Податкова політика України: основні напрямки

Зміст

 

1. Податкова політика України: основні  напрямки

    1.1. Загальне поняття податкової політики

    1.2. Головні напрямки податкової політики

2. Порядок та строки сплати підприємствами, організаціями та громадянами  обов'язкових платежів та відрахувань

    2.1. Податки, що надходять до місцевих бюджетів

    2.2. Неподаткові платежі до бюджету

    2.3. Збори та цільові відрахування

Практичне завдання

Висновки 

Використана література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Податкова  політика України: основні напрямки

1.1. Загальне поняття податкової політики

Податкова політика — це діяльність держави у сфері  встановлення, правового регламентування  та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави. Формуючи свою податкову політику держава шляхом збільшення або скорочення маси податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню чи спаду господарської активності, створенню необхідної кон’юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, формування збалансованої соціальної політики.  Використовуючи ті чи інші податкові пільги, держава регулює пропорції як у економічній структурі виробництва й обміну, так і у розвитку продуктивних сил. Організація оподаткування впливає на реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу і технічного оновлення виробничого потенціалу держави.

Вся історія  податкової політики зводиться до пошуків ідеалів оптимального оподаткування. З одного боку, податки мають забезпечити сталу фінансову базу держави, з іншого — залишити достатньо коштів підприємствам і громадянам з метою збереження максимальної заінтересованості в результатах діяльності. При цьому держава не може задовільнитися лише загальними пропорціями розподілу ВНП. Вона повинна враховувати інтереси кожного підприємства, кожного члена суспільства. Інакше кажучи, податкова політика ведеться за народним прислів’ям “щоб і вівці були цілі, і вовки ситі”. Це досягається за умови наукового поєднання критеріїв податкової політики: фіскальної досконалості, економічної ефективності, соціальної справедливості, стабільності, гнучкості.

Загальновідомо, що кожна держава для забезпечення виконання своїх функцій зобов’язана мати відповідні кошти, які концентруються в бюджету. Через прибутки та видатки центрального уряду і місцевої влади, тобто через бюджетну систему, здійснюється пряме державне регулювання економіки.

Джерелом формування коштів бюджету є:

-   по-перше  власні доходи держави, тобто  надходження платежів за ресурси,  що належать їй відповідно  до законодавства; 

-   по-друге,  податки, які сплачують юридичні  і фізичні особи зі своїх  доходів. 

Перехід до ринкових відносин, розвиток нових форм власності зумовлюють втрату державою значної частини власних доходів. У результаті податки стають основних джерелом формування коштів бюджету.

Ефективність  державного регулювання за допомогою  податків вирішальною мірою залежить від вибору системи оподаткування, висоти податкових ставок (ставки ПДВ, податку на прибуток, прибуткового податку з громадян та інші повинні ретельно і обґрунтовано обраховуватись і бути оптимальними за даної економічної ситуації), видів і розмірів податкових пільг (необгрунтоване і безсистемне надання пільг веде до втрати державою значних фінансових ресурсів).

Податки здійснюючи свою регулюючу функцію, завжди прямо  або опосередковано впливають на економічну діяльність суб’єктів господарювання. Тому податкова система повинна будуватися з урахуванням вище названих чинників, а вони, в свою чергу, можуть впливати на результати її функціонування. Створення податкової системи і розробка податкової політики не можуть вестися спонтанно.

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Головні напрямки податкової  політики

Податкова політика України  спрямована на стабілізацію фінансового стану підприємств  у цілому, у першу чергу, за рахунок  зниження податкового навантаження, виконання дохідної частини бюджетів всіх рівнів, чіткого розмежування повноважень та відповідальності виконавчої і законодавчої влади в процесі підготовки, затвердження та виконання бюджету, а також визначення відповідальності розпорядників бюджетних коштів на усіх рівнях.

