Закони і категорії соціології

     Вивчення  соціальних відносин повинно здійснюватись  у контексті всього способу життя. Це дає змогу побачити, з одного боку, взаємозв'язок суспільних змін, породжених змінами змісту, форм і умов життєдіяльності соціальних спільнот, а з іншого — визначити, як вони впливають на спільноти, соціальний склад людей, їх поведінку та діяльність.

     Як  і будь-яка інша наука, соціологія розробляє і такі поняття, які відображають сутність науки, її функціонування та розвиток. Це категорії теоретичної соціології, мета соціології, поняття методологічного значення. 

     Категорія «соціальний інститут» прийшло у соціологію з юридичних наук, де воно позначало комплекс юридичних норм, які регулюють соціально-правові відносини (інститут власності, сім'ї, шлюбу, успадкування тощо). У соціології поняття «інститут» набуло ширшого значення і позначає широкий спектр соціально-регульованої та організованої поведінки людей.

     Соціальний  інститут (з лат. — устрій, установа) - це форма закріплення і спосіб здійснення спеціалізованої діяльності, яка забезпечує стабільне функціонування суспільних відносин.

     Ця  категорія втілює в собі чотири основні значення:

     - відносно складна соціальна практика, яка підлягає широкому соціальному контролю за допомогою системи позитивних і негативних санкцій (інститут приватної власності, інститут шлюбу).

     - будь-яка складна організація великого розміру (університет, лікарня тощо). Однак соціальний інститут слід відрізняти від конкретних організацій чи соціальних груп. Так, поняття «інститут моногамної сім'ї», тобто сім'ї, заснованої на шлюбі одного чоловіка й однієї жінки, має на увазі не окрему сім'ю, а комплекс заходів, що реалізуються у безлічі сімей цього типу.

     - складна система дій і відносин, яка виконує певні соціальні функції (економічний інститут, інститут освіти тощо).

     - нормативна і відносно стабільна соціальна практика. Таке тлумачення соціального інституту властиве працям із структурно-функціонального аналізу. 

     Категорія соціальний процес — послідовна зміна явищ соціального буття, соціальні зміни в динаміці.

     У ширшому розумінні соціальний процес — сукупність односпрямованих соціальних дій, які можна виділити з множини інших. Це серія явищ взаємодії людей, або серія явищ, які відбуваються в організації, структурі груп і змінюють стосунки між людьми чи між складовими елементами спільноти.

     Соціальний  процес здійснюється під впливом  внутрішніх і зовнішніх чинників, має стійкий порядок взаємодії своїх компонентів, тривалість у часі і спрямованість до певного стану об'єкта. Кожен соціальний процес охоплює декілька стадій, які відрізняються за змістом І механізмами, способами взаємозв'язку його компонентів і які визначають напрями, темпи розвитку на даній стадії.

     Найважливішими  рисами соціальних процесів є їх загальність  і зв'язок із суб'єктом, який здійснює процес. Ніщо не може відбуватись у  суспільстві поза соціальним процесом. Функціонування і розвиток суспільства  відбуваються в різних формах соціальних процесів, які характеризують суб'єктно-об'єктні зв'язки і відносини у всіх сферах діяльності людей.

     Така  риса соціального процесу, як зв'язок із суб'єктом, який його здійснює, дає  змогу реально бачити діючого  суб'єкта (тобто дає змогу уникнути безликості соціальних процесів), визначити форми і методи прискорення, гальмування чи нейтралізації соціальних процесів. Всі перетворення в суспільстві, в його елементах, зміни потенціалу особистості є причиною і наслідком соціальних процесів як історичної практики людей. Іншими словами, ступінь зрілості й розвинутості соціального процесу характеризує рівень розвитку суспільства, колективу, особистості.

     Головне завдання соціології щодо вивчення соціальних процесів полягає в оцінці їх стану, виявленні проблем і суперечностей розвитку, глибини і ґрунтовності зв'язків, взаємодії з соціальною організацією, суб'єктом та іншими соціальними процесами. Це важливо для прогнозування і розвитку соціальних процесів, вироблення гіпотез, обґрунтування концепцій подолання досягнутої межі (стану) певного процесу чи явища. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      II. Нові тенденції взаємодії особистості суспільства у сучасних умовах. 

