Розселення і трудови ресурсі України

^ вік - середній вік працездатних, відхилення цієї величини від регіонального вікового нормативу;

^ стать - відхилення статевої структури працездатного населення від регіонального нормативу потреби в робочій силі певної статі;

> сімейна структура - кількість дітей дошкільного віку на 1000 матерів працездатного віку; частка сімей, у яких троє і більше утриманців на одного працюючого.

Для раціонального  розміщення виробництва, пропорційного  розвитку всіх складових економічної  структури регіонів слід брати до уваги аналіз балансу їхніх трудових ресурсів.

За роки формування ринкової економіки відбулася ринкова  трансформація структури трудових ресурсів. На наш погляд, структура  балансу трудових ресурсів не відповідає існуючій структурі ринку праці. Так, у балансі існує застарілий поділ на соціальні групи; з незрозумілих причин окремим рядком виділені зайняті  індивідуальною трудовою діяльністю в  кооперативах. 

ЗВЕДЕНИЙ БАЛАНС ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ

Проте складання  балансу трудових ресурсів дає можливість оцінити відповідність складу робочої  сили робочим містам і в разі необхідності передбачити заходи щодо відповідності  ресурсної (трудові ресурси) витратній (розподіл трудових ресурсів) частині  балансу.

Вибір конкретних шляхів досягнення збалансованості регіональних ринків праці повинен цілком визначатися  ринковою кон'юнктурою. Для розробки заходів державного регулювання  регіональних ринків праці проводиться  їхня діагностика, а саме: систематизуються дані щодо демографічного, соціального, економічного режиму відтворення робочої  сили; інтенсивності територіального  руху робочої сили; співвідношень  даних про зареєстроване і  приховане безробіття; наявності  робочих місць і вакантних  посад тощо.

Відповідно до цього  виділяють п'ять типів регіональних ринків праці в Україні.

Перший  тип - має чітко окреслені ознаки трудодепресивності як у промисловому, так і в аграрному секторах економіки і тим самим формує екстремальні умови відтворення робочої сили. Його утворюють поліські, подільські, карпатські області з низьким рівнем індустріального розвитку: Волинська, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька та Чернігівська. Регіональні ринки цього типу потребують режиму пільгового кредитування і оподаткування, надання субвенцій та преференцій, складання й реалізації регіональних інвестиційних програм у тісному взаємозв'язку з вирішенням питань реорганізації діючих виробництв та створення нових.

Другий  тип регіональних ринків наближається до першого, проте в ньому ознаки депресії і застійності не досить чітко відстежуються. Для ринку цього типу першочергового значення набуває спеціалізація сільськогосподарського виробництва та пов 'язаних з ним переробних виробництв. До цього типу віднесено ринки праці Вінницької, Київської, Кіровоградської, Львівської, Сумської, Полтавської, Черкаської та Чернівецької областей.

Третій  тип ринку праці формують такі індустріальні області, як Дніпропетровська, Донецька та Луганська, з досить мобільною робочою силою та глибоким кризовим станом усієї сфери зайнятості через її високу залежність від економічного стану галузей видобувної і важкої промисловості.

Четвертий тип регіональних ринків праці охоплює Запорізьку, Харківську області та м. Київ. Характерним для нього є висока мобільність робочої сили, достатні пропозиції щодо працевлаштування, місткість ринку праці. Цей тип регіональних ринків праці формується промисловими центрами, в яких стан на ринку праці пом'якшується розвитком ринкової інфраструктури, а також поширенням нерегламентованої діяльності населення.

П'ятий тип регіональних ринків праці утворюють причорноморські області - Одеська, Херсонська, Миколаївська та Автономна Республіка Крим з високою орієнтацією працездатного населення на різні форми самостійної зайнятості у сфері як офіційної, так і неофіційної економіки. Перспективи збалансованого розвитку регіонального ринку праці такого типу значною мірою залежать від максимального врахування налаштованості населення на самостійну зайнятість у різних сферах господарювання. 

                         Причини і наслідки урбанізації

 Урбанізація є  відбиттям глибоких структурних  зрушень в економіці та соціальному  житті. Кількісно урбанізація  проявляється в зростанні частки міського населення і міст.

