Податковіа система

1.3 Класифікація податків та зборів.

  Законодавства багатьох держав не розмежовують податки, збори, мито, а податкову систему  визначають як сукупність податків і  зборів.

  До  них належать:

  1) обов'язковість сплати податків  і зборів у відповідні бюджети  й фонди;

  2) чітке надходження в бюджети  та фонди, за якими їх закріплено;

  3) вилучення їх на основі законодавчо  закріпленої форми й порядку  надходження;

  4) примусовий характер вилучення;

  5) здійснення контролю єдиними  податковими органами;

  6) без еквівалентний характер платежів.

  Однак, незважаючи на схожість цих механізмів, вони мають чіткі розбіжності.

  Мито  і збір відрізняються  від податків:

  а) за значенням. Податкові платежі  забезпечують до 80% надходжень у дохідну  частину бюджету; інші види відрахувань, відповідно, менше;

  б) за метою. Мета податків - задоволення  потреб держави; мета мита, зборів - задоволення  певних потреб чи витрат установ;

  в) за обставинами. Податки становлять безумовні платежі; мито, збір виплачують у зв'язку з послугою, яку надано платникові державною установою, що реалізує державно-владні повноваження;

  г) за характером обов'язку. Сплату податку  пов'язано з чітко вираженим  обов'язком платника; миту, збору  притаманна певна добровільність його дій, і їх не регулюють іноді відносинами  імперативного характеру;

  д) за періодичністю. Збори, платежі, мито часто мають разовий характер і їхню сплату здійснюють без визначеної системи; податки характеризуються певною періодичністю;

  Відмінності за періодичністю  включають два  підходи:

  - періодичність сплати (збори, мито - одноразова сплата, податки - певна  періодична сплата);

  - періодичність дій (збори, мито  безпосередньо залежать від кількості  дій, що породжують зобов'язання  зі сплати, податки - чітко не  пов'язано з періодичністю дій,  наприклад, періодичність сплати  податку з власників транспортних  засобів не пов'язано з характером  використання транспортного засобу);

  є) відносини від платності притаманні миту, зборам (на відміну від податків).

  Таким чином, на відміну від загальних  податкових платежів, збори й мито мають індивідуальний характер і  їм завжди властива спеціальна мета й  спеціальні інтереси.  Раніше основним критерієм розмежування мита й збору  було надходження коштів: якщо до бюджету - мито, якщо на користь організації - збір. У сучасних умовах акценти  трохи змістилися:

  - збір - платіж за володіння особливим  правом;

  - мито - плата за здійснення на  користь платників юридично значущих  дій.

  Усю сукупність обов'язкових платежів податкового  характеру може бути класифіковано  за декількома підставами. Виділимо найважливіші:

  1. Залежно від компетенції органу, що вводить дію податкового  платежу на відповідній території:

  а) загальнодержавні - податки й збори, які встановлює Верховна Рада України, вводять у дію виключно закони, діють на всій території держави;

  б) місцеві - податки й збори, перелік  яких установлює Верховна Рада України, вводять у дію нормативні правові  акти представницьких органів місцевого  самоврядування, діють на території  відповідних територіальних утворень.

  Принцип компетенції органу, що встановлює податок, лежить в основі класифікації податків і зборів. Статті 13 -- 14 Закону України «Про систему оподаткування» закріплюють загальнодержавні й  місцеві їхні різновиди. Потрібно враховувати, що кожну з цих статей конкретизовано в декількох законах і підзаконних  актах, які стосуються окремих податкових відрахувань 

  Щодо  зазначених статей є слушним одне зауваження. Вони включають закритий перелік податків і зборів. Мабуть, доцільно виділити в цьому переліку кілька підпунктів, розбивши його на дві  частини. Перша повинна охоплювати тільки податки, в другу увійдуть різновиди зборів. Іншими словами, така класифікація дозволить розділити  різні за характером, методами обчислення й способами сплати платежі до бюджету і відрахування, що мають  порівняно недавню історію, цільовий характер, принципово відмінний від  нецільових, традиційних, що мають багатовікову практику податків.

