Облік собівартості

–        субрахунок 901 "Собівартість реалізованої готової продукції", на якому ведеться облік виробничої собівартості реалізованої готової продукції;

–        субрахунок 902 "Собівартість реалізованих товарів" призначений для відображення собівартості реалізованих товарів;

–        субрахунок 903 "Собівартість реалізованих робіт і послуг", на якому ведеться облік собівартості реалізованих за звітний період робіт та послуг.

Дані по рахунку 90 відображаються у Звіті про фінансові результати ряд. 040.

Основні бухгалтерські проводки з обліку собівартості реалізації на ВАТ "Луцькпластмас" наведено в таблиці 2.6.

Таблиця 2.6

Основні бухгалтерські проводки по рахунку 90 на ВАТ "Луцькпластмас"

Склад собівартості реалізованої продукції ВАТ "Луцькпластмас" представлено на рис. 2.2. Собівартість реалізованих товарів визначається згідно Положенню (стандарту) бухгалтерського обліку 9 "Запаси".

Рис. 2.2. Склад собівартості реалізованої продукції

2.2.2. Облік прямих виробничих витрат

Облік витрат виробництва організовується з метою розподілу витрат на кожну окрему операцію або кожен окремий продукт, що необхідно для оцінки запасів і визначення фінансового результату (рис. 2.3).

Рис. 2.3. Відображення витрат у фінансових звітах ВАТ "Луцькпластмас"

Завданням обліку на виробництво полягає в накопиченні витрат яке досягається шляхом зведення даних для обчислення собівартості одиниці продукції. Метою зведення даних в системі накопичення витрат по двох головних об'єктах – продукції (для оцінки вартості запасу) і центрах відповідальності (з метою контролю за рівнем витрат). Таким чином, система обліку робітничих витрат – це сумування витрат за центрами відповідальності і розподіл цих витрат на калькуляційну одиницю (рис. 2.4, 2.5, 2.6, 2.7).

Рис. 2.4. Схема формування витрат по рахунку 91 "Загальновиробничі витрати"

Рис. 2.5. Схема формування витрат по рахунку 92 "Адміністративні витрати"

Рис. 2.6. Схема формування витрат по рахунку 93 "Витрати на збут"

Рис. 2.7. Схема формування витрат по рахунку 94 "Інші витрати операційної діяльності"

Обліково-обчислювальну роботу з визначення собівартості промислової продукції можна поділити на три етапи:

1. Поступове накопичення виробничих витрат протягом місяця:

–        прямі виробничі витрати накопичуються на калькуляційних рахунках, а загальновиробничі – на збірно-розподільчих.

2. Розподіл загальновиробничих витрат по аналітичних позиціях калькуляційних рахунків:

–        змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням обраної бази розподілу (години праці) заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо, виходячи з фактичної потужності підприємства у звітному періоді;

–        постійні виробничі накладні витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням обраної бази розподілу (годин праці, заробітної плати) при нормальній потужності.

Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у період їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичної величини.

3. Розподіл витрат зібраних на калькуляційних рахунках виробництва, між готовою продукцією і незавершеним виробництвом:

–        незавершеним виробництвом вважається продукція (роботи, послуги), яка не пройшла всіх стадій, фаз виробництва, передбачених технологічним процесом. До нього відноситься на ВАТ "Луцькпластмас" забраковані напівфабрикати і деталі, які не підлягають виправленню, а також сировина і матеріали, напівфабрикати, які не були в обробці.

Для узагальнення інформації про витрати на виробництво призначений рахунок бухгалтерського обліку 23 "Виробництво". Цей рахунок використовується для обліку на окремих субрахункових витрат промислового підприємства ВАТ "Луцькпластмас" на виробництво продукції. Цей рахунок активний, основний, витратний, призначений для обліку господарських засобів (рис. 2.8).

По дебету рахунка 23 "Виробництво" відображаються прямі матеріальні, трудові та інші прямі витрати, а також виробничі накладні витрати та втрати від браку продукції (робіт, послуг), з кредиту стимулюються суми фактичної виробничої собівартості завершеної виробництвом продукції (у дебет рахунків 26, 27) виконаних робіт та послуг (у дебет рахунку 90). За кредиту субрахунків обліку витрат допоміжних (підсобних) виробництв, з виконання некапітальних робіт у кореспонденції з дебетом рахунків 11 "Інші необоротні матеріальні активи", 22 "Малоцінні та швидкозношувані предмети" та субрахунків обліку витрат основного виробництва стосується собівартість виготовлених у допоміжних (підсобних) виробництвах виробів, споруд, робіт, послуг (інструменту, енергії, пари, транспортних і ремонтних послуг тощо).

Рис. 2.8. Модель розподілу загальновиробничих витрат

Основні бухгалтерські проводки з обліку виробництва на ВАТ "Луцькпластмас" представлено в таблиці 2.7.