Основні завдання податкової політики  полягають  у:

- зниженні граничного рівня перерозподілу валового внутрішнього продукту через доходну частину бюджету;

-   розширення бази оподаткування  шляхом законодавчого скасування  пільг; 

-   послаблення податкового навантаження  на фонд оплати праці; 

-  запровадження податкового стимулювання діяльності малого підприємництва, насамперед, у пріоритетних сферах матеріального виробництва; звільнення від оподаткування частини їх прибутку (доходу), що спрямовується на рефінансування;

- наданні експортерам високотехнологічної  продукції, знижок з діючих ставок податку на прибуток у залежності від росту експортної продукції;

-  наданні податкових пільг під  крупні іноземні кредити, що  спрямовуються в інвестиційні  проекти, передбачені державними  програмами;

-  підвищенні ролі акцизного збору у наповненні доходів бюджету;

- подальшому впровадженні і посиленні  ролі місцевих податків і зборів  у формуванні доходів місцевих  бюджетів;

-  посиленні контролю за правильністю  справляння податків, боротьби з  ухиленням від сплати платежів, контролю за бюджетною дисципліною та цільовим використанням бюджетних коштів.

Однозначно, що держава, проводячи свою податкову  політику повинна дотримуватись  визначених на певний час орієнтирів у розвитку суспільства, змінюватися  поступово, еволюційним шляхом. З  набуттям незалежності України почала формувати свою власну податкову політику. Її аж ніяк не можна назвати стабільною, так як це був період пошуку оптимальних форм і механізмів стягнення податків, який триває й досі.

Стабільність  податкової політики по-перше, дає змогу всім суб’єктам фінансових відносин мати сталі інтереси і виходячи з них вести перспективну фінансову політику. Коли податкова політика змінюється щороку, а то й декілька разів на рік, то це призводить до нерівноваженості і невпевненості у фінансовій діяльності підприємств. Ні про яке нормальне фінансове планування в таких умовах не може бути й мови. По-друге, стабільність податкової політики забезпечує високий рівень податкової роботи, оскільки податкова служба теж повинна мати певний час на освоєння механізму стягнення того чи іншого податку. Коли ж податки і порядок їх стягнення весь час змінюються, то на невизначеність фінансових інтересів платників накладається це й плутанина в роботі податкової служби.

Але слід зазначити, що стабільність податкової політики має і певні обмеження. У зв’язку з тим, що соціально-економічна ситуація в кожній країні весь час змінюється, необхідні і відповідні зміни в податковій політиці. Ці зміни можуть відбуватись або шляхом податкової реформи, або еволюційним шляхом поступового вдосконалення податкової системи. Причому гнучкість податкової політики забезпечується, насамперед, через поступову зміну податкової системи. Така податкова політика і легше сприймається населенням, і приносить більше користі.

 

 

 

2.  Порядок та строки сплати підприємствами, організаціями та громадянами обов'язкових платежів та відрахувань

2.1. Податки, що надходять до місцевих бюджетів

 

До складу місцевих податків і зборів включаються  досить різнопланові надходження, серед  яких можна виділити загальнодержавні податки, які повністю зараховуються до місцевих бюджетів, такі, як податок на промисел або податок з власників транспортних засобів, а також місцеві податки і збори. Як правило, останні не мають суттєвого бюджетного значення і виступають доповненням до загальнодержавних податків і зборів.

В законі "Про  місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у  встановленому законом порядку  загальнодержавних податків, зборів та інших обов’язкових платежів. Доходи місцевих бюджетів районних у містах рад (у разі їх створення) формуються відповідно до обсягу повноважень, що визначаються відповідними міськими радами. У доходній частині місцевого бюджету, починаючи з 1998 р., повинні окремо виділятись доходи, необхідні для виконання власних повноважень, для забезпечення виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади. Місцевий бюджет поділяється на поточний бюджет і бюджет розвитку. Доходи бюджету розвитку формуються за рахунок частини податкових надходжень, коштів, залучених від розміщення місцевих позик, а також інвестиційних субсидій з інших бюджетів. Кошти Державного бюджету, що передаються у вигляді дотацій, субвенцій, розподіляються обласними радами між районними бюджетами і бюджетами міст обласного підпорядкування у розмірах, необхідних для формування доходних частин не нижче мінімальних розмірів місцевих бюджетів, визначених законом, а також використовуються для фінансування з обласного бюджету спільних проектів територіальних громад.

