Визначення поняття конфлікту та його характеристики

          Запропонована схема дозволяє виявити найбільш істотні причини глибинних конфліктів між суб'єктами різного рівня. У сфері економіки це будуть конфлікти, сполучені з варіантами розподілу ресурсів, конфлікти, зв'язані з функціонуванням інститутів розподілу, і конфлікти, що розкривають протилежність економічних установок різного типу. У сфері політики вся сукупність життєвих інтересів обертається навколо способів організації суспільствам рівня його згуртованості і характеру владних відносин. У сфері духовного життя конфлікти зв'язані з внутрішнім світом людини, характером волі, типом культури й інтерпретацією вищих цінностей: добра, справедливості, вищого блага.

Конфлікти з приводу  потреб можуть бути підрозділені на два  типи: по-перше, конфлікт через реальної чи удаваної обмеженості ресурси; по-друге, через співвідношення короткострокових і довгострокових потреб. 

Крім того конфлікти  потреб є зорієнтовані на три основні  проблеми:

— Проблема орієнтації на найближчі і віддалені цілі є  загальнолюдською і вічною проблемою. Вона стосується не тільки людства в цілому, але і життєдіяльності будь-яких співтовариств, соціальних інститутів, соціальних груп, життєвих потреб будь-якої родини і кожного окремого індивіда.

— Наступна проблема проходить  через форми і способи організації спільного життя людей. Самі ці способи невірно представляти як деяку зовнішню силу стосовно даного співтовариства. Випадки нав'язування політичного ладу мають місце в історії, але лише в рідких випадках вони впливають на потреби людей. По більшій частині ці форми спільного життя виробляються суспільством і є істотною характеристикою народного способу життя. У сучасній політологічній літературі прийнято розподіл політичних систем на чотири групи: ліберальні, демократичні, авторитарні і тоталітарні. Кожний з варіантів політичної системи спирається на визначену суму стереотипів політичного поводження, що і складають потреби визначеного роду

— Третя сфера конфлікту  на рівні потреб зв'язана з виробленням  балансу раціонально осмислених і эмотивних прагнень, у яких виявляються часом підсвідомі сфери мотивації.

Конфлікт інтересів. Через  визначені види з'єднання користі  і нагороди суспільство організує  інтереси соціальних груп, направляючи  їх по деяким більш-менш стабільним каналам. Інтереси тому спрямовані не на абстрактне суспільство взагалі, а на систему соціальних інститутів і насамперед на інститути розподілу, що виявляються головними інструментами регулювання соціального стану. Через ці інститути і закріплюється (відтворюється) і змінюється сукупність соціальних станів у суспільстві.

Інститути політичної влади  мають більш безпосереднє відношення саме до цього другого виду розподілу, скріплюючи за допомогою права, законодавства, звичаю й авторитету соціальну структуру. При цьому здійснюється або інтегрування суспільства, або його розшарування і розкол.

Розкол виникає у  випадку нелегітимної диференціації, що ґрунтується на дисфункциях розподільних і політичних інститутів. Соціальні  інтереси в цьому випадку не доповнюють один одного, а стають антагоністичними, взаємовиключними. Власне всі соціальні революції, радикальні суспільні перетворення породжуються глибинними конфліктами інтересів: діяльність соціальних груп у цьому випадку виявляється різноспрямованою насамперед стосовно найбільш істотних економічних інститутів - власності і системам розподілу, - а також до засобів і способів використання політичної влади. Низи в цьому випадку не бажають жити по-старому, а верхи не можуть керувати суспільством за допомогою колишніх політичних, економічних і соціальних інститутів.

 Стосовно конфліктів, розвиток яких побуждается потребами  й інтересами, ціннісний конфлікт  має більш виразно виражений  ідеологічний характер. Тут зтикаються  різні, а точніше кажучи, протилежні  інтерпретації цілей суспільного розвитку.

Необхідною передумовою  порядку є визначений рівень раціоналізації суспільних відносин, заснований на загальному визнанні деякої системи цінностей. Мова йде не про єдину систему  цінностей. Визнання допустимості світського світогляду не означає вимоги його повного домінування, так само як і навпаки. Сучасна культура припускає досить широкі рамки терпимості, тобто можливості спілкування і спільної дії чи людей груп, прихильних різним системам світогляду і різним ціннісним орієнтаціям. Однак терпимість і взаємне визнання поки ще не є домінуючими способами взаємин між ціннісними установками. Досить часто системи цінностей виступають як самодостатні джерела мотивації, що діють на основі розподілу людських співтовариств на своїх і чужим. Саме в цьому випадку ми спостерігаємо ціннісний конфлікт.

