Соціальні конфлікти: поняття й механізми розв’язання

         У певних ситуаціях, коли негативні  взаємини між людьми контрольовані,  і, принаймні, одна зі сторін  відстоює не тільки особисті, але й організаційні інтереси в цілому, конфлікти допомагають згуртуватися оточуючим, мобілізувати волю, розум на вирішення принципово важливих питань, Покращити психологічний клімат у колективі.

          Більше того, бувають ситуації, коли  зіткнення між членами колективу,  відкритий і принциповий спір є бажаним. Краще вчасно попередити, засудити і не допустити неправильну поведінку колеги по роботі, ніж потурати йому, не реагувати, побоюючись зіпсувати відносини. Як висловився М. Вебер, "конфлікт очищає"[4]. Такий конфлікт позитивно впливає на структуру, динаміку та результативність соціально-психологічних процесів і службовців джерелом самовдосконалення і саморозвитку особистості.

          Тим не менш, конфлікт найчастіше  асоціюється з агресією, загрозами,  суперечками, ворожістю. До негативних функцій соціальних конфліктів слід віднести в першу чергу, згортання взаємодії і спілкування між конфліктуючими сторонами, збільшення ворожості між ними в міру зменшення взаємодії і спілкування. Частим явищем стає уявлення про іншу сторону як про «ворога», уявлення про свої цілі - як про позитивні, а про цілі іншої сторони - як про негативну.

          Конфлікт часто настільки змінює  пріоритети, що ставить під загрозу  справжні інтереси сторін, перешкоджає  здійсненню змін та впровадження  нового. Крім того, простежується підвищення емоційної та психологічної напруженості в колективі, незадоволеність, поганий стан духу (наприклад, як результат, зростання плинності кадрів і зниження продуктивності праці), менший ступінь співробітництва в майбутньому.

          Конфлікт є деструктивним в  тому випадку, якщо учасники  конфлікту не задоволені його  результатом і відчувають, що  щось зазнали. Якщо ж учасники  задоволені і щось отримують  внаслідок конфлікту - конфлікт  вважається продуктивним.

 

         1.2.Характеристика соціальних конфліктів:типологія,види та стадії протікання

        У залежності від мотивації конфлікту виділяють три блоки соціальних конфліктів:

        1.Конфлікт потреб

         Сучасна ситуація в світі висуває проблему ресурсів або життєвих потреб одне з перших місць.

         Конфлікти з приводу потреб можуть бути поділені на два типи: по-перше, конфлікт із-за реальної чи уявної обмеженості ресурсів, по-друге, через співвідношення короткострокових і довгострокових потреб.

        Розгляд конфлікту потреб у різних сферах життєдіяльності людини і суспільства показує, що потреби не можна зводити лише до суми зовнішніх вимог, що випливають з соціальних та економічних умов. Вони являють собою певні стрижневі лінії організації всієї системи взаємодії в соціумі. Вони виявляються у масових звички і навичках культури, які засвоюються людьми під час соціалізації, індивідуального розвитку, виховання.

        Разом з тим проблема визначення пріоритетності тих чи інших потреб залишається найважливішою проблемою соціально-політичного характеру. Жодна держава, жодна політична партія не може у своїй практичній політиці закривати очі на сутнісні конфлікти, що пов'язані не тільки з певними варіантами використання ресурсів, але й вибором певних варіантів розвитку цієї культури.

        Ресурси як об'єкт конфліктів розглядаються, мабуть, найбільш часто, головним чином, в предметному плані володіння ними або прагнення до їх отримання суб'єктами в інтересах поповнення свого ресурсного потенціалу. До ресурсів відносять все те, що може бути ефективно використаний, тобто з користю вжито для задоволення потреб суб'єкта, реалізації його інтересів і цілей. Звідси ясно, що мова йде про певні засоби забезпечення потреб, що випливають з них інтересів і цілей.

        2.Конфлікт інтересів.

        Спільне між потребами та інтересами полягає в тому, що в обох випадках ми маємо справу з прагненнями людей, безпосередньо впливають на їх соціальну і економічну поведінку. Але якщо потреби орієнтують поведінку людей на володіння тими благами, які знаходяться життєво необхідними або стимулюють життєво значимі способи діяльності, то інтереси - це ті стимули дії, які є наслідком взаємного ставлення людей один до одного.

         Безпосередній предмет соціального інтересу - це не саме благо як таке, а ті позиції індивіда або соціального шару, що забезпечують можливість отримання цього блага. Як у повсякденній мові, так і в теоретичному аналізі інтереси набагато частіше поєднано з соціальним положенням, яке фіксує на певний час сукупність можливостей, наданих чинній особі суспільством. Саме соціальне становище окреслює межі доступного і можливого для індивіда і соціальної групи.