     Особистість —це людина, індивід. Але він являє  собою одночасно і соціоприродну, і соціальну істоту. А це означає, що одиничний, окремий представник людського роду втілює в собі єдність індивіда соціобіологічного та індивіда соціального.

     Становлення особистості – тривалий процес залучення  особистості до соціального, тобто  його соціологізація. Це найбільш широке поняття, яке служить для характеристики формування особистості. Соціалізація визначається як “процес засвоєння індивідом протягом життя соціальних норм та культурних цінностей того суспільства, до якого він належить”. Соціалізація охоплює всі соціальні процеси, завдяки яким індивід засвоює певні знання, норми, цінності, що дозволяють йому функціонувати як рівноправному членові суспільства. Провідним та визначальним принципом соціалізації є цілеспрямований вплив (навчання, виховання). Проте соціалізація включає й стихійні, спонтанні процеси, які так чи інакше впливають на формування особистості.

     До  соціалізації особистості входить  засвоєння індивідом мови соціальної спільноти, відповідних способів мислення, властивих даній культурі, форм раціональності та чуттєвості, прийняття індивідом  норм, цінностей, традицій, звичаїв, зразків  та прийомів діяльності і т. п. Індивід соціалізується, приєднуючись до різних форм соціальної діяльності, засвоюючи характерні для них соціальні ролі. У цьому плані соціалізацією особистості можна розглядати як сходження від індивідуального до соціального. Разом з тим, соціалізація передбачає індивідуалізацію, оскільки вона необхідна для сходження до індивідуального. Людина освоює світ культури вибірково, через свої інтереси, власний світогляд. Опановуючи культуру, людина формує свої здібності, потреби, цінності. Тому немає соціалізації без індивідуалізації. Оскільки культурне оточення, в якому ми народжуємось й досягаємо зрілості, настільки впливає на нашу поведінку, може здатися, що ми позбавлені будь-якого права на індивідуальність чи вільний вибір. Може скластися враження, що нас просто вкладають у наперед задані форми, які суспільство приготувало для нас. Той факт, що від народження до смерті ми втягнуті в спілкування з іншими, безперечно формує наші особистості, цінності, які ми поділяємо, і нашу поведінку. Та соціалізація також сприяє формуванню нашої індивідуальності й свободи. В процесі соціалізації кожен із нас розвиває в собі почуття ідентичності та свою спроможність незалежно мислити і діяти.

     Істотним  моментом соціалізації людини є розвиток її соціальної активності, що виявляється у поведінці особистості та її діяльності.

     Соціальна активність особистості — це системна соціальна якість, в якій виявляється  та реалізується рівень її соціальності, тобто глибина та повнота зв'язків  особистості із соціумом, рівень перетворення особистості на суб'єкта суспільних відносин.

     Соціальна активність є вихідною соціальною якістю, що відображає цілісне, стале активне  ставлення до суспільства, проблем  його розвитку та визначає якісні особливості  свідомості, діяльності і становища  особистості.

     Соціальна активність характеризується не тільки усвідомленням та прийняттям інтересів  суспільства і певних спільнот, а  й готовністю та вмінням реалізовувати  ці інтереси, активною діяльністю самостійного суб'єкта.

     Специфіка особистості визначається її соціальною якістю, тобто сукупністю взаємопов'язаних елементів, зумовлених типом соціальної взаємодії особистості з іншими людьми в конкретних історичних умовах. Ця сукупність складається з таких елементів:

     1. Соціально визначена мета діяльності.

     2. Соціальні статуси та соціальні ролі.

     Соціальний  статус — становище індивіда або  соціальної групи відносно інших  індивідів, груп, яке визначається соціально  значущими для даної суспільної системи ознаками (професійно-кваліфікаційними, економічними і т. ін.). Залежно від того, чи дістає людина свій статус завдяки успадкованим ознакам ( стать, національність, раса і т. ін.), чи здобуває його внаслідок власних зусиль (освіта, професія), розрізняють відповідно статус «природжений» (аскриптивний) та здобутий.

