Автор работы: Пользователь скрыл имя, 07 Ноября 2011 в 16:16, контрольная работа
Соціальне переміщення (або іншими словами – соціальна мобільність) – це перехід людей із одних суспільних верств, груп до інших, а також їх рухи до більш престижних позицій (соціальний рух), або ж рух в напрямку низьких ієрархічних позицій (соціальна деградація). Термін „соціальна мобільність” вперше був введений у соціологію професором Гарвардського університету П. Сорокіним і став широко застосовуваним у сучасній соціологічній науці. Поняття „соціальна мобільність” застосовують в характеристиці ступеню відкритості чи закритості соціальних верств, груп або ж суспільства в цілому.
Зміст
1. Переміщення як соціальний процес. Види переміщень.
2. Соціологія праці та управління
1) Предмет, зміст, основні проблеми соціології праці
2) Формування соціологічних ідей про працю
3) Соціально-трудові відносини та процеси
3. Алкоголізм і наркоманія в житті студентів
Список використаної літератури
Внутрішньопоколінна
мобільність має місце там, де один
і той же індивід, в порівнянні з батьком,
впродовж життя кілька разів міняє соціальні
позиції. Інакше вона називається соціальною
кар'єрою. Приклад: токар стає інженером,
а потім начальником цеху, директором
заводу, міністром машинобудівної галузі.
2. Соціологія праці та управління
1. Предмет, зміст, основні проблеми соціології праці
та управління
Праця – основна умова життя людини і функціонування суспільства. Праця є, насамперед, процес, що відбувається між людиною і природою, процес, де людина власною діяльністю опосередковує, регулює та контролює обмін речовин між собою і природою. Речовині природи людина сама протистоїть як сила природи. Завдяки праці людина напала на слід свого природного розвитку, виділилася зі світу тварин і стала думаючою, розумною істотою, тобто справді людиною. Звичайно, праця створила людину. Праця створила людину і людське суспільство, виступає однією з перших передумов життя і розвитку людини, оскільки сама є специфічним процесом, що можливий лише у суспільній діяльності, у спілкуванні людей між собою. Праця завжди виступає у формі колективної діяльності. У виробництві люди вступають у взаємини не тільки з природою, адже люди не можуть виробляти не об’єднуючись для досягнення спільної мети для взаємного обміну діяльністю. Для того щоб виробляти, створювати матеріальні блага люди вступають у певні стосунки, але тільки в межах суспільних зв’язків ці стосунки, як і їх ставлення до природи виступають у формі виробництва.
Соціологія праці
– найбільш загальна із спеціальних
соціологічних теорій, що має предметами
свого дослідження соціально-
Дана соціологія – одна із спеціальних соціологічних теорій, предметом вивчення якої є соціальні аспекти праці, тобто людський фактор, його функціонування в процесі праці. Однак цей підхід дуже загальний, бо проблеми праці вивчає і багато інших наук, у тому числі соціологічних.
Соціологія праці – це галузь соціології, спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає працю, трудову діяльність та поведінку, трудовий колектив як специфічну соціальну підсистему суспільства, його соціальні інститути, а також соціальні спільності в сфері праці, соціально-трудові відносини і процеси та закономірності, форми і методи цілеспрямованого впливу на них.
Предметом вивчення соціології праці є:
¨ соціальні спільності, тобто різні соціальні групи (суб’єкти праці), які беруть участь у трудовій діяльності, а саме: підприємці, менеджери, інженерно-технічні працівники, службовці, робітники та ін;
¨ соціальні інститути в сфері праці, тобто історично сформовані специфічні форми спільної діяльності людей, а саме: праця, трудова діяльність та поведінка, трудовий колектив та ін.;
¨ соціально-трудові процеси, тобто процеси, що відбуваються безпосередньо в трудових колективах, у процесі праці і пов’язані з функціонуванням та зміною станів соціальних груп, окремих працівників, пов’язаних з їх трудовою діяльністю.