Урбанізація (англ. urbanization, від лат. urbanus - міський) - соціально-економічний процес, що виражається в зростанні міських поселень, концентрації населення в них і особливо у великих містах, підвищенні ролі міст у суспільному житті, поширенні міського способу життя на всю мережу поселень (включаючи села).

Рівень урбанізації - співвідношення міського населення тієї чи іншої території і всього її населення.

Темпи економічного розвитку країни і темпи зростання рівня урбанізації - взаємопов'язані явища. У великих містах утворюється своєрідний ефект людського спілкування - просторова (агломераційна) синергія, що ґрунтується на територіальній кооперації людей внаслідок різкого розширення ділового спілкування працівників. Це дозволяє отримувати такі інтелектуальні продукти, які неможливі за межами великих міст.

Як відомо, термін "синергія" (від грец. synergos - той, що діє разом) ввів в обіг відомий  дослідник проблем стратегічного  менеджменту Н. Ансофф. Формула синергії "2 + 2 = 5" - сумарна віддача всіх факторів вища, ніж сума показників незалежного використання цих факторів підрозділами.

Деякі дослідники виділяють  чотири основних види синергії, які стосуються менеджменту організацій, а саме: ринкову, економічну (затратну), технологічну, менеджерську.

З проведених досліджень можна зробити висновок, що існує  просторова (агломераційна) синергія, яка утворюється внаслідок неформального  спілкування окремих жителів  і груп великих міст, неформального  поєднання їхньої діяльності. Докорінна  відмінність просторової синергії від інших полягає в тому, що вона утворюється поза межами організацій в процесі спілкування носіїв інтелектуального потенціалу, який якраз утворюється і існує у великих містах. Носії такого потенціалу можуть застосовувати свої здібності лише у відповідному середовищі - у великих науково-промислових центрах. Тому великі міста ростуть прискореними темпами.

Лос-Анджелес: сімдесят два передмістя в пошуках міста.

Дороті  Паркер

Закон просторового синергетизму діє в усьому світі, в тому числі й у країнах  колишнього СРСР, незважаючи на державне регулювання розвитку міст. Так, незважаючи на державну політику стримування зростання  кількості населення великих  міст і прискореного розвитку малих  поселень, населення м. Києва за останні 40 років збільшилося приблизно в 2 рази.

Взагалі рівень урбанізації  в Україні відповідно до даних  перепису 2001 р., становить 67 % (табл. 19). За чисельністю міст-мільйонників Україна  серед країн Західної і Центральної  Європи поступається лише Федеративній Республіці Німеччини. 47 % міського населення  України проживає в 19 міських агломераціях.

Особливу роль відіграють столичні міста як найбільші і найзначніші міста держав. У Римі і Варшаві проживає 6-7 % населення країни, в Празі, Софії, Бухаресті - 10 %, Парижі, Лондоні, Будапешті - 20 %, Тбілісі - 22 %, Баку - 25 %, Відні та Афінах -40 %.

У Києві проживає лише 5 % населення країни. Генеральним  планом розвитку Києва на перспективу  прогнозується стабілізація мешканців  у місті на сучасному рівні. Однак  слід пам'ятати: протягом десятиріч  були марними зусилля щодо обмеження  їхнього зростання; населення столиці  залишилося стабільним навіть за умови  структурної кризи, загального зменшення  чисельності населення України. 

КІЛЬКІСТЬ НАСЕЛЕННЯ  І СПІВВІДНОШЕННЯ МІСЬКОГО І СІЛЬСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ В ОБЛАСТЯХ УКРАЇНИ

 

Крім того, усвідомлення світової практики - ідей великого Парижа, великого Лондона або Стокгольма - мусить нас замислитися про доцільність  виокремлення у складі Києва та окремих  районів Київської області столичного регіону (округу) - "Столичного округу Київ". Його основними ознаками мають стати:

^ економіка і соціально-географічне  положення будь-якої частини цього  регіону в загальнодержавному  масштабі визначаються передусім  її близькістю до столиці;

^ формування в  межах столичного регіону територіальної  соціально-економічної системи - просторового поєднання населення,  соціальної, економічної та екологічної  сфер, завдяки чому створюються  оптимальні умови для життєдіяльності;

^ чітко визначена  спеціалізація у загальноукраїнському  поділі та інтеграція виробничих  і трудових процесів;

^ здійснення у  визначених межах територіального  регулювання і координації соціальних, економічних та демографічних процесів.