Принциповим з погляду  демократичних цінностей і загальнолюдської моральності є питання про  способи і засоби, що використовує владу як інструменти мобілізації  і соціального контролю. Якою мірою  ці засоби виявляються всезагальними - розповсюджуваними на всіх однаково, а якою мірою вони носять вибірковий характер? Якщо вони носять вибірковий характер, то які критерії вибірковості? Нарешті, які форми участі у владі для громадян, які способи впливу на неї з боку тих, хто виявляється в підлеглому стані?  Саме у відповідях на ці питання і проходить вододіл між цінностями демократичного суспільства і демократично орієнтованої особистості й особистості недемократичної, авторитарної, антидемократичної.

Виходячи із вищесказаного можна зробити висновок, що і джерела розбіжностей і конфліктів між людьми в цій сфері нескінченно різноманітні.

           Але тут же знаходяться і  величезні ресурси регулювання  конфліктів, тому що цінності  не тільки роз'єднують людей,  але і з'єднують їх. Перспективи  стабілізації соціально-політичної  системи вирішальним образом  зв'язані з включенням цінностей  духовної культури - у всім їхньому різноманітті - у регулювання тих конфліктів, що ґрунтуються на протистоянні потреб і інтересів.

 Конфлікт і влада

В даному розділі представлені теорії політичної влади, та її вплив  на утворення конфліктної ситуації або самого конфлікту. А також розкриття конфліктності самої сутності влади та механізмів її діяльності.

Маркс. Головне в його теорії влади, це положення про антагоністичний характер капіталістичної устрою.

На його думку конфлікти  між пролетаріатом і капіталістами є основним фактом тогочасних суспільств, який розкриває їх сутність і заодно дозволяючим передбачити історичний розвиток цих суспільств.

Марксистський погляд на владу це погляд крізь призму перманентної боротьби між класами, яка є генератором  світової історії та головною причиною соціальних та політичних змін в будь-якому суспільстві. Причому для Маркса правлячий клас — капіталісти, постійно борються із опозицією — пролетаріатом. Вихідне положення такої боротьби є те, що ні одна влада не відображає інтереси суспільства в цілому, Вона є органом який відображає інтереси правлячого класу. Таким чином держава у Маркса держава це форма диктатури правлячого класу за допомогою державних інститутів.

М. Вебер більш конкретно  розглядаючи проблеми політичної влади  підійшов до цього питання під іншим кутом зору. Для нього держава — це необхідний суспільний інститут, специфіка якого в тому, що вона претендує на монополію легітимного політичного насилля в межах своєї юрисдикції. Відповідно громадяни згоджуються підкорятися легітимній владі. З огляду на тип легітимності влади М.Вебер виділяє три типи влади:

• Традиційна. Влада підкорення владі тут відбувається на основі норм звичаєвого права, які передаються з покоління в покоління і виконуючих роль важливих політичних традицій. Влада вважається легітимною оскільки “так вважали предки”.
• Харизматична влада характеризується особливими відносинами між лідером і масою. Маса, яка є в підневільному стані пов’язує свої надії на краще життя з певним лідером, який наділяється в її очах над звичайною силою.
• Раціональна влада. В її основі лежить сукупність правових інститутів і розвинута система уявлень про взаємодію держави та громадянина.

       Важливою  проблемою, яка пояснює конфліктну  сутність влади та правила  гри конфліктуючих сторін є проблема розгляду влади, як сукупності політичних інститутів, за допомогою яких відбувається нав’язування своєї волі правлячими соціальними групами іншим соціальним групам. Виходячи з такого розуміння влади держава не тільки має право, але й зобов’язана говорити від імені народу чи всього суспільства. Більше того визначення держави по Веберу полягає в тому, що це єдина інстанція, яка має право на застосування сили до своїх громадян. Причому відносини між національними та груповими інтересами можуть бути різними. Вони можуть будуватися на компромісі і консенсусі, а можуть основуватися на прямому домінуванні інтересів одної групи, виключаючи інші групи із сфери прийняття рішення. Важливим інструментом в системі здійснення владних функцій є ідеологічне обрамлення влади, її ідейне обґрунтування і оправдання, які забезпечують легітимність владних інструментів. 

