Міністерство освіти та науки,
молоді та спорту України
Інститут соціальної роботи
та управління
Національного педагогічного
університету
імені М.П.Драгоманова
Курсова робота
На тему: Технологізація волонтерського
руху
Шифр групи 34СРПП
Спеціальність:
«соціальна робота.
Практична психологія»
Науковий керівник:
Доктор педагогічних наук, професор Карпенко
О. Г.
Київ-2013
Зміст
Вступ…………………………………………………………………………...….3
Розділ 1.Теоретичні
основи вивчення волонтерської діяльності………....6
1.1 Волонтерський рух:суть
та види діяльності………………………………..6
1.2 Цілі, задачі та функції волонтерської
діяльності в суспільстві…………..13
1.3 Фактори оптимізації волонтерської
діяльності………………………….17
Висновки до першого розділу…………………………………………………..21
Розділ 2.Технологізація
волонтерського руху………………………………23
2.1 Ресурсне забезпечення
волонтерського руху……………………….......23
2.2 Напрями волонтерського
руху…………………………………………...30
2.3 Особливості функціонування
волонтерського руху в Україні…………33
Висновки до другого
розділу………………………………………………….39
Загальні висновки……………………………………………………………...40
Список використаної
літератури…………………………………………….42
Вступ
Система соціального захисту в Україні
в сучасних умовах постійно потребує до
себе уваги з боку держави та суспільства.
Зміни в України в останні роки призвели
до сильного погіршення населення, тому
потреба у ефективній роботі системи соціального
захисту постає перед нами як ніколи. Але
ефективна робота установ соціального
захисту неможлива без висококваліфікованих
працівників, які досконало володіють
усіма необхідними професійними навичками та
вміннями.
Одним із таких напрямків соціальної допомоги
є участь добровольців у здійснені цілого
ряду соціальних послуг для тих, хто їх
потребує. Іншими словами – волонтерська
діяльність. Волонтерство це неоплачувана,
свідомо, добровільна діяльність на благо
інших. Будь-яка людина, що свідомо і безкорисливо
трудиться на благо інших, може називатися
волонтером. Актуальність данного
питання обумовлена тим, що волонтерська
діяльність є основою побудови та розвитку
громадянського суспільства. Вона втілює
в себе найшляхетніші прагнення людства
– прагнення миру, свободи, безпеки та
справедливості для всіх людей.
В сучасних умовах все глибше потрібне
усвідомлення громадськістю, державними
органами важливість оптимізації різноманітних
аспектів соціального розвитку. Соціальні
проблеми мають неухильно розв’язуватись,
успіх намічених змін залежатиме від кваліфікації
працівників зайнятих соціальним обслуговуванням
і захистом, що передбачає відповідну
підготовку кадрів. Формування великого
руху добровольців – є одним з важливих
шляхів до продуктивної соціальної роботи
в будь-якій державі.
На сучасному етапі розвитку Україні бракує
кваліфікованих соціальних працівників,
соціальних психологів, соціологів, педагогів
та багатьох інших фахівців. Суспільна
потреба в них очевидна і, судячи з досвіду
інших країн, все більше зростатиме,
це стосується і соціальної сфери. Тому
виникла необхідність у залученні до соціально-психологічної
роботи з різними верствами населення
добровільних помічників – волонтерів.
Сьогодні в Україні поняття «волонтер»
та «волонтерство» зустрічається досить часто. Волонтер - це
людина, яка вільно, а не переслідуючи
якісь корисні цілі, займається діяльністю
на користь суспільству. Волонтером
може бути кожен громадянин, незалежно
від статі, віку, расової приналежності,
віросповідання, фізичних особливостей,
соціального та матеріального становища. Якщо говорити про перспективи розвитку
волонтерського руху, то необхідно зазначити,
що сфери зростання волонтерської діяльності
фіксуються в усьому світі, в тому
числі і в країнах СНД. Розуміння важливості
волонтерської роботи спостерігається
на найвищому рівні і в Україні. 29 листопада
2005 року Верховна Рада України розглянула
і схвалила в першому читанні Закон
України „Про волонтерський рух". Заперечень
до цього закону не було в жодного з депутатів. Законопроект
в першому читанні отримав 295 голосів підтримки
депутатів [21].
