Органістична теорія створення і влаштування суспільства

Соціальне життя розвивається завдяки зіткненню інтересу і  волі в боротьбі за існування та виживання, внаслідок чого відбувається відбір найбільш пристосованих елементів  і органів соціального організму, таких як, наприклад, держава чи форми  організації «соціального тіла», що ілюструють етапи суспільного розвитку [10].

  Як бачимо, органіцизм Шеффлє істотно відрізняється від попередніх концепцій, оскільки в ньому в центрі уваги перебувають не стільки біологічні, скільки матеріальні та духовні фактори розвитку суспільства.

 У кожному наступному  виданні своєї праці «Структура  і життя соціальних тіл» автор  зменшував питому вагу органіцистичних  елементів — аналогій, порівнянь  з біологічним організмом за  винятком одного методологічного  принципу органістичної школи:  порівняння й аналогія су­спільства  з організмом, як вважав Шеффлє, забезпечує можливість цілісного  розгляду суспільства та його  системоутворюючих елементів. У цьому він мав рацію. Адже в той час не існувало теорій системного аналізу, а тому аналогія в органіцизмі давала можливість розглядати суспіль­ство як взаємодію численних структурних елементів, утворюючи цілісну систему, досліджувати її структуру та функції. У цьому відношенні аналогія відіграла свою позитивну роль, а конструктивний внесок органіцизму в розвиток соціологічного знання полягав насамперед у дослі­дженні суспільства як системи з її складовими органами та функціями, діяльністю соціальних інститутів, установ, організацій, різноманітних елементів соціальної структури тощо.

 Не редукціонізм, а  окремий збіг вдало підібраних  аналогій, як правило, найзагальніших, на зразок «система», «органи», «елементи», «функції», «контроль», і їх конкретизація через відповідні  соціальні явища та процеси  зумовили деякі позитивні досягнення органіцизму [2].

 Представник органіцизму  французький філософ і соціолог  Альфред Фульє (1838—1912) намагався  примирити різні точки зору  через «вищий синтез». Філософські погляди його грунтувалися на визнанні гілозоїзму — одухотвореної матерії, яка нібито наділена «свідомою волею», а «ідеї-сили» лежать в" основі еволюції. Основні ідеї соціологічної концепції Фульє викладені в праці «Сучасна наука про суспільство». Тут він розглядає суспільство як живий організм, що виникає шляхом еволюційного розвитку «ідеї-сили». Та не лише природні, але й соціальні фактори зумовлюють існування суспільства як єдиного організму. Люди бажають досягти щастя і благополуччя і заради цього на основі взаємної згоди та спільної мети укладають суспільний договір для здійснення морального закону. Тому суспільство — це і природний і «договірний організм».

 Суспільство грунтується  на внутрішній злагодженості  завдяки спільним уявленням, якими  виступають соціальні різновиди  «ідеї-сили». «Ідеї-сили» є синтезом індивідуальних духовно-психологічних феноменів. У своїй узагальненій формі вони мають зворотний вплив на розвиток суспільства й індивідів і існують за власними законами.

  Фульє займався також питаннями соціальної психології, якій присвячені дві праці: «Психологія французького народу», «Психологія' російського народу».

 Еклектичне поєднання  різних систем і принципів  перетворює соціологічну концепцію Фульє у суперечливу й аморфну [6].

 Французький біолог  і соціолог Альфред Еспінас  (1844— 1922), автор праці «Соціальне  життя тварин», вважав, що соціальна  наука має вивчати не стільки  аналогії між «клі­тинами» біологічного  та соціального організму, скільки  об'єднання між особинами тваринного  світу, які більше нагадують  об'єднання людей у суспільстві.  Він вважав, що оскільки система об'єднаних клітин складає організм, то його можна розглядати як асоціацію, суспільство. Тому будь-які об'єднання живих істот у природі називаються су­спільством. У цьому відбилося професійне заняття Еспіна-са зоологією, яку він вважав теоретичною попередницею науки про суспільство. Але поглянемо на аргументацію Еспінаса з іншого боку.

  Якщо більшість органіцистів намагалися довести, що суспільство — це організм, то Еспінас, використовуючи аналогію в зворотному порядку, стверджує, що кожний жи­вий організм як складна асоціація клітин чи особин є суспільством. Таким чином, виходить, що суспільство як асоціація особин є лише різновидом тваринних суспільств.

