Розселення і трудови ресурсі України

 З того часу  політичної еміграції з України  за рубіж не було. І не тому, що не було соціально-економічних  і політичних умов для цього.  Просто «залізна завіса» відокремила  Україну від зовнішнього світу.

 Внаслідок міграційних  процесів склалася величезна  карта розселення українського  етносу, що охоплює весь світ. Частина зарубіжних етнічних  утворень українського походження  в європейських країнах сформувалася  на основі корінного українського  населення, яке жило на цих  землях з незапам'ятних часів.  До них належать українські  меншості в суміжних з Україною  державах — Польщі, Словаччині, Румунії  та Угорщині.

 Найбільша кількість  українського населення в суміжних  країнах Європи проживає в  Польщі — приблизно 300-350 тисяч.  Воно розселено значною мірою  в північних і західних воєводствах  Ольштинському, Сувальському, Слупському, Гданському, Опольському. В меншій  кількості українці зустрічаються  в Жешувському, Перемишльському,  Ярославському, Люблінському, Кросненському  воєводствах. До 1947 року ситуація  була зовсім іншою. Тоді українці  компактно проживали якраз на  східних землях. У 1947 році польський  уряд здійснив злочинну акцію  «Вісла» за класичним сталінським  сценарієм переслідувань цілих  народів, щопозбавила українців  споконвічних материнських земель. Під надуманим приводом позбавлення  національної бази для Української  Повстанської Армії (УПА) українське  населення тодішніх Краківського, Ряшівського та Люблінського  воєводств було насильно вивезено  на північ і захід Польщі, на  так звані німецькі землі. «Звільнені»  таким чином землі, були за  тим же сценарієм заселені  поляками.

 Значна кількість  компактних українських поселень  є на території Словаччини, де  проживає близько 170 тис. представників  українського етносу. Основна їх  частина мешкає у Східній Словаччині. До 150 тис. русинів-українців розселено  в округах Гуменне, Свидник,  Бардіїв, Стара Любовня та Пряшів.

 У Румунії,  де українців до недавнього  часу «не помічали» (протягом  останніх десятиріч не публікувалася  офіційна статистика про етнічний  склад населення), українців понад  300 тис чоловік. Основні райони  компактного проживання українців  — Сучавський та Ботошанський, Марамурешський та Сату-Марський  повіти на півночі країни.

 Щодо Угорщини, то тут нараховується 3 тис  українців. Вони проживають у  північно-східній частині країни  у Слоболчському комітаті, а також  у великих містах.

 В інших країнах,  за межами колишнього СРСР, українські  переселенці та їх нащадки  розміщуються в Північній Америці,  Латинській Америці, Європі (крім  вищеназваних країн), Австралії.

 Чисельність українців  Канади складає 700-960 тис. осіб. Найбільше їх зосереджено на  території західноканадських прерій (провінції Манітоба, Саскачеван  та Альберта). В них проживає  близько 60% всіх канадців українського  походження.

 У США нараховується  більше українського населення,  ніж у будь-якій іншій країні  світу, за переписом 1980 року  їх зафіксовано 730 тис чоловік.  Але за оцінками дослідників,  осіб українського походження  в США не менше 1 мільйона 250 тис, основна частина українського  населення цієї країни (75%) зосереджена  в північно-східних штатах: Нью-Йорк, Пенсільванія, Нью-Джерсі, Іллінойс, Огайо  та Мічіган.

 Чисельність аргентинців  українського походження становить  150-220 тисяч; бразільців — 100-150 тисяч осіб. Українці та їх  нащадки представлені в етнічній  структурі населення Парагваю (100 тисяч) і Уругваю (5-8 тис). У Парагваї  вони мешкають в департаменті  Утануя і в столиці Асунсьйоні.

 Існують ще  два важливих райони розселення  українців у західній і південній  Європі: північно-західний (Великобританія  — 15-20 тис, Франція — 25-30, ФРН  — 20) і південно-східний (колишня  Югославія — 40-50 тис).

 В Великобританії  вони розселені в Шотландії,  Ланкаширі, Йоркширі, Дербширі, причому  значною мірою у таких великих  промислових центрах як Манчестер,  Бредфорд, Ноттінгем, Лестер, Ковентрі, Едінбург. Українська община є  також у Лондоні.

 У ФРН українці  та їх нащадки розселені на  землях Баварії, Баден-Вюртемберга,  Гессена, Північної Рейн-Вестфалії,  Нижньої Саксонії тощо.

 У Франції особи  українського походження є у  Парижі і у навколишніх місцевостях,  на території, що прилягає до  кордону з Бельгією, в Ельзасі  та Лотарингії, Ліонському районі.

 Більшість представників  українського етносу в колишній  Югославії (русинів і українців)  розселені у Воєводині, а також  частково у Хорватії і Боснії.

 Хоча й у  меншій кількості, особи українського  походження представлені в етнічній  структурі майже усіх європейських  країн.

 Картину українського  зарубіжжя (поза межами колишнього  СРСР) доповнює Австралія, де налічується  приблизно 30-34 тис. українського  населення. Особи українського  походження є і в Новій Зеландії  зокрема, у Веллінгтоні, Крайсчерчі, Окленді.

