Аудит безготівкових розрахунків в системі народного господарства України

5.   П(С)БО 4 «Звіт про рух грошових коштів», затверджене наказом МФУ від 31.03.99 р. №87. Цим положенням визначається зміст і форма звіту про рух грошових коштів та загальні вимоги до його статей.

6.   П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість», затверджене наказом МФУ від 08.10.99 р. №237. Цим положенням дається визнання й оцінка дебіторської заборгованості, визначається резерв сумнівних боргів.

7.   П(С)БО 11 «Зобов’язання», затверджене наказом МФУ від 31.01.00 р. №91. Цим положенням дається визнання й оцінка зобов’язань. Цей документ використовується при аудиті безготівкових розрахунків – зобов’язань.

8.   Інструкція «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті». Затверджена постановою Правління НБУ від 21 січня 2004 р. №22. В інструкції розглядаються загальні положення, правила документообігу та особливості застосування кожної із форм розрахунків.

9.   Інструкція «Про порядок відкриття та використання рахунків в національній та іноземній валюті». Затверджена постановою правління НБУ від 18 грудня 1998 р. №527. Інструкція регулює правовідносини, що виникають при відкритті клієнтами банків поточних, депозитних (вкладних) рахунків у національній та іноземній валюті, а також поточних бюджетних рахунків у національній валюті. Цей документ використовується при аудиті підприємства, щодо правильності відкриття рахунків в національній та іноземній валютах.

Безготівкові розрахунки в Україні розвиваються дотепер, прикладом є банківські платіжні картки, які з’явилися в Україні досить недавно. Для прийняття ефективних управлінських рішень та планування господарської діяльності підприємства, керівнику підприємства слід вибирати та застосовувати найефективніші форми безготівкових розрахунків, які найповніше задовольняють потреби підприємства.

1.3. Методика проведення аудиту безготівкових розрахунків

Аудиторські послуги щодо проведення аудиту надаються будь-якому господарюючому суб’єкту незалежно від його організаційно – правової форми і форми власності. Побудова будь-яких взаємовідносин між суб’єктами підприємництва починається із звернення до переддоговірного перепису. Тобто, дана сторона звертається з проханням надати їй визначені послуги, а друга сторона висловлює згоду, згоду на надання таких послуг або відмовляє в їх наданні. Після одержання згоди аудиторської фірми, укладається договір про проведення аудиту. Такий договір є офіційним документом, який регламентує взаємовідносини аудитора (аудиторської фірми) з клієнтом. Згідно з договором про надання аудиторських послуг аудитор зобов’язується надати послуги (тобто провести аудит, а замовник клієнт – отримати ці послуги). Цей документ підтверджує і фіксує офіційно, юридичну згоду інтересів економічного договору.

Перш ніж розпочати перевірку аудиторові необхідно виконати кілька попередніх дій. Насамперед необхідно установити контакт із потенційним клієнтом.

Для того, щоб визначити, чи варто за наявних умов давати згоду на проведення аудиту фінансової звітності якоїсь компанії (або на участь у тендері на надання аудиторських послуг), аудитор повинен виконати певні процедури:

      ознайомитися з галуззю, в якій працює клієнт, та його конкретним бізнесом;

      отримати та проаналізувати фінансову інформацію потенційного клієнта та інформацію про цього ж клієнта від третіх сторін, таких як банки, юридичні компанії;

      якщо клієнт міняє аудитора, необхідно зв'язатися з попереднім аудитором, як цього вимагають стандарти аудиту;

      проаналізувати особливі обставини, через які цей проект може вважатися особливо ризикованим;

      оцінити незалежність аудиторської фірми та її здатність задовольнити потреби клієнта;

      визначити, чи прийняття клієнта не суперечитиме вимогам законів та правил і кодексу професійної поведінки.

Перед тим як прийняти нового клієнта, між ним та аудитором має відбутися зустріч, на якій необхідно визначити сутність майбутнього проекту та відповідальність кожної зі сторін. Коли йдеться про перший аудит даного клієнта, то треба поінформувати про проблеми, пов'язані з «аудитом першого року». Клієнта необхідно поінформувати про сутність аудиторської перевірки. Сторони повинні визначити, яку відповідальність братиме на себе аудитор

Якщо аудитор погоджується прийняти клієнта і надати йому аудиторські послуги, він підтверджує умови та строки виконання, про які було домовлено під час зустрічі з клієнтом, у документі, що називається «Лист-згода» (Engagement Letter). Цей лист являє собою поширену в західній практиці форму контракту між аудитором та клієнтом. Його головним призначенням є попередження непорозумінь між сторонами в тому, що стосується суті виконуваного проекту та відповідальності, яку бере на себе аудитор. Типовий лист-згода містить такі положення:

             мета аудиту;

             очікувана дата закінчення аудиту;

             відповідальність керівництва клієнта за фінансову звітність;

             обсяг аудиту.