  Так чи інакше, але органіцизм у його різних модифікаціях рано чи пізно знову і знову повертався «на круги своя» і замикав коло, не вбачаючи принципової різниці в суті двох різних систем — біологічної та соціальної. Вихоплюючи поверхове, другорядне, він був не здатний зробити рішучий крок до розуміння людської історії як якісно відмінного процесу від біологічного.

Французький соціолог, філософ  Рене Вормс (1869— 1926) у праці «Організм  і суспільство» (1895) стоїть на позиціях вульгарного органіцизму, вводить  в ужиток такі терміни, як «соціальна патологія», «соціальна гігієна», що характеризують стан здоров'я суспільного організму  та засоби його збереження.

 Вормс розглядає суспільство як «сталий агрегат живих істот», зайнятих спільною діяльністю. Він широко використовує аналогії між суспільством і біологічним організмом,, аналізуючи їх з точки зору анатомії, фізіології, патології, гігієни тощо.

 Дослідницька діяльність Р. Вормса випала на той час, коли органіцизм зазнавав відчутних критичних ударів з; усіх боків. Тому він поступово переглядав свої початкові принципи, замінюючи їх більш поміркованими. Так, Вормс пізніше починає говорити про те, що органіцизм можна використовувати лише для аналізу примітивних суспільств, оскільки зі зростанням у процесі еволюції суспільства духовних факторів відбувається ускладнення системи соці­альних взаємозв'язків між членами суспільства, і це потребує нових підходів.

 Віддаючи належне теоріям  суспільного договору, Вормс у  своїх останніх творах зосереджував  увагу на необхідності дослідження  праці, життєвої активності та  соціальної* солідарності, які є  наслідком залежності однієї  людини від іншої і складають  суттєву умову існування суспільного  організму. Ці фактори пом'якшують дію біологічних законів за існування в суспільстві і трансформують їх у більш придатні соціальні форми, наприклад конкуренцію, здатні гасити прояви радикального індивідуалізму, проти якого Вормс різко виступає, вбачаючи в ньому загрозу соціальній солідарності і розцінюючи як прояв соціальної патології.

 Вищою формою організації  суспільного життя є держава  з її законами власного розвитку, де індивідуальне мусить підкорятися  загальному, а держава може вимагати  від індивіда навіть жертв  ціною власного життя. Соціальні реформи мають відбуватися на основі законів розвитку держави як вищого організму.

  Р. Вормс жив на рубежі XIX—XX ст. у період інтенсивного перерозподілу світу між найсильнішими колоніальними державами Європи, і в його творчості відчутні елементи геополітики. Він оцінює загарбання колоній як умову «розмноження суспільства» чи, відмовившись від органіцизму, розглядає суспільство як «надорганічну реальність».

  Р. Вормс увійшов в історію соціології як активний організатор її інституцій. Він був ініціатором створення і редактором журналу «Міжнародний соціологічний огляд» (1893), засновником Міжнародного соціологічного інституту (1894) та Паризького соціологічного товариства (1895). Своєю громадською діяльністю він відомий більше, ніж науковим доробком.

  Занепад органіцизму був логічним наслідком тих хибних методологічних способів, коли вчений ігнорує якісну своєрідність досліджуваної системи з властивими законо­мірностями й намагається пояснити її через зведення до більш простої.

 Механічне перенесення  законів біології на суспільство  та поверхові довільні аналогії, що не випливали із сутніс-них  зіставлень біологічного та соціального,  майже нічого не дали для  наукового розуміння суспільства,  особливо його законів. Навпаки,  це гальмувало процес пізнання  специфічності суспільства. Довільність  аналогій зумовлювала довільність  соціальних схем, а соціальне  підмінювалось біологічним.