 Немає достовірної  інформації про українців в  Африці. Безумовно, вони там мешкають, про що свідчать окремі гадки  в науковій і публіцистичній  літературі.

 Дані про українську  діаспору в західному світі  все ще не повні і не завжди  достовірні. Ця проблема ще чекає на своїх дослідників. 
 
 

                                       Висновок  

 Питання зайнятості  населення в умовах переходу  до ринкової економіки потребують  теоретичного і методичного переосмислення. Розвиток індивідуальної та кооперативної  трудової діяльності, впровадження  нових форм організації праці,  особливо оренди, характеризуються  виникненням принципово нових  проблем у сфері зайнятості.

 Перехід промислових  підприємств на нові умови  господарювання передбачає плату  державі за трудові ресурси.  Це передусім змушує їхніх  керівників серйозно зважувати  можливість додаткового залучення  робочої сили. Поряд з цим підприємства  намагатимуться вивільнятися від  зайвої робочої сили завдяки  механізації, автоматизації й  роботизації виробництва. Скорочуватиметься  управлінський апарат. Отже, уже  в недалекому майбутньому перед  суспільством постане проблема  галузевого і територіального  перерозподілу вивільненої робочої  сили.

 Якісно новою  формою зайнятості є розвиток  індивідуальної і кооперативної  трудової діяльності. З одного  боку, ця сфера поглине значну  кількість вільної робочої сили, а з другого — вона намагатиметься  обмежитися меншою кількістю  робочої сили в розрахунку  на одиницю вироблюваної продукції.  Загальна чисельність зайнятих  при масовому розвитку цієї  сфери зросте завдяки додатковому  залученню пенсіонерів і непрацездатних  у працездатному віці. Зросте  й повторна зайнятість певної  частини населення. Отже, ускладниться  процес складання витратної частини  балансу трудових ресурсів.

 У майбутньому  ймовірно зросте конкурентність  між державними і кооперативними  підприємствами в сфері зайнятості. В умовах переходу до ринкової  економіки одним з найважливіших  її структурних елементів буде  ринок праці. 

 Впровадження  орендних форм організації сільськогосподарського  виробництва позитивно впливає  на забезпечення його робочою  силою. Сільське господарство  зможе вивільнити певну часгину  робочої сили тільки за умов  високих темпів зростання продуктивності  праці. Однак розвиток агропромислової  інтеграції уможливить ефективне  використання залишкової частини робочої сили. Цю саму роль належить виконати і сфері обслуговування, яка в сільській місцевості розвинена ще недостатньо.

 Кооперація відкриває  нові можливості для розширення  трудової діяльності всіх членів  суспільства, особливо в сфері  послуг, що дасть можливість залучити  до праці насамперед кваліфікованих  працівників, які перебувають  на пенсії. Розширення кооперативних  форм у сфері послуг — не  тільки резерв для досягнення  ефективної зайнятості населення,  а й найважливіший фактор раціонального  використання трудових ресурсів.  
 
 

                                        Література

1. Регіони України:  проблеми та пріоритети соціально-економічного  розвитку: / Колект. автор., Варналій  З.С., Мокій А.І., Новікова О.Ф., Романюк  С.А. – К.: Знання України, 2005. –  497 с.: іл. – Бібліогр. наприкінці  розд.

2. Соціально-економічний  розвиток регіонів України: проблеми  науки та практики: / Колект. автор., Понотаренко В.С., Зінченко В.А., Кизим  М.О., Гейман О.А. – Х.: ВД „ІНЖЕК”, 2007. – 404 с. 

3. Клебанова Т.С., Гур’янова Л.С. Порівняльний аналіз  соціально-економічного розвитку  регіонів України //Статистика  України. - 2005. - № 3. - С. 57-60.

4. Бражко О. В.  Розвиток державної політики  щодо регулювання ринку праці  та управління трудовими ресурсами/  Бражко О. В.//Економіка та держава.  – 2010 - № 2 – с. 103 – 106

5. Докучаєв О.  А. Шляхи підвищення ефективності  використання потенціалу управлінського  персоналу підприємства/Докучаєв  О. А.// Економіка та держава  – 2009 - № 2 – с. 43 – 45

6. Семикіна М.  В. Стратегічне планування розвитку  кадрового потенціалу України/Семикіна  М. В//Держава та регіони –  2010 - № 1 – с. 180 – 184.

7. Лазор В. Про  соціальну значимість трудового  договору в ринкових відносинах // Право України. — 2000. — № 

8. Лазор В. Юридична  природа трудового договору у  ринкових відносинах // Право України.  — 2000. — № 1.

9. Лазор В. Про  соціальну значимість трудового  договору в ринкових відносинах // Право України. — 2000. — № 

10. Розміщення продуктивних  сил України. В.В. Ковалевський, О.Л. Михайлюк, В. Ф. Семенова  Київ “Знання” 1998р. 

11. www.fpsu.org.ua - Глобальні  тенденції зайнятості у світі  та ринок праці України. 

12. www.obozrevatel.com - Обозреватель - Реальна кількість безробітних  в Україні