"Гарячі" точки Європи

Конфлікти в Південній  і Центральній Америці в майбутньому  столітті будуть практично неминучі - надто вже висока тут соціальна  напруженість. Інша справа, що вони можуть не досягти «гарячої стадії» і  навряд чи зачеплять інтереси мешканців інших континентів. Незважаючи на те, що між багатьма країнами тут є невирішені прикордонні суперечки, найбільшим головним болем Західної півкулі стануть соціальні конфлікти, тероризм та діяльність міжнародних злочинних угруповань. В Колумбії і Болівії влади за підтримки США розгорнули справжню війну з наркомафією, яка йде з перемінним успіхам - обстановка в цих країнах далека від стабільності, а плантації коки в Болівії і поля опіумного маку в Колумбії постійно розширюються (тільки в одному 1992 р. в макові поля перетворили 11000 гектарів). У багатьох країнах діють різноманітні революційні армії, часто контролюючі величезні території. Часом вони об'єднуються з наркомафією або самі прагнуть отримати вигоду з виробництва наркотиків.

Не обійшли стороною цей  континент і сепаратистські устремління: незалежності домагається один з  найбільш економічно розвинених штатів Бразилії, Ріу-Гранді-ду-Сул, який відрізняється  майже 100-процентним рівнем грамотності, а також тим, що майже в кожному  будинку тут є телефон. Південь  Бразилії, де створюється 76 відсотків  валового внутрішнього продукту країни, дорікають північну частину країни в тому, що вона проїдає їх працю. З точки зору сепаратистів, поділ  Бразилії - єдиний спосіб подолати її відсталість  і увійти в постіндустріальний світ. Сепаратисти досить активні і  на півдні Мексики, де боротьбу за суверенітет  ведуть деякі індіанські народи.

Нарешті, в західній півкулі  в самому чистому і гострому вигляді  співіснують і «багатий північ», і «бідний південь». У всій Латинській Америці досить сильні антиамериканські настрої. У прагненні США перетворити  весь континент в зону вільної  торгівлі часто бачать бажання проковтнути  національні економіки латиноамериканських  країн і таким чином позбутися  конкуренції в західній півкулі. Гострі кризи, вражаючі то одну країну, то іншу (тільки в останні роки: Аргентина, Перу, Венесуела - і це лише те, що потрапляє  в світові теленовини. А багато ви чули про якийсь Гайані або Болівії?), Змінюють один одного . Економісти вже  втомилися давати поради. Між тим, на всьому континенті існує давня  традиція вирішувати конфлікти силою. У половині країн є які-небудь партизани, і подекуди значні території  майже не контролюються національними урядами. Є старі рахунки: в основному це маловідомі в Старому світі прикордонні війни за багаті ресурсами території. Інша справа, що самі процвітаючі країни регіону не зацікавлені в конфліктах, а в тих, що слабший, на серйозну війну не вистачить ресурсів²⁰.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.4 Заледенілий конфлікт

Один з потенційних  конфліктів сьогодні в буквальному  сенсі «заморожений», а тому про  нього часто забувають. Це - Антарктида. Найсерйозніші претензії на частину  шостого континенту до недавнього часу пред'являла, наприклад, Чилі. Справді, до нових земель рукою подати - ось  вони, поруч, прямо за протокою Дрейка. «La Antarctica Chilena» існує не тільки в  уяві геополітиків з Сантьяго. Свого  часу на острові короля Георга, де розташована  чилійська полярна станція, побудували злітно-посадочну смугу, здатну приймати комерційні авіарейси, великий житловий комплекс, готель, здатний вмістити 80 постояльців, банк, школу і поштове  відділення. Влада особливо заохочували  поїздки на острів вагітних жінок, тому Чилі сьогодні - чи не єдина країна, де живуть вихідці з Антарктиди.

Острів короля Георга, проте, лише мала частина території, на яку  претендують чилійці. Вони пред'явили  права на саму теплу частину крижаного  континенту - Антарктичний півострів. І тут їхні інтереси зіткнулися з  претензіями ще двох країн - Британії та Аргентини. Крім того, на півострові розташовані наукові станції  ще восьми держав, у тому числі і  США.

