Аналіз собівартості продукції (робіт, послуг)

КУРСОВА РОБОТА

Аналіз собівартості продукції (робіт, послуг)

 

 

ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Економічна суть та методологія  визначення собівартості продукції  підприємства.

Розділ 2. Аналіз собівартості виробництва  продукції ПП “Пекур”

2.1 Інформаційно-організаційна модель аналізу собівартості продукції.

2.2 техніко-економічна характеристика  підприємства.

2.3 аналіз динаміки виконан-ня  плану за показни-ками собівартості  продукції

2.4 аналіз собівартості за калькуляційними  статтями витрат

Факторний аналіз витрат на одну гривню товарної продукції

Розділ 3. Шляхи зниження собівартості продукції

Висновки та пропозиції

Список використаних джерел

Додатки

 

 

ВСТУП

Процеси ринкових перетворень привернули суттєву увагу до дослідження  теоретичних та практичних проблем  подальшого розвитку та підвищення ефективності функціонування підприємств як державного, так і приватного сектора економіки України.

Важливу роль у забезпеченні ефективних форм господарювання на вітчизняних  підприємствах відіграє фінансовий та економічний аналіз, який відповідає за відбір, оцінку та інтерпретацію фінансових, економічних та інших даних, що впливають на процес прийняття інвестиційних та фінансових рішень. І хоча сам термін “фінанси” за останні 10-15 років пройшов через певні зміни та суттєво ускладнився, фінансові аналітики у країнах з розвинутою ринковою економікою традиційно займаються розрахунком коефіцієнтів, статистичним аналізом, складанням трендів для прогнозування.

Аналіз собівартості продукції  має надзвичайно важливе значення в умовах перехідної ринкової економіки України. Більшість підприємств зіткнулися з ситуацією, коли встановлювати ціну на свою продукцію шляхом автоматичної суми “затрати + норма прибутку” стало неможливим. Ціна часто являється заданою для підприємства ззовні, і керівництву приходиться вирішувати питання: чи в змозі підприємство встановити та дотримуватися такої норми затрат (а значна їх частина входить в поняття собівартості), яка при заданій ціні забезпечить прибутковість підприємства.

Саме тому питання аналізу та контролю собівартості продукції повинні розглядатися як цілісна система аналізу, контролю та управління собівартістю продукції. Вищесказане і визначає актуальність теми курсової роботи.

Метою даної роботи є аналіз собівартості та виконання планових показників по собівартості продукції підприємства із застосуванням сучасних методів   фінансового аналізу.

Предметом даної роботи є сукупність теоретичних положень, що становлять сутність поняття собівартості та методики проведення фінансово-економічного аналізу  підприємств в умовах, які склалися в Україні на даний момент та їх застосування для оцінювання фінансово-економічного стану підприємства.

При написанні курсової роботи вирішувався  ряд завдань:

Дослідити сутність поняття собівартості;

Практичний аналіз виконання планових показників по собівартості на підприємстві;

Факторний аналіз витрат на 1 грн. продукції;

Розгляд шляхів зниження собівартості продукції на підприємстві.

Об’єктом даної роботи було вибрано було вибрано ПП “Пекур” (м. Київ), яке являється типовим представником українських підприємств-виробників.

При написанні роботи були використані  праці відомих вітчизняних та закордонних фахівців.

 

 

РОЗДІЛ 1. ЕКОНОМІЧНА СУТЬ ТА МЕТОДОЛОГІЯ  ВИЗНАЧЕННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ  ПІДПРИЄМСТВА.

Собівартість продукції - один з найважливіших економічних показників діяльності промислових підприємств і об'єднань, який виражає у грошовій формі усі витрати підприємства, зв'язані з виробництвом і реалізацією продукції. Собівартість показує, у що обходиться підприємству продукція, яка ним випускається. У собівартість включаються перенесені на продукцію витрати минулої праці (амортизація основних фондів, вартість сировини, матеріалів, палива й інших матеріальних ресурсів) і витрати на оплату праці працівників підприємства (заробітна плата).

У собівартість товарної продукції  включають усі витрати підприємства на виробництво і збут товарної продукції  в розрізі калькуляційних статей витрат.

Для аналізу рівня собівартості на різних підприємствах чи її динаміки за різні періоди часу витрати на виробництво повинні приводитися до одного обсягу [7]. Собівартість одиниці продукції (калькуляція) показує витрати підприємства на виробництво і реалізацію конкретного виду продукції в розрахунку на одну натуральну одиницю. Калькуляція собівартості широко використовується в ціноутворенні, господарському розрахунку, плануванні і порівняльному аналізі.

