Розселення і трудови ресурсі України

                                       ЗМІСТ

 ВСТУП                                                                                                                   3

Населення регіонів України і система демографічних  показників        7

Регіональна система  розселення                                                                   13

Оцінювання трудового  потенціалу регіону                                                 15

Причини і наслідки урбанізації                                                                       18

Соціально-єкономічний  комплекс населеного пункту,

 його склад  іструктура                                                                                       22

Баланс трудових ресурсів і праці                                                                   27

Розселення  українців  у світі (західна діаспора)                                        29 

ВИСНОВОК                                                                                                           34

ЛІТЕРАТУРА                                                                                                          36 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                       ВСТУП

1. Процес розселення, розвиток окремих населених пунктів  і формування їх територіальних  систем безпосередньо пов’язані  з природними умовами і ресурсами  території, розвитком і розміщенням  продуктивних сил. Системи розселення  різних ієрархічних рівнів –  динамічні і відкриті. Регіональні  системи розселення – складні  поєднання функціонально взаємопов’язаних  і взаємодіючих ієрархічно підпорядкованих  міських і сільських поселень, які формуються у процесі розвитку  регіональних суспільно-географічних  комплексів. Регіональні системи  розселення – багатоступеневі  функціонально-територіальні утворення  систем розселення різних рівнів. Територіальні системи розселення, як і будь-які соціально-економічні  системи, повинні мати суб’єкти управління.

2. Однією з основних  передумов формування поселенської  мережі є комплекс природних  умов і ресурсів. Компонентна  структура природно-ресурсного потенціалу  та ступінь його концентрації  формують розселенську місткість  території. Встановлено, що рівень  відповідності розселення природно-ресурсним  можливостям території високий.  Аналіз впливу компонентної структури  природно-ресурсного потенціалу  на розселення засвідчує про  найвищу залежність кількості  населення від сумарного ПРП  території, про що свідчать  високі коефіцієнти рангової  кореляції між абсолютними та  відносними їх показниками. Серед  окремих компонентів ПРП найбільший  вплив на розселення в Україні  мають рекреаційні, мінеральні  та поєднання земельних і водних  ресурсів.

3. Економічною основою  регіональних систем розселення  виступають господарські комплекси  суспільно-географічних районів.  Водночас, регіональні системи поселень  є каркасом просторової організації  районних господарських комплексів, як одна з основних функціонально-структурних  їх підсистем. Тісний взаємозв’язок  територіально-виробничих комплексів  і систем розселення зумовлений  подвійною функцією населених  пунктів у соціально-економічному  розвитку суспільства що виступають  центрами виробництва і локалізації  населення. В сучасних умовах  трансформації суспільства на локальному рівні зростає значення соціального комплексу у формуванні систем розселення. Різні типи поселень істотно відрізняються у забезпеченні потреб населення соціальними видами послуг, що визначає притягальну силу кожного окремо взятого населеного пункту територіальної системи розселення. Існує ієрархія і пріоритет поселень залежно від рівня забезпечення соціальними потребами.

4. Показники природного  руху населення на території  України помітно диференційовані  в часі та просторі. Впродовж  останніх 60 років змінювалися не  тільки загальні показники, що  характеризують демографічну ситуацію, але відбулися й значні територіальні  зміни. Аналіз демографічних показників  середини і другої половини 90-х  років дає підстави виділити 5 регіонів за подібністю демографічної  ситуації: Західний, Центрально-Північний,  Північно-Східний, Східний, Південний.  Окремо виділена столиця України  – м. Київ. За своїми демографічними  показниками Київ різко відрізняється  від оточуючих областей, тут відображаються  тенденції демопроцесів найбільших  міст, на які накладають свій  відбиток і столичні функції. 

5. Міграції населення  – досить точний “індикатор”  рівня економічного і соціального  становища, політичної та екологічної  ситуації, міжетнічних і релігійних  відносин тощо. Особливо ця проблема  актуальна для пострадянських  країн, у тому числі й України.  Сучасна географія міграцій населення  в Україні зумовлена дією чинників, органічно пов’язаних із теперішніми  реаліями життя українського  суспільства. Різкі зміни економічної,  політичної, соціальної, екологічної,  психологічної та ін. ситуацій  кардинально вплинули на напрямки  і масштаби як зовнішніх, так  і внутрішніх міграційних потоків.  Міграції змінюють кількісні  та якісні характеристики населення,  демографічний та поселенський  потенціал України, окремих її регіонів і населених пунктів.

6. Розміщення господарських  центрів вищих ієрархічних рангів  і розвиток транспортних зв’язків  між ними формують системоутворюючий  каркас розселення. Територіальна  структура організації виробництва  і каркасу розселення Західної  регіональної системи України  – радіально-концентрична, що є  найоптимальнішим варіантом просторової  композиції осей суспільного  каркасу регіонів. Її ядро –  місто Львів займає центральне  положення у системі. Обласні  (субрегіональні) системи розселення, які входять до складу Західної  регіональної системи, мають чітко  виражені територіальні структури  розселення: радіально-кільцеву, лінійну, трикутну і моноцентрично-радіальну.

7. Обласні центри  формують найбільші в областях  міжрайонні локальні системи  розселення, що виступають ядрами  субрегіональних систем розселення. Головними опорними центрами  обласних систем розселення є  міста з розвинутими функціями  міжрайонного значення, а основними  ланками територіальної структури  розселення в областях є міжрайонні  локальні системи. Від їх розвинутості  й охопленості ними території  області залежить рівень сформованості  обласної системи розселення, а  рівень розвинутості обласних  систем, в свою чергу, визначає  ступінь сформованості регіональної системи розселення.