Предмет науки “поєднує” п’ять складових: соціальні верстви та інститути в сфері праці, соціально-трудові відносини і процеси, соціальне управління ними.
Соціологія праці
вивчає багато різних проблем, передусім
співвідношення соціальних і професійних
груп, джерела формування соціальних
відмінностей у трудових колективах
(тобто, чому є підприємці, управлінці
і робітники, які ж до того можуть
стати безробітними). Нарешті, вона
вивчає специфічні соціальні інтереси
соціальних груп, необхідних для організації
ефективного розвитку колективів, попередження
чи вирішення конфліктів у них. Соціологія
праці вивчає методологічні та методичні
аспекти вирішення таких
2. Формування соціологічних ідей про працю та управління
Праця, як цілеспрямована діяльність людей, є водночас найпростішою абстракцією, що виражає найдавніше ставлення людей до природи й один до одного у всіх суспільних формах виробництва. Праця, як окреме поняття, з’явилося порівняно недавно, а саме тоді, коли виникає відносно розвинена сукупністі багатьох видів праці і коли жоден з конкретних її видів – землероба, ремісника, комерсанта та інших не міг уже відтворювати різноманітність людської діяльності. З перемогою великого машинного виробництва виникла розвинена сукупність конкретних видів праці, за яких праця найчіткіше виступає як засіб створення багатства взагалі, тобто капіталу, і втрачає свій специфічний зв’язок з певним робітником.
Суб’єктом і носієм праці стає лише людина. Машина, тварина, певні сили природи можуть виконувати певну роботу, та в поняття праці ця діяльність не входить. Проте й діяльність людини не повною мірою співпадає з поняттям праці, бо праця – це не всяка, а лише суспільно-корисна діяльність. Праця як суспільно-корисна діяльність – категорія соціально-історична. Чим ширше, глибше, універсальніше здійснювана людиною праця, яка розкривається в трудовому процесі, тим різноманітнішою стає сукупність зесвоєних і засвоюваних людиною явищ та речей зовнішнього світу, тим багатшим і універсальнішим стає внутрішній духовний світ особистості та суспільства. З розвитком і урізноманітненням трудової діяльності зростає практична необхідність духовного освоєння навколишнього світу. Людина все більш свідомо випереджає хід майбутніх подій, уявно обганяє історичний процес. Перетворюючи і видозмінюючи реальний світ, людина у процесі праці ставить нову мету, внутрішньо більш складні проблеми, випереджає в намірах та прогнозах наслідки своєї діяльності. На жаль, праця, створюючи чудові речі для інших, нерідко супроводжується зубожінням працівника. Змінюється ручна праця машиною, але водночас частина робітників потрапляє у варварські умови праці, перетворюючи людину-робітника на придаток до машини. Метою праці є створення можливостей для підвищення добробуту людей, покращання умов їх праці та побуту.
В теорії і на практиці
провідна і визначальна роль належить
активно практичному ставленню
до реальностей життя, що виступає як
об’єктивний закон виникнення й
розвитку внутрішнього духовного світу
суспільства й людини. Виробництво
матеріальних благ супроводжується
присвоєнням, пристосуванням та видозміною
предметів природи за умов певної
суспільної форми. Суспільна форма
виробництва зумовлює ту чи іншу структуру
суспільства, ставлення людей до
природи через віддзеркалення в
їх почуттях і мисленні зв’язків людей,
що виникають у процесі
Основне призначення праці – задоволення потреб індивіда й суспільства, необхідність досягнення практично корисних, утилітарних результатів. Але працю не слід обмежувати лише виробництвом матеріальних благ, необхідних для задоволення людських потреб, а вбачати у ній процес задоволення головної людської потреби – потреби у праці. Породжена необхідністю задоволення у життєвих потреб, праця постійно формує і збільшує нові потреби, актуалізуючи життєдіяльність людини. Безперечно, праця за природою – явище суспільне. Первісносуспільний лад об’єднав людей через необхідність добувати їжу, переборювати стихійні лиха, боротися з ворогами. Саме тому праця кожного члена роду без будь-яких опосередковуючих ланок безпосередньо включалася в суспільну працю.
