Розвиток сільського зеленого туризму на Івано-Франківщині

ЗМІСТ

АНОТАЦІЯ

ВСТУП…………………………………………………………………………...4-5

РОЗДІЛ 1.СІЛЬСЬКИЙ ЗЕЛЕНИЙ ТУРИЗМ: ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТА КОНЦЕПЦІЇ................................................................................................6-12

1. Головна мета і суть зеленого туризму……………..………..…6-10
2. Сільський туризм як ефективна форма зайнятості…..............10-12

РОЗДІЛ 2.ПЕРЕДУМОВИ ТА ЕТАПИ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГО ЗЕЛЕНОГО ТУРИЗМУ НА ІВАНО-ФРАНКІВЩИНІ.. .…………………...…13-23

2.1.     Івано-Франківський субрегіон..………………………..…......16-21

2.2.  Стан розвитку зеленого туризму на Івано-Франківщині…...21-23

РОЗДІЛ 3.ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД ОРГАНІЗАЦІЇ СІЛЬСЬКОГО ЗЕЛЕНОГО ТУРИЗМУ………………………………………………...24-25

ВИСНОВОК…………………………………………………………………...26-27

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………...…………28

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

АНОТАЦІЯ

Досліджено  теорію і практику організації та функціонування сільського зеленого туризму  в Україні. Розкрито основні поняття  і концепції сільського зеленого туризму. Проаналізовано європейський досвід і стан розвитку зеленого туризму на Івано-Франківщині.

 

 

 

ВСТУП

Актуальність  теми. Інтерес  до сільського туризму високий у всіх країнах світу. У таких країнах, як Франція, Великобританія, Нідерланди, Ірландія, Німеччина, Іспанія, Польща тощо заняття сільським туризмом заохочується на національному рівні.

Для розвитку сільського туризму в Україні є всі  умови:: різноманітні комплекси, історико-культурні та етнічні надбання, близько 4 млн. незайнятого або частково зайнятого в особистому селянському господарстві населення і понад 1 млн. приватних житлових будинків у селі. Сільський туризм сприяє економічному розвитку, стабілізації екологічної ситуації та забезпеченню належного рівня якості життя сільського населення.

В Україні відпочинок у селі перебуває лише на початковому  етапі розвитку. Нині основними районами сільського зеленого туризму в Україні є Крим та Карпати. Особливо інтенсивно він розвивається в карпатському регіоні – в Івано-Франківській, Закарпатській та Львівській областях. Збільшується кількість «зелених»  садиб і в інших регіонах країни, серед яких не тільки західні області – Чернівецька, Волинська, а й центральні – Київська, Черкаська, Вінницька. Про перші кроки в цьому напрямі можна говорити в Запорізькій, Кіровоградській, Дніпропетровській, Донецькій та інших областях. Загалом, нині господарі 600 садиб із 18 областей України запрошують на відпочинок до своїх садиб зі сторінок сайту www.greentour.com.ua.

Розвиток сільського зеленого туризму  в Україні набирає  обертів. Адже український сільський господар, який розміщує і забезпечує харчування гостей-туристів, створює робоче місце собі та членам своєї сім’ї, збільшує  свій дохід. Одне ліжко-місце забезпечує роботою в середньому 6-7 місцевих  жителів. Крім цього стабілізується демографічна ситуація на селі, залишаються  обжитими території, відтворюється людський потенціал сільського господарства.

В основу розвитку сільського туризму в Україні  покладені культурний та етнографічний  аспекти. Він, на відміну від масового, не справляє шкідливого впливу на природне довкілля, але робить істотний внесок у регіональний розвиток. Дає людині можливість звернутися до витоків роду, дозволяє задовольнити такі специфічні захоплення, як вивчення історії, культури,етнографії, архітектурних надбань, звичаїв і ремесел, що характерні для даної місцевості. Знайомить з народним одягом, фольклором, мовою або місцевим діалектом, надає простір для аматорського фотографування, збирання трав і мінералів.

Аналіз карти  сільського туризму в Україні  доводить, що туристичні зони та маршрути тяжіють до найбільш цінних елементів екологічного каркасу нашої країни – лісових угідь, чистих річок, морського узбережжя, озер та водоймищ, а також до архітектурних комплексів малих міст і сіл.

В Україні кількість  людей, які знають, що таке сільський зелений туризм,неухильно зростає – з 33% у 2000  р. до 65,5% у 2007 р. Більш як 94% населення країни позитивно оцінюють перспективи розвитку сільського туризму в Україні.