8. Для центрів  і підцентрів Західної регіональної  системи розселення України властивий  значний розрив у послідовності  їх категорій за величиною  як між регіональним центром  і центрами обласних систем, так  і між обласними та міжрайонними  центрами. Тому для вдосконалення  територіальної структури регіональної  системи розселення необхідно:  нарощувати потенціал міжрайонних  і районних центрів, надати  міжрайонним центрам статус міст  обласного значення, збільшити мережу  міжрайонних центрів і охопити  зонами їх впливу периферійні  чистини областей.

9. Західний регіон  України виділяється на державному  тлі низьким рівнем урбанізованості.  Розміщення нових підприємств  тривалий період орієнтувалося  на великі та середні міста  з урахуванням інфраструктури, що  склалася, і наявності трудових  ресурсів. Це посилило їх роль  як опорних центрів розселення. Людність цієї групи міст зростала  найшвидше, випереджаючи загальні  темпи приросту рівня урбанізованості.  Натомість малі міста (87,3% загальної  кількості міст регіону) розвивалися  повільно. Зростаючий попит обласних  центрів і середніх міст на  робочу силу при високій густоті  сільського населення і надлишку  трудових ресурсів у сільській  місцевості, добре розвинутій мережі  шляхів сполучення вплинули на  значний розвиток маятникових  трудових поїздок до центрів  прикладання праці з передмість, а також із віддаленіших частин зон їх впливу.

10. На підставі  аналізу показників рівня субурбанізованості  приміських зон великих міст  Західного регіону України встановлено:  найвищий ступінь субурбанізованості  склався навколо найбільшого  міста Львова, субурбанізація охопила уже адміністративні райони – сусіди другого порядку; середній ступінь субурбанізованості – навколо Чернівців та Івано-Франківська, охопивши всі адміністративні райони – сусіди першого порядку; нижчий за середній ступінь субурбанізації – у приміській зоні Рівного і має чітко виражений вектор свого розвитку, охопивши південні райони – сусіди першого порядку; низький рівень субурбанізації – у приміських зонах Тернополя, Луцька й Ужгорода, охопивши тільки “власні” однойменні райони.

11. Демографічна ситуація  в Західному регіоні на межі  ІІ і ІІІ тисячоліть є кращою, ніж в інших регіонах України,  проте аналіз динаміки засвідчує  її погіршення. Це виражається  у зниженні показників народжуваності. Для областей Західного регіону,  як і для України загалом,  характерний процес старіння  населення (за шкалою Е.Россета  рівень демографічної старості  населення оцінюється як дуже  високий), що впливає на ріст  показників смертності. У населених пунктах різних функціональних типів і залежно від географічного положення має місце різна демографічна ситуація.

Одержані теоретичні і прикладні результати роботи підтверджують  актуальність і посилюють значимість демогеографічних досліджень та становлять інтерес при вирішенні практичних питань вдосконаленння територіальних систем розселення, регулюванння демогеографічної ситуації та міграційних процесів в  умовах трансформації суспільних відносин і при розробці програм соціально-економічного розвитку територій. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  Населення регіонів України і система демографічних показників

Населення виступає найважливішим фактором економічного і соціального розвитку, оскільки воно:

 є основою формування  трудових ресурсів;

 формує споживацьке  середовище;

 є суб'єктом майнових відносин;

 є суб'єктом інвестиційних процесів.

Науково обґрунтована характеристика населення повинна  ґрунтуватися на достовірних матеріалах, якими є, як правило, його переписи, що стали систематично проводитися  з кінця XVIII - початку XIX ст.

За радянський часів  населення України збільшилося  в 1,4 разу. Починаючи з 1993 р. загальна чисельність населення України зменшується.

Відповідно до резолюції  Економічної та Соціальної Ради ООН  від 19 липня 1995 р. щодо проведення країнами-членами  ООН у 1995-2004 рр. національних переписів  населення, 5.12.2001 р. в Україні відбувся Всеукраїнський перепис населення. За його даними, на той час в Україні  проживало 48 млн 457 тис. осіб. Станом на 1 липня 2006 р. в Україні проживало 46 млн 756 618 осіб.    Чисельність наявного населення в Україні на 1 січня 2012р. становила 45 млн 633,6 тис. осіб.

Для України характерна висока густота населення; в цілому по Україні вона становить 80 осіб/км кв. Найнижчий показник густоти населення  в Чернігівській області - 39 осіб/км кв., найвищий - у Донецькій - 183 особи/км кв.

Демографічна ситуація визначається певними демографічними показниками. До них належать тривалість життя - кількість років, яке в  середньому належить прожити даному поколінню народжених, якщо допустити, що буде збережений існуючий стан смертності населення. Зараз середня тривалість життя в Україні становить 68,1 року, для чоловіків - 62,7 для жінок - 73,5 року.

     Чисельність наявного населення в Україні на 1 січня 2012р. становила 45633,6 тис. осіб. Упродовж 2011р. чисельність населення зменшилася на 144,9 тис. осіб, що в розрахунку на 1000 наявного населення становило 3,1 особи. Водночас у восьми регіонах країни зафіксовано приріст населення: м.Київ, Закарпатська, Рівненська, Волинська, Київська, Чернівецька області, Севастополь (міськрада) та Івано-Франківська область (від 5,4 до 0,3 особи на 1000 наявного населення).

    Зменшення  чисельності населення країни  відбулося за рахунок природного  скорочення – 162,0 тис. осіб, водночас  зафіксовано міграційний приріст  населення – 17,1 тис. осіб.