З розвитком виробничих
сил у характері праці сталися
суттєві зміни і, насамперед, поглиблюється
розподіл праці. Суспільний характер праці
проявляється не в процесі створення
продукту, а в процесі його реалізації,
коли виявляється, що індивідуальні
затрати на виробництво продукту
не збігаються із суспільними нормами.
Звичайно ж, до змісту праці завжди
входить обмін діяльністю між
індивідами, а праця робітника
– жива праця – доповнення живої
праці всіх інших індивідів. Ставлення
до навколишнього світу
Уявлення про працю складається у людей досить рано, а виникнення спільної форми праці припадає на період відносно зрілого суспільства, коли не тільки виникає розвинена сукупність конкретних видів праці, а й жоден з них не претендує на панування. Всі види праці перетворюються на різновид промислової праці, а система розподілу праці приводить до того, що метою виробництва стає виробництво багатства. Багатство – історично накопичена праця в її конкретній формі. Праця за таких історичних умов – це праця взагалі, спрямована на накопичення багатства незалежно від його різновидів. Формування такої праці передбачає реальну можливість переходу індивідів від одного виду праці в умовах розвиненої сукупності її різновидів. Суспільна праця дозволяє подолати вузький горизонт утилітаризму людської діяльності з виходом до її духовності. Заснована на мисленні логіка людської діяльності набуває утилітаризму, дозволяє діяти не на користь сваволі, а за мірками всіх речей і обставин. Перебудовуються схеми людської діяльності, і людина, становлячись суб’єктом діяльності, підпорядковує її внутрішній логіці розвитку. Мислення як суб’єктивний базис такої діяльності уявляє її в соціальному баченні як суспільну працю, тому що її зміст стає суспільним. Така праця адекватна суспільній природі людини. Праця розкриває і переводить у матеріал мислення загальні закономірні зв’язки, на основі чого й складаються загальні прояви людської свідомості – наука, мораль, мистецтво, право та ін.
У сучасному суспільстві перенесення центру ваги в суспільному розподілі праці на розумову працю пов’язане з докорінною зміною місця й ролі людини у виробництві: робітник замість того, щоб бути головним агентом процесу виробництва, стає якби поруч з ним. Тенденції розвитку сучасного виробництва такі, що проста праця відтискується, правилом стає творча діяльність, яка відкриває простір для розвитку всіх обдарованостей, здібностей і т. п. Зміна змісту праці, дедалі більше наповнення її духовно мислючим змістом, як і відкриття у праці її найважливішої людинотворчої функції, є здобутком розвитку людської думки. У такому визначенні праця забезпечує рух думки до опанування загальним. Людська діяльність – це таке утворення й використання знарядь праці, що, по суті, безкінечне, не має завершеного стану, не створює підсумкового абсолютного продукту. Основним результатом трудового процесу є перетворення набутих знань і навичок на особисту власність.
Соціалізація особи розкриває власне суспільну природу людини: не тільки пряме безпосереднє спілкування між людьми, а й спілкування через знаряддя праці, через опосередкування трудовою діяльність, втілених у знаряддях праці, стає вихідним моментом при залученні особи до трудового життя. І не тільки через власний досвід, а й через знання особистість починає сприймати світ, відкриваючи в ньому властивості й відносини. Праця своєю суттю є засобом буття, через посередництво якого формується й розвивається людина.
3. Соціально-трудові відносини та процеси
Соціально-трудові відносини складаються на виробництві між представниками різних соціальних спільностей. Цей тип відносин, на відміну від відносин функціональних, пов’язаних з поділом і кооперацією праці, актуалізується як відносини рівності та нерівності між працівниками та соціальними групами (підприємцями і робітниками та ін.).
3 регуляцією соціально-трудових
відносин пов’язано багато
Информация о работе Переміщення як соціальний процес. Види переміщень