Виокремлення столичного регіону потребує прийняття відповідного закону України.

У світі накопичений  чималий досвід управління столичними регіонами.

Одним з найяскравіших  прикладів сучасної урбанізації  є Нью-Йорк.

Нью-Йорк - місто, де людині мало зиску від автомобілю та гарних манер.

Міньон  Маклофлін

Район Нью-Йоркської  метрополії одержав назву "триштатний район " (штат Нью-Йорк, штат Нью-Джерсі, штат Коннектикут). Його населення - близько 20 млн чол., площа - 33 тис. км кв. (31 графство і 750 муніципалітетів). Саме місто Нью-Йорк включає 5 графств, його населення становить 7,35 млн чол. Містобудівним регулюванням займається муніципальна рада, яка  складається з 40 депутатів і голови, що обирається на 4 роки. Виконавчий комітет  у складі мера, голови муніципальної  ради, голів кожного з 5 графств  і фінансового інспектора здійснює контроль за виконанням бюджету і  використанням землі.

Паризький район (з 1976 р. - Іль-де-Франс) площею 12 тис. км кв. має населення 10,7 млн чол., і об'єднує 8 департаментів і 1281 комуну.

Париж - це населена самотність.

Франсуа Моріак

На його території  виділяються місто Париж (він  водночас є і департаментом площею 105 км кв. з населенням 2,15 млн чол.) і власне Паризька міська агломерація. Районна рада отримала всі повноваження з питань соціально-економічного, екологічного, науково-технічного, культурного і  містобудівного розвитку всієї території. У квітні 1992 р. ухвалена хартія облаштування міста Парижа як стратегічний документ розвитку столиці на період до 2015 р. В ній розглядаються такі основні  питання: захист жилої функції в  столиці, економічне зростання і  підтримка загальної зайнятості населення, поліпшення навколишнього  середовища і якості життя, розвиток транспортної інфраструктури і насамперед - громадського транспорту за умов підвищення мобільності населення. 

Соціально-економічний  комплекс населеного пункту, його склад  і структура

1. Соціально-економічний комплекс населеного пункту.

2. Ресурсний підкомплекс  населеного пункту.

3. Господарський підкомплекс населеного пункту.

4. Зовнішньоекономічний  підкомплекс населеного пункту.

1. Соціально-економічний  комплекс населеного  пункту

Населений пункт - це насамперед соціально-економічний  комплекс, соціальна складова якого  забезпечує добробут, відтворення і  якість життя, економічна - його матеріальну  основу.

Соціально-економічна модель міста певною мірою може бути застосованою для будь-якого населеного пункту.

2. Ресурсний підкомплекс  населеного пункту

 Згідно із загальним  визначенням, ресурси - це сукупність  природних, соціальних та інтелектуальних  сил, які можуть бути використані  для створення матеріальних благ та надання послуг.

У перебігу розвитку суспільного виробництва значущість одних і тих самих ресурсів змінюється: в доіндустріальному  домінують природні та трудові, в  індустріальному - матеріальні і фінансові, в постіндустріальному - інформаційні та інтелектуальні.

Ресурсний підкомплекс населеного пункту складається з таких ресурсів:

> майно;

> трудові ресурси;

> земля;

> фінанси;

> інформація.

Майно населеного пункту. Основою розвитку міста є його комунальна (муніципальна) власність: історична власність, рухоме і нерухоме майно.

Нерухоме  майно - реальна земельна і вся матеріальна власність на певній території. Включає все матеріальне майно під поверхнею землі, над її поверхнею або прикріплене до землі (будинки, споруди, дерева, інші об'єкти).

Рухоме  майно - майнові цінності, не пов'язані безпосередньо з землею і не прикріплені до неї. Це рухомі, тобто такі, що пересуваються і переміщення яких не спричиняє суттєвої зміни їхніх властивостей (транспорт, худоба, гроші, цінні папери тощо).

Трудові ресурси. Населення міста дає важливий елемент ресурсного потенціалу - трудові ресурси, сформовані економічно активним населенням міста.

Трудові ресурси  включають, по-перше, населення працездатного віку (чоловіки 16-65 років, жінки 16-60 років, враховуючи безробітних), крім інвалідів І й II груп, а також осіб, що переходять на пенсію на пільгових умовах; по-друге, працюючих пенсіонерів та інвалідів.