Дослідження трудового потенціалу України

Занепокоєння викликає те, що на початок 1999 року четверту частину зареєстрованих безробітних складала молодь віком до 29 років. Більшість безробітних мали високий рівень освіти. Серед них є випускники середніх спеціальних та вищих навчальних закладів, які не змогли працевлаштуватися після їх закінчення.

Згідно з оцінками фахівців, протягом 1998-1999 років найімовірніше збереження описаного стану українського ринку праці, тобто існування високого рівня прихованого безробіття (приблизно 20% зайнятих). Можливе й масштабне відкрите безробіття. До цього повинні бути готові як державні органи, так і широка громадськість. У даних умовах набуває значення роль профспілок. Вони повинні по можливості протидіяти закриттю підприємств, захищати інтереси працівників (особливо жінок), не допускаючи погіршення умов праці та її реальної оплати; брати участь в організації перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників під час структурної перебудови виробництва; створювати фонди для підтримки своїх членів на випадок їх звільнення у зв'язку з закриттям підприємства або скорочення чисельності працівників; сприяти організації громадських робіт.

Наведені факти і міркування свідчать про те, що, по-перше, ринок праці в Україні формується повільно. Пояснюється це насамперед еволюцією форм власності, в'ялим розвитком приватного підприємництва та іншими гальмівними чинниками. По-друге, існують всі підстави для того, щоб передбачити масштабне безробіття в перспективі, для зменшення якого необхідна досконало розроблена державна соціальна політика.

5. Соціальний захист населення.

Відтворення трудового потенціалу, його зайнятість, ринок праці тісно переплітаються з поняттям соціального захисту населення.

Як правило, термін "соціальний захист населення" використовується для політичних спекуляцій без належного його розуміння при поверхневому баченні соціально-економічних явищ і процесів. Найчастіше під соціальним захистом людей розуміють допомогу знедоленим, бідним, пенсіонерам і т.п.

На перший погляд, це справедливо, але доволі спрощено, оскільки проблема соціального захисту стосується усіх категорій населення. Якщо трактувати трудовий потенціал держави з суспільних позицій, дбати про його кількісні та якісні виміри в контексті майбутнього нації, то потрібно соціальний захист населення трактувати розширено, тобто враховувати всі його соціальні верстви і групи. Адже тільки у цілісній їх взаємодії відтворення трудового потенціалу населення матиме сприятливі умови.

Досі головним джерелом існування більшості зайнятого населення є праця на державних підприємствах промисловості, будівництва і транспорту, у сільському господарстві і т.д. Основним джерелом формування сімейного бюджету є заробітна плата. Ці розрахунки потрібно вчасно методично забезпечувати, щоб мати реальну картину глибоких змін у зарплатних відносинах, при яких підприємства часто визначають своїм працівникам заробітну плату, не рахуючись із рівнем продуктивності праці, цін та іншими економічними вимогами.

Новим явищем в економіці України є розвиток орендних підприємств, кооперативної діяльності. Створюються інші форми господарської діяльності, врахування яких вимагає удосконалення статистичної інформації. Це дасть змогу з належною точністю відтворити зайнятість в інших сферах, завдяки якій поповнюється сімейний бюджет.

Згідно з наявними статистичними даними в сукупному доході сім'ї робітника і службовця в 2001 р. заробітна плата становила 72%, пенсії, стипендії, допомоги, дотації — 16,0%, решта бюджету поповнювалася іншими доходами. Сім'я сільськогосподарського працівника за рахунок оплати праці в сільськогосподарському підприємстві покривала свій бюджет тільки на 39,3%, майже на стільки ж (34,2%) — за рахунок надходжень від особистого підсобного господарства.

Здається, цих фактів достатньо, щоб говорити про економічну неефективність сільськогосподарської системи в Україні, адже вона не може забезпечити нормальний рівень існування цієї категорії працівників, не кажучи вже про інші верстви населення.

Для соціального захисту населення в Україні використовуються як успадковані від командної системи методи, так і народжені в нових умовах.

Наприклад, ті, хто працює у несприятливих умовах, мають різноманітні пільги: додаткові відпустки, скорочений робочий день, безкоштовне одержання молока або інших рівноцінних харчових продуктів, доплати за умови та інтенсивність праці. Виплати на стипендії та пенсії також входять у систему заходів щодо соціального захисту населення. За соціальний захист населення повинні виступати профспілки, які, щоправда, ще не мають належного досвіду в цій справі. До того ж профспілкові організації України розкололися на ряд течій, що також перешкоджає соціально-захисній діяльності.