Так, зважаючи на складний стан політичної,
економічної, соціальної сфери, реформування
пенсійної системи, системи соціального
страхування, впровадження технологічного
підходу у теорію і практику соціальної
роботи, багато вчених, практиків звернули
свою професійну увагу на волонтерство
як важливий ресурс соціальної роботи.
Питання доброчинності та волонтерство
у вітчизняній науці й практиці досліджували
О.Безпалько, О.Брижовата, Р.Вайнола, І.Грига,
М.Дейчаківський, З.Зайцева, І.Звєрєва,
Н.Заверико, А.Капська, О.Карпенко,В.Назарук,
І.Пінчук, С.Толстоухова, І.Трубавіна, О.Шатохіна,
О.Яременко та інші.
На думку І.Д. Звєрєвої, волонтерський
рух – це доброчинна робота, яка здійснюється
фізичними особами на засадах неприбуткової
діяльності, без заробітної плати, без
просування по службі, заради добробуту
та процвітання спільнот та суспільства
в цілому. Людину, яка добровільно надає
безоплатну соціальну допомогу та послуги
інвалідам, хворим особам та соціальним
групам, що опинилися в складній життєвій
ситуації, називають волонтером. [7, c. 25]
При цьому вітчизняні дослідники зосереджують
свою увагу на змісті волонтерство,
принципах та практичному досвіді
організації волонтерської діяльності,питаннях
практичної підготовки волонтерів до
роботи з різними категоріями
населення.
Волонтерський рух є важливою частиною
соціальної роботи, технологізація якого
визначає її ефективність. Актуальним
для соціальної сфери в Україні постає
технологізація волонтерської роботи,
тобто переосмислення форм і методів роботи
з волонтерами, їх підбір відповідно
до особливостей особистості волонтера
та їх майбутніх обов’язків. Підготовлені,
правильно поінформовані волонтери, діяльність
яких носитиме організований постійний
характер, в майбутньому більш ефективно
працюватимуть в соціальній сфері.
Об’єкт дослідження – специфіка
волонтерського руху.
Предмет дослідження –
волонтерська діяльність в Україні. Мета дослідження – обгрунтувати
доцільність технологізації роботи волонтерського
руху.
Відповідно до об’єкта, предмета та
мети визначено основні завдання дослідження:
- Розкрити актуальність і специфіку технологізації волонтерського руху.
- Визначити основні поняття, щодо проблеми вивчення волонтерської діяльності.
- Проаналізувати особливості функціонування волонтерської діяльності в Україні.
Методи дослідження - аналіз
і синтез теоретичних джерел для розкриття
проблеми технологізації волонтерського
руху.
Дана робота складається зі вступу,
2 розділів, висновків до розділів, загальних
висновків, списку використаної літератури.
Розділ 1.Теоретичні
основи вивчення волонтерської діяльності
1.1 Волонтерський рух: суть та
види діяльності
Сучасна ситуація в Україні характеризується
соціально-психологічною, економічною
нестабільністю, зниженням рівня
життя більшості населення, девальвацією
моральних норм і цінностей у
суспільстві, зростанням злочинності
і насильством. Соціально-психологічні
проблеми в Україні відобразилися на психологічному
самопочутті різних верств населення.
Ще більш відчутно визначилася категорія
людей, яка потребує допомоги. Передусім,
це молоді люди без жодного занять, дорослі
безробітні, діти, які не отримують потрібної
уваги з боку батьків, або не мають батьків,
пенсіонери та ін. На сучасному етапі розвитку
нашої країни висококваліфікованих психологів
та соціальних працівників в Україні не
вистачає. Щоб вирішити дану проблему
необхідно, по-перше, вивчити реальні потреби
різних верств населення; по-друге, визначити,
апробувати та розширити методики соціально-психологічної
роботи, які допоможуть в реалізації цих
проблем; по-третє, потрібна підготовка
висококваліфікованих спеціалістів, здатних
професійно впроваджувати розроблені
концепції і програми соціально-психологічної
роботи. [6, c.38] Незаперечним, також,
є і той факт, що потреби населення у соціальній
допомозі, психологічній підтримці і захисті
зростають. Тому виникла необхідність
у залученні до соціально-психологічної
роботи з різними верствами населення
добровільних помічників – волонтерів.