Таблиця 2.7

Основні бухгалтерські проводки на ВАТ "Луцькпластмас" з обліку виробництва

2.2.3. Аналітичний облік витрат виробництва

Аналітичний облік по рахунку 23 "Виробництво" на ВАТ "Луцькпластмас" ведеться виробництво, за статтями витрат і видами або групами продукції, що виробляється. Основними виробничими підрозділами на ВАТ "Луцькпластмас" ведеться є цехи.

Цехом називається відокремлена в адміністративно-господарському розумінні виробнича частина підприємства, яка складається з декількох ділянок, що спеціалізуються на випуску певної продукції, або на виконанні однорідних технологічних процесів.

Розглянемо наступні види цехів:

–        основні, де здійснюється основний виробничий процес з випуску продукції, що поділяється на три стадії: заготівельну, обробну та збирально-оздоблювальну. До основних цехів відносяться цехи, що виготовляють продукцію, яка за своїм призначенням не відрізняється від тієї, на якій спеціалізується підприємство, але з такого ж основного матеріалу (не з його відходів), то цехи, які випускають напівфабрикати;

–        допоміжні, які не беруть безпосередньої участі у виготовленні продукції, але забезпечують безперебійність виробничого процесу в основних цехах, інструментальний, ремонтно-механічний тощо;

–        обслуговуючі, які сприяють нормальній роботі основних та допоміжних цехів;

–        побічні, які займаються переробкою відходів основного виробництва та виготовленням товарів широкого вжитку;

–        експериментальні, які призначені для виготовлення дослідних зразків виробів та виконання експериментальних робіт.

Допоміжні виробництва – це сукупність цехів та інших підрозділів підприємства, зайнятих обслуговуванням основного виробництва, виконанням робіт для нього і надання послуг.

Аналітичний облік витрат допоміжних виробництв ведеться в розрізі наступних видів виробництв:

–        інструментальні (ремонт механічного і електричного обладнання);

–        енергосилові (забезпечення різними вилами електро і теплоенергії);

–        транспортні (залізничний, водний).

Виходячи з потреб основного виробництва, встановлених норм і технічних нормативів споживання послуг, всім підрозділам допоміжних виробництв керівництвом підприємства встановлюються завдання по виробництву виробів, робіт і послуг по собівартості та, відповідно, планово-розрахункова вартість одиниці виробів, робіт і послуг по собівартості та, відповідно, планово-розрахункова вартість одиниці виробів або послуг та інші госпрозрахункові показники. Ці показники необхідні для внутрішньовиробничого госпрозрахунку. Для ефективного контролю за обсягом послуг допоміжних виробництв в цехах основного виробництва встановлюються лічильники, вимірювальні пристрої, деталізуються нормативи і норми для забезпечення контролю за споживанням послуг допоміжних виробництва розподіляються пропорційно кількості послуг, що споживаються.

Висновки

В процесі утворення нових продуктів споживаються засоби виробництва та жива праця. Сукупність витрат живої праці та минулого, відтвореного в предметах та засобах праці, на виробництво продуктів утворює витрати виробництва, а відтворена в товарі суспільна праця – його вартість.

При відтворенні як непевно утворюючому у послідовно змінюючому порядку праці суспільного виробництва частина вартості продукту перетворюється в особливу категорію – витрати виробництва. В умовах товарно-грошових відносин, витрати підприємства на випуск і реалізацію продукції в грошовій формі, приймають форму собівартості.

Собівартість, як економічна категорія яка визначає відношення трудових колективів і держави стосовно використання засобів виробництва та живої праці у виробничому процесі. Собівартість широко застосовується для економічного обґрунтування рішень по виробництву нової чи призупиненні випуску застарілої продукції для визначення ефективності заходів науково-технічного прогресу, продажних цін, рентабельності виробів, резервів економії витрат.

Втрати підприємств відшкодовуються із вартості продукції, їх зниження є важливим джерелом підвищення рентабельності виробництва, покращення умов життя народу. Особливо велике значення має зниження собівартості в умовах ринкової економіки. Конкурентна можливість продукції товаровиробників залежить не лише від ступеня її відповідності споживчому попиту і якості, але й від величини продажної ціни в складі якої значну частину складає собівартість.

Основними напрямками зниження собівартості продукції, а значить і витрат є ріст продуктивності праці та економія засобів на основі прискорення науково-технічного прогресу. Важливе значення має також управління процесом формування собівартості продукції, а також, перш за все, суворий облік виробничих витрат та контроль за раціональним та економним використанням матеріальних, трудових та фінансових засобів, посилення боротьби з безгосподарністю. В зв'язку з цим, основними задачами обліку, контролю затрат на виробництво та нарахування собівартості продукції є:

–        формування своєчасної, повної та достовірної інформації про фактичні затрати, які пов'язані з виробництвом продукції на підприємстві різних форм власності та господарювання;

–        контроль за виконанням кошторису витрат на виробництво, на використання виробничих ресурсів;

–        обґрунтування нарахування фактичної собівартості продукції, вірне складання звітних калькуляцій собівартості виробів, робіт та послуг;

–        виявлення резервів зниження собівартості продукції, попередження невиробничих витрат та втрат;

–        визначення вкладу кожного підрозділу підприємства в покращення загальних результатів роботи по економії виробничих витрат;