Цей розкол виражається в різних формах, у тому числі й в організації страйків, які також є якісно новим явищем для української дійсності. Поки що не можна вказати ні на одну конструктивну акцію профспілок України, спрямовану, наприклад, на зниження цін, припинення зростання безробіття і т.п.

Причиною цього є те, що профспілкові організації перебувають на стадії становлення, організаційного утвердження і економічного навчання. Те ж можна сказати про соціально-економічні програми політичних партій України, де переважають політичні вимоги, що е значною мірою даниною вчорашньому дню.

Нині настала пора зосередитись на вузлових економічних проблемах, не дати можливості спекулювати на них демагогічним силам. Деякі економісти вважають, що для усунення кризового становища в соціальній сфері, зокрема підтримання най вразливіших верств населення, потрібно:

а) застосувати різні форми компенсації підвищення цін і обмеженої індексації;

б) впровадити допомогу сім'ям із низькими доходами;

в) перебудувати систему надання допомоги безробітним з метою забезпечення її суворої цільової адресності;

г) застосувати політику лібералізації заробітної плати при обмеженні, в разі необхідності, її надмірного зростання;

д) встановити граничні рівні бюджетних витрат на дотації цін на товари і послуги, які ще перебувають під адміністративним контролем;

е) реформувати систему соціального страхування, поступово скасувати субсидування фондів соціального забезпечення, перевести їх на комерційні засади;

є) фінансувати народну  освіту, культуру, заклади охорони здоров'я і фізичної культури за рахунок бюджету.

Висуваються й інші пропозиції, спрямовані на соціальний захист населення. Однак він може бути ефективним тільки на основі високо розвинутої економіки. Ефективна національна економіка - це вихідний пункт забезпечення соціального комфорту всіх громадян. На це повинні бути спрямовані всі зусилля молодої Української держави. Без самодостатньої економіки розмови про соціальний захист перетворюються в демагогічні гасла і не більше.

Таким чином, розбудова Української держави відбувається в умовах глибоких пережитків адміністративно-командної системи, яка особливо негативно позначилася на кількісних і якісних показниках розвитку населення та його трудового потенціалу.

Формування трудового потенціалу України на початку XXІ ст. має тенденцію до звуженого відтворення, проявом якого є падіння природного приросту населення, зменшення молодіжних когорт, скорочення фертильності жінок, збільшення захворювань, швидке старіння нації і т.д.

Все це негативно позначається на трудовому потенціалі, центральним напрямом розвитку якого повинно бути якісне поліпшення цього потенціалу за рахунок зміцнення здоров'я, підвищення освітнього цензу, професіоналізму, господарської діловитості.

У системі зайнятості, яка носить інфраструктурний характер, потрібно посилити адаптивні здатності до новітніх технологій, до змін у навколишньому природному середовищі. Переорієнтація зайнятості на нові виробництва, пере структуризацію господарського комплексу, перелив трудового потенціалу в галузі невиробничої сфери — це вимоги сьогодення.

Докорінної перебудови вимагають служби зайнятості. В умовах формування ринкової економіки безробіття, безумовно, зростатиме, але при добре функціонуючому ринку праці воно протікатиме без надмірних соціальних напружень. Про це повинна подбати система соціального захисту, яка має збагачуватися багаторічним досвідом передових країн Заходу.

Головні соціально-захисні функції мусить взяти на себе суспільство в державній формі. Множинність форм соціального захисту забезпечують його ефек­тивність. Економічною основою соціального захисту є ефективно функціонуюча економіка, яка забезпечується приватною ініціативою. Це означає, що і відтворення трудового потенціалу, і система зайнятості, і ринок праці, і соціальний захист населення вимагають докорінної перебудови господарських відносин шляхом економічних і політичних реформ.

Можливо, просування цим шляхом відбувається дещо повільно, з певними зупинками, але ж триває воно цілеспрямовано і послідовно. Єдність усіх суспільних сил, визначеність Їх дій, їх політична воля є об'єктивною умовою утвердження Української держави, підвищення її соціальне орієнтованих захисних функцій.