  2. Залежно від каналу надходження. Відповідно до бюджетної системи України податкові платежі надходять у бюджети різних рівнів, на основі чого можна розділити їх на закріплені й регулюючі.

  Закріплені  податки безпосередньо й цілком надходять у конкретний бюджет чи позабюджетний фонд. Серед закріплених  податків виділяють податки, що надходять  у Державний бюджет, у місцевий бюджет. Регулюючі (різнорівневі) податки  надходять одночасно до бюджетів різних рівнів у пропорціях, що відповідають бюджетному законодавству. Суми відрахувань  за такими податками зараховують  безпосередньо в Державний бюджет і бюджети інших рівнів, визначають під час затвердження кожного  бюджету.

  Можна дещо деталізувати цю групу податків, диференціювавши їх на групи:

  а) державні - податки, що цілком надходять  до Державного бюджету;

  б) місцеві - податки, що цілком надходять  до місцевого бюджету;

  в) пропорційні - податки, які розподіляють між бюджетами в певній пропорції.

  3. Залежно від платника:

  -  податки з юридичних осіб (податок  на прибуток і т.д.).

  -  податки з фізичних осіб (податок  на доходи фізичних осіб тощо).

  -  змішані -- податки, що допускають  як платника і юридичних, і  фізичних осіб (податок з власників  транспортних засобів, земельні  податки і т.д.). До того ж  змішані податки можна розділити  на:

  -   податки, які визначають наявністю  певних матеріальних благ (транспортні  засоби, ділянка землі);

  -  податки, які визначають діяльністю  платників (податок на додану  вартість, акцизний збір).

  4. Залежно від форми  оподаткування:

    По методу встановлення оподатковування  податки можуть бути прямими  і непрямим, що обумовлює можливість  їхнього перенесення на споживача.

  Прямі податки:

  Прямі податки - майже не впливають на ціни, але зменшують доходи платників - тим самим впливаючи на обсяги інвестиційного і споживацького попиту. В той же час вони не змінюють структуру попиту, на відміну від деяких видів непрямих податків. Пряма залежність між сумою прямих податків і обсягом доходу сприяє збільшенню можливостей для держави в регулюванні економічних процесів і вирішенні проблем соціальної справедливості за рахунок прогресивних ставок оподаткування. В той же час з фіскальної точки зору вони поступаються непрямим в стабільності надходжень, в рівномірності розподілу надходжень по окремих регіонах, в існуванні більш сприятливих умов щодо ухилення від їх сплати.

  Прямі податки поділяються на дві підгрупи : особисті і реальні.

    Особисті податки - встановлюються персонально для конкретного платника, в залежності від його доходу чи майна. Видами особистих податків є прибутковий, майновий, на спадщину та дарування, подушний.

  Реальні податки - передбачають оподаткування за зовнішніми ознаками. До них належать земельний, домовий, промисловий, на грошовий капітал. Наведена вище класифікація прямих податків є вже дещо застарілою, оскільки деякі з вказаних податків не застосовуються не лише в Україні, а й у світі. Тенденції розвитку практики оподаткування свідчать про те, що реальні податки, які були досить поширеними на початку минулого століття поступаються місцем особистим податкам. Тому прямі податки можна поділити на дві підгрупи в залежності від об’єкта оподаткування : податки на доходи та податки на власність.

  До  податків на доходи, які стягуються в Україні належать податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян, єдиний податок з суб'єктів малого підприємництва, фіксований сільськогосподарський податок. Серед податків на власність в Україні стягується земельний і податок з власників транспортних засобів. Передбачається введення податку на нерухоме майно громадян і на майно підприємств.

  Найбільш  поширеними в сучасних умовах є  прибуткові податки.

    Прибутковий податок - поділяється на податок з юридичних осіб і фізичних. Податок з фізичних осіб стягується з особистих доходів громадян: заробітної плати, інших доходів, персоніфікованого прибутку підприємців. Податок з юридичних осіб справляється з доходу, у формі якого виступає прибуток, чистий або валовий дохід.