        З боку суспільства на формування інтересів найбільш впливають інститути і системи розподілу життєвих благ, що склалися в ньому. Так чи інакше через системи розподілу вирішуються найбільш істотні завдання організації будь-якої соціальної спільності. Співвіднесення результату діяльності і визнання цього результату через винагороду. При цьому не слід мати на увазі лише матеріальну чи фінансову винагороду. В якості винагороди можна використовувати дуже широкий спектр не тільки майнових, а й духовних благ, надання яких означає підвищення престижу особи,яка нагороджується, або соціальної групи за те, що вважається або визнається корисним для суспільства.

Через певні види з'єднання користі  та винагороди товариство організовує інтереси соціальних груп, направляючи їх по деяким більш-менш стабільних каналах. Інтереси тому спрямовані не на абстрактне суспільство взагалі, а на систему соціальних інститутів і, перш за все, на інститути розподілу, які виявляються головними інструментами регулювання соціального становища.

        3.Ціннісний конфлікт.

       Сучасна культура передбачає досить широкі рамки терпимості, тобто можливості спілкування та спільної дії людей або груп, прихильних різним системам світогляду і різним ціннісним орієнтаціям. Проте терпимість і взаємне визнання поки що не є домінуючими способами відносин між ціннісними установками. Досить часто системи цінностей виступають самодостатніми джерелами мотивації, діючих на основі розподілу людських спільнот на «своїх і чужих». Саме в цьому випадку ми спостерігаємо ціннісний конфлікт. Відмінності між «своїми і чужими», між «нами та ними» набувають визначальне значення і стають домінуючим чинником індивідуальної і групової мотивації. Ціннісні протистояння і пріоритети - і в цьому їх особливість - засновані на довірі. Відповідно до вірою вибудовується і знання, тобто система раціональних аргументів, що пояснюють і виправдовують вихідні символи віри - постулати, на основі яких будується дана система цінностей.

       Цінності, поняті, зрозуміло, не в широкому сенсі - як все те, що позитивно значимо з точки зору задоволення людських потреб, а більш вузько - як щось принципово важливе для певного соціального суб'єкта та його життєдіяльності, дуже часто виступають в якості об'єкта соціальних конфліктів. За які він готовий рішуче боротися. Вони взагалі не можуть виступати засобом для забезпечення тих чи інших його потреб, інтересів, устремлінь, як це має місце з ресурсами, а служать для нього тільки самоціллю, вираженням його розуміння самого себе, своєї власної суті, з втратою якої зникає і він сам як щось самостійне, що самовизначається, Гідне визнання і поваги з боку інших суб'єктів. Конфлікти на грунті цінностей, також на відміну від конфліктів на грунті ресурсів, як правило, виникають через нав'язування їх одним соціальним суб'єктом іншому, примусового до них прилучення, або - через зневажливого до них ставлення з боку інших суб'єктів.

        За типологією соціальні конфлікти поділяються на політичні,соціально-економічні та національно-етнічні.

         Політичні конфлікти - це конфлікти, причиною яких є боротьба за розподіл влади, домінування, вплив і авторитет. Вони виникають з різних інтересів, суперництва і боротьби в процесі придбання, розподілу і реалізації політико-державної влади. Політичні конфлікти мають пряме відношення до завоювання провідних позицій в інститутах і структурах політичної влади.

        Основні види політичних конфліктів:

- конфлікт між гілками влади;

- конфлікт всередині парламенту;

- конфлікт між політичними партіями і рухами;

- конфлікт між різними ланками управлінського апарату і т. д.

       Соціально-економічні конфлікти - це конфлікти, причиною яких є кошти життєзабезпечення, використання і перерозподіл природних та інших матеріальних ресурсів, рівень заробітної плати, використання професійного й інтелектуального потенціалу, рівень цін на товари і послуги, доступ і розподіл духовних благ.

        Національно-етнічні конфлікти - це конфлікти, що виникають у ході боротьби за права та інтереси етнічних і національних груп.

        Виділяють чотири основні стадії конфлікту.

        Перша — виникнення конфліктної ситуації. На цій стадії зароджується протиріччя, яке може ще не усвідомлюватись учасниками та свідками. Якщо конфлікт має навмисний характер, то протиріччя, що було в прихованій формі, загострюється із ініціативи однієї з сторін.

