Оподаткування в контексті соціального захисту населення (зарубіжний досвід)

Особливість стандартних знижок полягає  в тому, що їхня величина не пов’язана  з якими б то не було доходами чи фактичними видатками платника податків. Вони повинні надаватися всім платникам податків відповідно до положень податкового законодавства. Ці знижки передбачаються або у фіксованих абсолютних сумах, або у встановлених частках ( відсотках ) від доходу.

Система стандартних відрахувань повинна максимально враховувати не тільки фінансовий стан платника податків, але і його родинний стан. Адже тільки облік родинного стану дозволяє визначити реальну платоспроможність фізичної особи, побудувати систему пільг, що мають адресний характер для категорій населення, що мають неповнолітніх дітей.[6]

Першочерговою мірою при реалізації даного напрямку є звільнення від  оподатковування сум, що не перевищують  розмір прожиткового мінімуму. Здатність  людини до сплати податку повинна  визначатися розміром вільного доходу, що залишається після задоволення життєво необхідних видатків на самого платника й членів його родини.

Нестандартні знижки повинні надаватися у формі податкового кредиту  на суму фактично понесених соціально  значимих витрат, підтверджених платником податку документально. До таких витрат можна віднести витрати на лікування, отримання освіти, придбання житла, благодійну допомогу і т. д.

Звільнення  від оподатковування сум доходів, призначених для задоволення  мінімальних життєвих потреб людини, є аксіомою прибуткового оподатковування в розвинених країнах і є обов’язком кожної держави. Неоподатковуваний мінімум у розвинених країнах встановлюється в розмірі, необхідному для відтворення робочої сили, і перевищує прожитковий мінімум країни.[6]

Державна підтримка родин, що мають дітей, в області оподатковування  повинна виражатися в реальному  скороченні податкових зобов’язань  для громадян, що виховують неповнолітніх  дітей. Розмір соціальної пільги платникові і відрахувань на дітей повинен відповідати прожитковому мінімуму. Перехід на звільнення від оподатковування доходів, що не перевищують прожитковий мінімум, доцільно проводити поетапно протягом декількох років з одночасним комплексом заходів щодо розширення податкової бази податку з доходів фізичних осіб. Стандартні відрахування на утримання дітей, з врахуванням складної демографічної ситуації, варто надавати в розмірі прожиткового мінімуму в першочерговому порядку.

Соціальна підтримка населення  виражається також у зменшенні  оподатковуваного доходу платника податків на соціально значимі видатки, пов’язані з одержанням освіти, підвищенням кваліфікації, медичним обслуговуванням населення.[6] 

3. ДОСВІД ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН У СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО ОПОДАТКУВАННЯ

США.У федеральних доходах США переважають прямі податки. І найбільшу питому вагу серед них має прибуткове оподаткування населення. Податок стягується за прогресивною шкалою. Встановлено неоподатковуваний податком мінімум доходів громадян та три податкових ставки. Неоподатковуваний мінімум є змінною величиною, яка має тенденцію до зростання. Оподатковуватись може або окрема особа, або сім’я. В останньому випадку підсумовуються всі види доходів сім’ї за рік.[11]

В центрі системи федеральних  податків США знаходиться індивідуальний прибутковий податок, забезпечуючи близько 49% податкових надходжень до федерального бюджету. 

Найперша проблема прибуткового податку – визначення оподатковуваного доходу як бази оподаткування. Важлива  деталь: податковий кодекс США не дає  визначення доходу. Згідно поправки до Конституції про запровадження індивідуального прибуткового податку, «Конгрес наділяється правом вводити і збирати податки на доходи з будь-яких джерел», тобто чіткий перелік конкретних видів доходів не передбачений.[10]  

Неоподатковуваний мінімум  складає 6000 дол. на кожного члена  сім’ї у рік, стандартна скидка – 7850 дол. на подружжя (при подачі спільної декларації). Крім того, по відношенню до деяких категорій платників діє  додаткова стандартна скидка у розмірі 900 дол. на сім’ю, 1150 дол. – на самітних, а також на подружжя при подачі окремих декларацій. (Для довідки: межа бідності для сім’ї з чотирьох чоловік складає 14335 дол.; середня величина сімейного доходу дорівнює близько 40 тис. дол.).[10] 

Максимальні ставки індивідуального прибуткового податку мають тенденцію до зниження: 1954–1961 рр. – 91%; 1962–1981 рр. – 70%; з 1982 р. – 50%; 1986 р. – 39,6%; 2001 р. – 30,1%; 2002 р. – 38,6%. Мінімальна ставка з 1986 р. знаходилася на рівні 14–15%, в 2002 р. знижена до 10%. З 1998 р. для всіх категорій платників діяла п’ятиступенева прогресія, в 2002 р. установлена шестиступенева шкала оподаткування. Коли нагадати, що до 1986 р. діяла 14-ти розрядна шкала, вочевидь значне спрощення адміністрування податку [10]. 