В даний час можливість конфлікту в Антарктиці в значній  мірі знята завдяки багаторічним зусиллям дипломатів багатьох країн. Двадцять шість держав використовують цей  континент «виключно в мирних цілях» - перш за все, в наукових. Сторони  домовилися охороняти навколишнє середовище в Антарктиці, підтримувати демілітаризоване і без'ядерний статус континенту, ділитися результатами досліджень і  контролювати один одного. Крім того, вони допомагають один одному в критичних  ситуаціях, а останнім часом і  в щоденній роботі - наприклад, при  доставці вантажів. Одні і ті ж літаки доставляють через Нову Зеландію і американську базу Мак-Мердо вантажі  та персонал для новозеландських, італійських, американських і російських наукових станцій. Американські фахівці беруть участь в програмі дослідного буріння  на російській станції «Восток».

Не завжди все було так  гладко. Аж до кінця п'ятдесятих років  відкриття в Антарктиці і територіальні  претензії були нероздільні. Великобританія ще в 1908 р. формально заявила претензії  на значну частину території Антарктики, обґрунтовані тим, що Едвард Бренсфілд  нібито відкрив цей материк в 1820 р. У 1923 р. Британія, вже від імені  Нової Зеландії, пред'явила права  на ще одну ділянку території Антарктиди. Це підштовхнуло Францію пред'явити  претензії на частину Східної  Антарктики. У свою чергу, Австралія  оголосила своєю територією величезний сектор навколо французьких володінь. Незадовго до Другої світової війни  Гітлер направив експедицію в Західну  Антарктику, маючи намір приєднати  її до Третього Рейху в якості Нової  Швабії. Але перш, ніж німці добралися  туди і почали з літаків скидати  свастики, прапори та листівки, які  заявляють їх права на цю землю, про  анексію цієї території заявила  Норвегія.

Четверо перших претендентів визнавали суверенні права один одного, але Сполученим Штатам це було байдуже. Вашингтон зволікав: американці претендували майже на три чверті континенту. Під час Великої депресії Рузвельт направив в Антарктиду експедиції, які повинні були посилити позиції  американців, а після війни до досліджень підключився Пентагон. У 1947 р. була організована найбільша за весь час вивчення цього континенту експедиція. У ній брали участь 4700 військовослужбовців, яким, використовуючи 13 кораблів, літаки, джипи і навіть новітню на той час техніку - вертольоти, вдалося сфотографувати 60 відсотків  берегової лінії²¹.

Однак США так і не пред'явили  претензії на Антарктику, - якщо не вважати  північного краю Антарктичного півострова. Однією з причин стало те, що після  війни свої права на Антарктичний півострів заявили Аргентина  і Чилі, обґрунтувавши їх папської буллою 1493 Тоді ж про свою участь в освоєнні Антарктиди оголосив Радянський Союз, стверджуючи, що в 1820 р. цей континент  відкрив мореплавець Фаддей Беллінгсгаузен. Всім стало ясно, що уникнути конфлікту в Антарктиці важливіше, ніж визначити, хто і чим там володіє.

І тоді Сполучені Штати  виступили на підтримку Міжнародного геодезичного року. У 1957-58 рр.. протягом 18 місяців в Антарктиці працювали  вчені багатьох країн світу, в  тому числі і тих, що перебували в  стані «холодної війни». Несподіваним його результатом став Антарктичний Договір, шестисторінковий документ, складений  в 1959 р. з тим, щоб продовжити міжнародне наукове співробітництво, і вступив  в силу в 1961 р. Питання про територіальні  претензії був залишений осторонь - наукові дослідження дозволялося  вільно вести на всій території Антарктиди , незалежно від минулих чи майбутніх  домаганнях. Тим не менш, територіальні  претензії залишаються, в тому числі  і з боку США. Але до тих пір, поки в Антарктиді залишаються американські наукові станції, інші учасники договору, пред'явивши свої права, ризикують втратити більше, ніж придбати. А Сполучені  Штати залишаються, і більше немає  мови про те щоб закрити стару  американську станцію «Амундсен-Скотт». Вона розташувалася прямо на Південному полюсі, і аж ніяк не випадково. Перебуваючи  в цій точці, вона порушує права  всіх претендентів, бо тут сходяться  сектори усіх країн.