Термін “волонтер” в перекладі з англійської
мови означає “доброволець”. Волонтер
– це людина, яка добровільно не переслідуючи
корисних цілей, займається діяльністю
на користь суспільства, не отримуючи
за це грошової винагороди.
В Законі України “Про волонтерський
рух” визначено, що волонтер – це фізична
особа, яка добровільно здійснює благодійну
неприбуткову та умотивовану діяльність,
що має суспільно-корисний характер. Волонтерами
можуть бути особи, які досягли 16 років
або, як виняток (за згодою одного з батьків
або особи яка, його заміняє), з 15 років.
Волонтер – це передусім, добра,
милосердна людина, яка володіє неабиякими
комунікативними навичками і
приваблює до себе людей, розуміє проблеми
оточуючих та співчуває їм, має бажання
безкорисливо допомогти вирішувати проблеми
інших людей. До того ж, волонтер характеризується
порядністю, уважністю, відповідальністю,
відвертістю зі своїми клієнтами. [5, c.52]
“Волонтер – це стан душі” – так вважає
С. В. Толстоухова – директор Українського
державного центру соціальних служб для молоді.
На думку М.Дейчаківського, волонтери
– “найактивніші представники різних
груп населення, які бажають своєю працею
та участю надати дійову підтримку в становленні
демократії в Україні, зробити конкретний
внесок у поліпшення становища маргінальних
груп чи в розвиток соціальної і культурної
сфери. ” На
думку І.Д. Звєрєвої, волонтерський рух
– це доброчинна робота, яка здійснюється
фізичними особами на засадах неприбуткової
діяльності, без заробітної плати, без
просування по службі, заради добробуту
та процвітання спільнот та суспільства
в цілому. Людину, яка добровільно надає
безоплатну соціальну допомогу та послуги
інвалідам, хворим особам та соціальним
групам, що опинилися в складній життєвій
ситуації, називають волонтером. [7, c. 25]
В Законі України “Про соціальну роботу
з дітьми та молоддю” визначено, що волонтерський
рух – добровільна, доброчинна, неприбуткова
та вмотивована діяльність, яка має соціально
корисний характер.
Волонтерський рух – це рух по наданню
безкорисливої допомоги тим, хто її потребує.
Під цим поняттям розуміють волонтерські
дії, як на місцевому, так і на державному
рівнях, і разом з цим, як двосторонні та
міжнародні програми. Роком виникнення
волонтерського руху вважається 1859. Саме
у той час французький письменник-журналіст
Анрі Дюнан, вражений кривавими картинами битви при Сольферино,
запропонував ідею створення Червоного
Хреста - організації, яка працювала б
на волонтерських засадах і могла
надати першу медичну допомогу пораненим
бійцям. Принципами, сформульованими Дюнаном,
керуються сьогодні волонтерські організації у всьому світі.
Служіння суспільству виховує громадянські
почуття, а волонтерський рух, зокрема,
є оптимальною умовою прояву альтруїзму
гуманності для самореалізації та самовдосконалення
людини будь-якого віку.
Волонтери відіграють різносторонню роль
в розвитку та добробуті країн. В рамках
національних програм і програм ООН сприяють
розвитку гуманітарної допомоги, технічного
співробітництва, пропаганди прав людини,
демократії та миру.
Розвиток волонтерського руху в Україні
базується на таких завданнях як:
1. підвищення рівня визнання. Уряди держав
та місцева влада мають бути впевнені
щодо механізмів залучення волонтерів
до проведення консультацій і вивчення
питання з метою визначення якісного внеску
всього сектора волонтерів у національне
процвітання та розвиток. Вирішення питань
повинно ґрунтуватися на кращому досвіді
роботи малих груп, місцевих громад, національних
неурядових організацій, а також на результатах
міжнародної діяльності волонтерів.