Платники індивідуального податку діляться на чотири категорії: самітні фізичні особи; подружні пари, які сплачують податки спільно; члени сімей, які виплачують податок самостійно; глави домогосподарств. Поріг доходу для застосування максимальної ставки для всіх категорій платників єдиний, а для мінімальної ставки різний. У найбільш непривілейованому становищі знаходяться неодружені, що, можливо, є ознакою певної демографічної політики, здійснюваної через фіскальні заходи. 

При мінімальній ставці 10% і максимальній – 38,6% фактична (ефективна) норма оподаткування завдяки сумарній дії податкових знижок, за розрахунками американських спеціалістів, не перевищує 8%.[11]

Характерна  особливість податкової політики США  полягає в тому, що далеко не всі американці повинні повністю платити встановлені податки на фізичних осіб. Паралельно з основними податковими ставками в країні існує складна система податкових виключень та пільг, які частково або повністю звільняють мільйони сімей від податкових платежів. Найбільш поширені такі види податкових пільг:

- Неоподатковуваний  мінімум доходів на платника  і на кожного утриманця;

- Податкові  знижки;

- Вилучення  з оподаткування певних видів  доходів, наприклад, заробітної плати за роботу співробітників американських фірм за кордоном або грошового забезпечення військовослужбовців в періоди ведення бойових дій;

- Вирахування  з суми податків у формі  податкового кредиту, наприклад, у випадках покриття за рахунок надходить доходу збитків минулих років;

- Повне звільнення  окремих осіб від сплати деяких податків;

- Додаткові  знижки для осіб старше 65 років  та інвалідів;

- Витрати по  переїзду на нове місце проживання;

- Пов'язані з  підвищенням кваліфікації відрядні;

- Благодійні  внески тощо.[11]

Для місцевих податків характерні багатоваріантність та регресивність, причому здебільшого вони не враховують доходи платників податків. Багатоваріантність має тільки одну мету — створити у платника податку психологічний стан, коли у нього складається враження меншого податкового тягаря, а також охопити всі види доходів у невеликих розмірах, але в досить значній загальній сумі. Це дає змогу охопити як сферу споживання, так й сферу накопичення.

ЯПОНІЯ. Основними податковими пільгами, якими користується середній платник податків, є «базова пільга» - неоподатковуваний мінімум доходу платника податку, рівний 350 тис. ієн (близько 300 доларів), відрахування на непрацюючих членів сім'ї - також 350 тис. ієн, страхові платежі, збитки від стихійних лих та ін. Крім того, такі види доходів, як заробітна плата, пенсії і виплати соціального страхування мають спеціальні податкові звільнення. Міністерство фінансів Японії при підрахунку оподатковуваної бази для кожного платника податків надає п'ять видів пільг.[1]

Крім адресних, персональних звільнень, які широко застосовуються до оподатковуваного доходу в цілому, існує ряд вузькоспеціалізованих пільг з оподаткування доходів, отриманих з різних джерел, введених в податкову систему з ряду важливих причин:

- З метою  справедливого оподаткування доходів  різних категорій населення введена спеціальна знижка, зменшує оподатковуваний дохід платника податку. Розмір знижки дорівнює сумі спеціально визначуваних «персональних витрат». Мета введення цієї знижки - досягнення рівного для цілей оподаткування становища осіб найманої праці, з одного боку, і підприємців - з іншого. Останні мають можливість списувати частину своїх особистих витрат в «витрати бізнесу »і виводити їх з-під оподаткування, чого особи найманої праці до введення цієї знижки були позбавлені (що, з точки зору Податкового управління Японії, не відповідає критерію справедливості податкообкладання). На практиці використання цієї знижки підприємцям вдавалося домогтися зменшення оподатковуваної прибутковим податком бази на 20-30%.[9] Наприклад, багато підприємців, які подавали податкові декларації, списували за статтею «представницькі витрати» кілька сот чи навіть тисяч доларів, оскільки тривалі застілля в ресторанах з великою кількістю пива і саке є невід'ємним елементом ділового життя. Однак при цьому в рахунку, наданому в податкову інспекцію з ресторану, повинно бути зазначено, що відвідувачів було більше двох - тоді він буде визнаний. Крім того, костюм, взуття та інші деталі туалету цілком можуть бути заявлені як «спецодяг» і також списані в якості необхідних витрат;

- Спеціальні  податкові пільги мають різнобічні доходи та доходи від капіталу. Для різнобічних доходів оподатковувана сума зменшується на

400 000 ієн на  рік, якщо індивід має стаж  роботи менше 20 років, та додатково до цієї суми на 700 000 ієн, якщо стаж працівника перевищує 20 років.[1]

Австрія. Якщо дослідити податкову систему Австрії, то тут можна виділити такий вид пільги як податковий кредит, який полягає у звільненні від оподаткування частини бази оподаткування у визначеному розмірі.