Сорок років по тому договірний режим стабільний більш ніж будь-коли. У вісімдесяті роки сторони прагнули до експлуатації природних ресурсів континенту, що збільшувало тиск на режим договору. Тепер курс змінився на користь збереження незайманої природи. Це пов'язано як зі зміною ставлення  до охорони природи в розвинених країнах, так і з тим, що в міру формування глобальної економіки державним  кордонів надають не настільки велике значення. Ці чинники допомогли у  вісімдесяті роки розвалити готувався  угоду, яка відкрила б можливість експлуатації мінеральних багатств Антарктики. Замість нього боку Антарктичного  договору - до числа яких сьогодні додалися Китай, Індія та Бразилія - ​​розробили протокол, який забороняє розробку ресурсів континенту до 2048 р. Протокол захищає флору і фауну континенту і різко обмежує його забруднення.

І все ж нинішня стабільність навколо Південного полюса аж ніяк не гарантована. Вона буде зберігатися  лише в тому випадку, якщо не будуть потрібні додаткові ресурси і  якщо якась велика держава або  група країн не захочуть вийти  з договору. Сьогодні всім здається, що нікому і в голову не прийде боротися за айсберги й голі скелі - але точно  так само ніхто не припускав, що можлива  серйозна війна між Великобританією  і Аргентиною через голих і  пустинних Фолклендських островів - які, до речі, зовсім недалеко від Антарктики, і конфлікт навколо них все  так само далекий від вирішення²².

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Масштаби  майбутніх змін на політичній карті  світу визначатимуться подальшим  ходом етнокультурних процес-сов  в багатонаціональних країнах, характером економічних, політичних і культурних відносин між країнами і народами. Тенденції до самовизначення стануть  переважаючими: етнічні громади  прагнуть створити освіти, які враховують їх історичний досвід. Ймовірно, що державні кордони не відповідають мовним і  територіальним тотожність проживають там націй, будуть втрачати своє значення. З іншого боку, такі регіональні  угруповання як Європейський Союз, що підсилюють економічну і технологічну взаємозалежність держав, кидають виклик усталеним поняттям державного суверенітету і зводять нанівець значення кордонів. Офіційно вийдуть з Іспанії Каталонія  і Країна Басків. Бретань відколеться  від Франції. Бельгія розпадеться  на Фландрію і Валлонію. Саами створять свою країну в північних районах  Норвегії, Швеції та Фінляндії, до них  приєднаються північні райони Росії  та Канади: в перспективі - Конфедерація арктичного Полярного кола.

Щоб охопити всі сторони сьогоднішньої  загальносвітової ситуації, треба було б написати не один том енциклопедії - настільки різноманітні й різнобічні характеристики країн. Але я сподіваюся, що і цей невеликий працю дав  деяке уявлення про нинішню обстановку на Землі. Хочеться вірити, що незабаром  з'являться нові роботи по цій темі, містять найбільш повні і точні  відомості. І може бути, тоді, за наявності  певного запасу знань, людям буде легше регулювати міжнародні процеси, про перебіг яких знає далеко не все населення світу і які  поки що не завжди піддаються контролю.

 

 

 

 

 

 