2008 рік Президент   України оголосив Роком туризму,  що є гарним підґрунтям  для подальшої роботи усіх зацікавлених сторін на тернистому шляху розвитку сільського зеленого туризму.

Об’єкт  дослідження. Розвиток сільського зеленого туризму на Івано-Франківщині.

Предмет дослідження. Процес формування та етапи розвитку сільського зеленого туризму в регіоні.

Методи  дослідження. У процесі дослідження використовувалися методи класифікації (для виокремлення чинників, які впливають на формування та розвиток сільського зеленого туризму). Аналіз стану розвитку сільського туризму регіону здійснювався за допомогою економічно-статистичних методів.

 

 

 

РОЗДІЛ 1. СІЛЬСЬКИЙ ЗЕЛЕНИЙ ТУРИЗМ: ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТА КОНЦЕПЦІЇ.

 

1.1.Головна мета і суть зеленого туризму.

 

Головна мета сільського туризму – сформувати новий агротуристичний продукт, що виходить за рамки традиційного уявлення про туристичну пропозицію України, і який би враховував природну, історико-культурну специфіку регіонів, а також дозволяв би істотно урізноманітнити традиційну пропозицію України.

Сільський туризм – це діяльність сільського населення, що пов’язана із сільським середовищем, сільським будинком і заняттями, що ставлять до центру уваги природу і людину. Сільський туризм, на відміну від масового, не справляє шкідливого впливу на довкілля природне та культурне і, у той же час, робить істотний внесок у регіональний розвиток. Він дозволяє використовувати існуючий житловий фонд і не вимагає значних інвестиційних витрат.

Сільський туризм як відпочинок у сільській місцевості – не лише данина моді, але й необхідність замінювати забруднене міське середовище, динамічний і напружений ритм життя в містах на спокій і тишу серед чистого природного середовища. Він дає людині  можливість звернутися до витоків народу, до природного середовища і культурної спадщини, дозволяє задовольнити такі специфічні захоплення, як вивчення історичної, культурної, етнографічної, а також  архітектурної спадщини, звичаїв та ремесел, що характерні для даного регіону, ознайомлення з місцевим народним одягом, фольклором, місцевою мовою або діалектом, аматорське фотографування, збирання трав і мінералів. Особливо характерна для сільського туризму участь у сільськогосподарських роботах -  овочівництві, бджільництві, збиранні винограду,фруктів, трав та грибів. Завжди цікавим для гостей є знайомство з місцевою кухнею. Головну роль у сільському туризмі відіграє господар -  він надає більшість послуг, забезпечує домашньою їжею, виконує функції гостинного хазяїна. Саме від нього туристи пізнають народні ремесла, фольклор, побут і духовний світ місцевих жителів. Від уміння, культури, доброзичливості господаря залежить ступінь задоволення туристів відпочинком у селі.

Інтерес до сільського туризму високий у всіх країнах  світу. Разом із тим, кожна країна прагне створити власну національну  модель розвитку сільського туризму. Сільський туризм може розвиватися не скрізь, а лише у регіонах, не охоплених діяльністю, що забруднює оточуюче середовище. Сільський туризм створює нові робочі місця та приносить реальний прибуток регіонам, а також дозволяє знайти засоби і способи збереження природи.

Криза в сільськогосподарському  секторі також є однією з причин сучасного розвитку сільського туризму. Фермерство змінюється агробізнесом, а  механізація і модернізація цілком змінюють картину сільської діяльності.

Сільський туризм – це один з важливих напрямів у політиці розвитку села, оскільки є альтернативою його індустріалізації і засобом утримання населення в мало розвинутих у промисловому відношенні регіонах. [3. c.15-16]

Існує три різновиди  нинішнього сільського зеленого туризму.

По-перше,  агротуризм – вид сільського зеленого туризму як пізнавального, так і відпочинкового характеру, пов'язаний з використанням підсобних господарств населення або земель сільськогосподарських підприємств, які тимчасово не використовуються в аграрній сфері. Цей вид може не мати обмежень в завантаженості на територію і регламентуванні видів розважального відпочинку.

По-друге, відпочинковий. Базою його розвитку є капітальний житловий фонд на садибах господарів та наявні природні, рекреаційні, історико-архітектурні, культурно-побутові і інші надбання тієї чи іншої  місцевості.

