Ставлення до праці в проблеми мотивації кадрової діяльності

     Попри суттєві відмінності між неформалізованим і формалізованим аналізом, вони не виключають, а доповнюють одне одного і спрямовані на досягнення однієї мети. Вибір методу аналізу залежить від специфіки документа, його форми, змісту, цілей і завдань дослідження, а також від досвіду дослідника.

     Соціологічне  спостереження  — важливий метод збирання первинної соціологічної інформації через цілеспрямоване, систематичне, безпосереднє сприйняття і пряму реєстрацію значущих (для цілей дослідження) фактів соціальної дійсності, найбільш важливих її подій.

     У процесі спостереження отримують  інформацію про зовнішні властивості об'єктів, що вивчаються.

     У науковому спостереженні (на відміну  від буденного) планується наперед його організація, з'ясовуються методи фіксування, обробки та аналізу даних, що забезпечує певну надійність інформації.

     Об'єктами спостереження в соціології є поведінка окремих індивідів, соціальних груп, умови їхньої діяльності тощо.

     Цінним  є те, що спостереження дає змогу  фіксувати реальні поведінкові  факти, проте вони здебільшого поверхові  і стосуються досить вузького кола індивідів. Тому спостереження частіше використовуються спільно з іншими методами.

     Спостереження в соціологічному дослідженні найчастіше використовують на його розвідувальному етапі, коли відбувається загальне ознайомлення з об'єктом дослідження і розробляються гіпотези. Крім того, його можна застосовувати для перевірки даних, зібраних іншими методами, і для одержання додаткових відомостей про досліджуваний об'єкт, а також для розробки гіпотез.

     Спостереження широко використовують соціологи промислових підприємств, вивчаючи практику проведення різних зборів працівників, процеси обговорення на них нагальних проблем, механізм вироблення колективних рішень. Спостерігаючи за роботою підрозділів підприємства, зустрічаючись з їх працівниками, соціологи отримують емпіричну інформацію про їх ставлення до праці, ставлення один до одного, про їх реагування на зміну умов трудової ситуації не на рівні свідомості, а на поведінковому рівні, тобто спостерігають дії працівників у разі введення нових умов оплати, більш напружених норм, запровадження раціоналізаторських пропозицій тощо. Ці явища досліджуються в динаміці як дійсність, що формується й розвивається.

     Невключене  спостереження полягає у вивченні процесів дослідження зовні без втручання в їх перебіг. Воно спрямоване здебільшого на опис соціальної атмосфери і застосовується найчастіше на розвідувальному етапі монографічного дослідження та Для експериментальної перевірки гіпотез у лабораторних умовах.

     Включене  спостереження передбачає не тільки безпосередню присутність, а й участь спостерігача в досліджуваній ситуації, контакт із тими, за ким ведеться спостереження. Спостерігач перебуває в гурті тих, за ким він спостерігає, і, працюючи разом з ними, в реальних життєвих ситуаціях збирає інформацію. Отже, спостерігач є частиною дослідної ситуації, впливає на ситуацію і, у свою чергу, зазнає її впливу.

     Стандартизоване спостереження відрізняється від вільного суворою регламентацією процедури, часу й вибраного об'єкта. Соціолог досить добре поінформований про об'єкт дослідження і заздалегідь з'ясовує, які елементи (аспекти) процесу чи ситуації, що досліджуються, мають найбільше значення для його дослідження, вирішує, як, де, за ким і протягом якого часу вести спостереження. Результати дослідження фіксує на спеціальних бланках.

     Установлені в процесі розробки програми фактори, що підлягають спостереженню, оформлюють у вигляді таблиць, карток, протоколів спостереження.

     Таке  спостереження застосовують для  перевірки й уточнення результатів, одержаних іншими методами. Воно може використовуватися і як основний метод дослідження для точного опису предмета й перевірки гіпотези. Тому стандартизоване спостереження найбільш широко використовують у дослідженнях аналітичного плану, а також в описових дослідженнях, і дуже рідко — у розвідувальних, де брак достатньої інформації про об'єкт дослідження не дає змоги зробити необхідне структурування спостереження, тобто визначити найбільш значущі для дослідження елементи і зосередити на них основну увагу.

     Ефективне використання методів дослідження потребує знання їхніх переваг і вад. Це дає можливість визначати, коли і за яких умов використання того чи того методу буде найдоцільнішим.

