Особливості оподаткування окремих платників податків. Оподаткування банківських установ

  Однією з основних цілей комерційного банку є одержання прибутку, який є джерелом виплати дивідендів акціонерам (пайовикам), створення фондів банку, базою підвищення добробуту працівників банку тощо.

Прибуток банку становить собою  різницю між його валовим доходом  і витратами.    

 При визначенні об'єкта оподаткування  податком на прибуток вживають  терміни «валові доходи» та  «валові витрати», склад яких  відрізняється у ряді випадків  від складу доходів і витрат  фінансового обліку.

Валовим доходом є загальна сума доходів банку від усіх видів  діяльності, отримана (нарахована) протягом звітного періоду. [1]    

 У податковому обліку до  валових витрат відносять суми  сформованого страхового резерву  для покриття ризиків неповернення  основного боргу за нестандартними  кредитами в обсязі, що не перевищує  20 % від суми сукупної заборгованості  за кредитами, гарантіями та  поруками, фактично наданими дебіторам  на останній робочий день звітного  податкового кварталу.     

 Податковий облік ведеться  з метою нагромадження даних  про валові доходи та валові  витрати і використовується для  складання податкової звітності  (декларації про прибуток банківської  установи). [5, 432]

Валовий дохід банка залежить насамперед від обсягу його кредитних вкладень і інвестицій, розміру процентної ставки по кредитах, від величини і  структури банку.

Основним джерелом доходів більшості  комерційних банків є проценти, що стягуються з позичальників за користування позиками. Це пояснюється тим, що банки  є фінансовими посередниками, які  здійснюють перерозподіл грошових коштів між тими, у кого вони вивільнились, і тими, у кого з них з’явилась  тимчасова потреба.

Значні доходи банки отримують  від проведення операцій з іноземною  валютою. Доходи від цих операцій виступають як у вигляді комісійних за виконання операцій для клієнтів, так і у вигляді курсової різниці.

Банки отримують доходи і від  операцій з цінними паперами. Але  оскільки ринок цінних паперів в  Україні тільки починається формуватись, то і доходи банків від цих операцій поки незначні.

Банки також отримують доходи і  від надання різного роду послуг: надання гарантій і поручительств  клієнтам, розрахунково-касове обслуговування, довірчі (трастові), консультаційні, аудиторські, лізингові, факторингові послуги, операції з монетарними металами тощо. Доля цих видів у валовому доході кожного  банку неоднакова і залежить від  здійснюваних операцій та їх обсягу.

Витрати комерційних банків, як і  в будь-якій іншій сфері підприємницької  діяльності, можна поділити на відносно постійні і перемінні.

Відносно постійними є витрати  банків на заробітну плату і нарахування  на неї, бланки і канцелярські приладдя, утримання приміщень, охорони, протипожежної  сигналізації, амортизаційні відрахування та інші. Правда, в довгостроковому  плані і ці витрати перемінні.

До перемінних витрат відносяться  виплати процентів по вкладах, депозитах  і міжбанківському кредиту, за залишки  коштів на поточних рахунках. Вони залежать як від обсягу залучених банком кредитних  ресурсів, так і від їх вартості. До цих витрат відноситься також  плата за послуги регіональній розрахунковій  палаті за здійснення розрахункових  операцій, забезпечення готівкою. Перемінними  можуть бути витрати банку на рекламу, відрядження, поштово-телеграфні витрати  тощо.

У відповідності з існуючою методикою  комерційні банки визначають прибуток або збитки від своєї діяльності щоквартально (щомісячно), в останній операційний день кварталу (місяця). Протягом кварталу доходи і витрати  враховуються наростаючим підсумком. Розподіл прибутку банка здійснюється за підсумками діяльності за рік у  відповідності з рішенням загальних  зборів акціонерів (пайовиків) банку. Протягом року прибуток, як правило, розподіляється у вигляді авансу на основі встановлених зборами акціонерів (пайовиків) пропорцій.

В залежності від податкового законодавства  банки сплачують податки в  державний і місцевий бюджети  із прибутку або із доходу. Звичайно, діюча методика стягнення податків впливає як на розмір, так і на порядок розподілу прибутку.