  Стягнення прибуткового податку може здійснюватись  за двома системами: медулярною і глобальною. При медулярній системі оподаткування ведеться окремо по кожному виду доходів. Глобальна система - передбачає оподаткування сукупного доходу. Як правило, прибуткові податки стягуються за процентними ставками (пропорційними, прогресивними чи регресивними). Але в Україні застосовуються ще і тверді фіксовані ставки при оподаткуванні фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, які встановлюються у визначеній сумі на місяць в залежності від виду діяльності.

  Перевагами  прибуткових податків є наступні: рівень оподаткування прямо залежить від доходу, що створює рівні умови  в оподаткуванні, крім того за допомогою  прогресивних ставок можна збільшувати  податковий тягар для доходів, вищих  за середні, що має наслідком вирішення  проблем соціальної справедливості і підвищує еластичність прибуткових  податків відносно ВВП, що сприяє автоматичному  регулюванню циклічного розвитку економіки; у цих податків існують великі можливості для регулювання економіки  як на мікро- так і на макрорівні. До недоліків прибуткових податків відносять: від них легко ухилитись і приховати, підрахунок бази оподаткування є досить складним для платника, в то й же час податковим органам досить непросто контролювати правильність обчислення цих податків. Крім того, об'єкт оподаткування є нестабільним, і досить сильно його розміри коливаються в процесі циклічного розвитку економіки. Слід додати ще і нерівномірний розподіл надходжень по цих податках по регіонах: як правило, більшість надходжень припадає на індустріально розвинуті території держави.

  Податки на власність - установлюються відносно майна, яке перебуває в власності чи користуванні платника. В Україні оподатковуються транспортні засоби та земля. Передбачається оподаткування майна підприємств і нерухомого майна громадян.

  Переваги  податків на власність: сталість надходжень, незначні можливості для ухилення і  приховання, простота стягнення, соціальна  справедливість. До недоліків відносять  обмежену регулюючу функцію, нееластичність надходжень.

  Земельний податок - встановлюється залежно від площі земельної ділянки та її грошової оцінки і має диференційовані ставки залежно від напряму використання і місця знаходження ділянки. За допомогою земельного податку можна здійснювати економічне регулювання ефективності використання земельних ресурсів та розміщення продуктивних сил.

  Податок з власників транспортних засобів стягується як з фізичних, так і юридичних осіб.

  Протягом  багатьох десятиріч громадяни - власники транспортних засобів  сплачували місцевий збір. Із прийняттям у 1981 році Положення  про місцеві податки збір було замінено місцевим податком, і до оподаткування  було притягнуто як населення міст, так і сільське населення. З 1988 року податок розповсюдився й на транспортні  засоби підприємств. В Україні податок  із власників транспортних засобів  справляють на основі Закону України  «Про податок з власників транспортних засобів і інших самохідних машин  і механізмів» від 11 грудня 1991 року (зі змінами й доповненнями). 18 лютого 1997 року було прийнято Закон України  «Про внесення змін у Закон України  «Про податок з власників транспортних засобів і інших самохідних машин  і механізмів» Відомості Верховної  Ради України  1997. № 15.  Ст. 117.

  Платниками  податку - є юридичні й фізичні особи (як українські, так і іноземні або особи без громадянства), що мають власні транспортні засоби, зареєстровані в Україні, які і є об'єктами оподаткування. До платників податку належать також власники моторних човнів, мотосаней тощо, що перераховують кошти до місцевих бюджетів за місцем перебування власників транспортних засобів. До кола платників не належать філії та інші відокремлені підрозділи юридичних осіб. Тому розраховувати й вносити до бюджету податок із власників транспортних засобів мають саме юридичні особи. Особливістю нової редакції Закону є висока міра деталізації об'єктів оподаткування: вперше в податковому законодавстві (не з огляду на акцизний збір і митні збори) об'єкти оподаткування закріплено чотиризначним кодом відповідно до Гармонізованої системи опису й кодування товарів, що значно спрощує роботу з цим податком, оскільки розділом другим рекомендацій про порядок обліку платників, нарахування податку з власників транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів подано докладну характеристику кожного виду транспортного засобу.