2. мотивація. Засоби залучення людей до
волонтерської діяльності визначаються
залежно від певної ситуації в суспільстві.
Держава може запропонувати: свої тренінгові
програми для волонтерів за тематикою:
техніка, управління, фінанси; допомогу
в отриманні офіційно визнаного статусу,
страхового та соціального забезпечення
для того, щоб вивести волонтерів на рівень
фахівців інших сфер діяльності; зниження
ставок для платників податків, які підтримують
волонтерські ініціативи; за певних обставин
враховувати волонтерську діяльність
як проходження військової служби; надання
частини ресурсів, таких, як підручники,
медикаменти, фінансування, та ін. у користування
волонтерів.
3. встановлення системи обміну інформацією.
Телебачення, радіо, друковані видання
та електронні засоби інформації можуть
надавати інформацію про досягнення волонтерів,
і таким чином сприяти використанню вже
існуючої «найкращої практики» та робочих
процедур. Такий обмін інформацією може
здійснюватися на місцевому рівні, на
рівні провінцій, сусідніх держав, далекого
зарубіжжя за допомогою електронних засобів
передачі інформації.
4. пропаганда. Виконання цього завдання
спрямоване на виявлення замовлень на
послуги волонтерів, пропозицій про бажання
надавати послуги в якості волонтерів
з урахуванням розширення такого типу
діяльності, а також на формування сприятливого
загального клімату, громадської та офіційної
думок, що підтримували б волонтерські
ініціативи. Цей процес також може бути
спрямований на визнання статусу волонтерів,
використання напрацьованих схем, встановлення
систем обміну інформацією. Тут важливо
врахувати компетентність і професіоналізм
фахівців-волонтерів. [15, c.138]
Волонтери не отримують матеріальної
допомоги у вигляді заробітної плати,
проте вони мають дещо інше – розвиток
власних здібностей, моральне задоволення,
відчуття власної необхідності тим , хто
потребує допомоги, відчуття, що вони приносять
користь, отримують нові знання. Скільки
в світі волонтерів, стільки і мотивів
безкоштовної роботи.
Аналізуючи витяг загальної декларації
волонтерів, можна сказати, що волонтерство:
- це добровільний вибір, що виявляє особисті погляди і позиції;
- це активна участь громадянина у житті людських спільнот;
- сприяє покращення якості життя, особистому росту та поглибленню відчуття солідарності;
- сприяє реалізації основних людських потреб заради справедливості та миру у суспільстві;
- сприяє більш збалансованому економічному та соціальному розвитку, а також створенню нових робочих місць та професій.
Основні принципи волонтерського руху:
- визнання права на об’єднання зі всіма чоловіками, жінками та дітьми, незалежно від їх расової належності, віросповідання, фізичних особливостей, соціального та матеріального становища;
- повага до гідності та культури всіх людей;
- надання допомоги, безкоштовних послуг особисто або організовано – в дусі партнерства та братерства;
- визнання однакової важливості особистих та колективних потреб, сприяння їх колективній реалізації;
- постановка мети перетворити волотерство на елемент особистого розвитку, набуття нових знань і навичок, удосконалення здібностей шляхом стимулювання ініціативи та творчості людей, які при цьому мають можливість бути творцями , а не користувачами;
- стимулювання почуття відповідальності, заохочування до сімейної, колективної, міжнародної солідарністі.
Для того, щоб бути волонтером треба
мати такі людські якості: любов
до людей, доброта, милосердя, комунікабельність,
вміння спілкуватись, розуміння проблем
іншої людини, співчуття, терпіння , порядність
, уважність , бажання допомагати вирішенню
проблеми, безкорисливість, відвертість,
відповідальність, відкритість, привабливість.