Після сплати податків і штрафів  з прибутку банку робляться відрахування в його резервний фонд у певному  розмірі від прибутку, що залишається у розпорядженні банка. Потім здійснюється відрахування у фонди економічного стимулювання банку, на благодійні та спонсорські заходи, на виплату винагороди керівництву банка.

Збитки банка за результатами діяльності за рік покриваються за рахунок його резервного фонду, а при його відсутності - за рахунок зменшення статутного фонду. В такому випадку відрахування у фонди банка не здійснюються, а фактично зроблені витрати за рахунок  авансових відрахувань від прибутку становлять собою іммобілізацію  власних коштів банку і підлягають відшкодуванню за рахунок прибутку банку в наступному році. При збитковій  діяльності банку акціонерами (пайовиками) або НБУ вирішується питання  про доцільність його подальшого функціонування - збереження, реорганізації  або ліквідації. [1]

РОЗДІЛ ІІ. ДОСЛІДЖЕННЯ ПРАКТИЧНИХ АСПЕКТІВ ОПОДАТКУВАННЯ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ В УКРАЇНІ

2.1 Вплив оподаткування на фінансову діяльність банків

   В умовах потреби подолання  в Україні негативних наслідків  глобальної фінансової кризи  зростає актуальність питань  адаптації механізмів оподаткування  банківської діяльності до світових  стандартів і вимог. Вплив процесів  інтеграції та фінансової глобалізації, а також специфіка соціально-економічних  умов розвитку вітчизняної економіки,  потребують теоретичного переосмислення  й обґрунтування напрямів практичного  реформування системи оподаткування  фінансової діяльності банківських  установ. Реформування механізмів  податкового регулювання підтверджується  необхідністю посилення протекціоністських  методів, які в усьому світі  практикуються як виняткова і  тимчасова міра державної політики.   

 Проблему оподаткування  фінансової діяльності банків  економісти досліджують від часу  виникнення банківської системи.  Значний внесок у розробку  теорії оподаткування доходів  банків здійснили А. Сміт, К.  Маркс, Дж. Кейнс та ін. В Україні  проблему впливу оподаткування  на фінансову діяльність банків  активно досліджують А. Крисоватий, А. Соколовська, О. Данілов, В. Унинець-Ходаківська, та ін. Однак у вітчизняній економічній науці ряд актуальних питань щодо заявленої проблеми залишаються нерозкритими: більшість авторів зосереджують свою увагу на дослідженні загальнодержавної системи оподаткування, а не її вплив зокрема на діяльність банківських установ.  

 Отже постає необхідність  визначення впливу оподаткування  на фінансову діяльність банківських  установ. Це стає можливим через  розгляд основних підходів до  визначення прибутковості банківської  діяльності та впливу податків  на неї, визначити роль оподаткування  банківських установ у формуванні  податкових надходжень та наповненні  державного бюджету.  

 Державне регулювання  зачіпає тією чи іншою мірою  економічні інтереси всіх суб'єктів  різних сегментів ринку. Одним  із важливих сегментів ринку є ринок грошових і позичкових капіталів, який формується переважно у банківській системі. Банки є дієвим інструментом держави у реалізації її економічної політики. Водночас банки, як елемент ринкової інфраструктури, забезпечують розвиток економіки на мікрорівні. Окрім цього, грошово-банківська система є не тільки об'єктом державного податкового регулювання, а й джерелом доходів державного бюджету [6].  

 Основним видом діяльності  банку як домінуючого на фінансовому  ринку посередника є його фінансова  діяльність [3, с. 246]. Податки та інші  обов'язкові платежі належать  до категорії витрат. Однак менші  податки не завжди означають  більший прибуток. Не виключено,  що зменшення обсягу сплати  одних податків призведе до  збільшення обсягу сплати інших  податків, а також до фінансових  санкцій зі сторони контролюючих  органів.  

 В Україні за останні  5 років взаємодія податкової  і банківської систем активно  висвітлюється в економічній  періодиці і публіцистиці, у виступах  офіційних державних посадових  осіб. В економічній літературі  розглядаються два основні підходи  щодо оцінки рівня оподаткування  банків. За першим підходом рівень  оподаткування банків є недостатній  і тому податкове навантаження  необхідно посилити. За другим - обґрунтовують  необхідність зниження податкового  навантаження банківського сектора  з метою більшого залучення  ресурсів банків у реальну  економіку [5, 344].  