Особливістю цих податків є те, що місцеві  органи влади мають більше повноважень  щодо їх встановлення і стягнення, ніж  по інших податках і обов'язкових  платежах, хоча перелік цих податків і максимальний розмір ставок регулюються на загальнодержавному рівні. Так, органи місцевого самоврядування самостійно встановлюють порядок сплати місцевих податків і зборів, мають право вводити пільгові ставки, повністю скасовувати окремі місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати окремі категорії платників, надавати відстрочки у сплаті цих платежів. Розглянемо вказані вище місцеві доходи.

Податок на промисел. Метою введення цього податку в Україні було поповнення доходів місцевих бюджетів за рахунок оподаткування таких доходів фізичних осіб, які, як правило, не оподатковуються іншими видами податків, оскільки податковим адміністраціям важко проконтролювати їх отримання. Платниками податку на промисел є виключно фізичні особи, незалежно від громадянства та постійного місцепроживання, які не зареєстровані як суб'єкти підприємництва і здійснюють несистематичний, не більш як 4 рази протягом календарного року, продаж виробленої, переробленої та купленої продукції, речей, товарів.

Об'єктом оподаткування  є сумарна вартість товарів, які належать до продажу за ринковими цінами.

Якщо товари підлягають продажу протягом 3 календарних  днів, ставка податку становить 10% їх вартості. При збільшенні терміну  продажу до 7 днів ставка податку  подвоюється. Сума податку на промисел не може бути меншою за розмір одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Податок на промисел сплачується у вигляді придбання  одноразового патенту на торгівлю. У разі, коли продаж товарів здійснюється протягом календарного року більш як 4 рази, ці громадяни повинні зареєструватись як суб'єкти підприємницької діяльності.

Податок з власників транспортних засобів. Платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є підприємства, установи та організації, які є юридичними особами, іноземні юридичні особи (далі — юридичні особи), а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (далі — фізичні особи), котрі мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, які є об'єктами оподаткування.

Об'єктами оподаткування  є: трактори (колісні), автомобілі, призначені для перевезення не менше 10 осіб, включаючи водія, автомобілі легкові, автомобілі вантажні, автомобілі спеціального призначення, крім тих, що використовуються для перевезення пасажирів і вантажів (крім автомобілів спеціального призначення швидкої допомоги та пожежних), мотоцикли (включаючи мопеди) та велосипеди з установленим двигуном, крім тих, що мають об'єм циліндра двигуна до 50 см\ яхти та судна парусні з допоміжним двигуном або без нього (крім спортивних), човни моторні і катери, крім човнів з підвісним двигуном (крім спортивних), інші човни (крім спортивних).

Ставки податку  з власників транспортних засобів  та інших самохідних машин і механізмів встановлюються в грн. на 100 см³ об'єму циліндру двигуна для наземних видів транспорту та в грн. на 1 см довжини корпусу для водних видів транспорту.

Податок з  власників транспортних засобів  та інших самохідних машин і механізмів сплачується перед реєстрацією, перереєстрацією або технічним оглядом транспортних засобів. Сплата податку провадиться за період до наступного технічного огляду.

Власники транспортних засобів зобов'язані пред'являти органам Державної автомобільної  інспекції або іншим органам, що здійснюють їх реєстрацію, перереєстрацію або технічний огляд, квитанції, платіжні доручення про сплату податку, а платники, звільнені від сплати цього податку, — відповідну довідку (документ), що дає право на користування цими пільгами.

У разі відсутності  документів про сплату податку реєстрація, перереєстрація і технічний огляд транспортних засобів не проводяться.

У порядку  і строки, визначені податковими  органами, юридичні особи подають  за місцем свого знаходження до Державної  податкової інспекції, але не пізніше 15 березня року, наступного за звітним, на основі бухгалтерського звіту (балансу) розрахунки суми податку за формою, затвердженою Головною державною податковою адміністрацією України.