Слід зауважити, що через характер перевірки та інші неминучі обмеження системи внутрішнього контролю існує ризик того, що навіть деякі суттєві викривлення даних можуть залишитися невиявленими.

Під час проведення аудиту має бути забезпечений доступ до будь-яких документів, записів та іншої інформації.

В українській практиці замість листа-згоди укладається договір (чи угода) щодо надання аудиторських послуг.

Укладенню договору на проведення аудиту має передувати обмін листами між аудитором та клієнтом. Після проведення аудиту складається Акт приймання-передавання виконаних аудиторських послуг.

Для укладення договору на проведення аудиту необхідно обстежити підприємство ще до початку аудиторської перевірки. Це потрібно для того, щоб ознайомитись з особливостями його діяльності, визначити ризики, оцінити обсяг аудиторських послуг. Цю роботу, як правило, виконує директор аудиторської фірми, менеджер або досвідчений аудитор, який знає методику оцінки ризику, галузь, де працює клієнт. На місці вивчається організація бухгалтерського обліку та її відповідність стандартам, наявність і ефективність внутрішнього контролю, фах працівників бухгалтерії, документація, складена іншими аудиторами, обсяги первинної документації; вивчаються статутні та установчі документи, документи про державну реєстрацію та ліцензії, патенти, сертифікати. Досліджуються облікові регістри і встановлюється форма бухгалтерського обліку та її відповідність установленим формам, оцінюється майно.

Важливо встановити, на які структури чи на яких посадових осіб покладені функції контролю, проводився чи ні зовнішній аудит. Аудитор ці та інші питання вивчає вибірково, але ретельно, щоб мати уявлення про особливості діяльності підприємства. За результатами попереднього обстеження складається звіт аудитора, в якому наводяться основні особливості діяльності підприємства та виявлені недоліки. Наступним етапом є планування аудиту, складання плану аудиту, який узгоджується з клієнтом. Якщо все узгоджено і клієнт готовий до проведення аудиту, то він надсилає відповідний лист, в якому вказує бажані строки перевірки. Аудиторська фірма виявляє свої можливості, визначає аудиторів, які будуть здійснювати аудит, складає відповідну програму з зазначенням у ній конкретних строків перевірки кожного напрямку аудиту та осіб, які будуть її проводити. Важливо, щоб один-два дні було виділено на підготовку аудиторам, які вивчають результати попереднього обстеження, законодавчі і нормативні документи, роблять робочі помітки для себе про те, на що потрібно звернути першочергову увагу. Від підготовки аудиту залежить якість та своєчасність його проведення, тому їй необхідно приділити належну увагу.

Для проведення аудиту складається загальний план аудиту за формою, наведеною в Національному нормативі.

Планування роботи дає можливість приділити належну увагу найважливішим напрямам аудиту і сприяє більш ефективному розподілу роботи серед перевіряючих. Обсяг аудиторської роботи залежить від розмірів економічного суб'єкта, складності аудиту, аудиторського досвіду, знання діяльності клієнта. Визначаючи мету перевірки, аудитору необхідно обговорити з клієнтом характер, обсяг і умови роботи, з’ясувати, чого чекає від нього клієнт. Потім необхідно ознайомитися з обліковою політикою клієнта, визначити, чи відповідає вона стандартам бухгалтерського обліку і звітності, вимогам чинного законодавства, вивчити систему внутрішнього контролю, окремі специфічні напрямки діяльності клієнта.

Отримання інформації про діяльність клієнта є важливою частиною планування аудиту. Знання бізнесу допомагає аудитору зрозуміти події, операції, практичну діяльність, які впливають на фінансову звітність.

