зі сповільненою реакцією і ма-лодопитливі займаються збиранням солодких виділень попелюхи; є мурашки-санітари, носильники, спостерігачі; досвідчені мурахи «передають» свій «досвід» молоді, старіючі стають няньками, доглядають за молодняком і т. п.

Все це дуже нагадує людське  суспільство і діяльність людей. Навіть термінологія тут використовується однакова, хоча вона описує зовсім різні  системи та процеси. Але чи можемо ми сказати, що світ мурашиної сім'ї, мурашине співсуспільство тотожні  людській сім'ї чи суспільству?

 Органіцизм і намагається  пояснити світ людини через  світ живої природи, її закономірності. Але навіть найглибше знання  соціальних закономірностей не  зможе розкрити закономірностей  біологічних і навпаки. Дистанція  між цими системами величезна  навіть при наявності деяких  схожих елементів; в основу  їх життєдіяльності покладено  принципово різні механізми: в  одному випадку — біологічні, в іншому — соціокультурні, різний  час існування цих живих систем, різні шляхи еволюції вони  проходили в своєму розвитку (адже  мурахи з'явилися задовго до  людини). Життя мурашиної общини-спільності, її організація, розподіл функцій,  спілкування між собою та з  іншими спів-суспільствами викликають  захоплення і подив. Життєдіяльність  мурашок вивчають десятки лабораторій  і вчених різних спеціальностей  — біологи, медики, лісоводи, математики, спеціалісти з проблем управління, екологи, представники біоніки  та ін. Ці знання дають змогу  зрозуміти особливості життя  не тільки мурах, а й інших  комах та еволюцію біологічного  світу в цілому. Якісь елементи  цього знання можуть бути корисними  і для розуміння соціально-історичних  явищ і процесів людської життєдіяльності,  але з урахуванням строго обмежених  рамок того справді спільного  в цих живих системах, які являють  собою якісно різні типи організації,  що навіть у процесі біологічної  еволюції йшли різними шляхами  і з різних витоків. І це  тим більше слід враховувати,  що соціальна еволюція, будучи  спочатку пов'язаною генетично  з біологічною, з виникненням  людини, відбувається на основі  не біологічних, а культурно-історичних соціальних закономірностей [7].

Висновок

  Отже, при відносній недостатності знань про людину та суспільство аналогія між біологічним та соціальним в окремих випадках давала змогу не стільки вирішувати, скільки ставити ряд проблем, розв'язання яких стимулювало подальший розвиток соціологічного пізнання. Саме аналогія при всій її пізнавальній неефективності стала для Спенсера досить вдало використаним знаряддям для розкриття ролі соціальних інститутів у житті суспільства.

Розділ 2. Розвиток ідей органіцизму.

2.1 Вульгарний органіцизм.

  Вульгарний органіцизм, ототожнюючи соціальний і біологічний організми, ігнорує ці відмінності і нічого не дає для розуміння ні біологічного, ні соціального.

 Розуміння методологічної неспроможності вульгарного органіцизму прийде пізніше. Що ж стосується концепції Лілієнфельда, то вона одержала визнання за рубежем за­вдяки тому, що її автор німецького походження і писав свій твір німецькою мовою. Лілієнфельда було обрано президентом Міжнародного соціологічного інституту, а його ідеї про «соціальні хвороби> використовувалися у творчості соціологів-органіцистів і пізніше в дещо зміненій формі — в теорії структурно-функціонального аналізу.

У Росії представником  вульгарного органіцизму був  соціолог Олександр Іванович Стронін (1826—1886). Він закінчив історико-філологічний факультет Київського університету, за зв'язок з народниками перебував  у засланні, автор кількох наукових праць, головною з яких є «Історія і метод» (1869).

 О. І. Стронін розумів  суспільство як організм у  буквальному значенні цього слова  і розглядав соціологію як  науку, подібну до фізіології, що мала використовувати метод  аналогії як основний.

  Одним із відомих органіцистів був німецький і австрійський економіст, соціолог, політичний діяч Альберт Ебер-хард Фрідріх Шеффлє (1831—1903). Він читав лекції в Тюбінгенському, Віденському, Штутгартському університетах, певний час був міністром торгівлі Австрії. Найвідо-міша праця — «Структура і життя органічних тіл»; російською мовою видано кілька праць: «Капіталізм і соціалізм» (1871), «Сутність соціалізму» (1917) і з питань соціології — «Основні зв'язки розумової організації».

