Визначення поняття конфлікту та його характеристики

До особливостей політичного  конфлікту також можна віднести його ціннісний аспект, мова про  який буде іти пізніше.

 

Влада

Для подальшої характеристики політичних конфліктів та їх відношення до політичної влади, нам необхідно з’ясувати суть поняття політичної влади.

Влада — це перш за все вирізнення чи утвердження  реальних відносин панування чи підкорення одної частини суспільства над іншою, а вже пізніше їх владне оформлення. ¹⁴ 

Влада — це один з найважливіших видів соціальної взаємодії, специфічне відношення, принаймні, між двома суб'єктами, один із яких підкоряється розпорядженням іншого, у результаті цього підпорядкування пануючий суб'єкт реалізує свою волю й інтереси.

В науці немає однозначного трактування поняття політичної влади. Загально прийнятне визначення цього явища дає М. Вебер, який вважає, що влада — це можливість діючої особи реалізувати свою волю незалежно від основи, на якій грунтується ця можливість і всупереч інших учасників дій. Г.Моргентау кваліфікує владу як здійснювальний людиною контрольнад свідомісттю та діями  інших людей. Б.Рассел стверджував, що влада — це контроль над поведінкою.¹⁵

Політична влада — це політичні відносини породжені  відмінністтю соціально-структурних  інтересів, які випливають із відносин власності на засоби виробництва, що зумовлює соціальні переваги і авторитет власника, і таким чином призводить до створення суб’єкта і об’єкта влади, тобто до відносин панування і підлеглост.¹⁶ Політична влада вторинна стосовно індивідуальної влади, формується в результаті делегування частини прав і концентрації волі людей одному суб'єкті.

Сказане дозволяє прийняти позицію тих авторів, що виходять з того, що поняття «влада» означає  право і можливість одних веліти, розпоряджатися і керувати іншими; здатність і можливість одних здійснювати свою волю стосовно інших, впливати на їхнє поводження і діяльність, використовуючи при цьому авторитет, право, насильство й інші засоби. Виходячи з цього не важко зрозуміти чому влада є основним джерелом політичних конфліктів. В кратологічній літературі   наводяться критерії, що визначають властивостіт влади, зокрема,  багато авторів вважає, що владні відносини виникають тільки тоді коли є конфлікт  між суб’єктом і об’єктом, тобто,  коли суб’єкт  діє  проти  інтересів і бажань, преференцій, намірів, цілей об’єкта.

 Подібна точка зору  пов’язана  із різними  метедологічними  позиціями , аргументаціями, інтерпритаціями  “інтересів”, але у всіх її  проявах “ влада” за визначенням,  утримує у собі конфлікт між суб’єктом і об’єктом, вона не може виражати відносини співробітництва і кооперації, зазвичай мова  йдеться про конфлікт преференцій.  Дуже  часто його наявність мається на увазі.  Для більшості авторів (Вебер, Блау, Даль, Беррі, Моріс, Лассуел )воно природньо витікає із того, що влада здійснюється над людьми, саме тому вона асоціюється з конфліктом, непокорою,примусом,санкціями і т. п. Спроби раціонального обгрунтування даної тези, як правило, обмежуються вказівками на  необхідність відрізняти контролюючу поведінку  об’єкта від автономного  і вивести із сфери влади випадки, коли люди діють добровільно, наприклад, коли вони когось  наслідують, дотримуються чиєї-небудь поради, керуютья своїми моральними принципами  чи їх поведінка  мотивована можливістю отримати винагороду,  по суті справи,  за межі влади  виводяться  потяги,(пропонування нагороди за підкору команді) , запевнення, маніпуляція і деякі форми авторитету.

     На мій  поглад,  протистояння влади “добровільній”  поведінці  об’єта недоцільно  за цілим рядом причин. Передусім включення “конфлікта” у визначення  влади    звужує її сферу,не враховує))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))

 

 

 

 Види політичних конфліктів.

Політичні конфлікти  розрізняються за рівнем та за суб’єктами. Одним із різнивидів політичних конфліктів можна вважати взаємовідносини, що проявляються в протистоянні політичних інтересів. Оскільки інтереси суб’єктів

 політики мають  певну структуру, то їх зіткнення,  протистояння може мати широкий  чи вузький спектр. Відповідно конфлікти характеризуються як загальні, широкі, за озиціями конфронтації, комплексні та вузькі, як компоненти перших. При цьому взаємодія останніх визначає характер і провідну тенденцію загальних конфліктів.