Друга — усвідомлення конфлікту. Конфліктуючі сторони починають розуміти, що перебувають у конфліктних, суперницьких стосунках із відповідним емоційним забарвленням. Формується оцінка ситуації як конфліктної — визначаються причина, привід, склад учасників, перебираються варіанти дій та визначається оптимальний з них, приймається рішення на дію. Рішення може бути двох видів: усіляко попереджувати розвиток конфлікту, шукати компроміс, уникати конфлікту чи, навпаки, активізувати конфлікт, надати йому більш гострої форми і досягти перемоги.

Третя — зовнішній вияв конфлікту, його апогей. Відбувається відкрите зіткнення протиборчих сторін, кожна з яких діє відповідно до своїх намірів та прийнятих рішень. Водночас робляться спроби блокувати дії суперника. Сторони можуть погодитись на компроміс, і тоді зіткнення набере форми переговорів (безпосередньо або через третю особу), причому найбільш ефективний результат таких переговорів — взаємні поступки.

Четверта — вирішення, завершення конфлікту. На цій стадії учасники оцінюють наслідки своїх дій, зіставляють досягнутий результат із раніше наміченою метою. Залежно від висновків конфлікт припиняється (затухає) або ж розвивається далі; в останньому випадку він заново проходить через другу, третю та четверту стадії, але вже на новому рівні.

Звичайно, виділення зазначених стадій досить умовне, якщо враховувати різноманітність ситуацій, в яких виникає конфлікт, та форм його перебігу. В одних випадках вони чітко виявляються, в інших — сполучаються, зливаються одна з одною, що зокрема характерно для швидкоплинних конфліктів. Інколи не усвідомлюється або ж погано диференціюється причина конфлікту, рішення про варіант оптимальної поведінки для вирішення конфлікту може прийматися спонтанно. Нарешті, конфлікт може вирішатись повністю, частково чи не вирішатись зовсім (удаване вирішення). В останньому випадку в однієї зі сторін або у всіх учасників виникають негативні емоційні стани (відчуженість, злобливість, песимізм тощо). Вихід однієї зі сторін з конфлікту на останньому етапі його розвитку з установкою на тимчасове припинення протиборства характеризується награною байдужістю, визнанням поразки, зовнішніми проявами згоди, за якими маскується істинне ставлення до суперника. За нагоди такий конфлікт спалахує з новою силою.

Правильна діагностика  вищезазначених стадій перебігу конфлікту  та чинників, що його загострюють чи пом'якшують, дозволяє зацікавленій стороні вирішити питання про вибір найбільш доцільного способу розв'язання конфлікту, профілактики його можливих деструктивних наслідків, чим значно зменшує негативні наслідки протиборства.

 

РОЗДІЛ 2. МЕХАНІЗМИ  РОЗВ’ЯЗАННЯ СОЦІАЛЬНИХ КОНФЛІКТІВ

 

2.1. Способи регулювання соціальних конфліктів

Способи регулювання соціальних конфліктів залежать від особливостей їх виникнення і протікання. Найкращий спосіб регулювання соціального конфлікту - його попередження, вміння діяти превентивно. Треба знати і вміти спостерігати за такими явищами, які можна було б назвати індикаторами конфлікту. Серед них: непокору, напруженість, невдоволення співробітників, зниження основних показників виробничої діяльності, збільшення числа скарг.

В умовах наростання соціальної напруженості знання її індикаторів  дозволяє вміло не давати приводу для інциденту, з якого починається конфлікт. В якості інциденту можуть виступати такі обставини, як різка зміна зовнішньої ситуації, що провокують дії однієї з конфліктуючих сторін, виникнення спірних ситуацій.

Головне - контроль за розвитком подій. В активній стадії конфлікту відбуваються диференціація та інтеграція учасників конфлікту навколо висунутих вимог.

Це стосується і лідерів, і рядових учасників конфлікту. Конфлікт - це майже завжди боротьба лідерів протиборчих сторін. Перемагає  той, хто сильніший і розумніший. Тут протиборствують дві тенденції. З одного боку, прагнення зруйнувати страйк будь-якими способами. З іншого боку, прагнення лідерів конфлікту з більшою результативністю реалізувати поставлені цілі, завдання.

Для управління соціальним конфліктом надзвичайно важливе вміння вести переговори, адже в кінцевому рахунку обидві конфліктуючі сторони зацікавлені у досягненні компромісу.

• У процесі ведення  переговорів можна виділити:

- підготовчу фазу, початковий вибір позиції;

- пошукову фазу;

- фінальну фазу.

Західні соціологи розробили  кілька принципів, які допомагають  лідерам вести переговори в процесі  вирішення соціального конфлікту.

• Найважливіші серед  них:

- переговори починаються з конструктивного визначення проблеми;

- сторони повинні розуміти один одного;

- довготривалі рішення базуються на інтересах, а не позиціях;