Закони і категорії соціології

. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

III. Сутність та основні елементи соціальної структури. Особливості формування соціальної структури сучасного українського суспільства. 

              Суспільство є складною соціальною системою, структурно організованою цілісністю, яку утворюють різні елементи, компоненти, підрозділи. У свою чергу вони теж мають певний рівень організованості й упорядкованості власної структури. Це дає підстави стверджувати, що соціальна структура суспільства є комплексним, багатомірним утворенням.

Соціальна структура суспільства — ієрархічно упорядкована сукупність індивідів, соціальних груп, спільнот, організацій, інститутів, об'єднаних стійкими зв'язками і відносинами.

     Іншими  словами, це внутрішній устрій суспільства, який складається з відповідно розташованих, упорядкованих елементів, що взаємодіють  між собою. Поняття «соціальна структура» охоплює системно-організаційний і  стратифікаційний аспекти.

     Згідно  із системно-організаційним аспектом головний зміст соціальної структури  створюють соціальні інститути, насамперед економіка, політика (держава), наука, освіта, сім'я, зберігаючи і підтримуючи  існуючі в суспільстві відносини  і зв'язки. Ці інститути нормативно регулюють, контролюють і спрямовують поведінку людей у життєво важливих сферах, а також визначають стійкі, регулярно відтворювані їх рольові позиції (статуси) у різних типах соціальних організацій. Соціальний статус є первинним елементом соціальної структури суспільства, що розкриває місце особистості в соціальній структурі суспільства. Він зумовлений професією, віком, освітою, матеріальними статками тощо. Наприклад, структура сім'ї утворюється взаємозалежною мережею позицій: чоловік, дружина, діти; у системі освіти — учитель, учень; в економіці — підприємець, робітник і т. д. Соціальні позиції (статуси) та зв'язки між ними визначають характер соціальних відносин. На основі близькості соціальних статусів, що встановлюють потенційну можливість участі індивідів у відповідних видах діяльності, формуються складніші структурні елементи суспільства — соціальні групи.

     Соціальна група — відносно стійка, історично  сформована сукупність людей, об'єднаних  на основі загальних соціально значущих ознак.

Це поняття є родовим щодо понять «клас», «соціальна верства», «колектив», «нація», «етнічна, територіальна, релігійна та інші спільноти», оскільки фіксує соціальні відмінності між окремими сукупностями людей у процесі розподілу праці та їх результатів. Ці відмінності мають у своїй основі відношення до засобів виробництва, влади, специфіки праці, фаху, освіти, рівня й структури доходів, статі, віку, національної належності, місця проживання, стилю життя тощо.

     У кожному суспільстві існує певна  кількість соціальних груп, утворення яких зумовлено:

— спільною діяльністю (наприклад, професійні групи, зайняті у сфері політичної, економічної  та духовної діяльності);

— спільним просторово-часовим існуванням (середовищем, територією, комунікацією);

— груповими  установками та орієнтаціями.

     У соціальні групи люди об'єднуються  на підставі спільних соціальних інтересів, які зумовлюють їх дії. Формуються вони з представників різних груп залежно  від їх становища та ролі в суспільному  житті. Оскільки інтереси, скажімо, у  робітника і підприємця різняться між собою, то вони реально становлять різні соціальні групи. Але соціальні інтереси груп, формуючись на основі індивідуальних інтересів їх учасників, не замикаються у власних егоїстичних рамках. У процесі соціальної взаємодії індивідів виробляються інтереси груп як цілісності, які є втіленням інтегрованих, спільних інтересів індивідів, що належать до цих груп. Соціальний інтерес групи завжди спрямований на збереження або зміну її становища в суспільстві.

     У соціальній структурі суспільства взаємодіють різні за чисельністю соціальні групи. Традиційно їх поділяють на малі та великі.

     Мала  соціальна група — нечисленна за складом соціальна група, учасники якої об'єднані спільною діяльністю і  перебувають у безпосередньому  стійкому особистому спілкуванні, що є основою для виникнення як емоційних стосунків, так і особливих групових цінностей і норм поведінки. Родовою ознакою малої групи є наявність безпосередньо тривалих особистих контактів (спілкування, взаємодія), властивих, наприклад, сім'ї, виробничій бригаді, шкільному класові, колективу космічної, арктичної станцій, спортивній команді, релігійній секті, групі друзів тощо. Мінімальний розмір малих груп — дві особи, максимальний — кілька десятків.

     Велика  соціальна група — численна за складом група людей, об'єднаних для спільної діяльності, але взаємодія між якими формальніша. До них можна віднести професійні, демографічні, національні спільноти, соціальні класи.

     Соціальна структура суспільства завжди передбачає групування його елементів. Критерієм їх диференціації чи інтеграції є їх позиція щодо певних суспільних ресурсів (влада, власність), виконувані у суспільстві функції (соціальна роль), соціальний статус (ієрархічне місце в суспільстві), єдність культурних норм і цінностей (культурна ідентичність) та ін. Факторів, що визначають структурну організацію суспільства, багато, і їх необхідно брати до уваги. Залежно від критерію виділяють сімейно-побутову, релігійну, соціально-політичну, освітню та інші підструктури суспільства.

     Як  історичний феномен, соціальна структура суспільства перебуває в постійному розвитку. Його динаміка залежить насамперед від соціальної мобільності елементів соціальної структури.

     Кажучи про особливості формування соціальної структури сучасного українського суспільства, варто відзначити, процес формування «нового» середнього класу. За результатами соціологічного дослідження були зроблені наступні висновки:

     1. Український середній клас перебуває  в зародковому стані. Усього 8, 9% українців за об'єктивними ознаками (матеріальне самопочуття, характер зайнятості, освіта) можна віднести до середнього класу. При цьому суб'єктивно до середнього класу себе відносить третина українців.

     2. Середній клас в Україні поділяється на дві основні групи: старий і новий. В основі розподілу на «старий» і «новий» середній клас - різне ставлення до власності. «Старий середній» клас - підприємці, бізнесмени, які володіють засобами виробництва. Вони складають трохи менше половини від загального числа представників українського середнього класу. «Новий середній» клас - це високооплачувані наймані робітники, носії культурного капіталу.

     3. Середній клас в Україні не  є окремим соціальним класом, не бере активної участі в  політичному житті країни, як, наприклад,  в країнах Європи. Три чверті  представників середнього класу не приймають участі в політичних партіях, громадських організаціях, рухах.

     Як  висновок, можна сказати про те, що для ефективного формування «нового» середнього класу Європейського  типу України необхідно взаємодія правлячої верхівки (прийняття законів і положень, підтримуючих середній клас) і самих людей (усвідомлення необхідності переходу на новий рівень) . 
 
 
 
 
 
 
 

     IV. Перелік використної літератури

1. Городяненко В.Г. - Соціологія: підручник. - К. - "Академія"., 2003 р.
2. Соціологія: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / А. Ю. Брегеда, А. П. Бовтрук, Г. В. Дворецька та ін. — К.: КНЕУ, 1999. — 124 с.
3. Піча В.П. Соціологія: загальний курс. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів освіти України. -К.: "Каравела", 2000. -248с.