     Більшість методів соціологічного дослідження  ґрунтується на попередніх чи ретроспективних  судженнях людей про їхню власну поведінку, про ту чи ту подію, тому немає повної впевненості у вірогідності цих суджень: розрив між судженням і реальною ситуацією може бути досить значним. Інформація, одержана з допомогою спостереження, характеризує явище, а не думку про нього. Безпосереднє спостереження дає можливість фіксувати події та елементи поведінки людини в момент їх появи, у конкретних зв'язках, навколишніх умовах і в реальному часі.

     Велика  перевага спостереження полягає  й у тім, що його використання не залежить від здатності та готовності людини вести відверту розмову з питань, що цікавлять дослідника.

     Основні проблеми використання методу спостереження  в емпіричному соціологічному дослідженні зумовлені особливостями об'єкта дослідження, яким є людина. Реагуючи на дії дослідника, вона може змінювати характер своєї поведінки «підлаштовуватися» до того, що, на її думку, є нормою, а це спотворює реальну картину.

     Високі  вимоги ставляться до особи самого спостерігача. Від його здібностей, кваліфікації, наукової обізнаності і, врешті-решт, від його суто людських якостей: уміння знаходити спільну мову, доброзичливості, чуйності, ненав'язливості, делікатності — залежить успіх спостереження.

     Крім  того, слід зважати на те, що спостерігач  досліджує соціальну спільноту, до якої належить і сам, часткою якої він є і від якої залежить. І тут не можна позбутися автоморфізму, тобто спроби тлумачити поведінку і дію інших людей через своє власне сприйняття, крізь призму власного «я», позбутися певного емоційного забарвлення, впливу власного досвіду. Тому однією з найголовніших вимог до спостерігача є об'єктивність.

     Він має дотримуватися таких правил:

• не втручатися, не допускати будь-яких власних дій щодо явища, яке вивчається, щоб не спотворити природного перебігу подій;
• проводити спостереження завжди цілеспрямовано, тобто заздалегідь визначати його мету, форми і засоби здійснення;
• забезпечувати своєчасний запис результатів спостереження (протокол, картка, таблиця спостереження). Запис має бути таким, щоб згодом можна було аналізувати та обробляти зафіксовану інформацію.

     Вадою методу спостереження є його велика трудоємкість.

     Дослідження ускладнюється й неможливістю повторення ситуації. Соціальні явища і процеси незворотні, їх не можна знову повторити, щоб дослідник міг перевірити та зафіксувати моменти, котрі його цікавлять.

     Використання  спостереження обмежується часом здійснення події. Тому фіксують лише ті події, що мали місце в момент спостереження. Багато подій залишається непоміченими.

     Окрім того, спостереженням фіксуються лише факти реальної поведінки людини. Хоч про людину судять за її діями, але в діях людини за певних обставин виявляється лише частина її внутрішнього світу, решта прихована і виявлятиметься за інших обставин. Для того щоб мати повне уявлення про людину, потрібно дуже довго спостерігати за її поведінкою в різних ситуаціях. А це не завжди можливо. У зв'язку із цим раціональніше застосувати метод опитування.

     До  спостереження умовно можна віднести експеримент — загальнонауковий метод здобуття (в умовах, що контролюються й управляються) певних знань про причинно-наслідкові відносини між явищами і процесами соціальної дійсності для перевірки гіпотез щодо цих зв'язків. Дослідник створює певну ситуацію, приводить, у дію гіпотетичну причину і спостерігає за змінами у природному перебігу подій, фіксує їх відповідність чи невідповідність власним передбаченням, гіпотезам.

     Соціальні експерименти за характером об'єкта і предмета дослідження поділяють на соціальні, економічні (господарські), правові, педагогічні, психологічні, естетичні тощо. Особливе місце серед них посідає соціальний експеримент.

     Соціальний  експеримент спрямовано на перевірку  причинно-наслідкових зв'язків між  параметрами різних сфер, видів, аспектів діяльності з метою виявлення закономірностей, що зумовлюють діяльність соціального суб'єкта в цілому.

     Усі інші перелічені різновиди експерименту спрямовані на перевірку імовірнісних залежностей усередині певної соціальної сфери. Так, економічний експеримент може здійснюватися для виявлення залежності між продуктивністю праці та формами її організації, продуктивністю праці та умовами її тощо.

