Соціально-трудові відносини

Отже, мають бути прийняті та практично діяти відповідні закони, що захищають працівників  на тому рівні, нижче якого роботодавець не може встановлювати, скажімо, заробітну  плату, на які могли б спиратися  і профспілки у своїх діях. Нині це жалюгідний рівень, що дає можливість власникам нещадно експлуатувати  найманих працівників.

Соціальне партнерство  може стати реальністю у тому випадку, коли економіка динамічно розвивається, створені необхідні передумови для  її зростання і вже досягнуто  необхідного рівня економічної  могутності. Але в Україні падіння  темпів виробництва триває в багатьох галузях промисловості. У 2003 р. рівень промислового виробництва

становив 85,7% від  його рівня у 1991 р., а ВВП — лише 59,2%. Дуже високим є рівень безробіття і надзвичайно низька реальна  заробітна плата. За даними Світового  банку, у списку країн з найбільшою часткою населення, що перебуває  за межею бідності, Україна посідає 73 позицію (29 відсотків населення  перебуває за межею бідності). Для  порівняння: в СІЛА цей показник дорівнює 13%, у Великобританії — 17%, в Китаї — 22% [7].

В окремих областях України (Харківській, Полтавській, Луганській та Сумській), за даними соціологічного дослідження Харківського регіонального  інституту Національної академії державного управління при Президентові України, половина сімей проживає поза межею  бідності. Майже 60% медпрацівників та вчителів, а також 78% людей похилого віку вважають себе злидарями.

За даними Держкомстату України, у 2002 році середньомісячна  номінальна заробітна плата в  Україні становила 70,7 дол. США (для  порівняння: в Росії — 141,2 дол., у  Казахстані — 132,8 дол., у Білорусі — 106,2 дол).

За таких умов найманим працівникам важко (практично  неможливо) домовлятися з роботодавцями, бо останнім колективні договори просто не потрібні. Працівники через страх  втратити роботу остерігаються відкрито висувати свої вимоги. Але навіть якщо вони й зважаться на такий крок, то навряд чи дочекаються від роботодавців якихось поступок. За постійної загрози  безробіття бажаючих працювати на будь-яких умовах, аби отримати хоч якусь  заробітну плату, більше ніж досить. Тому нині ні про яку реальну рівновагу  сил найманих працівників і роботодавців в Україні не йдеться, як не йдеться  й про соціальне партнерство  у тому його вигляді, в якому воно існує в розвинутих країнах.

Для того щоб договірна  практика регулювання соціально-трудових відносин між найманими працівниками та власниками підприємств справді  розвивалася в Україні, недостатньо  одних намірів профспілок, наявності  відповідної правової бази та зацікавленості держави. Соціальне партнерство  як особливий механізм регулювання  соціально-трудових відносин передбачає наявність рівних за вагомістю сторін у сенсі можливостей протистояти  іншій стороні у випадку виникнення конфлікту чи узгодження інтересів.

З появою соціального  партнерства варто інакше визначати  підхід до правового регулювання  соціальних і трудових відносин. Тобто  державні владні структури, розробляючи  законодавчі акти, мають враховувати  пропозиції, що напрацьовані в органах  тристороннього представництва. Більш  правового характеру також мають  набути колективні договори і угоди. Цьому може сприяти розробка концепції  механізму забезпечення договірного  регулювання трудових відносин та створення  оптимальних структур примирення, посередництва, арбітражу, трудового судочинства, інспекцій праці тощо.

Для вирішення політико-правових питань з формування системи трипартизму  допоможе розмежування компетенції  у прийнятті актів у галузі трудового права між різними  державними структурами, організаціями  підприємців та найманих працівників. Організації підприємців та робітників мають стати справді представницькими та незалежними, щоб використовувати  правові засоби для виконання  своїх функцій. Сьогодні жодна з  сторін не має поки належного досвіду, кадрового, учбового та наукового забезпечення для ведення колективних переговорів  та врегулювання конфліктів. Держава  регламентує переважну частину  соціально-трудових питань.

Щодо відносин між  владою та бізнесом, діалогу між  державою та суспільством, то їх варто  будувати на таких принципах:

щодо суспільства: держава бере на себе відповідальність за підвищення рівня життя населення  країни, забезпечення соціальних гарантій та безпеки, отримуючи натомість  легітимність влади та підтримку  суспільства;

щодо бізнесу: держава  забезпечує гарантії прав власності, сприятливий  підприємницький клімат та сприяння бізнесу (в т.ч. орієнтованому на зовнішній ринок), отримуючи замість

того підтримку  з боку національного капіталу та дотримання ним встановлених державою норм і правил;

рівновага між суспільством та капіталом створюється за принципом: чесний бізнес — підтримка суспільством його інтересів та дій.

Створення нової  системи соціального порядку  грунтується на тому, що забезпечення гідного життя громадян не може бути тільки справою влади або однієї якоїсь структури. Формування в Україні  таких передумов безперечно є  важливою складовою демократичного суспільства та конкурентоспроможної ринкової економіки.

Для написання реферату, були використані матеріали з  законів України, а також з  інших джерел, а тому, даний реферат, можна використовувати на конференціях, наукових зібрань з даної тематики.

*********** 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Закон України «Про колективні договори та угоди».

Закон України «Про об'єднання громадян».

Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Закон України «Про організації роботодавців».

Михеев В.А. Основы социального партнерства: теория и  политика.— М., 2001. С. 
297.

Семигин Г.Ю. Социальное партнерство в современном мире.—  М.: Мысль, 1996. 
С. 208.

Социальная политика: учебник /Под общ. ред. Н.А. Волгина.—  М.: Экзамен, 2002. 
С. 736.

Толкунова В.Н. Трудовое право. М., 2002.— С.313.