Навички необхідні волонтеру: комунікабельність,
грамотність, ерудиція, розуміння проблеми
іншої людини, любов до людей, доброта,
вміння вислухати, організаторські здібності,
мобільність, наполегливість. [1, c.35]
Волонтерська діяльність – це шлях самопізнання
і самоперевірки. Тому в добровільній
роботі беруть участь різні категорії
волонтерів. Першим кроком у роботі з волонтером
є співбесіда, під час якої з’ясовується:
1) як людина знайшла організацію; 2) чому
її зацікавила дана робота; 3) де вона зараз
працює і де працювала раніше; 4) яка в неї
освіта і досвід – це допоможе підібрати
відповідну роботу для неї; 5) необхідно
дізнатися, чим би людина хотіла займатися,
скільки часу майбутній волонтер може
витрачати на роботу в організації; 6) чи
немає обмежень зі здоров’ям; 7) важливо
зрозуміти збирається людина весь час
працювати волонтером чи прийшла з метою
отримати оплачувану посаду. В останньому
випадку краще чесно розповісти про перспективи;
8) чи є наявний досвід роботи волонтером,
де; 9) а також треба дізнатися у майбутнього
волонтера чому він пішов із попередньої
організації.
Кожний волонтер має право:
1. бути уважно вислуханим і направленим
на виконання задач відповідно до результатів
інтерв’ю;
2. пройти навчання і супровід наставником,
яке дасть волонтеру можливість добре
справлятися з роботою;
3. одержувати визнання заслуг значущим
для волонтера чином;
4. брати участь в плануванні і оцінці програми,
в якій волонтер бере участь;
5. бути визнаним унікальної індивідуальної,
цінною особою.
Волонтерська діяльність ґрунтується
на таких основоположних засадах:
- добровільність та доброчинність;
- законність;
- гуманність та гідність;
- спільність інтересів і рівність прав її учасників;
- гласність;
- відповідальність;
- конфіденційність.
Існує 10 заповідей роботи з волонтером,
давно відкритих людьми, які в
різний час з успіхом створювали
добровільні організації. Ці заповіді
“працюють” і в Америці, і в
Англії, і в Росії. Якщо їх дотримуватися,
є надія, що не загубиться унікальний людських
потенціал доброчинної організації і
навпаки з’явиться багато нових друзів.
[14, c.149]
1) плануючи реалізацію проектів, передусім
доцільно визначити, де можуть бути корисними
волонтери, а потім добирати відповідних
людей;
2) залучаючи до роботи волонтера, необхідно
врахувати його інтереси, бажання, можливості,
в тому числі можливості тимчасового навантаження,
місце проживання, фізичні можливості,
освіта;
3) не слід вважати, що волонтери мають виконувати
тільки “чорну” роботу, а всю кваліфіковану
мають здійснювати оплачувані фахівці,
як здебільшого буває в організаціях,
створених професіоналами в окремих галузях.
По-перше, можна знайти волонтерів-професіоналів
у різних сферах; по-друге, слід пам’ятати,
що волонтерів можна і потрібно навчати
з метою підвищення їх загального і професійного
рівня;
4) не слід набирати волонтерів заради волонтерів,
а тільки керуватися потребою. Але коли
людина сама приходить до вас, без вашого
запрошення поставтесь до неї, так щоб
не відштовхнути, навіть якщо на даному
етапі в ній немає потреби. Волонтер тим
часом може підготуватися до роботи, або
виконувати окремі доручення. Крім того,
завжди знайдеться варіант, за яким навіть
відмовившись від його послуг ви збережете
його на майбутнє;
5) пояснити новій людині, за яким принципом
працює дана організація, чого ви прагнете,
хто за що відповідає;
6) чітко формулювати обов’язки і відповідальність
самого волонтера, вимоги до нього. Причому,
слід роз’яснити не лише характер роботи,
але й те, які функції потрібно буде виконувати,
якщо людина до цього не займалася такою
справою;
7) варто ставитися до волонтера, як до
колеги;
8) потрібно дякувати, заохочувати до успіхів;
9) забезпечити волонтеру можливість росту
в організації, набуття досвіду різного
характеру;
10) враховувати думку волонтера при вирішені
різних питань або проблем в організації.
Отже, одним із важливих наслідків розбудови
громадянського суспільства в Україні,
став активний розвиток відносно нового
для країни соціального явища – волонтерського
руху. Звичайно, професійна кваліфікація
волонтерів сьогодні ще досить низька,
проте вони володіють якостями та здібностями,
якими не завжди володіє фахівець тієї
чи іншої суспільної організації. [16, c.105]