Аудитор розробляє і документально оформляє аудиторську програму. У цій програмі види аудиту, зміст і час проведення запланованих аудиторських процедур повинні збігатися з загальним планом проведення аудиту. Ця програма допомагає здійснювати загальне керівництво з боку фірми проведенням аудиту та контролювати роботу аудиторів. В ayдиторську програму включається перелік об'єктів аудиту за його напрямами, а також визначається час, який необхідно витратити на кожен напрямок. У програмі оцінюється рівень ризику контролю та ризику аудиту, визначається термін проведення аудиторських тестів і незалежних процедур, координується робота всіх працівників, які беруть участь в аудиті. Під час розроблення аудиторської програми слід упорядкувати аудиторські процедури, установити методи їх виконання, уточнити і деталізувати масштаб роботи, яку необхідно виконати. Записи і висновки аудитора за кожним розділом програми фіксуються в робочій документації і є тим фактичним матеріалом, котрий використовується аудитором у процесі підготовки й обґрунтування аудиторського звіту. Події чи мотиви, які примусили аудитора внести значні зміни до аудиторської програми, документуються. Під час розроблення аудиторської програми необхідно дотримуватися вимог параграфів 9-10 Національного нормативу України № 9.

З метою правильного розподілу обов'язків між аудиторами, якщо аудит проводиться кількома спеціалістами, розробляється програма перевірки. У ній вказуються: мета аудиту; основні ділянки роботи підприємства і розділи обліку, які будуть перевірені; характер перевірки (суцільна чи вибіркова); закріплення обов'язків за членами бригади; терміни початку і закінчення аудиту. Формулювання мети аудиту має важливе значення. Вона чітко визначає для чого аудитор з'явився на підприємстві і яку користь може принести ця перевірка. Програма аудиторської перевірки передається керівникові підприємства для ознайомлення і узгодження об'єктів та стадій перевірки. На прохання керівника підприємства у програму можуть бути внесені зміни.

Аудиторський процес складається з таких стадій: початково-організаційної (або дослідної), дослідної та завершальної.

Переддослідна стадія включає процедури організаційного характеру, спрямовані на створення необхідних умов для якісного проведення аудиту в установлені терміни.

Дослідна стадія – це виконання аудиторських процедур із перевірки виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємства за допомогою найпростіших засобів обчислювальної техніки, а також способом діалогового спілкування з ЕОМ.

Завершальна стадія – це узагальнення результатів аудиту.

Господарські операції аудитори досліджують за допомогою методичних прийомів та відповідних аудиторських процедур. Так, інвентаризація цінностей як методичний прийом передбачає перевірку цінностей у натурі, лічильну та бухгалтерську обробку документів, отримання пояснень від матеріально відповідальних осіб за результатами інвентаризації, розгляд їх центральною інвентаризаційною комісією, прийняття рішень щодо виявлених нестач і лишків цінностей.

Аудит може досліджувати всі господарські операції за період, наприклад щодо руху коштів у касі, або вибірковим способом - розрахунки з покупцями і постачальниками, проведення інвентаризації перед складанням річного звіту. У процесі дослідження використовують загальнонаукові і конкретні методичні прийоми вивчення операцій і процесів господарської діяльності. Так, на великих підприємствах аудитор широко використовує дедуктивні методичні прийоми для виявлення конфліктних ситуацій у господарській діяльності (збільшення браку продукції, неконкурентоспроможність продукції на ринку), які потім досліджують за допомогою органолептичних (інвентаризація, контрольні заміри) та документальних (дослідження документів, які відображають господарські операції) методичних прийомів.

Тільки всебічне дослідження в процесі аудиту господарських операцій із застосуванням різних прийомів дає змогу правильно оцінити об'єкти контролю й уникнути помилок.

Під час дослідження документів за формою аудитор особливу увагу приділяє з'ясуванню достовірності товарно-транспортних накладних, рахунків-фактур, платіжних доручень, прибуткових та видаткових касових ордерів, банківських грошових чеків, векселів, платіжних відомостей на заробітну плату та інших первинних документів, якими стверджується діяльність проведення господарської операції, її кількісні та вартісні вимірники. Нерідко з метою зловживань виготовляють повністю підробні документи або у справжні документи вносять зміни первинних записів способом дописування, підчищення, витравлювання тексту, а також підроблюють підписи осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції, або вказують вигаданих посадових чи матеріально відповідальних осіб.

Дослідження фактів підроблювання документів не входить до професійних обов'язків аудитора. Це здійснюють судово-технічні та почеркознавчі експертизи, які призначаються господарськими, місцевими судами та іншими правоохоронними органами. Обов'язок аудитора у разі виявлення фактів викривлення первинних документів, які застосовуються в обліку цінностей, довести їх до відома керівництва підприємства, яке перевіряється.