6. Управління відтворенням трудового потенціалу

Відтворення трудового потенціалу можна трактувати як процес виробництва специфічного реального продукту суспільства у вигляді процесу взаємозв`язку  окремих фаз: виробництва (формування й обміну ), розподілу і споживання (використання). На фазі виробництва здійснюється формування трудового потенціалу в результаті зміни поколінь працездатного населення  і етапів життєвого циклу людини, на яких здійснюється систематичне відновлення, підтримка, у результаті споживання різних матеріальних і духовних благ.  

Механізм відтворення трудового потенціалу реалізується також через обмін як діяльність людей по створенню фізичних носіїв трудового потенціалу, його якісних і кількісних  структур.

Відтворення населення формує кордони трудового потенціалу як в цілому, так і по віково-статевою структурою. Однак вплив демографічної основи на трудовий потенціал не зводиться до закономірностей формування об`єму працездатного населення. Цей вплив зв'язаний з демографічною якістю населення, що у свою чергу залежить від таких характеристик, як якість генофонду відтворюючої популяції, рівень стану її здоров'я, які знаходять своє відображення в показнику середньої тривалості життя. Демографічна якість населення виступає як вихідна міра його трудової активності.

Процес безперервної взаємодії народжуваності й смертності призводить  до природної зміни поколінь, що характеризують загальну динаміку фізичних кордонів трудового потенціалу населення.

            Специфіка формування основних структур трудового потенціалу пропонує поступове виділення найважливіших вікових періодів. Тому, вік служить важливою передумовою формування трудового потенціалу. В міру дорослішання й придбання людиною соціального досвіду його трудовий потенціал поступово зростає, «обростаючи» різними соціальними і професійними характеристиками й досягає апогею в зрілі роки, а потім, із угасанням фізичних можливостей організму, починає вбивати, однак зберігаючи свою інтелектуальну компонену у більшій мері, ніж фізичну.

                Виділяють наступні єтапи відтворення трудового потенціалу, кожна з яких відіграє самостійну роль.

Дошкільний період — від моменту народження до вступу дитини в школу (6-7 років).

        Головна мета — закладка фундаменту фізичних й розумових здібностей індивіду, виховання працьовитості, прищеплювання певних морально-етичних норм. Найважливіша задача цього періоду - створення дитині необхідних стартових умов для успішного засвоєння на послідуючих етапах його життя загальнолюдськими цінностями й навиками.

Шкільний період - час навчання в школі й визначення професійних переваг (профорієнтація; 7- 17 років). У процесі загальної освіти відбувається інтенсивне, усвідомлене оволодіння знаннями, фізичне й духовне становлення особистості, розвиток працьовитості на основі активного трудового виховання.

Період професійної підготовки до праці — час навчання професій й закріплення необхідних навиків до праці (від 15- 17років до 18-21 року ). З позиції розвитку трудового потенціалу цей період особливо важливий, оскільки саме тут відбувається цілеспрямоване формування його основних якісних структур. Сюди відноситься не тільки середнє профтехнічна освіта, але й вища освіта, яка забезпечує найбільш повне засвоєння знань і цінностей,  необхідних для високо професіональної трудової діяльності.

Період трудової діяльності характеризується подальшим формуванням трудового потенціалу. Однак його головний зміст визначається саме працевіддачею, тобто витратою трудового потенціалу. Це найбільш довгий період життєвого циклу, під час якого здійснюється не тільки подальше нарощування трудового потенціалу, але й його поступове вгасання в силу особливостей вікової динаміки працездатності. Якісна визначеність трудового потенціалу на цьому етапі характеризується станом зайнятості населення, рівнем фізичного й психічного здоров`я, етнокультурним середовищем, мотиваційною структурою поводження.

Важливу роль відіграє етап угасання трудового потенціалу, який відрізняється втратами  працездатності в силу старіння організму людини, а також соціальними обмеженнями, обумовленими виходом на пенсію, зміною виду діяльності. Особливістю етапу є те, що в міру наростання процесу населення, наростають також соціальні обмеження в реалізації накопленого трудового потенціалу даного населення.

Отже, велике значення має не тільки інтелектуальний рівень, творчі здібності і професіональні якості, дуже важливим є його психологічний стан, який базується на дотриманні життєвих інтересів людини.