Дана пільга застосовується при оподаткуванні доходу від збільшення вартості капіталу, але тільки для тих підприємств, які повністю розпродуються або закриваються. При оподаткуванні такого доходу повністю звільняється від стягнення податків дохід від продажу іноземних філій компаній. Не підлягають оподаткуванню і вірогідні втрати платника (має право відносити їх на собівартість).[5]

Також податковий кредит застосовується для платників  – фізичних осіб з необмеженою  податковою відповідальністю. Але одержати його може лише один член родини за умови, що дохід дружини не перевищує встановленої суми і в родині є дитина.

При сплаті податку  на майно подружжя, які мають необмежену податкову відповідальність і проживають разом (і з ними неповнолітні діти) обкладаються податком як одна особа. Для цієї категорії платників встановлюється неоподатковуваний мінімум на кожного члена родини з відповідними пільгами для всіх членів родини. Для платника з обмеженою відповідальністю оподатковується лише те майно, що перебуває на території Австрії.[5]

Великобританія. Якщо розглядати податкову систему Великобританії, то в цій країні при визначенні оподатковуваного доходу сучасний прибутковий податок передбачає наступні скидки і пільги:

• стандартна особиста скидка, яка виконує роль неоподатковуваного мінімуму, складає 3445 ф. ст. у рік; для осіб, старших 64 років – 4200 ф. ст. старших 74 років – 4370 ф. ст. Платники ще старшого віку сплачують податок по понижених ставках, якщо їх сукупний дохід не перевищує 14200 ф. ст. Величина знижок щорічно індексується в залежності від інфляції.[2]
• оподатковуваний дохід зменшується на суму витрат, пов’язану з одержанням доходу (спецодяг, обладнання для роботи), а також на суми внесків до пенсійних і благодійних фондів, медичної страховки для старших 65 років, процентних платежів по позиках на придбання житла та власності (максимум 30 тис. ф. ст.).
• у числі пільг знаходяться особисті скидки одиноким людям, які мають на утриманні дітей віком до 16 років, або старшого віку за умови, що дитина студент денної форми навчання.[2]
• передбачено спеціальну податкову пільгу на приріст доходу. Остання надається у випадку, коли незначне додаткове збільшення доходу платника переміщає його у категорію платників, для яких установлені більш високі податкові ставки.

Іспанія. В Іспанії при оподаткуванню прибутковим податком фізичних осіб в процесі обчислення податкового доходу з бази оподаткування вираховуються: допомога у зв’язку зі звільненням, хворобою, виграші та премії, внески на соціальне страхування, профспілкові внески (але не більш ніж 5 % від бази оподаткування і не більші за встановлену суму), а також витрати у встановленому розмірі на кожну дитину, утримання батьків (якщо їм понад 65 років і вони проживають у родині платника), внески на благодійні цілі, розмір витрат на підприємницьку діяльність. Зменшується оподатковуваний дохід на 15% у зв’язку з витратами на ліки (якщо це підтверджується документами). За приховування доходу накладається штраф у розмірі 300% від прихованої суми.[7]

Італія. При оподаткуванні доходів фізичних осіб в Італії до бази оподаткування не включаються:

• сума сплаченого місцевого прибуткового податку;
• орендна плата та інші платежі за нерухомість;
• проценти, що сплачуються за отриманим раніше іпотечним кредитом;
• витрати на лікування (у повному обсязі вираховуються витрати на хірургічні операції);
• витрати на поховання (у чітко визначеному розмірі);
• витрати на освіту (не більше суми, встановленої в державних закладах);
• аліменти;
• внески до системи соціального страхування та забезпечення;
• внески до соціального страхування життя від нещасних випадків;
• витрати, пов’язані з поточним ремонтом, утриманням та охороною творів мистецтва;
• внески на боротьбу з голодомором (не більш ніж 2 % від доходу до оподаткування);
• допомога театральним об’єднанням (не більш ніж 20 % від доходу до оподаткування);
• пожертви на користь церкви.[3]