Спісок літератури

1. Безуглий В.В., Козинець С.В. Регіональна економічна та соціальна географія світу: Посібник. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2008. – С. 36–101.
2. Топчієв О.Г. Основи суспільної географії: Навчальний посібник. – Одеса: Астропринт, 2008. – С. 325–329, 406–424.
3. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2009. – С. 291– 298.
4. Географія. 11 клас: Відповіді на питання екзамен. білетів/ І.Дітчук, О.Заставецька, Б.Федуник. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2007. – С. 103–106, 9–12.
5. Алисов Н.В., Хорев Б.С. Экономическая и социальная география мира (общий обзор): Учебник. – М.: Гардарики, 2007. – С. 16–57.
6. Мировая экономика. Экономика зарубежных стран/ Под ред. В.П. Колесова и М.Н. Осьмовой. – М.:Флинта, 2009. – С. 15–37, 185–190.
7. Погорлецкий А.И. Экономика зарубежных стран: Учебник. СПб: Изд-во Михайлова В.А., 2009. – С. 15–31, 109–120.
8. Пестушко В.Ю., Уварова Г.Ш. Географія: Підруч. для 10 кл. загальноосвіт. навч. закл.: Рівень стандарту, академічний рівень. - К.: Генеза, 2010. - 304 с.: іл.
9. Топузов О.М., Тименко Л.В. Економічна і соціальна географія світу: Підруч. для 10 кл. загальноосвіт. навч. закладів. - К.: Зодіак-ЕКО, 2009. - 208 с.: іл.

А.Г.Артемьева, В.П.Максаковский и др. «Экономическая география зарубежных стран» (учебник) М. 2007.

¹ Географія. 11 клас: Відповіді на питання екзамен. білетів/ І.Дітчук, О.Заставецька, Б.Федуник. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2007. – С. 103–106, 9–12.

² Алисов Н.В., Хорев Б.С. Экономическая и социальная география мира (общий обзор): Учебник. – М.: Гардарики, 2007. – С. 16–57.

³ Пестушко В.Ю., Уварова Г.Ш. Географія: Підруч. для 10 кл. загальноосвіт. навч. закл.: Рівень стандарту, академічний рівень. - К.: Генеза, 2010. - 304 с.: іл.

⁴ А.Г.Артемьева, В.П.Максаковский и др. «Экономическая география зарубежных стран» (учебник) М. 2007.

⁵ Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2009. – С. 291– 298.

⁶ Мировая экономика. Экономика зарубежных стран/ Под ред. В.П. Колесова и М.Н. Осьмовой. – М.:Флинта, 2009. – С. 15–37, 185–190.

⁷ Топузов О.М., Тименко Л.В. Економічна і соціальна географія світу: Підруч. для 10 кл. загальноосвіт. навч. закладів. - К.: Зодіак-ЕКО, 2009. - 208 с.: іл.

⁸ Топчієв О.Г. Основи суспільної географії: Навчальний посібник. – Одеса: Астропринт, 2008. – С. 325–329, 406–424.

⁹ Алисов Н.В., Хорев Б.С. Экономическая и социальная география мира (общий обзор): Учебник. – М.: Гардарики, 2007. – С. 16–57.

¹⁰ Погорлецкий А.И. Экономика зарубежных стран: Учебник. СПб: Изд-во Михайлова В.А., 2009. – С. 15–31, 109–120.

¹¹ Топузов О.М., Тименко Л.В. Економічна і соціальна географія світу: Підруч. для 10 кл. загальноосвіт. навч. закладів. - К.: Зодіак-ЕКО, 2009. - 208 с.: іл.

¹² Безуглий В.В., Козинець С.В. Регіональна економічна та соціальна географія світу: Посібник. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2008. – С. 36–101.

¹³ Алисов Н.В., Хорев Б.С. Экономическая и социальная география мира (общий обзор): Учебник. – М.: Гардарики, 2007. – С. 16–57.

¹⁴ Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2009. – С. 291– 298.

¹⁵ Географія. 11 клас: Відповіді на питання екзамен. білетів/ І.Дітчук, О.Заставецька, Б.Федуник. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2007. – С. 103–106, 9–12.

¹⁶ Погорлецкий А.И. Экономика зарубежных стран: Учебник. СПб: Изд-во Михайлова В.А., 2009. – С. 15–31, 109–120.

¹⁷ Пестушко В.Ю., Уварова Г.Ш. Географія: Підруч. для 10 кл. загальноосвіт. навч. закл.: Рівень стандарту, академічний рівень. - К.: Генеза, 2010. - 304 с.: іл.

¹⁸ Топчієв О.Г. Основи суспільної географії: Навчальний посібник. – Одеса: Астропринт, 2008. – С. 325–329, 406–424.