В суспільстві відносини  завжди складались, таким чином, що  влада, доступ до влади чи володіння  нею відкривали великий діапазон можливостей для тих, хто включений в політичний простір. На думку французького соціолога П. Бурдьє на сучасному етапі історичного розвитку влада у все більшій мірі стає предметом самоцінності. Не лише завдячуючи тому, що вона відкриває доступ до розподілу матеріальних ресурсів, але і в силу того, що за допомогою влади пропонується і стверджується певна інтерпретація життєвого світу. В політичній боротьбі мова іде не лише про боротьбу за статус і реальні позиції в структурі влади, але і за ті уявлення, які мають самі учасники політичної боротьби або суб’єкти соціального світу. Боротьба іде власне за те, щоб розширити сферу впливу саме даних життєвих уявлень, які виражаються в основному за допомогою символів. В багатьох випадках ці символи відіграють роль понять, за допомогою яких конструюються кінцеві аргументи на користь тої чи іншої політичної позиції. Бурдьє поряд із поняттям соціального простору виділяє простір політичний, економічний та символічний. Причому останній тісно взаємодіє із двома попередніми і відіграє у їх становленні провідну роль. Співвідношення об’єктивних сил  прагне визначити себе в співвідношенні символічних сил, в боротьбі за нав’язування легітимного бачення соціального світу. Агенти володіють владою пропорційною до символічного капіталу, тобто того визнання, яке вони отримують від групи.¹⁷ Для того, щоб краще зрозуміти конфліктні ситуації в суспільстві потрібно звернути увагу на тезу Бурдьє стосовно того, що структура соціального простору визначається в кожний окремий момент структурою розподілу капіталу і прибутку, специфічних для кожного окремого поля. Крім того Бурдьє вважає, що в рамках окремого суспільства можуть переглядатися також і самі “правила гри”, відбувається руйнування систем ціннісних орієнтацій та психологічно важливих точок опори даного суспільства. Що в свою чергу призводить до кризової ситуації розколу його цілісної і врівноваженої структури. Відповідно ціннісна криза лише стимулює внутрішньо особистісні конфлікти, які пізніше виливаються у всезагальний внутрішній конфлікт в системі.

Інтенсифікація процесу соціальних змін в суспільстві означає не тільки збільшення різних центрів влади і посилення їх конкуренції між собою але і розширення соціального простору в рамках якого діють відповідні власні структури. В розколотому суспільстві все частіше починає діяти закон бумеранга: результат дії дуже часто виявляється прямо протилежним бажаним та декларованим правилам. Цей ефект пояснюється тим, що всяка дія влади зустрічає протидію зі сторони опозиції, причому в кризовому суспільстві така протидія в значній мірі зростає. Крім того в масовій свідомості влада розглядається в деякій самодостатній сфері: все, що виходить від влади сприймається з недовірою або прихованим супротивом. Завдячуючи цьому сама влада стає не регулятором конфліктів, а їх джерелом соціальної напруги. Напруга ця тим більшою, чим є меншою легітимність влади в масовій свідомості. Ці обставини не можуть не наштовхнути нас на роздуми про можливість само руйнівної діяльності влади.

Як ми вже зазначали  вище, символічні поняття такі як інтереси народу, інтереси нації, звернення до джерел, побудова правової держави та ін., а також їх інтерпретація відіграють дуже важливу роль у конструюванні соціальних відносин. Проте жорстка політична боротьба, яка призводить до виникнення ряду конфліктних ситуацій, виникає на етапі при переході від інтерпретації символів до їх номінації — публічному і офіційному визначенню їх відповідних відносинах. В результаті визначення номінації завойовуються певні позиції в політичному просторі і формуються нові відносини. Феномен номінації пояснює широко розповсюджений термін четвертої влади, в якій ЗМІ використовуються як засіб для номінації певних політичних сил.

Подальший соціологічний  аналіз висунутих проблем повинен  був би дати відповідь на запитання: яка доля номінаційних актів, що виходять з ініціативи вищих ешелонів влади, які мають конструктивне і деструктивне значення. Без сумнівів, що частина таких акцій спрямованана провокування конфліктних ситуацій, на створення конфліктного середовища, як певного поля ризику, в якому є шанс на перемогу. Таким чином наступним кроком влади після інтерпретації ключових понять та їх номінації по здісненню конструювання соціальної реальності, є створення конфліктних ситуацій. При цьому активно використовуються як раніше створені так і ново утворені           відмінності. Політична агітація витягає ці протиріччя із темного, не усвідомленого стану і надає їм актуальної форми.

            Виходячи з цього виділяють  два рівні розгортання політичного  конфлікту. По-перше це конфлікт в масштабах всього політичного простору, який переважно виступає, як конфлікт легітимності влади. Другим видом політичних конфліктів є конфлікти, що відбуваються в середині самих владних структур з приводу владних повноважень. Тут ми підійшли до четвертого виду інструментів, якими влада конструює соціальну реальність. Мова іде про вибір засобів політичної боротьби, серед яких визначне місце займає проблема насилля і не насилля. Перемога за допомогою насильницьких методів наносить шкоду не лише переможеним але і переможцям. А. Здравомислов вважає, що