  Спочатку Шеффлє стояв на позиціях вульгарного органіцизму, та згодом його погляди стали більш поміркованими. Він підкреслював, що суспільство подібне до організму, але вони не тотожні.

 Поміркованість поглядів  Шеффлє пояснюється його орієнтацією  не лише на творчість О. Конта  і Г. Спенсера, що заперечували  ототожнення біологічного та  соціального організмів, а й значним  впливом на нього німецької  класичної філософії. Він розглядає суспільство як органічну цілісність, як «соціальне тіло», яке подібне до організму, але водночас істотно відрізняється від нього. Соціальне тіло утворюють п'ять типів «соціальної тканини» та специфічні «соціальні органи».

  Існує, на думку Шеффлє, кілька різновидів «соціальних тканин»: 1) засоби комунікації, житлове обладнання, аналогу яких немає в біологічному організмі; 2) захисна тканина, що включає одяг, дахи (покрівлю), різноманітні укриття тощо; 3) тканина, що складається з економічних, культурних, соціальних організацій; 4) тканина, яку утворюють організації та установи, пов'язані з виконанням державних функцій, реалізацією влади та діяльністю адміністрації; 5) психофізіологічна тканина, що лежить в основі установ, які займаються інтелектуальною сферою діяльності [15].

 Цілісність структури  та функціювання «соціального  тіла» — органічно єдиної системи  — забезпечується за допомогою  трьох видів органів та інститутів: 1) органи зовнішнього життя, що  включають виробництво, транспорт,  торгівлю, охорону; 2) органи внутрішнього  життя — спілкування, виховання,  релігія, наука, література, мистецтво; 3) координаційно-регулююча група  органів — держава та її  установи, що забезпечують існування  та життєдіяльність «соціального  тіла» як цілісної системи.

 «Соціальні тканини»  та органи, а також взаємодія  між людьми (індивідами, групами,  індивідами та групою і т.  д.) функціонують завдяки сфері  духовно-психологічних відносин  між людьми. Суспільство не є  аналогом взаємозв'язку між клітинами  біологічного організму, оскільки  зв'язок між людьми на всіх  рівнях — від індивіда до  суспільства — забезпечується  на основі духовно-психологічної  взаємодії суб'єктів, через суб'єктивні  оцінки, волю, які лежать в основі  колективної свідомості і духу  народу.

 Ідеї, почуття матеріалізуються в знакових системах — символах, якими є мова, мистецтво, традиції, а також у технічних засобах людської діяльності, таких як, наприклад, засоби зв'язку, практичне мистецтво тощо. Шеффлє особливо підкреслює велике значення духовних взаємовідносин, виділяючи фактор вихованості.

 Виходячи з цих принципів,  Шеффлє характеризує суспільство  як цілісне і неподільне співжиття  індивідів, що виникає на основі  духовно-психологічних факторів, зовніш­нім  проявом яких є символи. Ці символи виступають виразом ідей та технічної діяльності, за допомогою котрих відбувається матеріалізація людської думки в певних цінностях та необхідних людині продуктах. А тому предметом соціології має бути вивчення духовних механізмів і факторів, що визначають процеси взаємозв'язку між людьми та тих ідеальних і технічних засобів, за допомогою яких відбувається людське спілкування.

 Суспільство як соціальне  тіло в процесі еволюції проходить  п'ять етапів свого розвитку  — первісна община, громадянське  суспільство грецького полісу, суспільство  з розподілом людей на стани  (суспільство станів), територіальна  спільність людей і національна  чи етнічна спільність. Кожен з цих етапів характеризується своїми соці­ально-психологічними формами зв'язків і символів, засобів реалізації духовної та матеріальної взаємодії і допоміжними організаціями й установами, що забезпечують ціліс­ність соціального тіла та координацію його складових частин. Особливо значна роль у цій справі належить державі — головному інтегратору, координатору і контролеру функціонування соціальних тканин та органів щодо збере-ження суспільства як «соціального тіла».