     Соціальна роль — нормативний зразок поведінки індивіда, який займає певну соціальну позицію (в суспільстві, соціальній організації, соціальній групі) і виконує відповідні функції. Деякі ролі індивід обирає вільно, прагнучи активно опанувати (наприклад, роль дружини, матері, чоловіка), інші ж йому дано незалежно від його волі й бажання (роль жінки, чоловіка, члена етнічної групи). З соціальною роллю пов'язані певні права та обов'язки індивіда, ступінь реалізації яких залежить не лише від змісту рольових вимог, а й від можливостей, здібностей самого індивіда. Таким чином, будь-яка роль персоніфікується та суб'єктивується, тобто здійснення індивідом певної соціальної ролі зумовлено не тільки об'єктивними, а й суб'єктивними факторами. Соціальна роль характеризується також комплексом нормативних вимог до поведінки й очікувань (експектацій). Членам соціальної групи, які виконують ту чи іншу роль, представники групи (суспільства), що взаємодіють з ними, ставлять вимоги, встановлюють приписи способів соціальної поведінки, відносин, настанови і т. ін. Ці вимоги, накази набувають форми очікування певної поведінки. Так, від матері оточуючі очікують, що вона піклуватиметься про свою дитину, від фахівця — що він професійно виконуватиме свої функціональні обов'язки і т.ін. Конституція України визначає права, свободи та обов'язки людини і громадянина, тобто конституційний статус. Це водночас є і рольовими вимогами до громадянина України. Якщо маєш певні права і свободи, то повинен мати й відповідні обов'язки.

     Очікування  та вимоги є компонентами системи регуляції соціальної поведінки, взаємодії у групах, суспільстві.

     Особистість в процесі своєї діяльності користується родом норм і цінностей. Соціальні норми — це вимоги суспільства, соціальних груп, які втілюються в еталони, моделі, стандарти належної поведінки. Це й правові норми, й звичаї, традиції тощо.

     Цінність  не завжди те, що дійсно потрібно і необхідно  людині. Часто людина оцінює речі, предмети явища крізь призму поширених  у даному суспільстві, в свідомості тієї чи іншої соціальної групи ціннісних критеріїв, готових оцінок та уявлень щодо належного, прекрасного, корисного та справедливого. Якщо в колі друзів шкіряна куртка є ознакою гідності, то її відсутність — це вже майже трагедія, особливо для підлітка. Ось і використовуються будь-які засоби, щоб мати цю ознаку, й кримінальні теж. Це один з факторів збільшення злочинності неповнолітніх.

     соціалізація  особистості є специфічною формою привласнення нею тих суспільних відносин, що існують в усіх сферах суспільного життя. Основою соціалізації є освоєння індивідом мови соціальної спільноти, мислення, форм раціональності й чуттєвості, сприйняття індивідом норм, цінностей, традицій, звичаїв, зразків діяльності тощо. Індивід соціалізується, включаючись у різноманітні форми соціальної діяльності, засвоюючи характерні для них соціальні ролі. Тому соціалізацію особистості можна розглядати як сходження від індивідуального до соціального. Водночас соціалізація передбачає індивідуалізацію, оскільки людина засвоює існуючі цінності вибірково, через свої інтереси, світогляд, формуючи власні потреби, цінності.

     Завдяки соціалізації людина залучається до соціального життя, одержує і  змінює свій соціальний статус і соціальну  роль. Соціалізація — тривалий і  багатоактний процес. Адже суспільство  постійно розвивається, змінюються його структура, мета і завдання, цінності й норми. Водночас протягом життя багаторазово змінюються людина, її вік, погляди, уподобання, звички, правила поведінки, статуси і ролі. Завдяки соціалізації люди реалізують свої потреби, можливості й хист, налагоджують відносини з іншими членами суспільства, їх групами, соціальними інститутами і організаціями, з суспільством загалом. Все це дає змогу їм почуватися в суспільстві, соціальному житті впевнено. Водночас соціалізація — найважливіший чинник стабільності суспільства, його нормального функціонування, наступності його розвитку.  

     Процес, зворотний соціалізації, називається  десоціалізацією. Внаслідок нього  людина може частково або повністю втратити засвоєні норми і цінності. Це може бути зумовлено ізоляцією людини, уніфікацією, обмеженням спілкування та можливостей для підвищення культурного рівня та ін.

     У перехідних суспільствах часто простежується  явище ресоціалізації — докорінної зміни соціального середовища, яке  зумовлює необхідність особистості пристосуватися до нових соціальних обставин, норм і цінностей. Це болісний процес, який нерідко вимагає цілковитої зміни поглядів на суспільство, переоцінки свого життя, руйнування попереднього і нового світорозуміння, розриву з традиційними культурними цінностями, необхідності брати на себе незвичну соціальну роль тощо.