У найбільш загальному вигляді конфлікти можна поділити на внутрішньополітичні та зовнішньополітичні. До перших належатиь міжкласові, міжетнічні, міжконфесійні. Оскільки політичне життя відбувається в умовах багатопартійності, то можливі і реально досить часто трапляються міжпартійні та внутрішньо партійні конфлікти, а також між гілками влади та їх лідерами. Останній вид конфлікту в переважній більшості, викликає політичну кризу, дестабілізацію в суспільстві, загострення протистоянь, невпевненість широких мас населення, недовіру до всіх гілок влади. Цей вид конфлікту — це боротьба за завоювання позицій з важливих соціально-політичних питань. Найчастіше він проявляється  в перехідний період суспільства і посилюється коли до цієї боротьби залучаються засоби масової інформації.

Особливе місце серед видів внутрішньополітичних конфліктів належить боротьбі між класами. Нині по-різному оцінюють місце і роль класової боротьби у розвитку суспільства. Але історія безперечно доводить про існування такого виду боротьби, яка відігравала і відіграє прогресивну роль у розвитку суспільства. Виділяють такі види міжкласових конфліктів: повстання, політичний страйк, путч, громадянська непокора, заколот, змова, переворот.

Другу велику групу конфліктів складають зовнішньополітичні конфлікти. Залежно від форми, змісту, сутності, мети його учасників, засобів, і спільних міжнародних умов розвитку конфлікту він може проходити різні фази. Фази конфлікту можуть спресовуватись у часі, переміщуватись, зливатись, розпадатись на дрібніші.

Першою фазою міжнародного конфлікту є економічне, ідеологічне,міжнародноправове, дипломатичне ставлення сторін до певної суперечності чи їх групи, які виражені в конфліктній формі.

Другою фазою конфлікту  є визначення своїх інтересів, цілей, стратегій та форм боротьби за вирішення об’єктивних чи суб’єктивних суперечностей з врахуванням свого потенціалу.

Третя фаза пов’язана  із втягуванням в конфлікт тій  чи іншій формі інших держав.

Четверта фаза — наростання боротьби до найвищого політичного  рівня — міжнародної політичної кризи, яка охоплює не тільки конфліктуючі держави але й цілі регіони. Вже на цій фазі можливий перехід до застосування військової сили.

П’ята фаза — міжнародний  збройний конфлікт, завершенням якого  є перемога одної із сторін чи переговори.        

Політичні конфлікти також можна поділити на горизонтальні та вертикальні.

Горизонтальні політитчні конфлікти. В них боротьба за владу  і владні повноваження ведеться в  рамках існуючого режиму. Наприклад  між парламентом і урядом, різними  політичними елітами та ін. Мета виникнення горизонтального конфлікту — покращення існуючої політичної системи в державі.

Для розуміння механізмів розгортання політичного конфлікту  необхідно мати на увазі способи  здійснення владних повноважень  у відповідному суспільстві. А також знати ймовірні джерела спротиву при здійсненні як окремих рішень так і всієї політики. Важливо також мати на увазі різницю між боротьбою за владні повноваження як такі і конфлікт ідеологічних установок і позицій. Перша представляє собою серцевину політичного конфлікту. В цьому пункті зосереджені як правило основні інтереси протидіючих сторін. Що ж стосується конфлікту ідеологічних позицій, то тут справа йде про різні способи розуміння і оцінки утвореної ситуації з точки зору більш чи менш віддалених перспектив суспільного розвитку. Ці оцінки і точки зору, як правило, надаються в документах діючих в суспільстві політичних партій та суспільних рухів. Політичний конфлікт в даному розумінні є перш за все конфлікт між різними стратегіями розвитку країни.

Виходячи з цього горизонтальні політичні конфлікти та відносини в межах політичного конфлікту можна поділити на демократичні та тоталітарні(авторитарні). В демократичній політичній системі горизонтальні політичні конфлікти інституціоналізовані і певним чином запрограмовані. Більшість із цих конфліктів носить відкритий публічний характер. Тоталітарний режим влади не визнає ніяких політичних конфліктів і прагне їх не допустити, оскільки це дискридетує владу, яка побудована на повній відповідальності влади за те, що відбувається в державі. Тому конфлікти в тоталітарних державах носять характер заколотів чи палацових переворотів, а тоталітарна влада завжди є у пошуку зовнішнього ворога чи внутрішнього зрадника.