  Орієнтація на еволюцію та відносно сталі закони біологічного світу виключили, по суті, будь-які спроби дослідження перспектив розвитку суспільства, не орієнтували на дослідження майбутнього. Це був крок назад у порівнянні з концепціями суспільного договору та філософії історії, не кажучи вже про емпіричні масові соціальні та демографічні дослідження, що інтенсивно розвивалися в цей час і так чи інакше були орієнтовані на перспективу. Окремі здобутки органіцизму, такі як розуміння суспільства як системи, аналіз його структурних елементів, організацій, інститутів, функцій тощо, були не закономірними, а випадковими наслідками, коли порівняння біологічного та соціального випадково виявлялося вдалим, і аналогія базувалась (теж цілком випадково) на збігові якихось істотних ознак. І навіть соціальна еволюція, наприклад у Г. Спенсера, не переливалась різнокольоровими барвами історичної перспективи, а тьмяніла своєю невблаганністю і відчуженістю до будь-яких активних спроб людини удосконалити її.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3 Критика органіцизму

Органіцизм намагається  пояснити світ людини через світ живої  природи, її закономірності, але навіть найглибше знання соціальних закономірностей  не може розкрити закономірностей біологічних  і навпаки. Механічне перенесення  законів біології на суспільство  та поверхові аналогії майже нічого не дали для наукового розуміння  суспільства, особливо його законів.

Орієнтація на еволюцію та відносно сталі закони біологічного світу виключили, по суті, будь-які  спроби дослідження перспектив розвитку суспільства, не орієнтували на дослідження  майбутнього.

Якщо порівняти з теоріями, котрі розглядали суспільство як продукт згоди між індивідами, органічний структурно-функціональний підхід до його вивчення був безумовно  кроком уперед. У цілому ж концепції  органістів не є до кінця науковими. Конкретно-історичне вивчення соціальних явищ вони підміняли довільними аналогіями, соціальні закономірності — біологічними. Такі соціальні явища, як конфлікти, класова боротьба, проголошувалися  «хворобами організму». На їхню думку, нормальний розвиток суспільства має  відбуватися лише еволюційно.

Критика органіцизма, в рамках якого суспільство розглядалося як організм, чий розвиток визначається біологічною боротьбою за існування, сприяла появі психологічного погляду  на суспільний розвиток та його закономірності. Спроби встановити різницю між суспільством і біологічними явищами приводили  до висновку не тільки про те, що люди діють у суспільстві як свідомі  істоти, а й про те, що людська  психіка - причому не тільки свідомість, але, як вважають деякі, також і підсвідомість - визначає розвиток суспільства. Тим  самим виникає психологічний  підхід до пояснення суспільних закономірностей, при якому суспільний розвиток пояснювалося або через індивідуальну психіку  і взаємодія індивідуальних свідомостей, або через явища і процеси  колективної свідомості.

Висновки

Органіцизм орієнтувався переважно на пошуки зовнішніх аналогій між організмом та суспільством, одним з таких теоретичних напрямів на ранніх етапах розвитку соціологічної думки була органістична школа в соціології. Її засновником був англійський філософ та соціолог Герберт Спенсер (1820-1905). Його по праву вважають і одним із фундаторів соціології. Спенсер справив величезний вплив на соціальні науки свого часу, визначив напрям розвитку соціологічної теорії, окреслив предметне поле дисципліни, основні методичні засади та принципи. Його наукова спадщина складається з таких ранніх творів, як «Вивчення соціології» (1878), «Принципи соціології» та фундаментальної п'ятнадцятитомної праці «Описова соціологія», де характеризуються різні типи суспільств різних часів і місцевостей. Соціологічна система Спенсера ґрунтується на трьох основних елементах: еволюційна теорія, органіцизм, вчення про соціальні організми – інституції.

Однією з найвідоміших та найпопулярніших його теорій була еволюційна теорія, де еволюція в соціальному світі ототожнювалася з еволюцією у фізичному світі. На прикладі «фізичного» світу це перетворення пов'язане з формуванням сонячної системи із розсіяної матерії. Тотожність тому – виникнення суспільства як організованого об'єднання людей із значенням чисельності чи поступовим їх злиттям. Еволюція – це процес інтеграції матерії, перехід із невизначеної безлюдної однорідності у визначену різнорідність. Вчений розрізняв два типи еволюцій: просту і складну (інтеграційно-якісні зміни).

На основі ототожнення соціального синтезу із фізичним Спенсер зображує еволюційний розвиток суспільства як процес перемінного зростання і диференціації, що спостерігається за трьома функціями: регулятивною, підтримуючою, розподільчою.