По-третє, це екотуризм – науково-пізнавальний вид сільського зеленого туризму,характерний для сільських місцевостей і сіл, розташованих у межах територій національних парків, заповідних зон, природних парків тощо, де передбачено відповідні обмеження щодо навантажень на територію та регламентовано види розважального відпочинку. [2. c. 83-84]

З функціональної точки зору сільський туризм тісно пов'язаний з іншими видами туризму, насамперед з рекреаційним (морським і гірським), культурним, спеціалізованими видами туризму (лижним, мисливським, рибальським, культовим тощо). З цими видами туризму його поєднує орієнтація на природне середовище. В організаційному плані об’єднавчою основою є сімейний туристичний бізнес. Усе це дозволяє включати сільський туризм в комбіновані тури, що примножує попит на традиційний туристичний продукт.

Сільський туризм може ефективно розвиватися та функціонувати  на таких територіях:

• національні парки і специфічні території, що охороняються;
• села;
• сільськогосподарські ферми;
• зони відпочинку і дачні зони;
• лісовий фонд;
• природні феномени;
• монастирі і священні місця;
• малі міста з характерною архітектурою, побутом, культурою;
• пам’ятки народної культури під відкритим небом.

Для нормального функціонування та розвитку сфери сільського туризму на цих територіях необхідне створення певної інфраструктури, яка має відповідати двом основним вимогам: по-перше, створювати нормальні умови для проживання туристів, а по-друге, у мінімальному ступені порушувати екологічну стійкість природного середовища.

При цьому сільський будинок, господарі якого бажають приймати туристів має відповідати наступним вимогам:

• наявність красивого фасаду
• традиційний для району спосіб ведення домашнього господарства
• побутові зручності, включаючи наявність ванної з гарячою водою, туалету
• достатня кількість приміщень для розміщення туристів
• наявність у господарів бажання приймати туристів, з якими вони будуть жити однією великою родиною
• контактність і ініціативність членів родини

Україна має  чудові можливості для розвитку сільського зеленого туризму, оскільки володіє безцінною природною та культурною спадщиною. У більшості українських регіонів на тлі прекрасних ландшафтів розташовані тисячі різноманітних пам’яток історії та культури світового рівня, а деякі з них унікальні: городища трипільської культури, скіфські кургани,безцінні скарби Київської Русі, середньовічні замки, чудові шляхетські парки тощо. Дотого ж, на території України розташовано 15 унікальних природних заповідників. Крім того, клімат України вигідно відрізняється від клімату багатьох країн.

Проте попри  позитивну динаміку у зростанні  попиту на відпочинок у селі, і не тільки у туристичних регіонах, загальне незначне зростання кількісних і якісних параметрів пропозицій щодо відпочинку у селі, помітне зростання інтересу зарубіжних туристів до самобутнього українського агротуристичного продукту, в Україні поки що не сформована система якості у сфері сільського туризму, що не дозволяє конкурувати на туристичних ринках. Ця ситуація спричинена відсутністю системного підходу держави до розвитку суспільно цінної та корисної сфери – сільського зеленого туризму, його стихійним розвитком, що призводить до невідповідності ціни і якості послуг та невиправдання очікувань туристів.

Для подолання  проблеми розвитку сільського туризму  потрібно докласти організаційних зусиль, опираючись на громадські об’єднання, такі як Спілка сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні та її місцеві осередки. Для цього необхідно опрацювати законодавчу та матеріальну бази, систему управління та регулювання, здійснити кадрове, інформаційно-рекламне забезпечення, поширювати міжнародні зв’язки. [3. c. 8-14]

 

1.2.Сільський туризм як ефективна форма зайнятості.

 

Нині розвивається нова форма туристичного руху в Україні – сільський туризм, який охопив широкий спектр видів рекреації на селі: стаціонарний відпочинок у сільській місцевості, відпочинок у туристичних центрах і курортах, розташованих у селищах і малих містах, відпочинок у сільських дворогосподарствах.

Сільський туризм – одна  з ефективних форм самостійної зайнятості, оскільки дає можливість створити нові робочі місця для жителів сіл,знизити рівень безробіття та міграції сільських жителів, відтік молодих людей, дозволяє отримувати доходи, поліпшувати умови проживання. Водночас ця діяльність вимагає  удосконалення місцевої інфраструктури, підтримки чистоти довкілля, впровадження екологічних методів господарювання. Таке завдання поставлено ще в Указах Президента України «Про основні напрямки розвитку туризму в Україні до 2010 року» та «Про основні засади  розвитку соціальної сфери села», де основою державної політики визнано залучення приватного сектора, особливо у сільській місцевості, до рекреаційно-туристичного підприємництва та підсобної діяльності у сфері туризму (сільського зеленого туризму).