           При русі “без світлофорів”, стверджують вітчизняні автори, авторитарна влада бере на себе повну відповідальність за те, що відбувається. Будь-який збій у правлінні може похитнути віру і  саме тому найменша невдача має бути зписана на будь-якого ворога. Мілітаризація здійснюється у двох напрямках: готовністю до оборони проти зовнішнього ворога і пошуком зрадників , змовників та тих, хто замислює заколот серед своїх. Не менше паралізує країну конфлікт “того, що є”  із тим, “що має бути ”. Конфлікти виникають на всіх рівнях   ієрархії: протистояння спостерігається навіть між  кумиром і його найближчим оточенням. Яскраво ми можемо прослідкувати це на історичних прикладах. Коли у “ніч довгих ножів “, Гітлер позбавився    від штурмовиків Рема. Таким  самим чином  був знищений  за наказом Мао  актив хунвейбінів. Подібним чином розправився зі своїм оточенням Нерон після підпалу Рима.

        Конфлікти демократичної влади   в 2суспільстві світлофорів”  пов’язані дещо з іншими чинниками.  Усі  можливі протиріччя і  протистояння залагоджуються на  консенсусній основі. Конфлікти, що виникають між владою та суспільством, спрямовані на розширення і закріплення правопорядку. В демократичній системі виникає ще й новий вид конфліктів -   к- ти з бюрократичним апаратом. Вебер вважав, що бюрократія повинна дотримуватись нейтралітету у розв ’ язанні всіх конфліктних ситуацй.  Проте,  в реальному житті, тому    розвинуті суспільства ведуть регулювання конфлікту з бюрократичним апаратом. Таким же стійким  є конфлікт  з приводу політичної компетентності громадян.Популісти апеелюють до кількісного аспекту демократії, а елітисти  - до якісного.Цей конфлікт має досить глибоку основу: одна сторона симпатизує освідченій меншості, а друга -  здравомислячій більшості.

.Вертикальні політичні  конфлікти. В них конфронтація  відбувається по лінії влада — суспільство. Соціальна політична структура зовсім не однорідна. Різні соціальні верстви, класи чи етнічні групи в цій структурі займають різні позиції. Власне ієрархічність суспільства є причиною вертикальних політичних конфліктів.

            В свою чергу, вертикальні конфлікти поділяються на: статусно-рольові та режимні конфлікти. Статусно-рольові конфлікти використовуються в боротьбі за підвищення особистого і групового татуса в політичній структурі суспільства. Режимні конфлікти мають на меті усунення політичної еліти або радикальну зміну політичного курсу суспільства.

Серед багатьох причин, що призводять до режимних конфліктів можна  виділити дві основні: пригнічення  базових соціально-економічних і  політичних потреб і інтересів значної  частини країни; відмінність в ціннісних орієнтаціях, цілях, уявленнях з приводу політичного і соціально-економічного розвитку суспільства. (відмінність політичних культур)

Потрібно зазначити, що у діях конфронтуючих сторін завжди буде мати місце апеляція до того, що життєво необхідно для відповідного суб'єкта, до того, що являють собою варіації засобів задоволення відповідних життєвих потреб і до того, що для нього істотно і важливо з погляду збереження власної ідентичності. Ці три лінії аргументації, висунуті обома сторонами конфлікту, можуть бути позначені як апеляції до  потреб, інтересам і цінностям. Тому як види політичних конфліктів виділяють також конфлікти потреб, цінностей та інтересів.

Конфлікт буде повним і розгорнутим, коли він ґрунтується  на одночасному включенні в мотивацію всіх трьох способів причин чи обґрунтування усіх трьох рівнів мотивації: і потреб, і цінностей, і інтересів. Але на практиці справа може обстояти таким чином, що в конфлікт може бути включений лише один рівень мотивації: тільки чи потреби тільки цінності.

Зіставляючи між собою  сфери буття суспільства та вище названі критерії розчленовування  конфліктів Здравомислов пропонує розглянути схему:

 

Перехресний аналіз рушійних сил конфлікту і  сфер життєдіяльності

 

         Рушійні                                            Сфери життєдіяльності

            сили                       Економіка                        Політика                    Духовне життя

                                            Варіанти                   Варіанти                          Людина:

       Потреби          використання             самоорганізації                раціональний-

                                 ресурсів             емоційний

                                            Інститути                    Інтеграція -                             Тип

        Інтереси               розподілу                    розкол                               культури

                                       Орієнтація на                    Влада                          Інтерпретація

         Цінності                     ринок-                        як засіб  чи                       вищих 

                                                                    держава, як самоціль                     цінностей