 Важливо зазначити,  що головною метою державного  регулювання банківської діяльності  на перспективу є подолання  кризових явищ, активізація кредитної  діяльності банків і підвищення  ефективності використання фінансових  ресурсів, які є частиною національного  багатства. Оподаткування банків  покликане забезпечити, з одного  боку, сприятливі макроекономічні  умови для формування банківської  системи, стійкої до кон'юнктурних  коливань, з другого — перетворення  її на активний інструмент  інвестиційного процесу й економічного зростання. Сукупність форм, методів і способів, із яких складається податковий механізм, має бути адекватною економічній кон'юнктурі, що сприятиме створенню оптимальних умов для мінімізації втрат від економічних криз [1].  

 Отже, за допомогою  податків можна істотно впливати на діяльність банків. По-перше, оподаткування банківського прибутку є способом державного впливу на переорієнтацію фінансових потоків із банківського сектору у виробничий, а не у спекулятивні інструменти банківської діяльності (міжбанківське кредитування, ринок цінних паперів, валютні цінності). По-друге, податкове втручання у банківську діяльність не повинно послаблювати фінансову стійкість банків і сприяти їхньому банкрутству, особливо малих банків. По-третє, податкове регулювання повинно протидіяти наростанню монополізації у банківській сфері, оскільки монополізація ринку банківських продуктів створює умови та можливості для перекладання податкового навантаження на клієнтів через зростання відсоткових ставок за користування кредитами, зниження ставок на депозити, збільшення комісійних тарифів тощо.

2.2 Податкова декларація як запорука правильності сплати податку на прибуток

З метою впровадження в  діяльність суб’єктів господарювання – банківських установ положень Податкового кодексу України на виконання   пункту  46.5 статті 46 розділу ІІ Кодексу Державною податковою адміністрацією України розроблено форму Податкової декларації з податку на прибуток банку, за погодженням з Міністерством фінансів України,  яка затверджена наказом ДПА України від 21.02.2011 № 98 ,, Про затвердження форми Податкової декларації з податку на прибуток банку».( додаток А)

Після набрання з 1 квітня 2011 року чинності цим нормативно-правовим актом визнається таким, що втратив  чинність наказ  ДПА України від 31.03.2003 № 148 ,,Про затвердження форми декларації з податку на прибуток банку та Порядку її складання” та ряд інших наказів, якими вносилися зміни та доповнення до цього наказу, який діяв згідно з Законом України ,,Про оподаткування прибутку підприємств’’. [2]

Останнім звітним (податковим) періодом для обчислення та сплати податку, яким залишається календарний  квартал, за який подається Декларація № 148,  є 1 квартал 2011 року. 

Як зазначається в п.2 підрозділу 4 розділа  ХХ ,,Перехідні положення” Кодексу, з 01.04.2011 платники податку на прибуток підприємств складають наростаючим підсумком та подають декларацію з податку на прибуток за ІІ квартал, ІІ - ІІІ квартали та ІІ - ІV квартали 2011 року. Тобто, лише у 2011 році звітними (податковими) періодами для звітності з податку на прибуток (за новою формою) не існуватимуть півріччя, три квартали та рік.

Починаючи з 1 січня 2012 року  банківські установи, які є платниками податку на прибуток підприємств, складають звітність наростаючим підсумком з початку року. Все вищевказане знайшло своє відображення у новій формі Податкової декларації з податку на прибуток банку.

Форма Податкової декларації банку має основні узагальнюючі рядки, складові яких розкриваються  у відповідних додатках. Декларація №98 має відповідний рядок для  врахування у зменшення об’єкту  оподаткування від’ємного значення, порядок врахування якого передбачено  ст. 150 розділу ІІІ Кодексу. Розділом ІІІ Кодексу збережено діючий порядок перенесення від’ємного значення об’єкту оподаткування  на майбутні періоди. При цьому, збитки переносяться на майбутні періоди без  будь яких обмежень до повного їх погашення. Як і  зараз орган державної податкової служби не може відмовити у прийнятті податкової декларації з причин наявності у такій декларації збитку.

У разі, коли збиток як результат  розрахунку об’єкта оподаткування  декларується платником податку  протягом чотирьох послідовних податкових періодів, орган державної податкової служби має право провести позапланову  перевірку правильності визначення об’єкта оподаткування.