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

1. Коломийцев В. Ф. Соціология Герберта Спенсера // Соціологичні дослідження, 2004, № 1, с. 37 — 44.
2. Данилюк І. Історія психології (остання чверть ХІХ-перша половина ХХ ст.):Підручник для студ. вузів/ Іван Данилюк,. - К.: Либідь, 2002. - 148 с.
3. Жуков С. Історія психології: Навчальний посібник, 2005. - 222 с.
4. Корольчук М. Історія психології: Навчальний посібник/ Микола Корольчук, Петро Криворучко,. - К.: Ельга Ніка-Центр, 2004. - 246 с.
5. Миценко В.  Педагогічні погляди Герберта Спенсера // Рідна школа. - 2002. - № 10. -  С. 78-80
6. Пшеничнюк О. Соціологія: посібник для підготовки до іспитів 2 вид., доп. та переробл. - К. : Вид. Паливода А. В., 2005. – 169 с.
7. Роменець В.Історія психології ХІХ - початку ХХ століття: Навч. посібник для студ. вуз./ Володимир Роменець,; Міжнародний фонд "Відродження"; Програма "Трансформація гуманітарної освіти в Україні". - К.: Вища школа, 1995. - 613 с.
8. Данилюк І. Історія психології (остання чверть ХІХ-перша половина ХХ ст.):Підручник для студ. вузів/ Іван Данилюк,. - К.: Либідь, 2002. - 148 с.
9. Психологія.  Підручник (за ред. Ю.Л.Трофімова ), К. , 2002р.;
10. Основи психології: Підручник (за заг.  ред.  О.  В.  Киричука),        Либідь, 1995р.;
11. Загальна психологія: навч. посібник (О. Срипченко, Долинська,        Огороднійчук та ін.), К.: "А.П.Н.", 2001р.;
12. М'ясоїд П.А. "Загальна психологія”. К., 1998;
13. Новиков Я.А. «Соціальний дарвінізм», П-ж, 1906
14. Лилиенфельд (Тоаль) П.Ф. «Думки про соціальний науці майбутнього», Сп-б, 1879.
15. Ратцель Ф. Людство як життєве явище на землі. М.: Книжкова справа, 1901. С. 131.
16. Кремянський В. І. Структурні рівні живої матерії. М., 1969
17. http://uk.wikipedia.org/wiki/Органіцизм
18. http://www.osvita-plaza.in.ua/publ/organistichna_shkola_v_sociologiji_g_spenser_p_f_lilienfeld_o_i_stronin_a_sheffle_a_fule_a_espinas_r_vorms_ta_in/455-1-0-46471
19. Гусарєв С. Д.,Олійник А. Ю., Слюсаренко О. Л. Теорія права і держави: Навчальний посібник.-К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008 . — 270 с.
20. Історичні закономірності зародження держави і права // Основи держави і права: Навч. посіб. у запитаннях і відповідях для вступників до юрид. навч. закл.- К., 1995.- С.5-7 [ст 67 О-75]
21. Роль держави і права в суспільстві - основні теорії походження та сутності держави і права // Основи правознавства: Навч. посіб.- К., 2003.- С.5-16 [ст 67 О-75]
22. http://dic.academic.ru/dic.nsf/enc_philosophy/877/ОРГАНИЦИЗМ
23. http://voluntary.ru/dictionary/573/word/organicizm
24. http://pidruchniki.ws/14051003/sotsiologiya/organistichna_shkola_spensera
25. http://uk.wikipedia.org/wiki/Держава
26. Волович В. І., Головченко Г. Т. Соціологія. — Х.: Видавничий будинок "Фактор", 2006. — 767 с.
27.    Городяненко В. Г., Гілюн О. В., Демічева А. В., Легеза С. В., Липовська Н. А. Соціологія. — К.: Видавничий центр "Академія", 2005. — 560 с.
28. Жоль К. К. Соціологія. — К.: Либідь, 2005. — 440 с.
29. Лукашевич М. П., Туленков М. В. Соціологія: Загальний курс: Підруч. — К.: Каравела, 2006. — 407 с.
30. Сірий Є. В. Соціологія: загальна теорія, історія розвитку, спеціальні та галузеві теорії. — К.: Атіка, 2004. — 480 с.
31. Соціологія / І. Д. Єрьоміна. — Суми: Довкілля, 2005. — 284 с.