Показник зниження собівартості порівнянної  товарної продукції застосовується для аналізу зміни собівартості в часі при порівнянному обсязі і  структурі товарної продукції на тих підприємствах, що мають стійкий за часом асортимент виробів. Під порівнянною розуміють таку продукцію, що вироблялася серійно   чи масово в попередньому році. До неї відноситься і частково видозмінена продукція, якщо ці зміни не привели до введення нових моделей, стандартів і технічних умов [4].

Витрати на 1 грн. товарної (реалізованої) продукції - найбільш відомий на практиці узагальнюючий показник, що відбиває собівартість одиниці продукції  у вартісному вираженні безособово, без розмежування її по конкретних видах. Він широко використовується при аналізі зниження собівартості і дозволяє, зокрема, характеризувати рівень і динаміку витрат на виробництво продукції в цілому по промисловості.

Інші показники, що зустрічаються  на практиці, собівартості можна підрозділити по наступним ознаках:

- по складу витрат, що враховуються - цехова, виробнича, повна собівартість;

- по тривалості розрахункового  періоду - місячна, квартальна, річна,  за ряд років;

- по характері даних, що відбивають  розрахунковий період, - фактична (звітна), планова, нормативна, проектна (кошторисна), прогнозована;

- по масштабах охоплюваного  об'єкта - цех, підприємство, група  підприємств, галузь, промисловість  і т.п.

Витрати на виробництво промислової  продукції плануються і враховуються по первинних економічних елементах і статтям витрат [7-9].

Групування по первинних економічних  елементах дозволяє розробити кошторис витрат на виробництво, у якому визначаються загальна потреба підприємства в  матеріальних ресурсах, сума амортизації основних фондів, витрати на оплату праці та інші грошові витрати підприємства. Це групування використовується також для узгодження плану по собівартості з іншими розділами техпромфінплану, для планування оборотних коштів і контролю за їхнім використанням. У промисловості прийняте наступне групування витрат по їхніх економічних елементах:

- сировина й основні матеріали,

- допоміжні матеріали,

- паливо (зі сторони),

- енергія (зі сторони),

- амортизація основних фондів,

- заробітна плата,

- відрахування на соціальне страхування,

- інші витрати, не розподілені  по елементах.

Співвідношення окремих економічних  елементів у загальних витратах визначає структуру витрат на виробництво. У різних галузях промисловості  структура витрат на виробництво  неоднакова; вона залежить від специфічних умов кожної галузі.

Групування витрат по економічних  елементах показує матеріальні   і грошові витрати підприємства без розподілу їх на окремі види продукції й інші господарські нестатки. По економічних елементах не можна, як правило, визначити собівартість одиниці продукції. Тому поряд з угрупованням витрат по економічних елементах витрати на виробництво плануються і враховуються по статтях витрат (статтях калькуляції).

Групування витрат по статтях витрат дає можливість бачити витрати по їх місцеві і призначенню, знать, у що обходиться підприємству виробництво і реалізація окремих видів продукції. Планування й облік собівартості по статтях витрат необхідні для того, щоб визначити, під впливом яких факторів сформувався даний рівень собівартості, у яких напрямках потрібно вести боротьбу за її зниження.

У промисловості застосовується наступна номенклатура основних калькуляційних статей [8]:

1) сировина і матеріали

2) паливо й енергія на технологічні  нестатки

3) основна заробітна плата виробничих робітників

4) витрати на зміст і експлуатацію  устаткування

5) цехові витрати

6) загальнозаводські (загальнофабричні) витрати

7) втрати від браку

8) невиробничі витрати.

Перші сім статей витрат утворять фабрично-заводську собівартість. Повна собівартість складається з фабрично-заводської собівартості і позавиробничих витрат.

Витрати підприємств, що включаються  в собівартість продукції, поділяються  на прямі і непрямі. До прямих витрат відносяться витрати, безпосередньо  зв'язані з виготовленням продукції і враховуються прямих шляхом по її окремих видах: вартість основних матеріалів, палива й енергії на технологічні потреби, заробітна плата робітників виробництва і ін. До непрямих витрат відносяться витрати, що неможливо чи недоцільно прямо відносити на собівартість конкретних видів продукції: витрати цехові, загальнозаводські (загальнофабричні), по змісту й експлуатації устаткування.