     Соціальний  експеримент у соціології — метод збирання інформації про характер і специфіку змін показників соціальної діяльності та поведінки під впливом заданих і керованих чинників. Його проводять з метою перевірки дієвості запроваджуваних форм соціальної діяльності, нових засобів управління розвитком соціальних процесів, реальності здійснення та ефективності запропонованих заходів, розроблених на основі теоретичних ідей та набутого досвіду стосовно конкретних соціальних умов. Крім того, соціальний експеримент як ефективний метод вивчення соціальних явищ використовують у соціологічному дослідженні для розробки робочих гіпотез. Як дослідно-перетворювальна діяльність експеримент є формою практики і ґрунтується на розробці певної гіпотетичної моделі досліджуваного явища. Проте специфіка соціальних явищ обмежує можливості експериментального методу. Складність, багатофакторність соціальних процесів, неможливість формалізованого їх опису, ціннісно-системний характер залежностей, детермінованість дій людини її психікою — усе це ускладнює емпіричне виявлення і доказовість причинних залежностей, а отже, і побудову гіпотетичної моделі певного явища. Реальний соціальний експеримент часто не можна здійснити з економічних, політичних, етичних та інших міркувань. Більшість важливих соціальних ситуацій не може бути створено на бажання дослідника, оскільки до реально існуючих людей не можна застосувати причинні зв'язки, реалізація яких призвела б до негативних наслідків для самих людей.

     Соціальний  експеримент як складова дослідження  й управління має дві взаємозв'язані функції: прикладну — досягнення ефекту в практично-перетворювальній діяльності та теоретичну — перевірка наукових гіпотез, тобто вивчення функціонування і розвитку соціальних процесів і здобуття нових знань.

     Соціальний  експеримент включає кілька етапів:

• збирання емпіричних даних;
• визначення вихідного стану досліджуваного об'єкта;
• виявлення тенденцій його розвитку;
• розробка теоретичних концепцій та умов експериментування;
• створення експериментальної ситуації;
• контроль та спостереження за перебігом експериментальної ситуації;
• визначення й аналіз підсумків експерименту;
• запровадження висновків експерименту в життя.

      Позитивним у соціальному експерименті є те, що реципієнт у ньому посідає активну позицію.

     Створюючи певні умови, він має можливість повніше враховувати визначальні  чинники, чітко передбачувати їхній вплив на об'єкт дослідження; змінюючи послідовно одну умову і залишаючи без зміни інші, він може з'ясовувати причини і зміни соціальних явищ; багаторазово повторюючи дослід, нагромаджувати кількісні характеристики, за якими можна робити висновки про типовість чи випадковість соціальних явищ.

     Негативним  у використанні соціального експерименту є те, що навмисно створені умови можуть порушити природність перебігу соціального явища, що досліджується.

     Опитування  — найпоширеніший у соціології метод збирання первинної вербальної інформації, що ґрунтується на зверненні до окремого індивіда чи групи з питаннями, спрямованими на розкриття змісту досліджуваної проблеми. За допомогою опитування одержують як подійну (фактичну) інформацію, так і відомості про думки, оцінки й потреби опитуваних. Джерелом інформації є усні чи письмові висловлювання респондентів про стан громадської думки та суспільної свідомості, об'єктивних явищ та процесів не тільки в теперішньому, а й у минулому і майбутньому часі.

     У вітчизняній практиці найбільш поширеною  формою опитування є анкетування.

     Анкетування — це письмове опитування з допомогою анкети. Його найчастіше використовують для збирання інформації про масові соціальні явища. Так, на підприємстві можуть вивчатися мотиви плинності кадрів, ефективність певної форми організації праці, характер соціально-психологічного клімату, задоволення працею, адаптованість молодих робітників та інші проблеми трудових колективів. Анкетування може застосовуватися в дослідженні будь-якої соціальної проблеми, якщо для її розв'язання потрібна інформація про явища суспільної та індивідуальної свідомості: потреби, інтереси, мотиви, установки, думки, ціннісні орієнтації окремих індивідів чи соціальних груп, а також про об'єктивні соціальні факти: організацію праці та побуту, освіту і кваліфікацію, матеріальне стимулювання.