Цехові і загальнозаводські  витрати в більшості галузей  промисловості включаються в  собівартість окремих видів продукції шляхом розподілу їхній пропорційно сумі заробітної плати виробничому персоналу (без доплат по прогресивно-преміальній системі) і витратам на утримання і експлуатацію устаткування.

По статті “Позавиробничі витрати” враховуються головним чином витрати по збуту готової продукції (витрати на тару, упакування продукції і т.д.) і витрати на   стандартизацію і науково-дослідні роботи, централізовані витрати по підготовці кадрів і т.п. Як правило, позавиробничі витрати включаються в собівартість окремих видів продукції пропорційно їхньої фабрично-заводської собівартості.

Собівартість окремих видів  продукції визначається шляхом складання  калькуляцій, у яких показується  величина витрат на виробництво і  реалізацію одиниці продукції. Калькуляції  складаються по статтях витрат, прийнятим у даній галузі промисловості. Розрізняють три види калькуляцій [10]: планову, нормативну і звітну. У плановій калькуляції собівартість визначається шляхом розрахунку витрат по окремих статтях, а в нормативній - по діючим на даному підприємстві нормам, і тому вона на відміну від планової калькуляції в зв'язку зі зниженням нормативів у результаті проведення організаційно-технічних заходів переглядається, як правило, щомісяця. Звітна калькуляція складається на основі даних бухгалтерського обліку і показує фактичну собівартість виробу, завдяки чому стають можливими перевірка виконання плану по собівартості виробів і виявлення відхилень від плану на окремих ділянках виробництва.

Правильне обчислення собівартості продукції  має важливе значення: чим краще організований облік, чим досконаліші методи калькулювання, тим легше виявити за допомогою аналізу резерви зниження собівартості продукції. На промислових підприємствах застосовуються три основних методи калькулювання собівартості й обліку витрат на виробництво: позаказний, поопераційний і нормативний [4, 10].

Позаказний метод застосовується найчастіше в індивідуальному і  дрібносерійному виробництві, а  також для калькулювання собівартості робіт ремонтного й експериментального характеру. Метод цей полягає в тому, що витрати на виробництво враховуються по замовленнях на виріб чи на групу виробів. Фактична собівартість замовлення визначається по закінченні виготовлення чи виробів робіт, що відносяться до цього замовлення, шляхом підсумовування усіх витрат по даному замовленню. Для числення собівартості одиниці продукції загальна сума витрат за замовленням поділяється на кількість випущених виробів.

Поопераційний метод калькулювання  собівартості знаходить застосування в масовому виробництві з коротким, але закінченим технологічним циклом, коли продукція, що випускається підприємством, однорідна по   вихідному матеріалі і характеру обробки. Облік витрат при цьому методі здійснюється по стадіях (фазам) виробничого процесу. Нормативний метод обліку і калькулювання є найбільш прогресивним, тому що дозволяє вести повсякденний контроль за ходом виробничого процесу, за виконанням завдань по зниженню собівартості продукції. У цьому випадку витрати на виробництво підрозділяються на двох частин: витрати в межах норм і відхилення від норм витрати. Усі витрати в межах норм враховуються без групування, по окремих замовленнях. Відхилення від установлених норм враховуються по їхніх причинах і винуватцям, що дає можливість оперативно аналізувати причини відхилень, попереджати їх у процесі роботи. При цьому фактична собівартість виробів при нормативному методі обліку визначається шляхом підсумовування витрат по нормах і витрат у результаті відхилень і змін поточних норм.

Отже, існує кілька видів собівартості і ряд показників, які характеризують собівартість виготовлення продукції.

Аналіз собівартості повинен проводитися  комплексно, не лише по окремим показникам, а по всім сферам діяльності підприємства, інакше результати аналізу будуть відірвані  від цілісної картини економічного стану підприємства, що може привести до неправильної їх інтерпретації.

 

 

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СОБІВАРТОСТІ ВИРОБНИЦТВА  ПРОДУКЦІЇ ПП “ПЕКУР”

2.1 Інформаційно-організаційна модель  аналізу собівартості продукції.

Інформаційною базою аналізу собівартості продукції є бухгалтерська звітність підприємства та інформація, використовувана для внутрішніх потреб підприємства (аналітичний облік, калькуляції, розрахункові відомості, довідки тощо).

Бухгалтерська звітність - це система  показників, що відбивають майновий та фінансовий стан організації на звітну дату, а також фінансові результати її діяльності за звітний період.